May 9th, 2015

Черговий нарис Алі про кримскі настрої

Зустріч під платанами

Ми домовились про зустріч в парку. Вона приїхала з іншого міста, я - повертався після мандрівки. Ми давно не бачились, і по дзвінку я розумів, що хоче поговорити про щось серйозне.
Я йшов на зустріч, і в голові вертівся свіжий компот з сиюминутних вражень.
От старий дід лається з продавцями, стилізованими під байкерів - "нічних вовків". Вони продають наліпки з надписами: "На Берлін!", "На Киев!", "На Вашингтон". Дід каже: "Ви провокатори". - Старий, ти що, з дубу впав? - обурюються продавці, - ми в політіке государства, що ти придовбався. "Ні", - не вгаває старий, - "Нема такого постановлєнія, шоб на Берлін і на Кієв. Ви розжигаєте і стравлюєте. Ви хочете війни! Ви хоч знаєте, що таке війна?". - Отстань, дєд, - кажуть йому, - покупців розпугаєш. І вони праві: покупці починають шарахатись. Коли дід відковиляв, перехожі жадібно накинулись на наліпки.
З такими думками я дійшов до платанової рощиці, де на мене чекала вона. Переповів їй епізод. Вона сказала:
- Мені тут страшно. Навколо твориться, - вона озірнулась, як роблять люди, що хочуть сказати страшенну таємницю, - сущій піздець, от що твориться навколо.
Навкруги нікого не було. Я дивився на платани. Раніше я не помічав ціх дерев. Але одного разу подруга, яка уїхала з Криму на материк, сказала, що дуже скучила за платанами. А я навіть не міг пригадати, як вони виглядають. "Такі, з обдертою корою". І я став їх всюди видивлятись, і побачив, що їх справді багато. І що вони дуже незвичні.
Я уявів, як теж ходитиму чужими вулицями чужих міст, і мені бракуватиме цих платанів. Немов прочитавши мої думки, моя співбесідниця спитала.
- Ти случаєм не збираєшся на материк?
- Взагалі-то, не збираюся, - кажу. - Проте життя ти ж бачиш яке. Можливо, доведеться хоч завтра.
- Візьмеш мене із собою?
Настав час мені дивуватись. Вона ж була за все це, що навколо. Без фанатизму, без істерики, проте дуже схвально. Згодом, із часом - вже не так схвально, але все одне позитивно. Звичайно, я їй це нагадав.
- Я ж кажу. Мені тут стає все страшніше. Навкруги - військові одяги. Йду по вулиці - марширують діти в гимнастерках. Маленькі діти! Мені стає моторошно, коли я бачу дітей у військовій формі. А ніхто цього не помічає, всі тихо умиляються.
Вона продовжує.
- Я довго про це думала і от що вирішила. Коли ми всюди одягаємось у військове, ми притягуємо війну. А війна - це такой сущій піздець, і він не питає, де йому бути, а де не бути. Він або є, або ні. Коли ми довго будемо його кликати, він прийде прямо до нас. По всіх нас. Я хочу жити. Я не хочу потрапити у війну. Я не хочу вмирати за цю їбануту страну.
- Ти ж сама кажеш, війна якщо буде, то буде всюди. Там, куди ми можемо втекти, війна вже йде. Хоч не до всіх ще дійшло.
- Там, куди ми можемо втекти, рукой подать до нормального світу! А тут мишоловка.
Ми гуляємо рощею. Ми потроху прощаємось. Вона просить:
- Будь-ласка! Якщо ти поїдеш, то візьми із собою. Я буду корисна. Я принесу користь.
- Чого ж ти не поїдеш вже зараз?
- У мене залишились тільки російські документи. Мене тупо не пустять.
- Ну так тебе і зі мною не пустять.
- Тоді, як поїдеш, прийшли мені запрошення. Так роблять, я знаю: громадянин запрошує гостя, і його тоді пускають.
- А не простіше повернути українські документи?
- Ні, я пробувала. Якщо я почну їх прохати назад, вони щось запідозрять.
- Хто "вони"?
- Вони, всі. Всі вони. Я хочу втекти таємно. Мені тут страшно.
Я зупинився, набрався духу і сказав якомога м'якіше.
- Ти знаєш, що я тобі скажу. Я вважаю, що ти там зовсім не потрібна. Абсолютно не потрібна. Вони не простять, що накоїли ваші - оті самі ваші, яких ти тепер звеш "вони". Я не впевнений навіть, чи потрібні там такі як я. Але такі як ти - не потрібні точно.
Ми повертались повз місце, де торгували позначками "На Вашингтон".
- Вашингтон! - вигукнула вона. - Дайте мені цю наліпку. Я дуже хочу в Вашингтон.
- Беріть, женсчина, беріть, - каже продавець, показуючи пустий прилавок. - Вмить розмітають. Беріть останню.

Путин объяснил рост смертности увеличением продолжительности жизни)))))))))))))))))))))))))))))))

Это как это? Он сам-то понял, что сказал?

Ну я понимаю, в университете он (по его собственному признанию) пил много пива вместо того, чтобы ходить на лекции.

Но в школе-то он учился! И про бассейн с двумя трубами (по одной вода втекает, по другой - утекает) задачку решал...

Что же он несет-то? О, Господи! Нет, вы понимаете, какую туфту ему можно скормить? Представляете как ему голову морочат все его приближенные?

А он знай - кивает и повторяет как болванчик за ними... Лишь бы не раскусили, что он дундук полный... Щеки надувает и лобик морщит...

Если у нации такой лидер, то это многое говорит о нации...