emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Огляд, враження й думки...

Осінню 1917 року у України була величезна армія, яка до січня 1918 р. розтанула, як сніг на сонці – розагітована популістичною більшовицькою агітацією про «нет войнє» , «ми браття і завдяки певним помилкам тодішнього соціалістичного керівництва України, що теж перебувало в схожих ілюзіях. Небагаточисленні війська, які залишились вірними Українській Народній республіці мусили відбивати наступ більшовицької Росії на декількох напрямках. Їх настільки було мало, що не вистачало і на оборону Києва, особливо враховуючи, що в самій столиці 5 колона почала повстання, корегуючи його з зусиллями більшовиків взяти Київ з чернігівського напрямку.

Герої Крут навічно записані в український пантеон не тільки завдяки втратам цього загону (були і інші загони, були і інші втрати), а тому що нація, яка купляється на ворожу пропаганду, завжди платить найдорожчим – своїми дітьми, своїм майбутнім.

«Наші Крути тут!» було написано на паркані будівлі біля Грушевського під час Майдану. Ми ніби закрили цей гештальт вогняною зимою 14-го, а потім ще, і ще, і ще всі ці роки війни все з тим же ворогом, але ось ми знову стоїмо на роздоріжжі і наше майбутнє – хороше або страшне – залежить від нашого вибору, від нашого розуму: купимся ми на обіцянки різноманітних українських Мадуро чи зробимо тверезий вибір – не почуттями, не шлунковим егоїзмом, а здоровим глуздом.
Нашим предкам цього глузду не вистачило сто років назад. А нам?
Сто років назад ворог нас переміг. Потім ще раз переміг в 40-х. Тепер наша черга перемагати.

Порошенко, мабуть, єдиний з чільних претендентів (але не єдиний з політиків, справедливості заради) хто має чуття історичності моменту і стратегічно-філософську візію буття і перспектив нашої країни – і це відобразилось в самій назві сьогоднішнього форуму: «Від Крут до Брюсселю».

В своєму виступі Президент підкреслив, що добробут, безпека, порядок важливі не менше, ніж мова, армія, віра - окресливши економічні напрямки політики другого строку:
Населення Землі зростає (вже зараз біля 8 мільярдів) і всі вони хочуть їсти. А Україна має прекрасні задатки для того щоб задовольняти цю базову потребу.

Отже, перший: розвиток агропромисловості. Не просто сировинної, а переробної (там і додана вартість більша).

Другий: ІТ. ІТ-галузь збільшує наші технологічні можливості для розвитку всіх наукоємних галузей, ІТ має величезну світову ємність ринку. А для України розвиток цього напрямку економіки обернеться, окрім 4-ї технологічної революції і зростанням долі середнього класу, а отже і зміцненням демократії. Бідні люди вразливі і залежні від дрібних подачок різних шахраїв, що дадуть пачку гречки, а навзамін здеруть шкуру.

Третій: Логістика. (розвиток авіа і різноманітних доріг). Це скріплює країну, це з’єднує її з світовою економікою.

Четвертий. Децентралізація. Люди на місцях краще знають на що їм витрачати гроші. Це зменшує і корупційне поле, до речі.

П’ятий. Туризм. Україна залишалась непоміченою для світу багато десятиліть, але за останні роки ми встигли доволі голосно заявити про себе. Туризм – зміцнює нашу «прописку» в світі, туризм збільшує кількість малого і середнього бізнесу, туризм – інвестиції і робочі місця. Місця, що дозволить повернутись нашим громадянам додому, бо дома можна буде заробляти не менше, ніж в приймах по світах.
«Україна – саксес сторі», як охарактеризували її на Давоському форумі нещодавно.
І потрібно цю історію успіху закріпити.

Нам потрібний мир з Росією. Але мир на наших умовах. Росія не буде диктувати нам, не буде вказувати що робити. Перспективи домовитись з позиції прохача ніколи Росією не виконують.
НІ-КО-ЛИ.
Як сказала Ірина Геращенко: підтримуйте того, хто вміє сказати Путіну «ні», а не «хі-хі».
Сила, наша здатність відбити зазіхання ворога, отже сильна армія, озброєна наймодернішою зброєю – запорука миру.
Наша доля – в наших руках. А більше ні в чиїх.

За другий строк Порошенка ми подамо заявку на вступ в ЄС.
Перспективи НАТО трохи помірніші – заявлено, що за цей час ми вирулимо на ПДЧ.
Ну, побачимо. Минулого разу, в 14-му Порошенко взагалі не обіцяв НАТО, але зроблено для перспектив вдосконалення нашої армії і розвитку країни, що і дають право на цей колективну парасольку безпеки і належність до першого світу – вже чимало. Обіцяє він менше, ніж робить.

Але в наших силах і можливостях стати регіональним лідером. А це ще означає: «Геть від Москви.
«Дайош Європу». Саме так звучала формула Миколи Хвильового.
Місія – добудувати міцну, модерну українську державу, фундамент якої закладений в останні 4 роки.

Поскільки вже багато написано хто виступав і що говорив – я закінчу свій звіт враженнями від форуму.
Зал в МВЦ на Броварському – це величезний ангар, де проходять різноманітні комерційні виставки. Нічого пафосного ні в убранстві залу, ні в учасниках форуму не було. Прикрашали зал тільки великі екрани з постійною заставкою і з жовто-блакитних прапорів і інсталяцією облич учасників Перших Визвольних Змагань. Звук був хороший.
Стільці прості, із самої розповсюдженої моделі офісних меблів. Навіть поліграфія не пафосна: скромний надпис на дешевих ручках «від Крут до Брюселю» і лаконічний (проте зі смаком) дизайн записної книжечки. Ручка пише так приємно, що я з задоволенням шкрябала каракулі на колінках в книжечку (сто років від руки не писала), в той час, як всі інші набирали символи на телефоні і пуляли в режимі реального часу в фейсбук.
А відвідувачі… Багато військових – по формі, а ще більше, судячи з зачісок, в цивільному – ті, хто відслужив. Багато молоді. Молоддю був заповнений і весь президіум, як натяк, що вони майбутнє нації.
Президент, сім’я і почесні гості сиділи в перших рядах. На стільцях були прикріплені папірці з прізвищами.

Публіка була зовсім не пафосно вдягнута – поширеною одежою багатьох були піджак і джинси. А у інших – світер і джинси. Нарядних в костюмах була меншість. Вік – від юні до старих. Але переважали люди 30-50 +-.
Коров’ячих очей – пустих і замріяних – не помітила хоча, коли стояла в черзі в гардероб, спеціально розглядала людей. Багато інтелігентних облич. Багато відомих.

Загалом, такі обличчя можна зустріти в великій кількості біля інститутів і офісних центрів, в маршрутках і метро (до слова, велика частина публіки після закінчення пішла собі на метро). Ну, крім владик Епіфанія і Макарія – їх в метро я собі не дуже уявляю. До речі, доволі багато було священників. (а може і небагато - просто кинулись в очі мені).
Бачила професора Козловського, Юрія Макарова, Яроша, Ірму Вітовську ну, і само собою Митця (але його всі бачили, хто дивився трансляцію).
Тобто, якщо зовсім коротко – то все «демократично».

Спільну ноту, яку можна виділити у виступі Порошенка, Парубія, Геращенко, Гройсмана, Горбуліна – це побоювання і застереження від демагогії популізму і, в результаті: знищення державності і окупація (повністю поділяю).

Були виступи від представників бізнесу і науки-освіти.
Екс-депутат від Польщі Павел Коваль і бувший очільник НАТО Фог Расмуссен говорили англійською.
Пасхавер – російською.
Подерев’янський сказав, окрім як про полярну лисичку, ще й: «у мене дочка Настя і онук Тимур. Тому я тут».
Співали: «Зродились ми великої години». В класичному складі, але не було Олега Скрипки.

Зал вставав тричі: на оголошення Порошенка про балотування на другий строк, на хвилину мовчання за загиблими і коли всі разом співали гімн.

Йшла додому, а якісь діти бавились в сніжки і сміялись щасливо.
Нехай діти України завше будуть щасливими.
Це залежить від нас.
#Порошенко2019 #ВыдвижДвиж.

Tags: #ВыдвижДвиж, #Порошенко2019
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments