emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Цікаві думки про принцип відкритості суспільства

TOO OPEN SOCIETY AND ITS ENEMIES
Повторю тут (із двома доповненнями) свою вчорашню репліку в дискусії на YES.
Щоб зрозуміти, що відбувається із електоратом низки європейських країн, який дедалі більше опирається "відкритості суспільства" і голосує за ультралівих чи ультраправих євроскептиків, ми мусимо переосмислити базовий концепт, на якому будували свої теорії, зокрема, Карл Поппер і Джордж Сорос: а саме, концепт "відкритого суспільства".
У Поппера все напрочуд просто: "відкрите суспільство" - це добре, а "закрите суспільство" - це погано. "Закрите" - це синонім відсталості, консерватизму, авторитаризму, тощо; "відкрите" - синонім прогресу, лібералізму, суцільний позитив.
Але насправді так воно не працює.
У житті суспільств бувають моменти, коли люди щиро прагнуть більшої закритості, вбачаючи у ній більше безпеки.
Класичний приклад - "закриття Японії" (сакоку), яке припинилося лише під жерлами американських гармат (що породило глибокий ресентимент, який зрештою обернувся Пірл-Харбором).
Або Китай ХІХ століття, який марно намагався "закритися" від британських колонізаторів та масово поширюваного ними опіуму.
Те саме нині відбувається у багатьох європейських суспільствах. З різних причин (хвилі азійських біженців, російська пропаганда, тощо) багато їхніх мешканців сьогодні сприймають наявний рівень відкритості їхніх суспільств як загрозливо надмірний. Вони могли б сказати своїм політикам: "Якщо ваш лібералізм такий гарний, чому ми під вашим проводом почуваємося сьогодні менш безпечно, ніж десять років тому? А якщо наше відчуття небезпеки загострюється, чому ми маємо досі голосувати за ваші ліберальні партії та довіряти вашому ліберальному телебаченню?"
Звісно, що у пошуках "альтернативи" (для Німеччини і не тільки) такі люди можуть наразити свої країни на значно більші небезпеки - що якраз і відповідає планам Путіна. Але провина західних ліберальних політиків полягає у тому, що вони, зробивши з відкритості водночас принцип, культ і звичку, проґавили кілька хвиль тих шкідливих зовнішніх впливів, які майже безперешкодно проникли всередину "відкритих суспільств" і справді перетворили їхню відкритість на загрозу. Спершу це був (і досі є) тероризм; потім наплив мігрантів; зрештою, російська пропаганда, яка вміло роздмухала вже наявні безпекові проблеми, і відтак сама стала добре замаскованим джерелом небезпеки.
Висновок з цієї сумної історії полягає у тому, що відкритість суспільства є доброю лише настільки, наскільки суспільство може дозволити її собі, не втрачаючи відчуття безпеки (яке поправді є "основним інстинктом" людського роду). А отже, рівень прийнятної/оптимальної відкритості суспільства може бути дуже різним і залежить від цілої низки зовнішніх та внутрішніх чинників.
* * *
І два доповнення навздогін.
* * *
1. Втрата популярності західними поміркованими ліберальними політиками - класичний кейс для ілюстрації політології Макіавеллі. Володар, принципи якого добре пасують до наявної ситуації, у разі, коли ця ситуація істотно змінилася, має пожертвувати або владою, або принципами. Повна безпринципність і абсолютна гнучкість - це, для політика, величезна загроза; але так само загрозливими є і надмірна інертність та негнучкість. Що, власне, і маємо.
* * *
2. А Фукуяма попереджав, що країнам "постісторичному світу" в їхніх стосунках із сусідами, що належать до "історичного світу", доведеться керуватися принципами Realpolitik. Але хто ж його слухав настільки уважно. Значно простіше заволати "а-а-а, кінець історії не відбувся, Фукуяма помилився!". Ні, панове; насправді все набагато складніше

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments