emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Сільська аналітика. Як завжди прониклива та дотепна

“Учиненная израильской военщиной в небе Сирии наглая провокация не останется безнаказанной, ибо где же такое видано?” – такими або приблизно такими питаннями риторично вопрошав фельдмаршал Шойгу у мовчазної телекамери, которій поведав лєдєнящі кров деталі собитій 17 вересня. Оказується, ізраїльтяни не лише за пару минут розбомбили мирні воєнні об’єкти та склади оружія, які Росія так довго, кружними путями і затратно звозила до Сирії, але й нахуліганили, як послєдні поци. Бо ізраїльські пілоти відстрілявшись, замість чемно полетіти додому ще довго й безнаказанно кружили над позиціями сирійських ПВО, показували їм дулі і факи та вигукували із своїх кабін різні обідні для Асада слова. І як терпець у доблесних захисників сирійського неба урвався, коварно пристроїлися між наземними зенітними комплексами та парящими в облаках російськими разведчиками. Которі ні о чом не подозревая каталися на своєму вінтажному Іл-20. На тлі якого ізраїльяни продовжили дєлать ПВОшникам нєрви корча їм рожі і показуючи язики.

Понятне діло, шо нєрви в пацанов не желєзні, - сумно зітхнув Шойгу. - Вони зарядили свої ЗРК С200 і проявляя слаженность та бойову виучку точно стрельнули в бік безчинствующих воздушних євреїв. І єслі би євреї мали крихту честі, то спокійно би повисли в повітрі, дожидаючись сокрушітєльного удару російських ракет. Но ето же євреї. Вони подло включили форсаж і хутко зникли в повітряному просторі Ізраїля, залишивши по собі жертви, разрушенія й іздєватєльський хохот. А майстерно випущені ракети попали в Іл-20 з удівльонними російськими разведчиками на борту, всі погибли – подитожив свою розповідь фельдмаршал Кужугетович. Та нравоучітєльно додав – тепер у Сирію будуть поставлені ще більш совершенні С300, Ізраїль должен буть наказан! – Телеглядач Хасан Роухані з Тегерану при цих словах радісно сплеснув у долоні, телеглядач Ердоган із Анкари хрюкнув у кулак, а телеглядач Нетаньягу із Єрусалиму узяв у руки телефона. Й діловито набрав номер “Putin - Shmok”.

Телеглядач Путін - Хуйло з Москви телевізор не дивився, бо в цю мить пив чай із Віктором Орбаном з Будапешту, которий гадав йому по руці і предрекав унилую старость в казьонном доме. Або романтіческоє пріключеніє і страстную любовь Європи, но лише в случаї єслі Хуйло позолотить йому, Орбану, ручку. Хуйло м’явся і кокетнічав, але Орбан іскусітєльно улибався та соблазняв Хуйла квотами для Єдіной Россії й ЛДПР у новому складі Європарламенту, аж тут пролунав дзвінок з Єрусалиму. Орбан понімающе кивнув головою і взявся діловито пакувати у саквояж розкладені на столі американські долари та європейські євро. Російські рублі гидливо відсунув, зато позбирав зі столу усі мельхіорові ложки і не прощаясь удалився, а Хуйло удівльонно слухав Нетаньягу. Від якого узнав і про поразітєльну победу русского оружія над русскім же самальотом і про обіцянку Шойгу поставити в Сирію С300. На вопросітєльну паузу ізраїльського прем’єра Хуйло пром’ямлив, шо заява Шойгу согласована з ним лічно, з чого Нетаньягу зробив висновок, шо ніхера Шойгу з Хуйлом не согласовував.

В принципі, політичні експерти давно смутно подозревають, шо в Росії доби пізнього Хуйла бояри свого царя в віду імелі. І не тільки в віду. Вони давно розбиті на групи по інтєресам, гризуться і сваряться та дєлають шо їм вздумається. А Хуйло будучи винуждєн імітірувать монолітность власті, прикриває їхні безчинства симуліруючи єдінство еліт. Так група ВПК і вищого генералітєта, яка ізниває від приступів побутового антисемітизму та любві до грошей, давно мечтає поставити Сирії ЗРК С300, а Ірану С400. Получивши таким образом удовольствіє “два в одном”. І лише своєчасне сердите втручання мірової закуліси каждий раз зупиняє Хуйла від опрометчивих шагів. Но ВПКшні олігархи і генєрали не унивають та виждавши момент повторюють алчні попитки, підставляючи свого царя під тяжолі удари мірової закуліси, предвестніками яких часто служать чемні дзвінки з Єрусалиму.

Найбільш ярким і кумендим примером “єдінства россійскіх еліт в достіженії государственних і лічних целєй” є зараз, мабуть, відносини між їхніми спецслужбами. Воєнні шпійони і диверсанти в ліце ФСБшникі ворогують між собою похлєще ніж разведчики Шелленберга та абвер Канаріса. Генєрал армі Бортніков з ФСБ на дух не переносить генєрал-полковніка Коробова із ГУ та гадить йому де тільки може. Єсть, наприклад, мнєніє, шо всі громкі провали воєнної разведки РФ від діла Скрипалів і до недавнього провалу російського шпійона в Норвегії подстроєні не якимись там ЦРУ чи СБУ, а іменно шо ФСБ. Яка таким образом питається дискредітірувать заклятих воєнних колєг в глазах Путіна на предмет отримання чувства глубокого удовлєтворенія, а заодно полученія дополнітєльних фінансових асигнувань.

В отместку за це ГУ ГШ МО останнім часом настойчиво вдалблює Хуйлу в голову мисль, шо разоблаченіє Петрова й Боширова, які провалили заданіє родіни в Солсбері - то дєло рук ФСБ. Яка до того ж розкрила британцям справжнє ім’я і лічность Боширова. Ним оказався нєкій полковнік ГРУ Толя Чепіга, которий до того ж займався тероризмом на Донбасі, за шо получив від благодарного Хуйла званіє героя Росії. ФСБшники Толі позавідували і вот етот герой привселюдно облажався.

Дуже скидається, що жертвою міжвідомчих разборок між ФСБ та ГРУ став і херой Домбаса Захарченко й про це багато вже написано. Втім, дуже схоже, що громка смерть Захарченка стала можливою і завдяки безмолвному согласію українських спецслужб, которі про підготовку замаху явно знали. Але спасать Захарченка не кинулися, нахер нада. Зате миттєво зреагували, виставивши і ГРУ, і ФСБ у відверто дурному вигляді.

Тому повністю отріцать непричетність західних та українських спецслужб до ганебних провалів сучасних московських штірліців також не можна. Але вони явно грають на суперечностях та відвертій вражді шпигунсько-терористичних служб самої Росії. А ті в свою очередь азартно ставлять друг другу підніжки та гадять одна одній краще й ефективніше, ніж це зробили б їхні вороги. Тепер же, після серії провалів ГРУ многі наблюдатєлі звертають нашу увагу, шо опозорений в глазах Хуйла генєрал Коробов жаждєт сатисфакції і реванша. Сочную отбивную з Бортнікова він робить може й не рискне, але напруга між російськими спецслужбами явно існує. І цим не може не скористатися коварна київська хунта, яка, треба їй віддати нележне, вже навчилася потроху сталкувать ворогів лобами, а вижившого победітєля іспользувать по назначенію. Щоразу заперечливо хитаючи головою “Ні, ми тут ні причому”.

Останнім часом хунта дедалі більше фокусує свою увагу на сонячному Закарпатті. Куди наш угорський друг Віктор Орбан за два десятки років протоптав чимало стежок на тій підставі, що населення області на 10 відсотків становлять угорці. Київ усі ці роки взірав на вольготну поведінку угорських друзів у Закарпатті благодушно та беззлобно і не бажаючи з добрим сусідом сваритися проводив у відносинах з Будапештом політику “обнять і плакать”. Навіть відверто безпідставна істерика, яку угорський уряд закатав Києву після прийняття “Закону про освіту”, благодушного настрою Києва не похитнула. “Ну у вас же вибори в парламент, ми все понімаємо” – хитали минулої весни головами українські урядовці і на істерики Будапешта реагували чуйними та лагідними посмішками. Аби не давати Орбану ще більше підстав гріти руки на штучно роздмуханому шкандалі.

Тепер же ситуація суттєво змінилася, вибори в угорський парламент відбулися, Віктор Орбан має там більшість і зайнявся більш цікавими з його точки зору питаннями протистояння з Макроном та Меркель, вигрібши від яких по саме нєхачу затіяв подозрітєльні шашні з Хуйлом. Якому їздить по ушам, вициганює гроші і вообще в азарті геополітичних ігор нєсколько увльокся. “Сєкундочку!” – похлопали Орбана по плечу з Києва - “Так діла не робляться. Тепер у нас єсть вопроси, пішли вийдем”. Після чого Київ доніс до сведєнія угорського прем’єра пару свіжих месседжів, що з цього часу жить будем по новому. А для убедітєльності показав йому відеозапис із угорського консульства в Берегові.

Наскільки нові істеричні заяви Будапешта щирі, а в якій мірі це просто політичний театр, дід пока не поняв. Але об’єктивно кажучи нова істерика Будапешта, який грозиться видворити у відповідь українського консула відповідає інтересам прав’ящої в Україні хунти якрайкраще. Бо відкриває перед нею широке поле можливостей по несамовитому захисту Закарпаття від злобних мадярських поползновеній, а зробити це не так уже й складно. Варто тільки навести порядок на кордоні та взяти безкарно швендяючих угорських емісарів, а також спрямовувані з Будапешту в Закарпаття фінансові потоки під цивілізований, але жорсткий контроль. Ну й розпіарити ці досягнення належним чином. А у вигляді бонусу тішитися зростаючими рейтингами та симпатіями широких верств патріотично налаштованих виборців.

У всякому разі Порох до піару явно не равнодушен і навіть зібрав по случаю свого дня народження в Нью Йорку цілу Генеральну асамблею ООН. Під час якої отримав купу цінних подарунків у вигляді позитивних заяв іноземних колег, і про все це нам сумлінно доповідають ЗМІ. Навіть сортирний мерин Лавров і той, хоч неуклюже, але як уже умів, привітав Пороха із днюхою. Проте найбільше Пороху слід дорожити саме угорським подарунком. А іменно – учорашньою заявою МЗС Угорщини, яка була видана після зустрічі Клімкіна з угорським колегою Петером Сійярто. Дідусь не знає що там Клімкін казав тому Сійярто, але видно довів сердешного до бєлого калєнія, бо в заяві угорського зовнішньополітичного відомства з’явився пасаж про те, шо ніколи угорські інтереси в Закарпатті не будуть належно захищені допоки в Києві при владі діючий президент. Іншими словами: “Дорогі брати-українці, єслі ви хочете, щоб нас, угорських шовіністів, жорстоко жучили в Закарпатті, то голосуйте за пана Порошенка”. Така заява дорогого коштує й угорські партнери хунті неабияк підсобили. А от чи зробили вони це свідомо, чи просто здуру – то вже інше питання.

Загалом, схоже, що хунта довго готувалася і нарешті зважилася осідлати угорську тематику, яка протягом цього виборчого циклу лунатиме щоразу гучніше. Буцання з Угорщиною чреваті для хунти лише позитивними рейтингами, тому напевно посилюватимуться. А Будапешт свідомо (ну або здуру) хунті підіграватиме. Таким чином, до наступної весни можуть видворити не лише консулів, але й відкликати для консультацій послів і взагалі дійти до погроз розірвати дипломатичні стосунки – нічого страшного в цьому нема. Більше того, якщо хунта не обмежиться просто гучними заявами, але й зуміє під передвибочий шумок вирішити давно перезріле питання наведення в Закарпатті елементарного порядку, то дід такий хороший піар лише вітатиме. І міжнародний престиж Київа лише зросте, до нас полетять захоплені делегації з Бухаресту та Братислави для вивчення свіжого досвіду по вкоськуванню Будапешта. Який, чесно кажучи, усіх навколо сусідів уже дістав.

Чутки ж, які з’явилися останнім часом, що ГРУ і ФСБ теж збираються попіаритися на темі закарпатського сепаратизму дід вважає цілком достовірними, але в них нічого не получиться. Чому, поки не казатиму, бо враги діда теж читають. І зовнішні, а особливо внутрішні. Які після повернення Орбана з Москви раптом гуртом і поодинці, як по команді, почухали до Будапешта. Почухали, як дід підозрює, по гроші і по інструкції. Остаточно позбавляючи таким чином Угорщину можливості викрутитися з-під потужних ударів охопленої передвиборчим азартом хунти.

А на ображені погляди Орбана хунта всігда може відповісти: “Ти на темі Закарпаття піарився? Піарився. А тепер наша очередь. Тепер у нас вибори на носу, так шо ставай рака! Долг платєжом красєн”.

- Но я не можу оце взять і привселюдно ставать рака. – бурчить Віктор - Я же діктатор, альфа-самец і безнравственна лічность!
- Ну а ми хунта. Кровава – незворушно відповідає йому хунта.
- Ну харашо, тільки я буду сопротівляться.
- Скіки душі завгодно – добродушно всміхається хунта, концентруючи в Закарпатті немалі вже сили, які мають свіжий досвід тонкої й майстерної гри на протіворечіях серед ворогів. А також щирі симпатії з боку США та Західної Європи, яким той Вітя теж неабияк надоїв. Спокойно наблюдаєм.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за Олега Сенцова й усіх полонених та продовжуємо спокійно, але невпинно плекати Армію України – неабиякий чинник шани й поваги з боку сусідніх і не дуже сусідніх держав.

І слєдім, шоб віздє був порядок! А не то, шо січас

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments