?

Log in

No account? Create an account

Короткий метр
emiliozk
Оригинал взят у protyv_vsih в Короткий метр
Фильм для украинцев.
Кацапы все равно не поймут.


Лещенко б*є прицільно
emiliozk
Сергій ЛещенкоЖурналіст "Української правди"

Три больових точки влади: Ахметов – у Лондоні, Клюєв – у Відні, Саша Янукович – на Печерську

16 грудня 2013, 20:22

Регіонали оплесками зустріли Андрія Клюєва, який прямо згаданий у свідченнях Попова як людина, причетна до кривавих подій 30 листопада. Але це оплески – не ознака перемоги. Це ознака того, що вони чують і бачать Майдан – і їм, за законами зграї, треба підтримувати один одного. Крім того, це спроба віддячити людині, яка фінансово утримує чи не половину регіоналів.

Але треба бути свідомим, що Клюєва так просто не здадуть. Тому що Клюєв – це не фурнітура Партії регіонів. Клюєв – це її фундамент. Без якого вони просто посипляться. Вони готові жертвувати пішаками, як Сівкович або Попов. Але поки не можу дозволити собі "зливати" ватажків.

На сьогоднішній день варто виділити три стовпи чинного режиму, на роботі з якими варто зосередити увагу: Янукович, Ахметов та Клюєв.

Клюєв – це один з ключів для виходу з кризи. Він не лише є автором сценарію на Майдані 30 листопада, він не лише контролює з десяток депутатів (брат Сергій Клюєв, Нестор Шуфрич, Олександр Єгоров...), він – начальник виборчого штабу Януковича-2015, друг Медведчука та ключовий провайдер російського впливу в Україні.

Клюєв лише здається непереможним. Але пікетування маєтку Клюєвих у Рудиках виводить його з рівноваги. Поява 30 активістів ДемАльянсу минулої п'ятниці викликала нервову реакцію в Клюєва – він обривав телефони Юрію Луценку з проханням вплинути на ДемАльянс. На що Луценко відповів, що не контролює цих хлопців. Якщо Клюєв прореагував так на появу 30 активістів, то що з ним буде, коли там стоятиме 300 мирних патріотів?

Окрім пікетування житла, довело свою ефективність пікетування офісів, особливо за кордоном, де українські корупціонери намагаються постати респектабельними бізнесменами. Кабінети Клюєвих розташовані в штаб-квартирі їхньої корпорації "УкрПідшипник" на Печерську, біля Генпрокуратури – вулиця Різницька, 3.

Офіс Клюєва у Відні відкритий за адресою Wipplingerstraße 35, 1010 Wien Навряд чи Клюєв був би радий бачити під австрійською штаб-квартирою пікет обурених українців, побратимів яких втоптали в граніт Майдану Незалежності. Чи, думаєте, Клюєв був би щасливий, якби західні банки, де він обслуговується, отримати листи з повідомленнями про причетність Клюєва до кривавих подій на ЄвроМайдані? А встановити фінустанову, де обслуговуються фірми Клюєва Activ Solar та Slav AG, зовсім нескладно: UniCredit Bank Austria AG 1010 Wien (BIC: BKAUATWW / BLZ: 12000)

Якщо санкції Заходу проти чиновників, причетних до кровопролиття – це довгий процес, то їх бізнес, з якого утримується кільканадцять кнопкодавів, стає не таким рентабельним набагато меншими зусиллями.

Мало хто знає, але в Австрії Клюєв є співвласником офісного центру Gasometer(Guglgasse 6, 1110 Wien) через компанію Slav AG. Як реагуватимуть орендарі цього приміщення, якщо почнуть отримувати повідомлення, що їх гроші ідуть режиму в Україні?

Ахметов. Він виявився надзвичайно вразливим до репутаційних втрат на Заході. 30 українських активістів у Лондоні, які пікетували його квартиру, зачепили його більше, ніж 300 тисяч на Майдані в Києві. Відомо, що після лондонського пікету квартири Ахметова в престижному комплексі One Hyde Park він попросив спеціально навчених людей пройтися сусідами та вибачитися за незручності. В інтернет-групи було запущено провокаторів, які почали зривати запланований пікет лондонського офісу СКМ з посиланням на якусь загадкову інформацію з Києва.

А попередження Ахметову від заступника держсекретаря Вікторії Нуланд про можливі санкції проти "спонсорів режиму" змусило його відмовитися від тактики самоусунення. Так, минулого тижня Ахметов разом з молодшим партнером Вадимом Новинським ходили до Януковича, аби привести його до тями.

Однак Ахметов і далі контролює з півсотні депутатів Партії регіонів, які жодним чином не засудили кровопролиття на Майдані. Ахметову, щоб поставити крапку в протистоянні, не потрібен Янукович – він може розв'язати кризу самостійно, проголосувавши руками своїх водіїв, адвокатів та менеджерів, що мають депутатські мандати, за перезавантаження влади.

А для тих українців у Лондоні, що хочуть допомогти Батьківщині, точкою збору могло би стати не посольство, на яке мало хто звертає увагу, а помешкання Ахметова в One Hyde Park. Окрім того, лунають пропозиції, щоб сусіди Ахметова та банки, в яких він кредитується, отримати листи з фотоілюстраціями силового розгону ЄвроМайдану та описом того, скількох депутатів контролює Ахметов і як вони прореагували на свавілля силовиків.

Зрештою, залишається сам Янукович. Похід 200-тисячного Майдану до "Межигір'я" поки ускладнений з точки зору логістики – з центру Києва до гнізда Януковича 25 кілометрів, а найближчі станції метро можуть просто закрити. Але залишається варіант мобільних груп, які можуть регулярно навідуватися туди з мирним пікетом.

Крім того, поза зоною уваги мітингувальників залишилися два офіси, які забиті документами і напряму причетні до сім'ї Януковича. Поява там мирного пікету може вивести межигірського господара з рівноваги набагато швидше, ніж концерти на Майдані.

Перший – це офіс Олександра Януковича на вулиці Гайцана, 2. Саме тут розташований кабінет президентського сина.



Друга важлива адреса – це тіньовий офіс юристів родини Януковича. Наприклад, тут розташована фірма "Танталіт", яка обслуговує "Межигір'я". Це на Подолі – вулиця Волоська, 11-а.

Окрім того, за кордоном розташовані офіси компаній, що належать старшому сину Януковича – MAKO Trading S.A. у Женеві: (Rue de Moillebeau 56, 1209 Genève) та MAKO Holding BV у Гаазі: (Alexanderstraat 23, 2514 JM Den Haag)

Сьогодні часто лунають голоси розчарованих – ЄвроМайдан стоїть вже два тижні, а Янукович досі на посаді. Але ніхто не обіцяв, що кінець авторитаризму настане швидко. І давайте згадаємо, про що ми говорили місяць тому? Що Янукович прийшов назавжди. Що він точно обереться на другий строк, а третій – будемо бачити. Що Захід закриє на безчинства Януковича очі, тому що він підпише з ними Угоду про асоціацію.

Що ми маємо сьогодні? Янукович – кульгава качка в очах українських олігархів. Янукович – ворог половини України. Янукович – президент, який часом не може доїхати до свого офісу та змушений керувати державою з дачі. Так, він все ще сильний. Але тепер порядок денний в державі змінився. Мова не йде про те, скільки ще термінів буде Янукович президентом. Мова іде про те, чи добуде він перший – і який сценарій чекає його в самому кінці.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/52af44d823083/

Супер! Обкомівці, залишивши Обком, добре розгорнулися
emiliozk

Ленін Шрьодингера




Руки геть від уламків Леніна! Адже саме в нинішньому, розбито-покоцаному вигляді, пам’ятник вождю світового жлобства справді набуває історичної та культурної цінності.

Попри те, що гігантську кварцитову статуетку було розбито на сувеніри та розтягнуто на друзки вже більш як тиждень тому, київське інтелектуальне середовище не перестає мучити питання: вважати знищення ідола на Бесарабці закономірним завершенням довго відкладуваної справи – чи бездуховним жлобством рагулів, які, скориставшись гостинністю революційних киян, приїхали до столиці нищити чуже майно та плюндрувати чужу історію. Немало людей інтелігентних і молодих, яких важко запідозрити в симпатіях до комуняцької теології, і сьогодні продовжують вибухати ображеними статтями, постами в ФБ та відеомонологами, тема яких – кам’яний Ілліч у світлі снобістського сприйняття дійсності.

Оскільки в бурхливі дні грудня-2013 у нашої країни й так щодня вимальовується достатньо ліній нових світоглядних розламів, то допустити поділ іще й за ознакою толерантності до Леніна буде зайвим подарунком Януковичу та Симоненку. Отже, цей текст – для вас, шановні сноби, в яких міркування революційної доцільності не змогли перемогти когнітивний дисонанс.

У цій статті не буде жодних посилань щодо практики повалення пам’ятників ордою самого Леніна, жодних виправдань афективним діям неконтрольованих радикалів чи переліку всіх злочинів ленінсько-сталінсько-путінського режиму. І не тому, що все це очевидні речі, а тому, що Революції просто нема за що виправдовуватися перед мистецтвом та історією. Більше того – знесенням червоного істукана ми всі маємо повне право пишатися, бо культурна цінність найдрайвовішого перфомансу Європи ХХІ століття значно переважує вартість скульптур усіх членів Політбюро ЦК КПРС та ВКП(б) разом узятих.

Від того, що про знищення символу тоталітаризму не було оголошено заздалегідь, не запрошено на цю презентацію витончених критиків, культурологів, Владіка Яму та Монро, і навіть Дем’єн Херст не зарізав до свята жодної формалінової корови, та й саме дійство виконували не бородачі в джинсових колготах, а зграйка розбишак зі «Свободи», ніяк не применшує, ба навіть збільшує глибинність бессарабського погрому як мистецької акції. Справжність тут – не докір, а комплімент.

Вважаєте таке мистецтво неполіткоректним? Переймаєтеся долею бабусь, які не зможуть пережити наругу над священними символами та зненавидять революцію? Є і такий погляд на події, і він, безумовно, заслуговує на повагу. А ще на детальне дослідження: чому в Україні з її багатопартійною системою навіть у 2013 році існує окрема пільгова політична ідеологія, фактично прирівняна до релігії? Давайте врешті назвемо речі своїми іменами: комунізм – це не особисте бачення способів взаємодії людини з собою, світом та Абсолютом. Це лише одна з багатьох політичних платформ, які об’єднують людей для досягнення влади та реалізації власних методів керування державою. Партії народжуються, розпадаються, зливаються та вмирають – і від того жодна людина ще не вкоротила собі віку та сенс життя не втратила. У Києві ж навіть із партією нічого не сталося: просто з однієї з центральних площ столиці прибрали її безнадійно застарілий агітматеріал.

Не згодні з суто політичним трактуванням кам’яного одоробла? Добре, давайте пошукаємо хоч якусь неполітичну ниточку, яка пов’язує Ілліча з Києвом. Ленін був мислителем, що писав філософські трактати в перерві між грою в шахи з собакою Женькою в парку Шевченка? Ленін із Інесою Арманд переховувалися в шалаші Булгакова на Андріївському від переслідувань із боку жорстоких петлюрівців та ревнивої Крупської? Чи, можливо, саме Володя Ульянов зі своїм братом Сашком у підземеллях майбутнього Майдану вперше сконструювали бімбу? Відтак, жодного зв’язку, окрім безпосереднього – Ленін жорстоко зачистив Україну від протестувальників та поставив на ній велику йолку з рубіновою кремлівською зіркою.

Тому до тих киян, які вважають, що зальотна жлобська революція відібрала в них щось глибоко особисте, просте питання: ви цього Леніна самі ставили? Громада київських інтелектуалів сама збирала гроші, щоби увічнити пам’ять свого видатного «українського поета» (і чому вона тоді плюється, дивлячись, як те саме зараз у Харкові робить Допа?)? Чи все-таки сиділи й мовчки дивилися, коли прийшли брудні зайди-політики й поставили собі на Бесарабці кварцитового тельця для масових ритуалів? Якщо хтось і поводиться сьогодні як «ліміта понаєхавшая», жлоби та рагулі, то це якраз консервативне київське середовище, яке так і не наважилося подолати стокгольмський синдром за 22 роки Незалежності. Дозволяти стояти в серці столиці пам’ятнику людині, якій просто вдалося те, на що не спромігся Янукович, можуть лише люди, яким начхати і на Київ, і на архітектуру, і на історію.

А от історії, як виявилося, на Леніна не начхати – і врешті вона сама, вийшовши на вулиці, розкидала все по своїх місцях. Просто озирніться на Київ уважніше: історія змінює його больові точки просто на наших очах. За одну-однісіньку ніч в українській столиці нарешті легітимізувалося найбільш сумнівне досягнення скульптурної думки. Стела Незалежності, під якою пролилася кров невинних студентів, зненацька перетворилася на справжній священний символ – хоча десяток років тому лише лінивий не плювався з приводу «баби на фалосі» та явного плагіату зі скульптур Виставкового центру. Навряд у когось тепер язик наважиться запропонувати знести цю бездарну роботу, попри всі її художні вади. А на місці цієї Стели, якщо хтось із нинішніх принципових любителів старовини забув, під готелем «Москва» (нинішня «Україна») теж колись стояв гранітний Ілліч…

Відтак – до найголовнішого: усі наведені вище аргументи аж ніяк не схвалюють знищення пам’ятнику одного з найкривавіших тиранів минулого століття. Швидше – прославляють його створення. Саме так, пам’ятник Леніну на Бесарабці був створений у Києві не 5 грудня 1946 року, а 8 грудня 2013 року. Тримати в серці столиці нічим не виправданий монумент диктатору – це аморально та злочинне. Відбудовувати на його місці статую Шевченка чи кого завгодно – аморально в квадраті, оскільки заохочує всі наступні режими до подальших воєн із кам’яними погруддями. А от залишити на місці постамент з уламками, обладнавши його бронебійним склом і табличкою з короткою історією одіозного ідола, – це і буде справжнім культурним проривом. Ленін – явно не та особа, пам’ять про яку треба випалювати з усіх архівів, площ та мізків. Забувати про наявність у світі настільки небезпечних осіб шкідливо не лише для архітектурного обличчя міста, а й для власного здоров’я.

Натомість самотній постамент, який логічно завершить життєвий шлях і монумента, й доби, що його породила, завжди буде демонструвати Україні та її правителям, що в волелюбному суспільстві, завжди готовому тицьнути свій Майдан будь-якому знахабнілому диктатору, ніколи не прославлятимуть обтяжених владою покидьків – незалежно від того, Віктор Федорович це чи Володимир Ілліч. Унікальний пам’ятник, такий собі «Ленін Шрьодингера», своєю багаторівневою символічністю мусить закарбувати в своєму кварциті крихкий кордон між буттям та небуттям. І, звісно, ж просто нагадати любителям парадоксальних ідеологій, наскільки визначальним у дихотомії життя та смерті є фактор часу.

Юрко КОСМИНА, для «ОРД»   http://ord-ua.com/2013/12/16/lenin-shrodingera/?lpage=1