emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Як ті ворота Аїду..

- Я зберігатиму строгий нейтралітет, - казала мені одна дівчина, яка нібито кримська, але прожила перед окупацією багато років на Москві.
- Я настільки далека від усього цього. Я ахахах, я ручкалась з Беге, бухала з Веге та курила план з Геве (імена номенклатури умовні, але це все усілякі московські знаменитості).
- У тебе не вийде, - попереджував її, - тим більш, що й ти не зможеш, а навіть не схочеш, бути нейтральна, коли до цього дійде.
Вийшло, звичайно, по-моєму.
Ми якось посиділи в одній компанії, де знущались над усім кримським та українським, і в курілці я її спитав: "Ти з ким?". Ну ясно, що вона була ні з ким але я акцентував:
"Хочеш, щоб я це сидів терпів заради тебе, чи чесно дав кожному по морді, поки вони не знають як мене звуть і де мене шукати із нарядом"
Ясно, вона попрохала сидіти і не вийожуватись, типу, так треба. Хоча все, що я міг пійти назустріч - це пійти звідти мовчки та без скандалу.
Це було рік тому, приблизно. Зустрів її тепер, недавно. На чествуванні калоборанта.
Вона несла цвєти, сама виряджена в псевдоукраїнський вєночєк із двома уересерівськими стрічками - синьою та червоною.
Може ви пам'ятаєте, такою була сестра-Києв у всіляких радянських карикатурах в стилі позитив, типу хлєпдасоль визвалітєлям.
- Тобі себе не шкода? Ти ж навіть не українка, - дорікнув я їй.
- Зате фигуриста й чорнява, - сказала вона із самозадоволенням. - Що ще треба?
Я пригадав стемнілі обличчя своїх знайомок, справжніх українок. Які я бачив протягом ціх років, трьох повних років окупації, вже йде четвертий.
Багатьох я знав колись дуже легкими, безтурботними, веселими. У всіх додалось щось незвичайне. Неначе тінь пролягла поміж бровами, на самому чолі. Очи, які б не були відкриті, чисті, їх торкнула та ж невидима темрява. Біль там застигла, і не лише своя. Вдивляючись в ті очи, відчуваю моторошність й повагу. Такими були обличчя троянок і данайок на дев'ятий рік війни. Застиглі постаті з Софокла й Єврипида неначе оживають перед моєй душею. Аж пересмикаюсь.
Дивлюся у пусті, здоволені обличчя зрадниць та посіпак, і не можу не здригнутись. Пусті, як ті ворота до Аїду.
Subscribe

  • Первое китайское предупреждение

    Андрей Мовчан в г. Масса-Мариттима. 28 июля, 18:52 · Первое китайское предупреждение Китайская…

  • Побачення

    Geo Leros 3 ч. · !!! Після того як «невідомі» викрали суддю Чауса з Молдови, він заявив…

  • Patria o muerte!

    Андрей Плахонин 3 ч. · Подходят сейчас ко мне на Паторжинского, спрашивают, показывая на СБУ: - Не…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments