December 24th, 2014

Российский блогер о психической неадекватности российского правящего класса

http://ria.ru/politics/20141222/1039643904.html

Вот это вот зачем? Теперь после этого принятого задним числом решения в Госдепе пересмотрят свою позицию и признают, что Крым теперь легитимно находится в составе России? Или Киев теперь устыдится и скажет "забирайте"?

Налицо полная психическая неадекватность нашего правящего класса. Помнится, Стариков (одна из говорящих голов профсоюза расхитителей страны) на голубом глазу вещал, что выборы в Донецке и Луганске нужны ради легитимности. Ну, провели идиотские клоунские выборы на кусках территорий двух областей. Кто-то их признал, кроме Южной Осетии и Старикова?

Конечно, нет. Те выборы были сеансом затяжного политического онанизма, с одновременным самогипнозом. А онанизм, как известно, абсолютно бесплоден. И вот теперь - ещё один сеанс политического онанизма с одновременным самогипнозом. Причём этот сеанс онанизма публичен, а потому ещё и заставляет краснеть нас, нормальных жителей Росссии, вынужденных наблюдать это срамное зрелище. Совет Федерации совершает деяние, рассчитанное исключительно на доставление удовольствие самому себе, и никакой пользы никому не приносящее.

Нет, тут либо "перебор людишек" в правящем классе, либо этот правящий класс страну доконает очень скоро. Ибо это не только мародёры и расхитители, но к тому же ещё и дегенераты и извращенцы.
 http://vk.com/tov_krasnov?w=wall167298_20494

Слушна думка розумної й патриотичної людини

ну все. нарада в мінкульті закінчилася. там було оголошено мого листа до пана кириленка.
теперь можно публиковать)))) осторожно многобукофф!!!

шановний пане міністр!
я довго думав, чи писати вам цю записку. занадто різні у нас погляди на місце культури в суспільстві.

ваше призначення на пост міністра культури викликало певні побоювання у мене і багатьох моїх колег. на чому вони засновані і в чому полягають?

на тому що ви все життя пропрацювали в ідеологічній сфері і мислите культуру як інструмент ідеології;
ви як мені видається, схильні спиратися на старі кадри, на так звані «творчі спілки» та систему державного адміністрування, і ваші перші кадрові рішення - тому свідчення;
ви вважаєте що культура повинна відповідати певним національним параметрам.

я все життя займаюся мистецтвом і намагаюся осмислити його. отож я впевнений, що ідеологія може лише будуватися на культурі, а ні в якому разі не визначати її;
я вважаю що зведення національної культури до фольклору, архаїки і депресивної історичної ретроспективи («неможливої без брому») є спадщиною колоніального минулого, і українській культурі необхідно було із самого початку української державності почати процес рішучої емансипації від анахронічних канонів, які її сковувують;
я вважаю першочерговим завданням руйнування віджилих радянських інституцій та докорінну культурну модернізацію;
я вірю в ефективність нового покоління амбітних менеджерів з європейським досвідом.

сама структура мінкульту настільки громіздка, що одні її завдання суперечать іншим. моя давня ідея - розвести, не важливо, в рамках мінкульту або з виходом за його конфігурацію, дві основні функції - консервації та інновації.
умовно кажучи, я вважаю за доречне розділити мінкульт на два великих департаменту: департамент культурної спадщини та департамент культурної модернізації. можливо, останній доцільно створювати не як підрозділ мінкульту, а як окрему національну агенцію.

в тій частині, яка займатиметься збереженням традицій, інституцій та пам'яток, теж є що міняти і переосмислювати, зокрема, актуалізувати явища і постаті української культури, які незаслужено опинилися на маргінезі. наприклад, український літературний футуризм або регіональні літературно-артистичні школи.
але завдання культурної модернізації вимагають радикального впровадження європейських методів культурного менеджменту, пріоритетної підтримки локальних недержавних ініціатив, підвищення ролі незалежного експертної спільноти, спрощення схем фінансування, громіздкість і забюрократизованість яких ускладнює оперативне партнерство міністерства в живому творчому процесі.
і тут неминуче звернення до європейського досвіду, тобто, той самий «космополітизм» через який ви поховали програму «культура-2025» як «недостатньо національну».

окремо хотілося б торкнутися теми критеріїв «національного». в ХХІ столітті. традиционалістський підхід до цього поняття, що базується на філософії ХІХ - першої половини ХХ ст, не завжди є релевантним сучасним викликам.
не можна ігнорувати і той факт, що сьогоднішні події на сході багато в чому викликані недалекоглядною гуманітарною політикою, одним з авторів якої ви є. зокрема, мова йде про недооцінку фактора російської мови в сучасній україні.
спроби механічної українізації замість проведення більш гнучкої мовної політики, фактична відмова від створення та підтримки російськомовного проукраїнського контенту, ігнорування культурних запитів так званого російськомовного населення, створили грунт для ідеологічного домінування російської пропаганди на сході і півдні україни.
не можна забувати, що історія україни і народів, що її населяють, складна і драматична. захоплюючись, часом надмірно, спробами виявити об'єднуючу основу ідентичності в історичному минулому, ми ризикуємо ускладнити вибудовування нової ідентичності, зверненої у майбутнє.

неможливо рухатися вперед з головою, повернутою назад.
немає сенсу сьогодні творити культуру, обтяжену застарілими комплексами, щоб потім нащадкам не довелося комплексувати через приналежність до закомплексованої культури.

тим більше сьогодні, в умовах прямого російського вторгнення, будь-які непродумані і незбалансовані рішення у сфері міжетнічних відносин в україні загрожують неприпустимими ризиками для національної згоди.

на закінчення хотів би вам нагадати, що на підтримку тих чи інших явищ культури ніяк не повинні впливати ані ваші, ані чиїсь ще особисті смаки, естетичні уподобання та політичні погляди. завдання української культурної модернізації сьогодні - вибудувати модель культури, сумісну з європейською.

на мій погляд, для культури було б найкраще, якби ви зосередилися на досить великому колі обов'язків гуманітарного віце-прем'єра і привели на пост міністра дійсно компетентну людину, що користується ширшою підтримкою в культурному середовищі. але я усвідомлюю, що такий варіант навряд чи реальний.
залишається сподіватися, що ви зрозумиєте причини висловлених побоювань і знайдете час і сили, як мінімум, глибше вникнути в завдання, які стоять перед культурою україни.

я буду радий, якщо висловлені побоювання виявляться марними і ваша діяльність на цій посаді сприятиме прогресу в справі побудови в нашій країні модерної європейської культури.

з повагою - олександр ройтбурд, художник.