July 6th, 2017

Ааааааа

3 июля разведчики ВС ДНР хитростью выманили военнослужащего 128 отдельной горно-пехотной бригады в серую зону, вблизи
н.п. Пески. Украинский военнослужащий имел при себе секретные документы, полученные в этот день в штабе одной из взаимодействующих бригад, на применение с 6 июля 2017 г. по территории ДНР, запрещенных Минскими договоренностями вооружений. После получения нами от военнослужащего ВСУ секретных документов, офицер был отпущен. Офицер 128 бригады имеет негативную репутацию среди своего командования, в этой связи большой ценности он для нас не представлял

Ааааааа. Держите меня семеро. Держите меня все. 128-ая стоит на два лаптя выше по карте, но ядерная держава со спутниковой группировкой, Коцами и миллиардами доларов на пропаганду не то что не может идентифицировать где стоят подразделения ВСУ, но и слепить фейк. Поймали, поговорили, отпустили. Немытая Россия, как сказал великий Лермонтов.

ПОЧЕМУ УКРАИНА - НАША.

ПОЧЕМУ УКРАИНА - НАША.
В пылу войны - а она надолго, в водовороте новостей (иногда надо от них отдыхать, ведь две трети из них бытовые, провокационные или несущественные) не все, возможно, понимают или ощущают кое-что. А я вот обращу на это внимание: нам, Майдану, нам, "рево", досталась СОВЕРШЕННО ОФИГИТЕЛЬНАЯ СТРАНА. Она не без проблем, не без хворей, ну и что? Она - богата, красива, в ней внутри опыт нескольких поколений, ключевые торговые дороги континента, миллионы самозанятых, 56 новых промышленных предприятий в условиях войны за три года (спасибо, Денис Казанский, за статистику), добрые две сотни старых промышленных предприятий общенационального, еврорегионального и даже глобального значения (от Миттал Стил до Южмаша), благодатные земли, работящий и не ноющий народ (ноют у нас паразиты, так их везде с избытком). Что значит "досталась", если вас беспокоит это слово? Мы защитили Ее от тирана, Нация остановила врага. Каждый день кровью умываются эти победы против первой и последней в мире империи гангстеров. Но Украина - больше ничей "феодальный домен". И то, что это так, а чиновники и представители народа боятся этого самого Народа - есть заслуга Революции (да и она очень далека от завершения). Нам хватит огня, нам хватит здоровья, нам хватит терпения - эту прекрасную, огромную, разную Украину мы вытащим в "первый мир", потому что все наши страдания не напрасны. За три с половиной года мы, конечно, повзрослели, "заматерели", ожесточились. Это нормально, Майдан! Но: от Конотопа до Гурзуфа, от Равы-Русской до Изварино - это Наша Страна. Мы никому и никогда Ее не отдадим. И не забывайте - наша новая Нация очень юна, и на миг нельзя отходить от Ее колыбели, хотя Она уже быстро ползает, устрашающе орет и даже говорит некоторые Слова. Мы будем, как и раньше сменять друг друга в этой священной спальне. And Amen.

Янукович и государственный переворот

Виктор Федорович подал в ГПУ заявление о государсвенном перевороте. На месте ГПУ я бы взялся за это расследование. Тогда станет очевидным, что переворот осуществлял сам Янукович. Такой себе "ползучий" переворот. Виктор Федорович выстраивал (и почти уже выстроил) режим личной власти вместо выборной демократии, которая была в Украине с 1991 года. Такой режим, как в РФ. Делал он это постепенно, шаг за шагом.

Сначала, прямо после избрания в 2010 году,  он сформировал парламентскую коалицию запрещенным  конституцией способом ("тушками", а не фракциями)  и, благодаря этому, сделал преданого  Азарова Премьером. Это ему позволило взять под контроль всю вертикаль местных Госадминистраций и все финансовые потоки.

Следующим шагом, он в том же 2010 году организовал фейковое изменение действующей Конситуции, по которой он был избран (полный правовой нонсенс), присвоив себе новые полномочия, не делегировааные избирателем. Багодаря этому, среди прочего, он   получил возможность взять под полный контроль всю судебную систему. В Украине до этого судебная система, конечно, была еще та. Но полного контроля власти над судами не было. И при Кучме, и при Ющенко, власть часто проигрывала в судах. В 2010, Янукрвич подчинил своей властной административной верикали все суды

Взяв под контроль всю судебную власть,Янукович  в 2011 году, приступил  следующему этапу в установлении своей автократии: репрессиям против наиболее активных оппозиционеров.  Цель подобных действий понятна- нейтрализация наиболее популярных оппонентов и запугивание остальных. Были арестованы и получили сроки Тимошенко и Луценко,  посажены или спасались эмиграцией ряд чиновников из премьерской команды Тимошенко. Подверглись репрессиям  активисты предпринимательского Майдана.  Получили неадекватно большие сроки радикалы, посягавшие на тоталитарные символы.

Следующий этап ползучего переворота- фальсификация результатов выборов в ВР в 2012 году. Опасаясь нового Майдана, Янукович не рискнул организовывать масштабные фальсификации в Киеве и на Западной Украине . Но в мажоритарных округах, по всей остальной стране происходило исключительное по наглости искажение воли избирателя. В некоторых случаях, когда это невозможно было сделать тайно, действовали откровенно, не стесняясь. Например, врывался в окружную комиссию Беркут, забирал бюллетени, а потом возвращал с уже "правильными" результатами.Послушные суды отменяли по безумным поводам результаты голосования на участках, где убедительно  побеждали оппозиционеры. В результате, победителем оказывался провластный кандидат, набравший меньше голосов, чем количество избирателей тех участках,  где отменили результаты.

После этих выборов, решалась задача по созданию про- президентского большинства в Раде. Для организации этого большинства необходимо было "нагнуть" мажоритарщиков, баллотировавшихся под оппозиционными лозунгами и, поэтому, победивших. Сбивалось большинство  с помщью шантажа угроз и подкупа. Те, кто вошел в большинство, должны были подчиняться дисциплине. Проявление своей особй точки зрения при голосовании каралось лишением мандата с помощью подконтрольных судов и даже уголовными преследованиям. Но наиболее распространенным способом было просто отбирание карточек для голосования с помощью угроз расправы. Таким образом было "сбито" послушное большинство, автоматически голосовавшее за все президентские инициативы.

Следующий этап- узурпация муниципальной власти в Киеве в 2013 году. Имея печальный опыт 2004 года, когда киевская мэрия поддержала первый Майдан,  Янукович опасался, что на выборах 2015 года ситуация поторится и желал сохранить власть над мерией, которую он уже к весне 2013 полностью контролировал (шантаж и подкуп) . Срок полномочий Киеврады истек весной  2013 года и предстояли выборы. Массовое недовольство киевлян властью  делало весьма  вероятным то, что после выборов Янукович утратит конроль над Киеврадой. Поэтому, эти выборы были нахально отменены подконтрольной Януковичу Верховной Радой и полномочия действущей Киеврады столь же нахально продолжены.

Важным элементом установления диктатуры было взятие под контроль всех телеканалов кроме двух: 5 канала и ТиВиАй. Проводилось рекое ограничение возможностей протестной активности по сравнению со всеми предыдущими годами. Фактически, были запрещены любые оппозиционные шествия в центре, разрешались лишь стационарные митинги. Ну и конечно, запрещен был вход любого шествия в Правительственный Квартал. Всех этих запрещений не было ни при Кравчуке, ни при Кучме и, уж конечно, ни при Ющенко. Причем сам Янукович вовсю пользовался этой реальной свободой шествий, будучи в оппозиции. Также появился институт "титушек"- нанятых властью погромщиков (как бы, представителей трудового народа) для расправы с манифестантами.

Финальным аккордом и последним шагом, запрещавшим любую протестную активность, были законы от 16 января 2014 года.  Они окончательно устанавливали диктатуру тем, что рассматтривали протесты, как тяжкое уголовное преступление, наказуемое большими сроками.  Вероятно, они были готовы зарнее и придерживались до выборов 2015. Но власти вынуждены были их пустить в ход раньше времени. Примечательно, что, из-за своей скандальной одиозности,  они не имели шансов быть проголосоваными даже ручным большинством ВР. Поэтому, была совершена в прямом эфире наглая фальсификация: голосовало без зачитывания текста закона, руками(!) человек 50, а  глава счетной комисси Олийнык (прячущийся сейчас в Москве от закна) с иезуитской улыбкой называл без всякого подсчетов  после каждого голосования одну и ту же цифру-239.


Но все это не помогло. И тогда Янукович в нарушение закона и присяги просто удрал. Сам по своей воле. Это, наверное,  тоже можно кфалифицировать, как переворот совершенный им же.

Україна буде в Європі і з Бандерою, і з Шухевичем

Шухевич і Бандера – це «сплячі гени» нашої ментальності. І їх розбудив напад на нас Росії

«Із Бандерою ви в Європу не ввійдете» – пригрозив керівник МЗС Польщі Ващиковський.

Ну, так відразу і - «не ввійдете»... І що значить «з Бандерою»? В якому сенсі? Нам забути, що був такий український політичний діяч? Знести пам'ятники, перейменувати вулиці? Заборонити згадувати його ім'я в ЗМІ, штрафувати за портрети на футболках? Викреслити з підручників і викреслити з пам'яті?

Як вони там, разом з Путіним і Лавровим, це бачать? Указ президента? Закон? Поправки до Конституції? Чи, як Янукович, працювати через суди? Ну, він скасував таким чином укази про присвоєння Бандері та Шухевичу звання Героїв? І сильно це допомогло?

Невже хтось вірить, що таке можливо?

Ващиковський пропонує нам переписати нашу історію? Чи написати її польською мовою? І чи можлива «загальна історія»? І що таке «історія» взагалі?

Шпенглер писав, що історія – це не наука. Це, починаючи з Геродота і закінчуючи сьогоднішнім днем – збірка казок народів світу. З вигаданими героями, які носять імена простих смертних, які жили колись: Річард Левове Серце, Гарібальді, Панчо Вілья, Уоллес, Тадеуш Костюшко, Пілсудський, Бандера.

Персоналії, чиї біографії становлять предмет історіографії, часто обрані відповідно до незбагненного для розуму принципа. І тоді випадкова смерть принцеси Діани – стає частиною світової історії, а апокаліптична загибель ста двадцяти тисяч індонезійців від цунамі – забута через непотрібність. І тоді усі знають імена численних сталінських генералів «Великої вітчизняної», але ніхто не пам'ятає жодного полководця воєн з мільйонними жертвами, які трясли у тому ж, ХХ столітті, Африканський континент.

Історія, писав Шпенглер – це політика з обличчям, оберненим у минуле. Політика «царсько-татарської цензури» випалила історію України, тому що та не підходила за форматом до вигадок кремлівських акинів. У всіх народів Європи побудовані власні міфи про створення світу, і наші «казки» про те саме їх дратують.

Ім'я «Бандера», як і ім'я «Шухевич», «Петлюра», «Грушевський», «Богун» – це не імена конкретних персон, які жили колись своїм приватним і не у всьому праведним життям на нашій грішній землі. Це – меми історичної пам'яті. Або «міми» – як їх називав еволюційний біолог Річард Докінз. Це неподільні одиниці, кванти культурної спадщини, подібні до генів у живій природі.

Степан Бандера с семьей
Степан Бандера з родиною

З'ясовувати, чому українці називають вулиці та проспекти іменем Бандери – це те ж саме, що питати: чому птахи вміють літати, а люди – думати. На усі ці питання Докінз відповідає так: тому що ген, який створив цю якість, допомагає виду вижити в умовах природного відбору. Якби не допомагав, не було б літаючих птахів і мислячих людей.

Колись, кілька років тому, в Білорусі мене здивував феномен: одну з найяскравіших династій білоруської історії – литовських князів Радзивіллів – офіційна білоруська історія не вважає предками білорусів. Їхня етнічна історія «при Лукашенко» починається ледь не з біловезьких партизанів, а до цього її просто не існувало. І зрозуміло, чому: один з останніх Радзивіллів свого часу очолив польське повстання проти Російської імперії, хоча московський монарх і обіцяв йому за зраду великі преференції. І як ворог імператорського дому відомий аристократ був позбавлений титулів, власності та... місця в історії.

Якби білоруси вважали Радзивілла частиною свого минулого, я б за їхнє майбутнє не хвилювався. А з мемами Совка перспективи цього великого народу примарні.

Якби не цей випадок, у Києві на Софіївській площі цілком міг стояти кінний пам'ятник не Богдану Хмельницькому, а зовсім іншому воєначальнику – наприклад, Яремі Вишневецькому. Адже він теж був з русько-литовських князів. Довгий час цього україномовного католика ми вважали ледь не катом українського народу, нелюдом. Але як пише історик Наталія Яковенко, він був розумною та освіченою людиною, і поважав Богдана Хмельницького, а той – його. Просто цілі тоді у них були різними. Так, князь винищив багато православних українців, але й Хмельницький теж – тільки українців-католиків...

Ярема Вишневецкий
Ярема Вишневецький

Можливо, прийде час, і Ярема Вишневецький, етнічний українець, ідеолог української колонізації лівого берега Дніпра, нам знадобиться як мем нашого повернення в Європу? Як антидот від отрути «русского мира» і московського православ'я? Якщо це буде необхідно українській нації для того, щоб вижити.

Скільки таких імен, ще недавно проклятих, зазвучали по-новому за останню чверть століття? Російська імперія наполегливо заганяла історичну пам'ять українців у глибоку підсвідомість, але один раз народжені, меми вже не вмирали. Тліли, як рецесивні ознаки, в свідомості народу, не проявляючи себе до пори до часу і виринули лише через кілька поколінь як домінантні, даючи нове життя нації...

Наталія Яковенко років сім тому взяла на себе непосильне завдання: написати такий підручник історії, де не буде гетьманів, маршалів, генералів, отаманів, провідників та інших вояків. А виключно – мислителі, філософи, поети та художники. І це могло б примирити різні регіони України та Україну зі своїми сусідами.

Звичайно, це було б ідеально. Якби інші вчинили так само. Якби Росія відмовилася не тільки від Сталіна, але і від Суворова з Кутузовим, Жукова з Ватутіним. А Польща – від генералів Армії Крайової. А Німеччина – від Фрідріха Барбаросси, Карла Четвертого і Бісмарка – просто взяли б і викреслили їх з пам'яті.

Але вони не викреслять, тому що це меми виживання. Героїчне минуле, доблесні лицарі і полководці – це «сплячі гени», які прокидаються, якщо нависає над країною негода і потрібні сили, щоб боротися.

Шухевич і Бандера – це сплячі гени нашої ментальності. Які спали б собі, якби на нас не напала Росія. Але вона напала, і меми «Ватутін», «Рокоссовський», «Зоя Космодем'янська» і «Олександр Матросов» нас не врятували. Вони нас ледь не згубили, виявившись тим, що Докінз описав як «летальні гени» – гени, що включають таймер смерті.

Їх носії не змогли чинити опору зовнішній заразі, навпаки, вони сприяли її поширенню. А значить – приречені на вимирання... А носії мемів «Бандера» і «Шухевич» виявилися стійкими. І жодні інші меми настільки серйозною стійкості до війни нам не дали.

Наші зарубіжні друзі (і недруги) повинні знати: кількість носіїв цих мемів буде зростати по експоненті, до тих пір, поки триває агресія. І цей процес неминучий і незворотній, як незворотнf еволюція. І з часом замінити їх можуть тільки інші меми історичної пам'яті: «кіборги», генерал Кульчицький, патріот Василь Сліпак.

Ці смислові ланцюжки вже формуються в нашій свідомості і будуть передані нащадкам. І, можливо, для нових поколінь саме вони стануть тими самими «генами виживання», оновленими, прив'язаними до нових реалій, до європейської цивілізації, і вишикуються в довгу нитку життя поряд з іменами героїв Крут, холодноярців, вояків УПА...

Що можуть зробити окремі політики окремих країн з потужною та нездоланною цивілізаційною силою формування і відродження нації? Як вони можуть це все зупинити? Як можуть змагатися політичні ультиматуми з народом, чия історичне свідомість йде корінням углиб тисячі років?

Ген виживання можна вирвати з тіла тільки разом із життям. І нехай спробують.

Жоден нормальний лідер нації не піде на те, щоб зупинити цей процес. А тому ми прийдемо в Європу, і прийдемо з іменами Бандери і Шухевича. Спокійно і без екзальтації. Звичайно, і без того, щоб перетворювати їх в ікони, молитися на їхні портрети, ходити у підлітковому захваті з факелами 1 січня Хрещатиком. І без того, щоб намагатися перебудовувати світ і країну за їхніми програмним лекалами. Виклики і спокуси часу вже змінилися, методами Бандери і Шухевича нинішніх проблем не вирішити.

І тому – так, справделиво буде у підручниках та енциклопедіях, музеях і меморіалах чесно вказати на їхні помилки, вчинки і погляди, які тоді були в тренді, а зараз – неприйнятні.

Але це не означає забути їхню спрагу жертовності заради майбутнього свого народу, своєї нації. А мотиви такої жертовності, як писав один відомий філософ, за дві тисячі років не змінилися.

Євген Якунов. Київ.

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2260659-ukraina-bude-v-evropi-i-z-banderou-i-z-suhevicem.html