emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Чергові кримські нариси від спотережливого Алі

подорож запилюженим півостровом залишає відбитки в плінфі.
Нема сенсу переказувати розлого, як це робили автори сентиментального роману, що саме відчував мандрівник.
Достатньо кількох коротеньких рисок.

Діти на гойдалках, які кричать один одному: “Дєбіли блять!”

Менти на пустому пляжі. По формі, з надписом полиция, неподалік металошукач.

Розібрана до кісток стара дорога в степу. На якій височіє старий банер з Покращенням Життя Вже Сьогодні.

Обшук на вокзалі, коли у тебе вилучають книжку “Пан Тадеуш”. І коли питають - почему читаєте не по рускі. І коли ти кажеш вкрадену в них же фразу: “С какой целлю інтірісуітес?”.

Росіянець, що розповідає як приїхав до вмираючої сестри. І як він її похоронив, і як тепер внаслідує її кримські маєтки. І який додає смірєнно так: “Бедная сєстрічка. Она нє хатєла в Росію”.

Випадкова розмова в довгій черзі, яку ти підслуховуєш, бо розмовці прямо перед тобою.

Московський парніша, що клеїться до дівчини, розказує довго, нудно і бундючно, який крутий
Ввічлива посмішка дівчини, яка щохвилини повторює йому: “Та што ви говорітє”.
Кульминація, коли він каже красуні, що їде в санаторій, і що може взять її з собою.
І коли та ввічливо питає, від чого він лікується, і той старанно відповідає, від чого, і та дивиться на нього з чарівною посмішкою й каже:
“Ви приїхали до нас лікуватися - можливо, тут і помрете”.
І фаза прострації, коли він перепитує, чи не почулося, і знов чує те саме, тільки в варіації.
І фаза обскурації,, коли він питає її ім’я. І коли та відповідає: “Фєріде”.
І коли той дивиться на неї, виряченими очима, та озирається навколо, наче потрапив в дурний сон.

Росіянський дитьонок, який колупається на окупованому пляжі.
Який знаходить там в пісочку українську монетку.
І який починає голосно реготати: “нашол хахляцкіє деньгі”.
І якому вторить маленька дівчинка - настільки маленька, що ще не має трусиків. Але має язика. І яка питає, развє Україну іщо не пакарілі? І які обидва весело регочуть.

Дебела тітка, яка обносить пусту гальку своїми нікому не трібними ласощами.
Яка, забачивши пришельців з Московії, радо кидається до них, а ті нічого не купують.
Яка жалісно виє їм уголос:
“Как жаль, шо Украина закрила граніцу, не пускає сюди фрукти овощі. А там такі вкусні фрукти!”.
Якій московські пришельці радять ще трохи потерпіти. І співчутливо так: "Вот пастроят мост!"

У компанії був один українець з материку та один "ленінградєц" (це самовизначення).
Перший розказав, що зайшов на базар, йому здалося дорого, і він у відчаї вигукнув (втім, не сподіваючись на результат):
- Ну хоч для українця скидочку б зробили!
На свій великий подив, отримав знижку негайно.
Ленінградец слухав, слухав, випитував деталі; а назавтра побіг на той самий базар і спробував повторити трюк.
На що почув у відповідь:
- Е-е, дарагой, да тобі надбавка полагається, а не скидка.
Потім він довго зализував рани, міркував над помилками, де ж він проколовся.
"Ще й москвичом обізвав. Це ж неправда! Ми ленинградци говоримо без акценту!"
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments