emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Лицом к Востоку

Під учорашнім постом дідусеві зробили культурне, але чемне зауваження, чого я не прокоментував саміт світових лідерів у Парижі з нагоди 100-ліття завершення першої світової війни. І, в частності, поведінку на тому саміті Хуйла. Которе, як відомо, на фотографування спізнилося, примусивши сім десятків глав держав і правітєльств на нього чекати. Не коментував, бо Хуйла за цю виходку вже так зусібіч відкоментували, що дідові й приложиться вроді нікуди. Але ніде правди діти, херой - налаштувати за якихось 20 хвилин проти себе лідерів одночасно і Антанти, і Троїстого союзу не зумів би даже царь Ніколаша. А вот Хуйло сумело.

Однако, цим блєстящим дипломатичним успіхом Хуйло не огранічився і явно рішив піти на рекорд. Тому після Парижу полетів у Сінгапур на Восточноазіатський саміт, в рамках якого зробив уверенну заявку на звання непревзойдьонного в історії світової дипломатії баклана.

Шанувальникам жанру “сумні нам випали роки вони не скінчаться ніколи” далі можна не читати, а решті читачів рекомендую заварити собі кавоньки чи чаю, або почистить мандаринку. Та зручно вмостившись ознайомитися з пригодами дєрзкого, но чоткого старикашки Хуйла в Сінгапурі.

Взагалі-то я й не думав нічого про той Восточноазіатський саміт писати, бо в Сінгапурі було обичне “бла-бла-бла” в азіатських декораціях і цікаве воно може бути лише вузьким фахівцям, або любителям порпатися у словесному мусорі восточних базарів. Однак, побачивши десь у новинах, що Хуйла в аеропорту Сінгапура заставили пройти через рамку безпеки, я спочатку неабияк здивувався. А потім махнув рукою – ну явний же фейк. Адже ж буть же такого не могло від слова “ніколи”.

Бо треба зовсім не знати технічний бік проведення офіційних візитів на рівні глав держав, щоб придумать таку дурню – буцімто приймаюча сторона примусила прибувшого главу держави спустившись із літака чимчикувати в приміщення аеропорту на паспортний контроль та проходити крізь рамку безпеки. На практиці нічого подібного ніколи не буває – глава держави під телекамери сходить трапом, вальяжно вітається за руку з вишикуваними “офіціальними ліцами”, сідає в тут же підігнаний до літака кортеж, який на великій швидкості вискакує з території аеропорту і в супроводі мотоциклістів з мигалками й сиренами та під щирі матюки стоячих у заторах водіїв і пасажирів несеться гостинною столицею приймаючої держави. Жодних технічних перешкод високому інозменому гостю гостинна держава ніколи не чинить і це є формою прояву ввічливості та поваги на адресу його країни.

Уявити ж собі, що Хуйла, який не просто прилетів на саміт, але й прибув у Сінгапур із державним (!) - тобто найвищим за рангом – візитом так показатєльно принизили дідусь, чесно зізнаюся, не міг при всьому буйстві фантазії. Це так, як би прем’єр Сінгапуру запросив Хуйла на офіційний обід, після якого наказав зібрати зі столу всі виделки й тарілки, віднести на кухню й гарненько весь посуд перемити. Ну не могли чемні сінгапурці дати Хуйлу такого ляпаса.

Оказується могли. І дали. Ще й не одного.

А діло, судячи з повідомлень у ЗМІ, було приблизно так. Хуйло після Парижу дійсно полетів у Сінгапур на Східноазійський саміт, і одночасно із двостороннім державним візитом. А це значить, що окрім його персонального літака туди з Москви прибули ще кілька самальотів із сопровождающими ліцами, піарщиками, бізнесменами, поварами, секретарями, толпою охранніків і даже кажись із придворним гаремом “Хор кубанскіх казаков”. Раньше з Хуйлом у качестве гарему літав хор Алєксандрова, але тепер уже не літає по ізвесним причинам. Тобто шобла сопроводжала Хуйла в Сінгапур неабияка, він вообще обожає літати з понтами, які по його мнєнію світєтєльствують і про государственне велічіє Росії, і про то, шо Хуйло чоткий пацан. До того ж на цей раз ФСО притарабанила із собою в Сінгапур даже царь-тачку російського проізводства “Аурус” і таким образом понти планірувалися по вищому розряду - узкоглазі макаки мали по замислу Хуйла при виді його крутості просто всім саммітом всцятися.

Ну й понятно, шо в такому серйозному ділі, як понти, треба одразу поставить всіх на місце, тому літак Хуйла приземлився в аеропорту Сінгапура з півторагодинним запізненням – шоб усі, значить, поняли, шо прилетів не хер з бугра, а Хуйло з Москви.

І от спускається Хуйло по трапу свого царь-самальота та спесіво улибаясь готується іскупатися в морі азіатської ввічливості й уніженної раболєпності, але шо воно бачить? Воно бачить улибающіся чемні обличчя синграпурських чиновників, але кортежу коло літака нема. І царь-тачки нема!

Оказалося, що сінгапурське сек’юріті кортеж на посадочну полосу, ввиду опозданія Хуйла, просто не пустило. Бо це порушило б графік прильоту літаків інших іноземних делегацій, тому трап бистренько убираєм, царь-самальот відправляємо в ангар 17С, а Хуйлу предлагається добиратися до кортежу самостоятєльно, ніжками. Желатєльно підтюпцем, бо й так опоздав. Це близенько, зіс вей пліз.

Охренєнію Хуйла наверняка не було меж і можемо собі лише уявити яких єбуків вигребли всі подчіньонні за такий вопіющий косяк, а перепуганний Лавров наверняка репетував про попраніє норм дипломатичної ввічливості і он етого так нє оставіт, всє в Сінгапуре будут уволєни. Но на сінгапурське сек’юріті не проізвело впечатлєнія даже упоминаніє Лавровим, що московські царі со времйон Івана Калити в аеропортах через рамки не ходили. Сінгапурці незворушно посміхалося і показували Хуйлу на рамку. Прийшлося покоритися.

Преса пише, що при проходженні рамки у Хуйла у штанях щось задзвеніло і його заставили даже вивернути кармани, але що там дзвеніло журналісти стидліво умалчують. А оглядачі тєряються в догадках висуваючи разного роду неприлічні гіпотези, сходячись на думці, що хворобливо обідчиве Хуйло мало сприйняти такого роду уніженіє ісключітєльно болєзнєнно.

Подальші події повністю цю догадку підтверджують, бо застебнувши ремінь на штанях і плюхнувшись нарешті в царь-тачку Хуйло почав будувать зловісні плани, як би відповісти Сінгапуру несиметрично. І для начала прибув на зустріч із прем’єр-міністром цієї прекрасної країни, шановним Лі Сян Луном, з опозданієм на цілий час. Мстітєльно улибаясь, Хуйло наверняка уявляв як нєрвнічає зараз бідний Лі Сян Лун і як буде уніженно просити пробачення в царя велікой ядєрной Россії. Однако, коли делегація РФ во главе з Хуйлом таки прибула на зустріч з сінгапурським прем’єром, то оказалося, шо пан Лі Сянь Лун зовсім і не нєрвнічає. І просити пробачення не собирається. Бо встречу із опоздавшим Хуйлом скасував і на неї вообще не прийшов.

Два оглушітєльні ляпаси в перші ж часи державного візиту Хуйла нєсколько остудили і далі він вирішив бути предєльно вежлівим та пунктуальним. Тому на встречу із президентом Південної Кореї, паном Мун Чже Іном прибув тютєлька в тютєльку. Хотя зробити над собою таке сверхусіліє йому було дуже трудно. Но прибувши на зустріч був змушений нєкоторе врем’я ходити туди-сюди по кімнаті нервово гризучи нігті та зиркаючи на годинник. Бо ізвесний мастєр утончонної восточної чемності пан Мун Чже Ін несподівано прибув на зустріч із Хуйлом з нєкоторим опозданієм. На цілу годину.

Скушавши й цю дєрзость, наступного дня Хуйло рішив взяти реванш та оттопириться на своєму давньому спаринг-партнері - на прем’єр-міністрі Японії. Хуйло дєйствував решітєльно і на упреждєніє, тому одразу опоздав на зустріч із японцем на годину. Але обладатєль чорного поясу з бойової восточної ввічливості, шановний пан Сіндзо Абе взяв і мастєрським пробросом красиво Хуйла пере-опоздав. І невинно улибаясь заявився на зустріч вже тоді, коли недоопоздавший на зустріч царь московський більше години гриз нігті злобно зиркаючи з-за портьєри.

Тепер, по ітогам Восточноазіатського саміту-2018 весь дипломатичний світ над дурачком московським сміється й розказує про нього дотепні анекдоти. Хуйло ж летить восвоясі сердито набундючившись в оточенні п’яного хору кубанскіх казаків, зато російський тєлєвізор в ці хвилини бодро рапортує ватнікам про успешні двосторонні встречі презідєнта РФ с азіатскімі партньорами та про нєімоверно возросший авторітєт Росії в регіоні Південно-Східної Азії і во всьом міре.

Ще багато різних і цікавих пригод відбулося з дєрзким Хуйлом у Сінгапурі, але розповідати про всі в діда забракне часу, а у вас терпіння. Згадаю лише про уніженне лєпетаніє Хуйла перед віце-президентом США Майком Пенсом, до якого він підскочив забачивши здалеку та начав на камеру здоровкаться. Містер Пенс якось зазівався та не встиг воврем’я ретіруваться і тепер змушений відмивати праву руку хазяйственним милом та оправдовуватися перед пресою, шо нєвіноватая я, Хуйло сам прийшов. А він, Пенс, вообще нічого йому не казав, лише машинально промовив слово “Hello”, но дуже сподівається, що український фейсбук пойме це слово правильно.

На цьому можна й… А, да! Мало не забув. Шановний пан Лі Сян Лун, которий трудиться на посаді глави уряду Сінгапуру, Хуйла таки мілостіво прийняв. Наступного дня, хоть і в неурочний час. Державний візит, як-не-як, і правила протоколу треба хоч формально соблюсти. Тим паче Лавров так смішно валявся в ногах клятвенно обіцяючи, шо Хуйло на цей раз не опоздає. Хуйло дійсно прибув на встречу вчасно, притихлий, у застебнутому на всі ґудзики костюмі і до всирачки чемний. А от Лі Сян Лун вийшов до нього в піжамі, отєчеськи похлопав по плечу, і поучітєльно указав на необхідність проведення в Росії економічних ринкоорієнтованих реформ. Після чого нетерпляче глянув не годинник, скороговоркою пожелав Хуйлу щасливої дороги та повернувся до своєї компанії. “Де ти ходиш?” спитав у Лі Сян Луна його південнокроейський колега наливаючи штрафну. “Та Хуйла випроваджував” – “Ну і як він?” – поінтєресувався Сіндзо Абе жуючи креветку. “Та…” байдуже махнув рукою Лі Сян Лун – “Баклан!”. Товариство дружно зареготало та випило за здоров’я хазяїна саміту. А згадавши Хуйла з висящими як більярдні лузи вивернутими карманами не здержалося, і вдосталь насміявшись налило собі ще по одній.

Ішов п'ятий рік офіційно проголошеного В.Путіним зовнішньополітичного курсу РФ "Лицом к Востоку".

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments