May 4th, 2017

Смачный исиорический факт

Кстати, в советские времена любили - и до сих пор любят - фотографии ворот Брестской крепости, выщербленных артиллерийским обстрелом. Но как-то они мне встретились на кинохронике 1939 года - в этом именно виде. Это следы ПЕРВОЙ осады. Той самой, которая была решена тяжелой артиллерией Рабоче-Крестьянской Красной Армиии.

Нецензурний кримський нарис від Алі

йдеш по Кримнашу, зустрічаєш школярок. Білий вєрх, чорний низ, на білому вєрху у кожної - колорадська стрічка.
І так багато, багато - йдуть зі школи, на зупинки.
Аж раптом здригаєшся від такого:
- Бляtь, всьо, можна снімать ету хуїту.
- Та ху снімать, завтра тожи надівать. Діректар же сказал, всю нідєлю.
- Бляtь, пусь діректар на ху сібє павєсіт.
- І будіт гіоргієвскій кавалєр!
Я б радо передав цей діалог, що дзвеньчить ніжними дівчачими голосами, якось літературніше. Але мені здається, що втратиться "вся соль анекдота".

Нелегка й важлива українська перемога у Стразбурзі

Текст рішення Ради Європи щодо Криму: як Страсбург допомагає Україні виграти в Гаазі



В середу пізно ввечері Клімкін та Порошенко повідомили важливу новину зі Страсбурга. Комітет міністрів Ради Європи (КМРЄ), тобто ключовий орган цієї міжнародної організації, ухвалив перше від 2014 року окреме рішення щодо Криму.

Навіть ті формулювання, що пролунали в офіційних заявах, не залишили сумнівів: рішення нерядове.

Щоправда, дивним було те, як саме Україна дізналася про цю новину. Напередодні не було жодного анонсу щодо розгляду кримського питання; заяви міністра та президента з’явилися вже після дев’ятої вечора, роз’яснення МЗС – ще пізніше, хоча комітет міністрів зазвичай не проводить свої засідання проти ночі.

Складалося враження, немов перемогу хочуть "сховати" від читача.

Звісно, справжня причина була іншою.

"Європейська правда" розібралася, що затвердили у Страсбурзі, як це рішення допоможе нам у подальших судових процесах, а також з’ясувала, чому до останнього моменту не було впевненості, що рішення ухвалять.

"Викреслити все!"

Подробиці дискусії, що точаться у форматі КМРЄ, а також детальні результати голосування ніколи не розкриваються – учасники комітету міністрів поважають принцип "закритих дверей".

Джерела ЄвроПравди кажуть лише, що "кримське рішення" підтримала переважна більшість членів Ради Європи, більше 40 країн. За даними джерел, лише дві держави проголосували проти – як, власне, і на всіх голосуваннях з українського питання після початку російської агресії. Але підтримка, близька до одностайної, не означає, що рішення було аж надто просто ухвалити.

Показова деталь: український проект не вносили до порядку денного ані останнього, ані попередніх засідань, хоча ЄП відомо, що він вже кілька тижнів був готовий до розгляду.

3 травня, коли його знову спробували "викреслити з планів", у засіданні КМРЄ навіть довелося робити перерву для консультацій кількох послів зі столицями. Саме через це зустріч Комітету міністрів, що почалася о 10 ранку, затягнулася до пізнього вечора.

Посол України в РЄ Дмитро Кулеба в розмові з ЄвроПравдою відмовився коментувати дані про голосування, але підтвердив:

спроби зірвати голосування справді мали місце.

"Росіяни до останнього не вірили, що ми узгодимо цей текст, була потужна боротьба проти його ухвалення. Ухвалення рішення кілька разів переносилося і навіть цієї середи розіграли комбінацію задля того, щоби зняти питання з розгляду. Але РФ програла. Справа в тому, що тема Криму є настільки очевидною, що навіть симпатики Москви у відкритій дискусії не наважувалися заперечити вину Росії чи спростувати порушення прав людини", – пояснив він.

Як і на слуханнях в Суді ООН у Гаазі, про які ЄвроПравда детально писала, Росія не стала воювати з окремими положеннями в українських пропозиціях, зробивши ставку на боротьбу за те, щоби українську пропозицію взагалі не виносили на голосування.

Кулеба поділився згадкою про те, як завершилася спроба обговорити з РФ їхні зауваження до українського проекту: "Дипломат однієї країни переказав мені, що позиція росіян була такою: не вносити правки, а видалити весь текст".

Впевненість росіян у тому, що ця тактика спрацює, була небезпідставною. Однією з підстав є той факт, що головуючою країною в КМРЄ нині є дружня до Росії держава – Кіпр. А роль головуючого у формуванні порядку денного засідання є справді вагомою. "Я надзвичайно вдячний кіпрському головуванню за те, що за такої складної ситуації вони залишилися вірними принципу територіальної цілісності та верховенству прав людини. Це дійсно вчинок, особливо враховуючи рівень їхніх відносин з РФ та вкрай складний процес возз’єднання Кіпру, який нині триває", – зауважив дипломат.

То що ж ухвалили у Страсбурзі? Англійську версію рішення оприлюднили в четвер.

У наступному розділі – його переклад з кількома коментарями редакції, а ще нижче – пояснення того, чому дане рішення допоможе Україні в Гаазі.

* * * * *

Ситуація в Автономній Республіці Крим
та місті Севастополь
(Україна)

Представники (країн-членів Ради Європи),

         Посилаючись на свої попередні рішення щодо України,
           Підкреслюючи, що незаконна анексія Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (Україна) кидає виклик миру та демократичній безпеці в Європі,
           Підтверджуючи свою відданість принципам мирного розв’язання конфліктів, незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України у межах міжнародно визнаних кордонів та дотриманню прав людини та основоположних свобод,
           Посилаючись на Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 71/205 від 19 грудня 2016 року "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)",

1.           Підтвердили засудження незаконної анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (Україна) Російською Федерацією і наголосили, що це є порушенням міжнародного права, яке не може створювати підстав для будь-яких змін їхнього статусу;

2.           Закликали Російську Федерацію дотримуватися усіх своїх зобов'язань відповідно до застосованих норм міжнародного гуманітарного права і міжнародного права в галузі прав людини, включаючи Європейську конвенцію з прав людини, а також принципів і стандартів Ради Європи;

(Прим.ЄП: цей та наступний пункти є особливо важливими. По суті, КМРЄ визнав відповідальність Росії за порушення прав людини в Криму, попри те, що юридично півострів лишається територією України. Попереду – чимало позовів до Європейського суду з прав людини, і Суд, без сумніву, буде враховувати цю норму.)

3.           Наполегливо закликали Російську Федерацію вжити усіх необхідних заходів для дотримання прав людини в Криму і негайно припинити порушення цих прав, в тому числі позбавлення свободи слова, свободи мирних зібрань, свободи віросповідання та переконань, дискримінаційні заходи і практики, довільні затримання, тортури та інші види жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, а також репресії щодо осіб, які належать до меншин, в тому числі і кримських татар, а також українців і осіб, що належать до інших етнічних і релігійних груп;

(Прим.ЄП: рішення КМРЄ офіційно визнає той факт, що РФ застосовує тортури та репресії проти меншин, в тому числі – спрямовані проти кримських татар та українців.)

4.           Закликали провести повне, прозоре та неупереджене розслідування усіх повідомлень про порушення прав людини, щоб притягнути винних до відповідальності;

5.           Підкреслили, що рішення суду про визнання Меджлісу кримськотатарського народу екстремістською організацією і заборона його діяльності, а також заборона лідерам Меджлісу в’їзду до Криму серйозно порушують права кримських татар і підлягають скасуванню;

(Прим.ЄП: даний пункт зробив рішення КМРЄ другим міжнародним документом, після припису Суду ООН, який чітко та безальтернативно вимагає відновити діяльність Меджлісу, що став жертвою російських репресій.)

6.           Наголосили, що в Криму повинно бути створене безпечне і сприятливе середовище для місцевих і міжнародних засобів масової інформації, правозахисників і неурядових організацій, що дозволить висловлювання думок і поглядів у суспільстві без будь-якої дискримінації відповідно до норм, принципів і стандартів, викладених в Європейській конвенції про захист прав людини та інших відповідних документах Ради Європи;

7.           Повторно закликали до надання повного і необмеженого доступу до Кримського півострова всім правозахисним органам Ради Європи, в тому числі комісару з прав людини, щоб вони мали можливість здійснювати спостережну діяльність безперешкодно і в терміновому порядку відповідно до своїх мандатів реагувати на погіршення прав людини і основоположних свобод; у зв'язку з цим запропонували генеральному секретарю продовжувати діалог з усіма зацікавленими сторонами;

8.           Привітали зусилля генерального секретаря, спрямовані на сприяння діалогу між омбудсменами України і Російської Федерації, і подальшу передачу групи в’язнів з Криму;

(Прим. ЄП: йдеться про ув’язнених, які побажали відбувати залишок терміну покарання в Україні.)

9.           Запропонували комісару Ради Європи з прав людини розглянути питання про вжиття заходів у розвиток його доповіді, що ґрунтується на даних, отриманих за результатами його візиту до Криму у вересні 2014 року, і здійснити оцінку поточної ситуації з правами людини і основоположними свободами на півострові;

(Прим. ЄП: Україна здавна просуває ідею про те, що Крим має відвідати Комісар з прав людини. Минулого разу він був на півострові у вересні 2014 року і ця поїздка принесла Росії виключно головний біль: він повідомив про системні порушення прав людини самопроголошеною кримською владою. Рішення КМРЄ спонукає Комісара активніше діяти в цьому напряму.)

10.         Закликали до повного виконання Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 71/205 від 19 грудня 2016 "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)";

11.         Вирішили повернутися до питання щодо ситуації в Україні восени з перспективою ухвалення комплексного рішення в світлі обговорення нового Плану дій для України.

(Прим.ЄП: за півроку в Страсбурзі відбудеться новий бій з росіянами; щоби уникнути ще більш жорсткої критики, РФ довелося б виконати приписи даного рішення.)

Чому це важливо?

Ще в середу ввечері під новинами про рішення КМРЄ вже з’явилися коментарі російських користувачів на кшталт "Рада Європи щось вимагає? Нехай вимагає скільки завгодно".

Так, ми від початку писали: хоча Комітет міністрів Ради Європи виносить зобов’язуючі рішення, та не має інших засобів покарання країн-членів за їх невиконання, окрім політичного тиску. Але це жодним чином не означає, що рішення КМ стають неважливими.

Чи не найяскравіша ілюстрація – вплив рішення КМРЄ на судові процеси у справах "Україна проти Росії".

Ми вже згадали про зв’язок із рішеннями ЄСПЛ; варто наголосити на цьому ще раз. Громадяни, які живуть у Криму (в українському Криму!), цілком можуть подати у Страсбурзі позови проти України через те, що Київ не забезпечує дотримання їхніх прав. І це – не пуста небезпека. Але тепер є значно більше впевненості, що Суд підтримає українську позицію: Крим лишається частиною нашої держави, але відповідальність за дотримання прав людини є обов’язком Росії, яка контролює "де-факто владу" на території півострова.

Та й це не все.

Хоча в заявах МЗС про це не згадують, та нескладно дійти висновку:

робота над кримським рішенням КМРЄ невипадково збіглася у часі із судовим процесом в Гаазі.

Нагадаємо, про що йдеться у п. 3 страсбурзького рішення.

Комітет міністрів майже одноголосно визнав, що Росія здійснює "порушення прав, в тому числі позбавлення свободи слова, свободи мирних зібрань, свободи віросповідання та переконань, дискримінаційні заходи і практики, довільні затримання, тортури та інші види жорстокого, нелюдського поводження або такого, що принижує гідність, а також репресіїщодо осіб, які належать до меншин, в тому числі й кримських татар, а також українців".

Це майже дослівно повторює звинувачення, що лунають у Гаазі, в процесі "Україна проти РФ"!

Те, що Рада Європи юридично не пов’язана із Судом ООН, ситуацію не змінює. За досвідом, гаазький суд бере до уваги позицію інших міжнародних інституції і посилається на них у своїх рішеннях. Зокрема, на рішення органів у структурі РЄ.

Більше того, навіть у нещодавньому проміжному рішенні у справі "Україна проти РФ" Суд ООН послався на рішення низки міжнародних структур. А тому – жодних сумнівів, що останнє рішення зі Страсбурга допоможе нам у Гаазі.

Є й інші позитивні для України наслідки. До прикладу, важливими є пункти про можливий візит комісара з прав людини до Криму; дуже примітним є пункт про потребу відновити діяльність Меджлісу. А ще – зверніть увагу на те, що після кожної згадки про Крим та Севастополь у дужках додано: "Україна". Досі в рішеннях КМРЄ не було такої практики.

Звісно, це не означає, що Росія виконає всі приписи "вже завтра", але кожне таке рішення, якщо його не виконати, заганяє Кремль все глибше в ізоляцію.

Саме так працюють міжнародні відносини.

І, насамкінець, варто відповісти на запитання: чи можна було прописати вимоги до РФ краще, жорсткіше, яскравіше? Так, мабуть, можна.

"В первинному проекті рішення було посилання на кримськотатарський народ як корінний народ Криму. На жаль, ми були вимушені поступитися цією згадкою задля збереження рішення в цілому. Я знаю, що кримських татар це непокоїть, і не приховую, що хотілося б більшого", – розповів, зокрема, Дмитро Кулеба.

Але, на думку автора цих рядків, ми отримали навіть більше, ніж варто було очікувати. Тому цього разу можна говорити про ще одну безумовну перемогу України в Страсбурзі.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

http://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/05/4/7065329/

Религия Войны

Блог Игоря Яковенко: ВОЙНА СЛОВ - 150. МАЙСКОЕ БЕСНОВАНИЕ

История России после 1917 года это в том числе конкурентная война праздников. С 1917 по 1929 страна победившего социализма гуляла на Новый год и в День Парижской Коммуны, праздновала День Интернационала и День Пролетарской Революции, отдыхала в  Международный день работниц, День 9 января 1905 года и День памяти В.И.Ленина, а также отмечала Крещение, Благовещение и еще десяток церковных праздников. Вся эта лафа закончилась в год Великого Перелома, в 1929 году, когда слово «праздники» было заменено термином «революционные дни», коими были назначены три даты: 1-2 мая – дни Интернационала, 7-8  ноября – дни годовщины Октябрьской революции и 22 января – день памяти 9 января 1905 года, совмещенный с днем памяти В.И.Ленина. Всякие глупости вроде Нового года, а тем более религиозных праздников были отменены, и в эти дни было велено работать.
До 1965 года в СССР было два главных праздника: Октябрь и Первомай. В 1947 году Сталин вместо Дня Победы вернул народу Новый год – единственный неполитический праздник. День Победы как официальный праздничный, не рабочий день был учрежден в 1965 году и сразу как-то слился с Первомаем в единую декаду майских каникул, внутри которых как-то затесывались один-два неприкаянных рабочих дня. Это совпало с последствиями «дачного бума» во времена «хрущевской оттепели», после которого решение продовольственной проблемы в значительной степени стало частным делом самих советских граждан. Для миллионов горожан 9 мая было последним днем посадки картошки на заветных шести сотках.
Никакого победобесия, никаких «дедывоевали» и «можемповторить», никаких полосатых ленточек в помине не было до тех пор, пока были в массовом количестве живы реальные участники Великой Победы. Те, которые хорошо помнили, что такое война. Идиоту, который в 70-х или в 80-х годах наклеил бы на свою машину надпись «На Берлин!» или, не дай бог, «За немками!», первый встречный фронтовик набил бы физиономию. В то время фронтовики еще могли это сделать.
Беснование начало нарастать с середины нулевых, когда постепенно стало ясно, что Путин и его окружение не могут удержаться у власти, используя обычные авторитарные методы. Путинская диктатура начала свое движение в сторону режима фашистского типа. Аннексия Крыма и начало агрессивной войны против Украины в 2014-м году стали той вехой, когда запах фашизма, исходящий от путинского режима, стал шибать в нос представителям тех стран, которые были союзниками СССР в борьбе с Гитлером. В 2015-м году от стояния рядом с Путиным на праздничной трибуне 9 мая уклонились все лидеры западных стран – участниц антигитлеровской коалиции. В 2016-м Кремль благоразумно не рассылал никому приглашений и на трибуне рядом с Путиным из глав государств стоял один Назарбаев. К этому времени День Победы окончательно оформился не только как главный, а по сути и вообще единственный  политически окрашенный праздник страны, поскольку мало кто из россиян понимает, что именно мы празднуем 4 ноября и 1 мая.
Всякие попытки объяснить, что какие-либо события Смуты начала 17 века должны теперь называться «Днем народного единства», вызывают недоумение у серьезных историков и не встречают большого энтузиазма в народе, а некоторые в этот выходной по-прежнему отмечают день октябрьского переворота. Что же касается Первомая, то даже зюгановским пропагандистам будет сложно членораздельно рассказать соотечественникам, почему память бомбы, брошенной американскими анархистами в Чикаго в 1886 году, в результате чего  погибли и были ранены несколько десятков человек, мы теперь должны отмечать ежегодно и называть это «Праздником Весны и Труда». Подвести под Первомай какую-то внятную мифологию оказалось делом бесперспективным, поэтому в медийном пространстве он превратился в обычный день отдыха и набирания сил перед главным событием 9 мая.
У путинского режима нет идеологии, но есть религия. Этой религией стала Война. Культ Войны, на алтарь которой надо приносить все новые жертвы. Главные культовые фигуры: Сталин и Путин. Это они выиграли Войну. Правда, как постоянно выясняется в ходе бесконечных камланий жрецов Войны в российском телевизоре, Война не прекращалась, она продолжается, поэтому с точки зрения формальной логики получается, что никакой Победы не было. Но в основе религии Войны лежит миф о Победе, которая одерживается каждый год над вечно поднимающим голову фашизмом. В последние три года эта Победа постоянно одерживается в телевизоре над представителями Украины.
Именно это произошло в очередной раз 28.04.2017 на Первом канале в передаче «Время покажет». Организаторами победы были ведущие Екатерина Стриженова и Анатолий Кузичев. На роли «фашистов» назначены украинские политологи Татьяна Воронина и Вячеслав Ковтун, а также российский режиссер Григорий Амнуэль.
Основная идея передачи состояла в том, что «украинские нацисты» и представляющие их в студии Первого канала «предатели», как объяснил известный провокатор и бывший телекиллер Сергей Доренко, заняты исключительно тем, что «плюют в могилы своих героев для того, чтобы досадить России». Бывший член Совета Федерации Евгений Тарло сообщил украинскому политологу Татьяне Ворониной, что она «типичный пример предателя». Кроме того, Тарло на всякий случай объявил, что «президент Украины Порошенко – этнический еврей, который оправдывает Холокост». Если сведения об этнической принадлежности президента Украины вряд ли кого могут заинтересовать, кроме зоологических антисемитов, к которым судя по всему  относится бывший сенатор Тарло, то, что касается обвинения Порошенко в том, что он «оправдывает Холокост», было бы неплохо, чтобы Украина подала в суд на Первый канал российского телевидения и персонально на Тарло за клевету.
Все попытки людей, которые представляли Украину в студии Первого канала, объяснить, что праздник 9 мая в Украине не отменен, и граждане Украины не меньше граждан России чтят память тех, что победил нацизм, никто из бесноватых просто не слышал, поскольку они повторяли как заведенные, что «украинцы предали память своих дедов» и «сделали своей государственной политикой плевки в могилы своих предков».
Никто из одержимых «бесом победы» не скрывал истинной причины своей ненависти к Украине. Причина эта - в независимости Украины, которая никак не умещается в имперские головы верных путинцев. «Мы – один народ, одна страна», - как зомби постоянно повторял ведущий передачи Кузичев. «Украинский народ – наши братья, мы один народ, мы братья!», - вторил ему член Совета Федерации Рыбаков. «У вас у всех – вышиванка головного мозга», - по-братски ласково объяснял историк Евгений Спицын украинцам причину их непонимания, почему они должны радоваться, что «братский народ» напал на их страну, поубивал десять тысяч граждан Украины и украл часть территории.
Религия Войны и ее главный культовый праздник, которым с особым цинизмом и кощунством назначен день Памяти и величайшей скорби, превратились в чудовищную опухоль в медийном пространстве, опухоль, пускающую свои метастазы в общественное сознание россиян и отравляющую это сознание семенами ненависти к окружающему миру. Среди множества преступлений путинского режима испоганенный День Победы будет всегда стоять особняком, как свидетельство преступления против истории своего народа, совершенного с особым цинизмом.

Виктор Трегубов о 2 мая 2014 в Одессе

2 МАЯ: НЕСЧАСТНЫЙ СЛУЧАЙ НА ПРОИЗВОДСТВЕ

Техника безопасности на случай, если вы не хотите сгореть в образном Доме профсоюзов.


Когда до автора этих строк впервые дошла новость о произошедшем в Одессе 2 мая, автор ужаснулся.

Этого не должно было произойти, думал тогда я. Это огромное пятно на всё наше дело. Даже при том, что убивать в Одессе начали антимайдановцы, евромайдановцы не должны были допустить гибели полусотни человек…

Прошло три года.

Сейчас контекст иной. Сейчас на эту ситуация смотришь сквозь призму произошедшего впоследствии. Сейчас Одессу сравниваешь не с Харьковом или Николаевым, где те же разборки прошли более мирно, а с оккупированными территориями, где вместо десятков погибших сепаратистов — тысячи погибших и миллионы беженцев. С обеих сторон.

Смотришь и думаешь: не то плохо, что произошло в Одессе, а то, что такого не произошло вовремя в Донецке и Луганске. В Одессе-то хэппи-энд, причём для всех сразу. Да, там сгорело пятьдесят ватников — зато тысячи ватников имеют возможность получать украинскую пенсию, жрать украинскую еду, запивать украинской водкой, занюхивать Шарием и ходить с красными тряпками, крича, как они ненавидят Украину. Без всяких опасений, что в ответ прилетит мина или что пьяный казак потащит тебя в кусты за нарушение комендантского часа.

Именно благодаря тому, что так повернулась ситуация 2 мая 2014 года, сейчас лучше быть ватником в Одессе, чем ватником в Донецке. Сытнее, надёжнее, стабильнее и в десятки раз безопаснее. Для этой когорты всё, определенно, сложилось лучшим образом.

А могло бы быть иначе — если бы у них получилось.

2 мая они планировали, что бить и убивать будут они — при молчаливой поддержке полиции. Поначалу, еще на Дерибасовской, получалось. Куликовский бригадир Боцман лихо шмалял по евромайдановцам из автомата. Погиб Игорь Иванов. Бойцы с Куликова поля швыряли «коктейли Молотова» прямо через мусорские — а как иначе назвать орлов Фучеджи — щиты. Евромайдановцы отступали.

2 мая: несчастный случай на производстве

Но что-то пошло не так. Оказалось, что и с другой стороны могут чем-то швырнуть. Оказалось, что синяя тельняшка, перегар и наколка со Сталиным на груди не дают +100 к боевым навыкам, заслон из милиции — не Китайская стена, а АКСУ может не спасти, когда тебе в голову прилетает сразу три куска брусчатки. В какой-то момент бойцам-ватанцам пришлось принять неизбежную истину, что они начали эту драку, но когда она закончится — решать будут уже их оппоненты.

Да, не вопрос — в Доме профсоюзов укрылись не только боевики, но и обычные ватные некрофилы с Куликова поля, перепугавшиеся, когда драка вокруг начала приобретать неприятный для них оборот. Да, не вопрос, их очень жаль. В том смысле, что очень жаль, что им хватило мозгов туда явиться. Всегда печально, когда жертвой несчастного случая становятся инвалиды.

Как выразился один одесский знакомый автора, произошедшее в Доме профсоюзов — производственная травма на фабрике антиукраинских провокаций. Профессиональный риск, который должны учитывать все, зарабатывающие на сепаратизме. Автор от себя добавил — и несоблюдение правил техники безопасности.

Поэтому для вас, дорогие сепаратисты, автор приготовил краткий перечень этих правил.

Итак, что нужно делать, чтобы не сгореть в Доме профсоюзов или любом другом месте:


  1. Не поддерживать идею уничтожения страны, чьё гражданство носишь. Это может вызвать неприятие других граждан.

  2. Не принимать участие в акциях, направленных на уничтожение этой страны.

  3. Не призывать войска другой страны на территорию страны своего гражданства.

  4. Не стрелять в сторонников её территориальной целостности из огнестрельного оружия, а также постараться воздержаться бить их холодным.

  5. Не кидать в них «коктейли Молотова». Даже если тебя прикрывает милиция.

  6. В случае, если ты оказался среди группы нарушителей первых 5 пунктов — немедленно покинуть эту группу.

  7. В случае необходимости где-то укрыться от тех, кого у твоих соратников не получилось поубивать — выбирать здания как можно дальше от места событий.

  8. Помнить, что если ты кидаешь из здания «коктейли Молотова», вполне возможен и обратный прилёт.

Следование этим простым, но мудрым максимам наверняка убережёт вас от внепланового аутодафе.

Поверьте, это не так сложно, как кажется на первый взгляд.

https://petrimazepa.com/unluckyevent.html