emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Свирид Опанасович продовжує свій коментар

Доброго здоров’я, друзі! Нарешті робочий день, втомлена святами країна радісно рушила на роботу й першим ділом перевіряє чи працюють офісні кавоварки і чайники. Дідусь сподівається, що працюють і що минулорічний запас кави та чаю в шафах також не іссяк. Тому заварюємо собі гарячі та смачні напої і вмощуємося зручненько.

Тема Томосу продовжує залишатися в центрі уваги української громадськості, детально аналізується і його текст, і обставини його вручення, і персональний склад делегації, яка цілувалася з Варфоломієм. І як в Україні здавна заведено, усюди знаходяться якісь вади та погрішності, які недоброзичливцями старанно роздмухуються до гомеричних масштабів.

Особисто дід, як я вже писав, змістом Томосу цілком вдоволений, а якщо когось не влаштовує, що предстоятелем ПЦУ є митрополит, а не патріарх, то всі питання не до хунти й не до Варфоломія. А до великого князя київського Ізяслава Ярославича. У якого були всі можливості ще в ХІ столітті реорганізувати Київську митрополію в патріархію. Але натомість він вів праздне життя давньоукраїнського політика, провалив АТО проти половців, розлютив цим небайдужих киян, втік від Майдану в Європу, де намагався отримати томос, але від папи римського. Кажуть, що навіть отримав, ще й королівську корону на додачу, але постіснявся зізнатися в цьому постидному поступку небайдужим киянам. Бо ті б його за це точно розтерзали. Однак у всій цій катавасії історичний шанс добитися від Константинополя підняття статусу Київської митрополії до рівня патріархії було надійно профукано.

Але нічого, томоси, як ми могли пересвідчитися на власні очі, підписують живі люди. Усьому свій час і не виключено, що котрийсь із наступних українських президентів у приступі гострої потреби догодити українцям привезе нам із Константинополя новий красивий і каліграфічно оформлений документ, який вноситиме в Томос від 05.01.2019 відповідні зміни та доповнення. То дід наперед би просив, аби в тих змінах і доповненнях було окремо, з червоного рядка записано, що “всі, хто знімає відео тримаючи телефона вертикально горітимуть у пеклі. Там для них є окремий казан”.

Уважне розглядання наявних відео й фото із урочистого богослужіння у патріаршому соборі Святого Георгія спричинило цікавий казус. Серед присутніх розгледіли якогось, як стверджується, кримінального авторитета з позивним Нарік. Українська громадськість неабияк збадьорилася і тепер хунта безпорадно кліпає очима, намагаючись відбитися від нападок та якось виправдатися. Дідусь дещо здивовано спостерігає за розбурханими емоціями сильно жалкуючи, що історія не зберегла для нас фотографій особового складу делегацій, які супроводжували в Царгород князів Аскольда й Олега, а також княгиню Ольгу. Та там пика одного Свенельда чого варта.

Прижиттєвих фотографій воєводи й рекетира Свенельда історики, на жаль, досі не знайшли, й натомість ми бачимо лише високоталановиті картини пізніших художників. Які вводять глядачів в оману ілюзією, що київські правителі відвідували Візантію виключно в оточенні докторів філософських наук. Це звісно не так і почувши про Наріка дідусь лише весело всміхнувся – древня традиція відвідання українськими правителями столиці Візантії дотримана до найменших деталей. Томос справжній!

Втім, подібні дрібниці не здатні зіпсувати українцям радості від дійсно грандіозної історичної події, про що свідчить і нестримне збільшення в Україні кількості батьків Томосу. Яких на сьогоднішній день уже стільки, ніби вони розмножуються брунькуванням. І між ними ось-ось розпочнеться внутрішньовидова боротьба.

Першою жертвою природного добору в середовищі батьків Томосу може впасти беззахисна постать третього президента України Віктора Андрійовича Ющенка, котрий, однак, пручається і не полишає надій догукатися до громадськості. Переконуючи її у своїй персональній визначальній ролі. Щоправда, пан Ющенко розповідає про свою участь у процесі стільки, що навіть далекі від церковних питань люди починають підозрювати чи часом шановний Віктор Андрійович не бреше. Тому дідусь хоче заступитися за пана Ющенка, який за його власними зізнаннями провів численні дипломатичні переговори із главами помісних православних церков на предмет їхнього визнання Православної Церкви України. Той факт, що досі про визнання ПЦУ не заявила жодна з помісних церков слугує беззаперечним доказом, що переговори дійсно проводив особисто Віктор Андрійович. І що він у чудовій бойовій формі, принаймні унікального дипломатичного хисту проводити блискучі переговори не чуючи співрозмовників він, схоже, не розгубив.

Таким чином процес міжнародного визнання ПЦУ займе ще якийсь історичний проміжок часу, православним владикам із помісних церков потрібно після Віктора Андрійовича оговтатися. Але Віктор Андрійович байдиків бити та спочивати на лаврах схоже не збирається і вже пообіцяв зосередитися на переговорах із священиками приходів московського патріархату на предмет їхнього переходу в лоно Православної Церкви України. Не складно здогадатися, що про зростання ПЦУ доведеться на якийсь час забути, що в принципі і правильно - кожна новонароджена церква повинна зіткнутися в пору свого росту із труднощами. І що оті труднощі будуть складнішими, то міцнішою й життєздатнішою стане з часом ПЦУ, котра по справедливості повинна буде визнати Віктора Андрійовича Ющенка блаженним.

У ПЦУ, проте, є ще шанс уникнути деяких проблем росту, але лише в разі, якщо хтось здогадається у слушну мить щолкнути перед носом Віктора Андрійовича пальцями й переключити його увагу на особливості орнаментування керамічних виробів у археологічних знахідках із розкопок поселень середнього Подніпров’я. Втім, це вже деталі, головне зроблене, Томос – наш. І настав глянути, що там на околицях України коїться.

В провінційному Заліссі досі товчеться така потвора, як Хуйло, котора на порозі третього десятку літ свого правління проявляє щоразу більше ознак, що є не самостійною фігурою. А лише сліпим знаряддям Історії, яка цинічно ізбрала Хуйла для прискорення прогресивних процесів на планеті. Так, окинувши мудрим оком геополітичну ситуацію в регіоні, Історія раптом розгледіла Білорусь. Яка досі чомусь ще залишається не дуже надійною ланкою задуманої Балто-Чорноморської вісі. “Непорядок” - подумала Історія й науськала Хуйла на Лукашенка.

Лукашенко нібито несамовито брикається, але Хуйло напосідає, бо прекрасно знає – Захід за режим Лукашенка заступатися не буде, верескливої опозиції в білоруському парламенті давно нема, небайдужих громадян в Білорусі мало, отже й Майдану в Мінську не буде. Тому бацька кругом беззахисний, значить його можна у слушну мить безпечно скушать. Хоча б для того, аби перебити ватнікам неприятний присмак від здачі японцям Південних Курил.

Проте пишні похорони, які поспішили влаштувати Білорусі окремі українські експерти явно завчасні. І дідусь просить тих оглядачів припинити писати білорусам некрологи. Адже там виросло ціле покоління дорослих зараз людей, які народилися хай у дещо формально, але незалежній державі. Якою вони пишаються, яку люблять, і втрачати незалежності якої не бажають. Чутки перед Новим Роком, що Лука збирається продати Білорусь Хуйлу за газ розбудили навіть тих білорусів, які ніколи політикою не цікавилися. І там потроху почало булькати: “Уйдем в леса”, “Будем стрелять” тощо. Тому актуальну ситуацію навколо Білорусі українська сільська аналітика оцінює однозначно: Хуйло напослєдок вирішило створити ще й свідому білоруську політичну націю. Забезпечивши таким чином Україні надійного союзника з півночі, а нашим народам сяюче геополітичне майбутнє в просторі між Балтійським та Чорним морями.

Я знаю, дідові пости читають і в Білорусі, тому якщо маю право щось радити, як людина, яка уважно й доброзичливо спостерігає за вашими процесами, то хочу сказати наступне – Лукашенко перед Хуйлом дійсно беззахисний. Європа йому допомагати дійсно не буде. І одразу облиште ілюзію, що Хуйло від вас відчепиться – не відчепиться, бо воно хуйло. Тому доля Білорусі – лише у ваших руках. Ключі від Білорусі не лежать у сейфі Лукашенка. Вони зберігаються в мільйонах домівок білоруських громадян. А ви ж оті ключі нікому не віддасте? Головне не бійтеся – і вас злякаються. Жыве Беларусь!

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, не забуваємо про Олега Сенцова та решту полонених, плекаємо і балуємо рідні Армію та Флот та подаємо друзям-білорусам приклад успішної боротьби із темними силами Залісся.

Ну й слєдім, щоб віздє був порядок! А не то, шо січас

P.S. Натрапив дід якось на один контраверсійний пост одного відомого блогера (не копіюю посилання, бо не суть. Мова про інше). Почитав, а потім дивлюся під постом купа лайків. А кількість коментів іще більша. “Ага! – думаю – полемізують люди”.
І точно.

У коментах, звісно, класика жанру – заруба страшна! Нападки на пост, потім на автора, тут же нападки на нападників на автора, сам автор відгризається, когось банить – ну шо я вам розказую, самі знаєте як воно в українському фейсбуці буває. Але вчепився у автора якийсь настирний коментатор і терзає його немилосердно. Розмова між ними приблизно така - передаю лише кінцівку їхньої “розмови” (“К” – коментатор; “А” –автор):

- К – Мудак!
- А – Дебіл
- К – Іди нахуй!
- А – Блять, достав... БАН!
- А – Подожди, у вас стєклопакети двокамерні?
- К – Однокамерні, але енергозберігаючі.
- А – Ціни з доставкою?
- К – Пиши в лічку, договоримся.

Дід всігда казав – цю країну врятує малий і середній бізнес

Subscribe

  • Израиль. Хроника войны

    Юрій Бутусов 1 ч · Ракетная война: Израиль героически отражает удары иранских и российских ракет, запускаемых…

  • Перформенс

    Max Mykhaylenko сейчас с Maksym Mykhaylenko. 1 ч · ДАЖЕ ДОБАВОЧНОЕ ВРЕМЯ НЕ ПОНАДОБИЛОСЬ Ну, вот и…

  • Щирість

    Vitaliy Shabunin 3 ч. · Шмигаль про атаку на реформу корп.управління: "Ми не зобов'язані…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments