?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry Share Next Entry
Сільська аналітика є неперевершеною
emiliozk

Доброго здоров’ячка, друзі! Сьогодні зранку в патріаршому храмі Святого Георгія у Константинополі Вселенський патріарх Варфоломій передав предстоятелю Православної церкви України митрополиту Епіфанію надзвичайно майстерно і каліграфічно виконаний документ - Томос. Який одразу ж став великою культурною цінністю та історичним надбанням України. Бо по-перше він красивий А якщо врахувати, що в ньому написано… Тому від сьогодні якщо хтось за вашим святковим столом промовить “Ну, за Томос!”, то такий тост уже не буде забіганням наперед і лунатиме вже цілком канонічно – звершилося!

Втім, прискіпливі громадяни в Україні вже бідкаються, що в Томосі написано не те, на що вони розраховували. І що хунта, будь вона проклята, продешевила та профукала унікальний історичний шанс. На це дід скаже таке. Я уважно прочитав український переклад Томосу і дійшов висновку, що цей документ дано Православній Церкві України явно на виріст. Дай Боже, щоб ПЦУ у найближчі десятиліття зуміла реалізувати усі основні його положення. А крім того, ви вже діда звиняйте, однак критичні закиди, у яких поряд стоять слова “Порошенко” і “продешевив” лунають якось не дуже переконливо. Найвірогідніше, то був максимум, який можна було вижати з ситуації, що склалася.

Дідусь би дуже не хотів аби в когось виникли підозри, що цей пост у Святвечір пишеться заради агітації “за” чи “проти” когось там із кандидатів. Уникнути цього напевне не вдасться, завжди знайдуться люди, які скажуть “Ага!”. Проте запевняю, що я менше всього схильний розглядати Томос у контексті виборів. Для мене це грандіозна подія величезної історичної ваги, від якої навіть подих іноді перехоплює. Однак, оскільки ми все-одно живемо сьогодні й зараз, у реальному часі, тому контексту виборів уникнути теж не вдасться. І в цьому зв’язку зауважу наступне.

У країнах із примітивними політичними системами, типу КНДР, Венесуели, Росії чи Угорщини головною цінністю вважається стабільність політичної системи. Запорукою якої є високий рейтинг національного лідера. Саме тому люди у згаданих країнах наївно пишаються своїми путіними, орбанами, мадурами та кім-чен-инами, а водночас щиро вважають Україну пропащою напівдержавою. Бо в наших політиків, бачте, рейтинги маніпусінькі. Це велика методологічна помилка так вважати, бо, скажімо, з точки зору української сільської етатології, важливішим параметром політичної системи є не її стабільність (іншими словами - стагнація). А ефективність. А от рівень ефективності політичної системи залежить не від рейтингів діючих політиків, а від градусу мандражу, який вони відчувають перед суспільством. Українці ж, як переконливо свідчать рейтинги, нагнати на вітчизняних політиків мандраж і вміють, і дуже люблять. І це, друзі (хай на мене хунта не обіжається) чи не найголовніша причина, чому в патріаршому храмі Святого Георгія у Константинополі сьогодні вранці стояли Епіфаній з Порошенком, а не Гундяєв із Путіним.

В дописах більшості блогерів та експертів ситуація з отриманням Томосу описується з дідової точки зору дещо пласко й однобоко. І виходить так, що ось жила та була собі в Києві хунта, яка не знаючи як догодити сердитим українцям, а водночас зробити Путіну “козу”, надумала взятися за давно застаріле питання з Томосом. У версії порохоботів це неподобство взявся вирішувати Порошенко, котрий рішуче полетів у Константинополь та все порішав. У версії зрадофілів Порошенко іспугався виборів і не знаючи як рятувати рейтинг ухопився за церковне питання, після чого в паніці полетів у Константинополь та все порішав. З обох версій випливає, що Вселенський патріарх Варфоломій сидів увесь час в Константинополі і нетерпляче зиркаючи на годинника 27 років чекав поки Порошенко здогадається до нього прилетіти. Порошенко у 2018 році нарешті здогадався, через те він молодець (у версії порохоботів) та безстижий барига (у версії зрадофілів).

В дійсності ситуація значно складніша і водночас прекрасніша. Бо те, що відбулося – це просто фантастичний збіг історичних обставин помножений на людський чинник. Просто диво дивовижне, що на долю саме нашого покоління випало спостерігати, як амплітуди принаймні двох незалежних історичних синусоїд (української та константинопольської) вперше за багато століть співпали у місці, в часі, і в напрямку руху. Але чи означає це, що Україна б отримала б Томос автоматично? І що людський чинник тут ні до чого? Ні. Цей шанс Україна цілком могла й проґавити. Цілком.

Так, свого часу свій унікальний історичний шанс, наприклад, бездарно проґавив великий князь київський Ізяслав Ярославич. У котрого були всі можливості затвердити в Києві власний патріархат ще в XI столітті, а потім домогтися від Константинополя його визнання. Бо в умовах церковного розколу з Римом Константинополь гостро потребував підтримки і сваритися із могутнім Києвом через таку дрібницю, як помісна патріархія, навряд чи став би. Але Ізяславу було не до таких дурниць, значно важливішими для нього були розподіл фінансових потоків між братами та ґешефти із тодішніми олігархами. Словом то була дуже заклопотана людина і справжній давньоукраїнський політик класичного зразку. А от пожив би його батько, Ярослав Мудрий, ще хоча б з десяток років, то не виключено, що Варфоломій би сьогодні вручав Томос не митрополиту, а патріарху Епіфанію.

Роки два чи вже й три тому, діло було ще до Всеправославного собору на Кріті 2016 року, дідусь написав присвячений Томосу пост (у якому по своїй закоренілій звичці примусив читачів читати ще й немилосердно довгий історичний екскурс). У якому казав, що ми стоїмо на порозі реального історичного шансу отримати нарешті визнану Константинополем канонічну помісну православну церкву, от би було добре. Так ось під тим постом було чимало коментів від читачів, які стурбовано зауважували, що шанс шансом, але ж наші церковники та політики обов’язково ж облажаються. І чесно зізнаюся, я також був далеко не впевнений, що теперішні українські діячі виявляться на висоті історичних задач. Думаю, що й Вселенський патріарх Варфоломій, не раз і не два возносив Господу схвильовані молитви просячи, щоб оті хлопці в Києві не напартачили. Сьогодні ж можемо із полегшенням видохнути – хлопці і не облажалися, і не напартачили. Ну й оскільки тримати політиків лише затюканими та у постійному в мандражі не дуже педагогічно, то сьогодні їх можна трохи й похвалити – молодці, заслужили. От би так завжди.

Кажучи про роль людського чинника не можна не згадати й про Кірюшу Гундяєва. В якого за моїми приблизними підрахунками було десятка півтора дієвих способів якщо вже не зупинити процес становлення канонічної автокефальної ПЦУ, то як мінімум сильно цій справі нашкодити. Він міг наперед видати свій томос, міг синхронно з Варфоломієм благословити Об’єднавчий собор, а потім нагнати туди своїх ієрархів. І сьогодні в Константинополі Порошенко би сумно стояв коло митрополита всієї України Онуфрія. Тобто там була маса варіантів і чому Кірюша обрав єдиний для України найкращий – про то лише самому Господу відомо.

Дідусь не метафізик і не містик, але складається цілковите враження, що не обійшлося і без небесного втручання. Й десь там на небесах янголи, які відповідають за Україну утворили з янголами Константинопольського патріархату бойову групу, яка в результаті зухвалої операції напала на янголів, що відповідають за благоразуміє і здравомисліє Гундяєва та захопила їх в полон. Щоб оті у відповідальну історичну мить не могли нічого своєму підопічному підказувати. Втім, гундяєвські янголи можливо й самі давно махнули на Кірюшу руками, він же їх давно уже не слухає, адже в нього єсть свій бог-отець, ім’я якого не згадуватиму, бо сьогодні великий празник. Так ось. Обезумевший від перспективи втрати України Гундяєв окончатєльно рехнувся, вийшов на футбольне поле, сердито встановив м’яча на одинадцятиметровій позначці, Окинувши затьмареним поглядом принишклі московські трибуни, Гундяєв рішуче перекинувши через плече панагію, підняв поли ряси й розігнавшись пробив потужне пенальті. У власні ворота. Бо проголошену ним анафему Константинополю четвертого рівня інакше назвати просто не можна. Ну, є ще більш жорстока метафора – стрельнув собі в ногу. Уявляю собі яке полегшення відчули того дня українські церковні ієрархи та відповідальні особи в адміністрації президента.

Так цим діло не закінчилося й на превелику радість українських священиків Кірюша ударився в епістолярний жанр. Та почав писати листи за листами, адресуючи їх і Варфоломію, і папі римському, і в ООН, і … не буду перераховувати, бо їх було багато і запевняю – вони усі прекрасні. Бо дискредитують РПЦ та самого Гундяєва сильніше, ніж якби це робили його закляті вороги. Дідусь читав усі оті гундяєвські посланія незмінно отримуючи естетичну насолоду. Там є усе - і гіркі сльози, і страшні прокльони, і признанія в любві. А як прекрасні мелкі кляузи на якихось українських попів. Усе це видає в Гундяєві великий літературний талант досвідченого стукача КГБ. Особливо, коли він угрожає Варфоломію страшним судом. Втім, малоймовірно, що Варфоломій найближчим часом навідається в Москву, а значить і страшний басманний суд йому не загрожує.

Водночас, не афішуючи це офіційно, явно пробував шото зробить і сам бог-отець Гуні (ім’я якого сьогодні не згадую). Якщо простежити лише за телефонним дзвінками, то воно обдзвонило глав держав і урядів чи не всіх країн, де є помісні православні церкви явно з метою недопустити визнання ПЦУ. Дзвонив він і Ердогану, явно умовляючи свого заклятого друга повліять на Варфоломія, но як бачимо тщетно. Навіть Меркель щось намагався торочити про страшную опасность кровопролітія на Украінє із-за церковного раскола, але бундесканцлєрін лише роздратовано відмахнулася - “Хоботов, не галди”.

Тобто нічого в них не получилося і сьогодні в Москві лише злобно заявили, що Томос не настоящий. Бо Варфоломій порушив усі церковні канони, при чому зробив це самим наглим образом. Наглєйшим. Кроме того Томос написаний нє по-русскі, тому на Росії його й читати не будуть, но на всякий случай решітєльно осуждають. Ця сердита безпорадність Москви неабияк тішить не лише українців, але й безперечно самого Варфоломія та весь клір Константинопольського патріархату. Який також блискуче реалізовує свій історичний шанс звільнення від багатовікового московського домінування. Саме тому і для України, і для Матері-Церкви в Константинополі Різдво 2019 року найрадісніше принаймні за кілька остінніх століть.

Хотів дідусь ще дещо написати, щоб гарно завершити цей різдвяний пост, але уже не встигаю – мушу йти, бо прийшли сусідські дітки колядувати. А колядники в хату – Бог у хату.

Яке хороше цього року Різдво Зі святом вас друзі. Христос ся рождає!