emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Погляд сільської аналітики на вбивство Захарченка

Доброго здоров’я, дорогенькі мої “нелюди, потерявшие все человеческое”, як нас зараз називають наші вороженьки. Поки Україна злорадно скорбить, а СБУ скромно віднікуючись ловить на собі шанобливі погляди з боку іноземних колег, дідусь спробує розібратися що воно й до чого і що з того буде. Бо емоції емоціями, але вчорашні події варто оглянути критичними очима, намагаючись збагнути що то було й куди крива вирулить.

Щоб відповісти на ці запитання необхідно знати хто реальний автор “імпічменту” лідера ДНР. Цього дідусь не знає. Тому висловлюю лише свої припущення. На сьогодні, як відомо, є три основні версії: 1. Російські спецслужби; 2. Українські спецслужби; 3. Місцеві розборки.

Першу версію, після тривалих міркувань та співставлень різних чинників, я схильний все ж таки оцінювати як найменш вірогідну. Захарченко не заважав Кремлю. Ну пиячив собі, ну рекетирствував, ну жив на широку ногу. Але ж ні у велику політику, ні у воєнні справи особливо не втручався. Хотєлки московських кураторів завжди дисципліновано виконував, говорив, що йому наказували і підстав для Кремля прибирати такого слухняного холуя, та ще й таким ризикованим способом, не створював. Захар добре знав хто йому справжній хазяїн і чиї чоботи слід лизати. І він їх ретельно облизував. Крім того, псіхована й галаслива реакція Москви, як на мене, більше свідчить, що й самого Хуйла звістка про вбивство Захарченка заскочила зненацька. Не схоже, щоб Хуйло замовив Захара. Бо навіщо? Привід відмовитися від участі в нормандському форматі? Тю... Так Хуйло ж уже якось відмовлявся від участі в Нормандських переговорах і для цього йому не потрібно було шукати якихось приводів. Вбити Захара як привід для повномасштабного вторгнення в Україну? Слабувато. На casus belli обмотаний чорною стрічкою парадний портрет Захарченка явно не тягне. Тобто не бачу я серйозних причин, щоб Хуйло давав ГРУшникам команду показатєльно вбити Захарченка і перевести стрілки на хунту. Якби Захар видохся і не відповідав більше очікуванням Кремля, його б просто вивезли у Ростов, як Плотніцького, дали три рубля на пиво й діло з кінцем. Прибирання небезпечного свідка у справі малазійського боїнга? Не думаю, що Захар знав щось таке, що досі невідоме слідчим. Та й тих свідків до біса собі розгулює і по Донбасу, і по Росії і ніхто їх ніби ще не вбиває. А якщо й убивають, то нишком.

Друга версія, що Захара ліквідували сили спецпризначення України, виглядає більш правдоподібно. Але й вона непереконлива. Бо не дає відповіді на головне запитання – навіщо? Навіщо Києву було саме зараз прибирати Захарченка? Для підняття рейтинга Пороху? Навряд чи... На рейтингові такі речі сильно не позначаються, та й до виборів іще є трохи часу. А до тих виборів про того Захара в нас уже ніхто й не пам’ятатиме. Щоб зірвати Мінські переговори? А сенс? Хіба Захарченко був самостійною фігурою і на щось там у Мінську впливав? Пропагандистський резонанс? Ну хіба що... Але проводити таку супер ризиковану операцію (яка до речі здійснена надзвичайно професійно і філігранно) лише для того, щоб український фейсбук встановив черговий рекорд дотепних жартів... Не думаю. Щоб підтримувати у сепаратистських лідерах жах і трепет перед всюдисущими українськими ДРГ? У цьому логіка є. Але слід розуміти яка кінцева мета такого страху? Якби планувалася масштабна операція по повному звільненню окупованих територій, то прибрати Захарченка було б правильно й логічно. Однак умов для наступу, принаймні допоки Хуйла не закопали в сиру землю, дід не бачить і у його реальність не вірить.

Тому залишається третя версія – місцеві розборки. І тут уже своїх версій тьма-тьмуща. Бо якщо почитати блоги донецьких “дєятєлєй”, Захар останнім часом “забурел”, поводив себе відверто по-свинськи і наплодив собі чимало ворогів навіть в середовищі колишніх соратників. Крім того, подейкують, що він виявився людиною жадібною, ділитися не любив, чим необачно заронив у ніжні душі оточуючих його бандитів заздрість та образу. Не слід забувати також про намертво присмоктаних до Донеччини олігархів, яким Захар, уповая на всесильність Кремля, цілком міг десь нечемно перейти дорогу. А донецькі олігархи люди хоч і богомільні, проте досить гріховні. Тобто сил, які б бажали і могли заподіяти Захарченкові смерть в Донецьку до біса. От хто це реально зробив, дідові не відомо. Це можуть достеменно знати хіба що наші всевідаючі хлопці з СБУ та ГУР.

До речі, несподівано блискавична реакція СБУ, котра вчора миттєво підтвердила факт вбивства Захарченка і тут же майстерно від цього діла відхрестилася, наштовхує на деякі думки. У діда, наприклад, сильне враження, що наші хлопці, з числа тих, кому положено, про підготовку замаху на ватажка ДНР як мінімум знали. А як максимум – не заважали. На відміну від російських ГРУшників, для яких розтрощена голова Захарченка стала, судячи з усього, цілковитою і досить неприємною несподіванкою. Тому повністю заперечувати деяку причетність наших спецслужб до припинення земного шляху Захарченка дід би не став. Взагалі-то це найбільш розумний шлях – збивати ворогів лобами, щоб вони один одного перебили.

Інші версії, що це, наприклад, робота британських спецслужб у відповідь на погрозу Захара захопити Лондон чи австралійських спецслужб, які мстилися за збитий боїнг, дідусь відхиляє, як відверто екзотичні. Більш реальною в такому разі слід вважати гіпотезу, що замах на “президента ДНР” здійснили донецькі школярі, щоб 1 вересня не йти до школи.

Ну й тепер до цікавого питання куди крива вирулить і якими можуть бути наслідки.

Щоб не мучити читачів своїми старечими розмишлізмами, ризикну одразу сформулювати висновок, що масштабних і відчутних наслідків вбивство Захарченка навряд чи матиме. Завтра його урочисто закопають, поклянуться помститися, можливо навіть постріляють у бік позицій ненависних ВСУ. Нехай, до речі, наші хлопці на фронті будуть завтра особливо обачними й обережними. Ну ще може Хуйло нажалується Меркель на київську хунту, акцентуючи увагу німецької співрозмовниці на тій обставині, що Порох казьол. А може й не нажалується, бо йому й поскаржитися по суті в цілому світі нікому... разве шо Асаду. Але в того зараз своїх забот полон рот: США, Британія та Франція знову зосереджують в Середземному морі потужні сили, аби дати тому Асаду лупки. І Хуйло теж гонить туди свої корабліки і йому зараз явно не до ДНР. Де, як він собі думав, ситуація надійно законсервована, все під контролем... А тут така досада...

Водночас цілком очевидною є поступова деградація ДНР і ЛНР, як “государственних образованій”. Розпач Дугіна через загибель “одного из последних символов “русской весни”” цілком показовий і це той рідкісний випадок, коли з Дугіним складно не погодитися. В “еліті” сепаратистів панує моральний розлад, на зміну попередникам приходять щоразу все кумедніші і жалюгідніші персонажі. Не знаю чи фейкова новина про втечу з Луганська “предсєдатєля совмина ЛНР” Козлова, але дуже схоже, що багатьох там зараз дійсно теліпає і трусить. Ну й призначення замість Захарченка рихлого пузанчика Трапезнікова (до речі всупереч “конституції ДНР”) взагалі виглядає відвертим фарсом. Втім, деякі експерти нагадують нам, що Трапезніков замолоду кормився з рук пана Ахметова і немає підстав вважати, що рука Рината Леонідовича до нього оскудєла. Та спираючись на цю обставину вибудовують цікаві конспірологічні версії справжніх причин скоропостіжної смерті несостоявшогося завоєватєля Маріуполя, Києва та Великої Британії. Але дід у цих питаннях взагалі нєсведущ, мені це мало цікаво, та й набридло уже витрачати такий чудовий вечір на писанину про цих малоприємних персонажів. Хочу, однак, вірити, що всі події, які відбуваються на тимчасово окупованих територіях, відбуваються під пильною увагою та з відома наших хлопців. Із числа тих, кому положено.

І ще один момент... Моральний... Чи доречно радіти з приводу смерті ворогів? Бо це питання широко дискутується, люди сваряться, непорядок. Тому висловлю свою особисту думку. Чесно зізнаюся, що радості від звістки про смерть Кобзона я не відчув. Було давно зрозуміло, що він не жілєц, рак – страшна хвороба, не розбирає друзів і ворогів. Помер то й помер. А після звістки про вбивство Захарченка мене одразу кольнула болісна думка “А як же Олег Сенцов? Примарні шанси на звільнення якого тепер ослабнуть... Тепер Хуйло впреться і вже із вредності його не відпустить...”. Сподіваюся проте, що не ослабнуть і Олег, а за ним і решта бранців таки повернуться в Україну. Та і взагалі радість мені подарує лише звістка, що здох отой... самі знаєте хто. От тоді дідусь щиро радітиме і вжарить життєствердного некролога на стотисяч лайків.


Водночас у мене ніколи язик не повернеться засуджувати людей, які радіють, чуючи про смерть ворогів. Надворі війна, друзі. Справжня, а не кіношна. А під час війни діють свої логіка і мораль. Тому немає нічого аморального в тому, щоб рвати баяни під звістку, що вбито ворога, у якого руки по лікті в крові. У крові наших хлопців. Україна вже п’ятий рік (!) знаходиться в неймовірній нервовій напрузі, нерви в людей не залізні і розрядка при отриманні хороших новин – природна та правильна. Тому, друзі мої, відчуваєте радість – радійте. Ніякої дегуманізації суспільства це не означає. А після перемоги ми усі, ось побачите, станемо ще чистішими і добрішими, ніж були до війни.

А ще в мене якесь ірраціональне відчуття, що “П’ятниця 31” була не простим днем. Щось десь хруснуло. І гарних та приємних для усіх нас новин відтепер має бути дедалі більше й більше.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за Олега Сенцова й решту полонених та продовжуємо спокійно і невпинно зміцнювати нашу Армію –джерело хорошого настрою та впевненості у завтрашньому дні.

Ну й слєдім, щоб віздє був порядок. А не то, шо січас

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments