February 23rd, 2017

Ежедневный Журнал: Про хвост и нос

ДМИТРИЙ ОРЕШКИН


Очередной Хитрый План Путина — в данном случае с американскими выборами — сдулся. Сливы через независимую информационную прокладку «Викиликс» о сомнительном использовании Хиллари Клинтон личной электронной почты затевались из двух простых соображений: дискредитировать ее перед выборами — раз. Потом, когда она все-таки выиграет (в чем мало кто сомневался), дискредитировать саму процедуру вместе с «ихней хваленой демократией» — два. План неожиданно оказался перевыполнен: Трамп возьми да и победи. «Хваленая демократия» продемонстрировала состоятельность, в связи с чем в ТВ-шарманке пришлось срочно менять пластинку. Кремлевские стратеги пережили бурную, но скоротечную эйфорию. Гляди-тко: они способны влиять даже на итоги американских выборов! Да, клинтонские сливы сыграли свою роль — хотя трудно сказать, насколько значимую: Хиллари и так слишком многих раздражала.

Второй повод для восторгов: Трамп, зная об участии Кремля и боясь разглашения, будет податливей в вопросе о санкциях. Вербанули пацана!!

Увы, компромат эффективен, лишь пока лежит в папочке и о нем знают только его хозяин да объект шантажа. «Держи пулю в дуле», — учил генералиссимус Суворов. К несчастью для Трампа и кремлевских стратегов, ихняя хваленая демократия, включая независимую прессу, суды и оппозицию, и здесь сработала лучше, чем предполагалось. Данные о вмешательстве российских спецслужб вместе с данными о кремлевском досье всплыли на поверхность, и компроматная пуля впустую выкатилась из дула. Хуже того, ситуация развернулась на 180 градусов: теперь Трамп, чтобы доказать независимость от Кремля и сохранить лицо, вынужден демонстрировать более жесткую, чем при Обаме, позицию. Но рейтинг все равно упал до уровня, небывалого для свежеизбранных президентов. Обычно первые полгода-год новый начальник имеет повышенные показатели популярности — рейтинг надежды. Из-за вскрытых манипуляций президент Трамп лишился этой тихой радости — большое спасибо умным лубянским стратегам с их Хитрым Планом.

Международный престиж России в очередной раз упал — оказывается, еще было куда. К тому же всплывают сюжеты про переворот в Черногории, вмешательство во французские выборы, приближается публикация доклада по сбитому в Донбассе «Боингу». До гроба преданные депутаты утекают в Литву. Ну, или на Украину. Знай успевай поворачиваться. Тут даже такой закаленный профессионал, как Чуркин, может надорваться — наши искренние соболезнования. На Родине диванные ценители Хитрых Путинских Планов тоже понемногу погружаются в состояние когнитивного диссонанса (в переводе на русский — в чужом пиру похмелье), хотя стараются не показывать виду и держать хвост морковкой. В их представлении это значит хамить еще наглей и задорней. Что ж, пожелаем им новых удач. Надо только иметь в виду, что наряду с хвостом есть еще и нос; держать и то и другое выше уровня воды все труднее. Особенно когда увязли все четыре лапы.

Окно возможностей в американо-российских отношениях, нарисованное в их кипящем воображении, захлопнулось, не успев отвориться. Это резко меняет ситуацию. В надежде на завербованного Трампа Кремль в течение двух-трех месяцев старался демонстрировать респектабельность — чтобы не спугнуть мясистого журавля в небе ради привычных рукоблудных удовольствий с патриотическими синичками. Увы, нарисованный в коморке папы Карло журавль (стерх, что ли?) вылетел через нарисованное окно и скрылся за нарисованным горизонтом. Безвозвратно, как изображенное той же шкодливой рукой светлое коммунистическое будущее. Терять уже нечего, стесняться тоже.

…Но коридор заметно сузился и стенка, которой он кончается, приблизилась.

Вместо провалившегося Хитрого американского плана приходится тешить население менее свежим, но тоже Хитрым планом новороссийским. Совсем недавно Дм. Песков говорил о невозможности признания особых прав жителей ДНР и ЛНР, поскольку это противоречит минским договоренностям. Месяца не прошло — и вот пожалуйста: В. Путин подписывает документ о паспортах. Г-н Песков, понятное дело, объясняет, что это чисто гуманитарный акт, минским договоренностям ничуть не противоречащий.

Картинка восхитительна по всем параметрам. Оригинальность подхода, во-первых, заключается в том, что документы официально признаны, а выдавшие их республики — нет. Такого в мире, кажется, еще не бывало; у В.В. Путина исторический приоритет. Во-вторых, лишний раз показана виртуальность Хитрых Планов: жителям Донбасса польза от новых паспортов чисто символическая. Из-за рецессии нужды в новых рабочих руках у России нет. Настоящих преимуществ с точки зрения поиска работы (а это сейчас для людей главное) паспорта не дают. Остается испытывать чувство глубокого духовного удовлетворения. В-третьих, очевидна половинчатость: признать самопровозглашенные республики и таким образом подставиться под новый цикл санкций в Кремле не готовы. Жителям ЛНР-ДНР предлагают любоваться новыми бордовыми книжками и, возможно, класть их утром на бутерброд. Но ненадолго — чтобы не замаслить. Примерно как в Приднестровье или Абхазии.

Правда, открывается юридическая перспектива для получения лишних трех-четырех миллионов голосов за В.В. Путина на президентских выборах: осталось сделать еще один маленький шажок и признать эти паспорта годными для голосования. Интересно, рискнут ли в Кремле на такое? Терять все равно нечего, а соблазн велик: никто, кроме Плотницкого и Захарченко, проконтролировать реальное число избирателей и результаты «волеизъявления» не сможет. А эти два персонажа свое дело знают туго — не хуже Р.А. Кадырова. Сколько надо, столько и нарисуют.

К сожалению, это все опять выигрыши из числа небесных. Что же касается практики, то несложно предвидеть обострение ситуации внутри Союзного государства России и Белоруссии — которое само по себе тоже весьма виртуально. Настоящий Лукашенко, озабоченный своим настоящим суверенитетом, паспорта признавать отказывается. И как теперь быть с границей? Если человек с документом ДНР приезжает в Россию, то, по законам Союзного государства, он как бы имеет право свободно перемещаться и по Белоруссии тоже. Но де-факто он там нелегал! Следовательно, придется ужесточать пограничный контроль. Хотя граница, если верить ТВ-сказочникам, давно должна была бы вообще исчезнуть. Ведь братья же! Деды воевали, все такое… На деле же виртуальный хвост (или нос?), поднятый в Донбассе, ведет к вполне материальным трудностям для граждан РФ и РБ на противоположном конце единого, неделимого и могучего братского пространства. До боли знакомая траектория Совка.

Привычка рисовать Хитрые победоносные планы, которые накачивают патриотический рейтинг, в реальности ведет лишь к дальнейшей изоляции, ухудшению отношений с соседями (Украина, Грузия, Молдавия, страны Балтии — теперь на очереди и Белоруссия), экономическому отставанию и расколу того самого «русского мира», во имя которого все как бы и затевалось. Это логично и неизбежно для совкового реванша, который мы дружно переживаем. Совок тоже существовал главным образом в пропагандистских небесах. Именно там под руководством Партии и Правительства он уверенной поступью шел от победы к победе. На выборах демонстрировал нерушимую общенародную поддержку блока коммунистов и беспартийных, привлекал к себе помыслы всех людей доброй воли и давал сокрушительный отпор ихней хваленой демократии — к тому же перманентно погруженной в общий кризис капитализма.

Пока вдруг — ах! — не развалился от нечаянной встречи с приземленной действительностью. Пребольно ударившись, и не только носом и хвостом, но и всеми прочими частями организма. Только победоносный мозг сохранился в неприкосновенности.

Наверно, потому что отлит из сталинского виртуального чугуна.


http://www.ej.ru/?a=note&id=30780

Отягощенный злом: на смерть постпреда РФ в ООН

Оригинал взят у oleg_leusenko в Отягощенный злом: на смерть постпреда РФ в ООН
Originally posted by oleg_leusenko at Отягощенный злом: на смерть постпреда РФ в ООН


Давайте вспомним, «был ли покойный нравственным человеком»

У братьев Стругацких есть роман «Отягощённые злом, или Сорок лет спустя». Он вспоминается в связи со смертью дипломата Чуркина потому, что у украинцев есть весомые основания считать, что душа Виталия Ивановича отягощена изрядным количеством зла для благополучного путешествия в потустороннем мире. А еще в этом романе есть эпиграф, хорошо описывающий российскую дипломатию последних лет: «Из десяти девять не знают отличия тьмы от света, истины от лжи, чести от бесчестья, свободы от рабства. Такоже не знают и пользы своей».

Ну и, в конце концов, - о тех «летах», что «спустя». Давайте вспомним, «был ли покойный нравственным человеком?»

ГЛАСНОСТЬ И ПЕРЕСТРОЙКА В ИМПЕРИЮ

Все последние годы, глядя на вдохновенно и убежденно лгущего в ООН седовласого Виталия Чуркина, трудно было поверить, что он был пресс-секретарем перестроечного главы советского МИДа Эдуарда Шеварднадзе и заместителем своего сокурсника Андрея Козырева, министра иностранных дел новоообразованной после распада СССР Российской Федерации.

Когда менялась сугубо закрытая бюрократическая система советских министерств, в том числе МИДа, в котором работали сплошные «мистеры Нет», Чуркин казался эталоном новой политики - перестройки и гласности. Он не боялся вступать в живой разговор с прессой. И тогда это казалось чудом. Чуркину помогал его врожденный артистизм и актерская подготовка. В детстве и подростковом возрасте он успел сыграть в нескольких фильмах. В том числе, в «Синей тетради» (1963-64) у большого режиссера Льва Кулиджанова. Сейчас в сети активно распространяется ролик, с самым ярким моментом картины - лежанием с Лениным в шалаше в Разливе. Тогда это было вполне невинное зрелище. Однако нынешняя российская Госдума за такое при желании вполне могла бы и педофилию пришить. (Картина эта широким экраном не шла, поскольку в ней слишком позитивно представлен соратник Ильича Григорий Зиновьев, репрессированный при Сталине; а после прихода к власти Брежнева это была непозволительная смелость).
Collapse )

Майдано-тиждень. З великої хмари, та малий дощ.

Ну що? Майдано-тиждень завершився. Можна підбивати підсумки.

За психологічною накачкою перед майдано-тижнем, враження складалося, ніби повернувся 2014 рік. Тролі на сторінки лізли розстрільнями як пацаки на Авдіївку. Провокували, відвертали увагу, силилися розгорнути агітмайданчки на коментах. Вибачте милі, весь цей інструментарій я засвоїв, ще коли сам лазив по форумах російської вати – у щирість вашу я вірю не більше ніж у щирість наперсточника, який зранку до ночі лоха розводить. Не на того напали.

Блокада залізниці… Правильні статті на правильних виданнях… Правильні репортажі на каналах одіозних олігархів… Російські ЗМІ, що ледь не відверто закликали українців валити «злочинну владу». Страшні-страші казки про орди ментів, що їх стягують до Києва. Спроби лідерів протестів нацькувати своїх прибічників на армію…

А на виході – пшик. Пук. Пар під шаленим тиском, який увесь вийшов у свисток. Повний нуль.

Кілька акцій, жодна з яких не набрала і двох тисяч учасників разом з байдикуючими перехожими і журналістами. Жодна не дотягнула навіть до найбільш зачуханої акції проти Янука. ЖОДНА.

І апогей – набите рило Соболєва, яке дивним чином повністю загоїлося вже наступного ранку. У Соболєва справжнє прізвище точно не Маклауд?

Звісно, лідери опозиції уже починають спекулювати цифрами, складаючи докупи кількість учасників всіх акцій. Чиста маніпуляція, ¾ прибічників опозиції перебігали з акції на акцію, тож загальна їхня чисельність явно не більше за ту що ми бачили. А нездатність всіх противників влади виступити спільно говорить сама за себе.

Про що говорить? Про те що нинішні лідери опозиції масам просто категорично НЕ цікаві. У лідерів протестів є лише один спосіб заявити про свою значущість – зібрати акцію протесту на яку прийде не менше 20 000 громадян. Краще – більше. Майдан почався не тоді коли зібралися перші протестувальники (якщо хтось забув, першим хто розігнав Євромайдан був дощ, наступного дня – весь Євромайдан тоді помістився в переході під Майданом), Майдан почався тоді, коли до нього приєдналися маси київських міщан.

А міщанам лідери протестів НЕ цікаві. Міщани, так, бурчать і через дорогий долар і через високі тарифи та ціни, і через війну якій кінця-краю не видно і ще багато про що. Але відверто з собою ті самі пересічні громадяни чудово розуміють – не може бути вічною тарифна халява, не може бути ідеальна економіка під час війни, закінчення війни залежить не від нашого керівництва, а від ворожого, тощо й тощо. Міщани бачать той несамовитий популізм, який лине від акцій протесту (типу маршу правих сил, що висуває економічні вимоги, кальковані з ідей комуністів). Міщани бачать, що за червоними сорочками нинішніх революціонерів вже зараз аж явно прокреслюються чорні куртки чекістів – на більше ті революціонери не здатні ані за рівнем освіти, ані за рівнем політичної культури.

Міщанинові воно треба?

На владу треба тиснути – це аксіома. Владу треба протверезювати протестами – це не обговорюється. Але якщо майданчик для конструктивних протестів по справді болючих питаннях захоплюють популісти та демагоги, ефект протесту зводиться до нуля. Матимемо крикливу опозицію, не цікаву міщанинові – і владу, яка іншої опозиції просто не бачить. Для якої, чорт забирай, отака опозиція згодом стане навіть вигідною.

Протестувальники! Хочете достукатися до народу? Шукайте інші методи і шляхи. Теми інші шукайте. Вашим нинішнім гаслам і закликам ціна – три копійки. Ваші нинішні протести нікому не цікаві. Вам кортить займатися процесом задля обігріву космосу? Прапор в руки – та тільки час іде, і поки особисто ви горбом заводите у владу чергового авантюриста, хтось будує добробут. Свій особистий. Не кортить замислитися?

Віщую карколомний довід: «кріпак доказує вільним козакам переваги кріпацтва». Милі, у Фінляндії не було батька Махна – фіни побудували державу. В Україні були і Махно, і Коцур і ще чимало веселих хлопців – вони зруйнували державу і прирекли Україну на окупацію і голодомор. 17-те сторіччя – романтичне привабливе. Але на дворі – 21-е.

Замисліться.

Пистолет у виска

23 Февраль 2017, 10:00

После откровений бывшего «народного губернатора» Севастополя Алексея Чалого о том, как «русские патриоты» города несколько раз готовились к «перевороту» в Украине, вновь стали рассуждать о том, как власти и спецслужбы страны «проглядели» в Крыму антигосударственное подполье.

Но Алексею Чалому, этому новоявленному «молодогвардейцу», не стоит доверять. В Крыму – как, впрочем, и на Донбассе – никогда не было никакого подполья. Агенты российских спецслужб – были. Российская оккупация – была. А «подполья» никакого не было просто потому, что оккупант в нем не нуждался. Когда было принято решение захватить Севастополь и Крым – территория была оккупирована без всякого подполья, силами военных и наемников. Когда было принято решение оккупировать Донбасс – туда послали банду Стрелкова и «добровольцев», а не каких-то подпольщиков. И когда мы повторяем россказни коллаборационистов (хотя Чалого и предателем-то нельзя назвать, он – обычный «экспат», иностранец, живший в украинском городе и обслуживавший спецслужбы своего государства), мы тем самым повторяем бредни российской пропаганды о «гражданской войне» в Украине.

Хотел бы напомнить читателю, что и Крым, и Донбасс до 2014 года были частью демократической страны – при всех наших издержках. Даже при Януковиче – не говоря уже о всех предыдущих президентах – работали оппозиционные партии, выходили медиа с совершенно различными позициями. Можно ли было говорить о сильных пророссийских настроениях в Крыму и тем более на Донбассе? Получали ли большое количество голосов пророссийские партии, даже активно поддерживаемые московскими деньгами? Видели ли вы на интернет-форумах до Майдана призывы крымчан к присоединению к России?

То-то же. Ничего вы не видели – потому что ничего этого просто не было. А вот что я точно видел со сцены Майдана – так это флаги украинских городов, жители которых приехали в Киев поддержать протестное движение. Симферополь, Севастополь, Донецк, Луганск, Горловка, Ялта… Это то, что я видел своими глазами – и никакой Чалый не сможет доказать мне обратное.

Именно поэтому никакого значения не имеет то, что мы слышим из Крыма и Донбасса сегодня. В регионах – оккупационный режим. Это означает, что жители оккупированных территорий подвергаются массированному воздействию пропаганды врага. Это означает, что для того, чтобы выжить, нужно приспособиться, изменить мышление, начать воспринимать ложь как правду. И это касается не только политиков, журналистов, публичных фигур. Это касается каждого отдельного человека.

Нам хорошо известна история всеобщей скорби в Советском Союзе после смерти Сталина, одного из самых жестоких и безумных тиранов в истории человечества. Но только немногие позволили себе не горевать по вурдалаку. Большинство сходило с ума, толкалось в очереди к трупу вождя, устраивало кровавую «ходынку». Почему? Разве людей гнали на эти похороны?

Нет, конечно. Просто они жили в стране, где в гражданской войне победила взбесившаяся банда. И к моменту смерти Сталина – ведь от победы прошло более трех десятилетий – страх, смешавшийся со «стокгольмским синдромом», стал тем самым воздухом, которым дышали советские люди. Но когда всего спустя три года – три года, не три века! – власти рассказали о сталинских репрессиях – большинство жителей СССР и с этим согласилось и стало проклинать того, кому поклонялось, заменив веру в Сталина на веру в Коммунистическую партию.

А когда всего спустя 35 лет после этого Ельцин одним росчерком пера запретил эту самую любимую партию, во всем Советском Союзе не нашлось ни одного, еще раз – ни одного человека, который вышел бы на митинг в ее защиту. Вот вам и вся любовь.

Поэтому не имеет ровно никакого значения, что говорят крымские или донецкие телеканалы, пишут интернет-сайты, говорят ваши родственники и знакомые. Вот вообще – никакого. Воспринимайте их всех как людей, у виска каждого из которых находится пистолет невидимого убийцы. Впрочем, почему невидимого? Мы каждый день видим этого человека на телевизионных экранах. Этот человек – Путин.

Для того, чтобы узнать, что на самом деле думают жители Крыма и Донбасса, эти территории необходимо освободить. Вернуть туда не только украинскую власть, украинские флаги, украинские телеканалы, украинскую Конституцию, но и ощущение безопасности. Убрать пистолет от виска наших соотечественников. И только тогда мы узнаем, что они думают на самом деле. Узнаем по мере выздоровления – когда они получат возможность жить в том же нормальном мире, что и мы. Получат возможность понимать, сравнивать, думать и не бояться.

http://ru.krymr.com/a/28326359.html

Марш націоналістів. Куди йдемо?

Марш націоналістів. Куди йдемо?
---------------------------------------------------------------------------
…Марші українських націоналістів, з якого б приводу їх не проводили, завжди є явищем досить яскравим і неординарним.

Той, що відбувся сьогодні, російські медіа, а можливо і деякі наші телеканали назвуть шабашем бандерівщини чи ще якось. А насправді, все, в усякому разі, напочатку виглядало досить гламурно.

Жодного порівняння з тією потворною клоунадою, що її показали для інформпростору Коханівський та бригада Семенченка двома днями раніше.

У колоні, що піднялася Інститутською до Верховної Ради, міські божевільні були, але із своїми гіперреволюційними гаслами розчинилися в людському морі.

Не було злості на обличчях. Найбільш розлюченим виглядав Олег Тягнибок на трибуні біля ВР: розчервонілий, з виряченими очима він, здавалося , зараз кинеться штурмувати ненависну Раду. Та, хто бачив Тягнибока на подібних акціях, знає, це в нього просто така манера виступу.

Сам провідник ВО «Свобода», вочевидь, зробив висновки з трагічного випадку 31 серпня 2015 року. Цього разу поліції на вулицях, якими йшли націоналісти, майже не було (тільки під стінами ВР), порядок на марші підтримував численний загін свободівців з бейджиками «Охорона».

Йшли націоналісти двома колонами. Одна була повністю сформована із свободівців, у другій ішли «Правий сектор», (полишений Ярошем), «Національний корпус» (створений на базі «Азову»), а також численні маргінальні організації – «Сокіл», «Моноліт», «Вуличний фронт», «Легіон свободи», « Українське козацтво», «Крпатська січ»…

Прапори – суцільно партійні, державних – одиниці. 80 процентів – молодь, 20% з них –шкільного віку. І щоб ви не сумнівалися: сучасна націоналістична молодь не абияк озброєна смартфонами і планшетами, і масово селфилася і постилася під звуки хард-року, який лунав з динаміків у машині в голові колони.

Причому молодь ішла головним чином в лавах Національного корпусу. А в «Свободі» - більш літні люди, а то й зовсім похилого віку.

Як на слух, то «російськомовних українських націоналістів» тут була ледь не третина, не зважаючи на безліч плакатів з закликами зберегти рідну мову.
Модератори ж від «оргкомітету» ходи, здавалося, всі команди вимовляли чисто російською (іноді з блатним акцентом). Втім, можливо це здалося.

Про те, що з націоналістами напередодні було проведено серйозну розмову на Банковій чи де інде, свідчить і така деталь: попри грізні вигуки про «бариг у владі», зрадників і корупціонерів, жодного прізвища з імпровізованої трибуни біля ВР названо так і не було. Тільки десь на підступах до ВР «презентували» бутафорну «шоколадну цукерку», за допомогою якої, самі знаєте хто, несе зраду в Україну.

Починаючи мітинг біля Ради, Тягнибок слідкував за тим, що каже. Після слів «революцію не завершено…», він трохи знизив патетику і вже не закликав негайно виходити на Майдан, а лишень «контролювати владу», «змусити» піти на вимоги націоналістів. Говорив він, як для себе не надто довго (бувало промови вождя тривали по 50 хвилин), Андрій Білецький (від «Національного корпусу») і Андрій Тарасенко (новий очільник «Правого сектору») виступали ще стисліше – за ораторськими здібностями вони явно програвали своєму більш досвідченому союзнику.

Колона націоналістів, яка заповнила Маріїнський парк, реагувала на виступи мляво. Натомість молода генерація патріотів із «Сокола» та інших напівлегальних гуртків розважалась тим, що запалила різнокольорові фаєри. Хтось підпалив і армійську димову шашку, і в задушливому смороді шоковані львівські ветерани в упівських кашкетах почали кашляти і обурюватися: «Це якась кремлівська провокація!». Свободівська охорона, матюкаючись, втопила димовицю в калюжі.

Трійця лідерів (трійця в царині вітчизняного політичного лідерства, дійсно, сакральне число) зачитала свої вимоги владі і відправила Андрія Білецького озвучити їх в парламенті. Екран перед парламентом показав, що «ультиматум» озвучується в паузі між виступами в обговоренні якогось закону. Причому на трибуні двічі виключали мікрофон (через перебір Білецьким часу).
Втім, це керівників маршу не засмутило. Бо ж акція анонсувалася як презентація об`єднання всіх націоналістичних сил України. І виголошений ультиматум увібрав у собі майбутню програму дій «об`єднаних націоналістів».

А в ній, окрім звичних тез про «усунення влади бариг», «зміни системи» і ухвалення закону про вибори за відкритими списками (що в нашому суспільстві вважається ледь не панацеєю від усіх лих), були й економічні вимоги.

А саме: заборона приватизації стратегічних підприємств, заборона продажу землі, заборона росту цін і тарифів, недопущення підняття пенсійного віку, розірвання стосунків з «грабіжницьким» МВФ, і тому подібне.

Як це завжди буває в націоналістів, вони так і не спромоглися визначитися, що ж робити з тою землею і тими підприємствами, аби вони не були валізою без ручки для держави, та які непопулярні реформи треба провести, аби добитися ,як було написано на їхніх гаслах «успіху нації, слави нації».

Що ж для українців це думка не нова: варто щось заборонити і все якось налагодиться саме по собі…

Гасла на плакатах додавали своєрідного шарму програмним заявам. Бо йшлося в них про «національне і соціальне визволення», «соціальну справедливість», «націоналізацію енергетичного сектора», і як головна умова - відставка «уряду мародерів і інородців».

Як бачимо, перші гасла – суто лівацькі, останнє – расистське. І все це, як на мою думку, має мало спільного з націоналізмом європейських країн, завдання якого, як писав французький історик і філософ Бродель, виховувати в нації виробничу дисципліну, дух економії , домогтися єднання всіх її членів незалежно від походження.

Хоча, можливо, принципи улюблениці Путіна Марін Ле Пен декому є ближчими?

Чи потрібне об`єднання націоналістичних сил України? Звичайно! У країні, яка веде нескінченну і виснажливу війну, піднесення націоналізму є неминучим. І ліберальній частині суспільства з цим треба змиритися.

А зростання національної мужності неминуче супроводжується схильністю до політичної і соціальної прямолінійності, що межує з варварством.Гасло, виголошене Тягнибоком з трибуни біля ВР: «Досягнення миру – тільки силовою перемогою над ворогом» звучить красиво, але думаю, і сам Тягнибок розуміє, що поки що це нездійсненна мрія.

У лавах демонстрантів теж багато говорилося про добровольців «які сидять на базі із зброєю і тільки чекають відмашки, аби іти на Київ». Думаю: і це, скоріше, гра. На нервах влади. В усякому разі сподіваюся на це. Бо ж після омріяного гарячими головами збройного штурму новітнього «зимового палацу», вони не матимуть і дня, аби насолодитися владою, її швидко перехоплять зелені чоловічки з російського десанту. «І не треба нас лякати Путіним?» Та ви й перелякатися не встигнете…

Чи могли б свого часу бійці-патріоти Шюцкору барона Маннергейма ставити собі за мету штурм фінського парламенту? Я такого собі не можу уявити. Націоналізм – це завжди боротьба із зовнішнім ворогом, соціалізм і комунізм – із внутрішнім. Пекельна суміш цих двох складових, самі пам`ятаєте до чого призводить...

Може, когось розчарую, але загалом марш націоналістів справив на мене позитивне враження. Добре, що в нас є багато патріотично налаштованої молоді, готової як не сьогодні, то завтра до оборони Вітчизни. От вожді в неї – не ті, бо й досі живуть ідеалами колонізованої нації. А вона ж у нас уже 25 років як державна!

Але, думаю, лідери - то діло наживне. Тим більше, що трьома згаданими партсилами (які Тягнибок планує взяти під своє крило) націоналістичний політичний спектр України далеко не вичерпується.

Євген Якунов. Київ.

Bellingcat подтвердила обстрел Авдеевки из жилых кварталов (фото, видео)

Оригинал взят у oleg_leusenko в Bellingcat подтвердила обстрел Авдеевки из жилых кварталов (фото, видео)
Originally posted by oleg_leusenko at Bellingcat подтвердила обстрел Авдеевки из жилых кварталов (фото, видео)
3

Международная группа расследователей Bellingcat совместно с Conflict Intelligence Team определила, что русские оккупанты обстреливают позиции украинских военных из жилых районов оккупированного Донецка.

Боевики мощно ударили из «Градов» прямо из жилых кварталов Донецка (ВИДЕО)

Об этом говорится в отчете Bellingcat.

Как отмечается, пользователи соцсетей регулярно сообщают, что боевики ведут огонь по позициям сил АТО из "Градов" , находясь возле объездной дороги, где расположен гипермаркета "Ашан", жилые районы и онкологическая больница.
Collapse )