November 6th, 2017

Примечательная последовательность событий

План-график: 7 (у нас 8) ноября - открытое в форме брифинга рассмотрение "заринового" доклада на Совбезе ООН, т.е. Путин у позорного столба; 12 ноября - Путин и Трамп во Вьетнаме обсуждают Украину, Сирию, Иран и чучхе; 13 ноября - Волкер и Сурков обсуждают в Белграде ввод миротворцев в зону ОРДЛО.

Нав*язливі історичні аналогії

Напередодні 100-річного ювілею "великого жовтня" пропоную кілька історичних паралелей. Як то кажуть: той, хто має вуха - почує, той, хто має мозок - зрозуміє.

Отже, Російська імперія. Осінь 1917 року. Країна більш ніж 3 роки у війні. Фронт завмер і не рухається. Злі солдати-окопники, яких засипано листівками про злочинну владу, що не хоче перемоги. Про буржуїв, які наживаються на війні: постачанні зброї, хліба та тушонки тощо.

Царя давно немає, але країною ходять вперті чутки, що винна прогнила царська влада, там засіла група німецьких шпигунів-генералів, яка згуртувалася навколо німкені-імператриці, видає германському генштабу плани війни та клала російських солдатиків у котлах. Що армія генерала Самсонова загинула у серпні 2014... вибачаюсь, 1914 року в котлі під Танненбергом, бо її "здали" генерали-зрадники, що засіли у Генштабі та штабі Південно-Західного фронту. Що улюбленець царя - генерал Ренненкампф працював на німецьку розвідку.

Восени 1917 року царя немає. Є Тимчасорвий уряд. Але газети пишуть, що в уряді сидять бари... вибачаюсь - буржуї, які залишилися від царської влади - оліга... вибачаюсь - купець Гучков (насправді він відійшов від бізнесу, передавши його в руки родичів); банкір, власник шоколад... перепрошую - цукрових заводів Терещенко і цілий князь Львов. Що Керенський нічим не кращий за Миколу ІІ.

Активну агітацію проти Тимчасового уряду веде коаліція більшовиків, есерів та анархістів, які рвуться до влади. У квітні 1917 року їх спеціальним потягом доправили в Росію з Німеччини, спорядивши більш ніж 10 мільйонами марок золотом на пропаганду. Частину коштів більшовиками влітку 1917 року витрачено на "доброба..." - перепрошую, загони бойовиків, офіційно - для охорони вождів та мирних демонстарцій.

Станом на осінь 1917 року преса більшовиків, есерів та анархістів систематично вкидавала (переважно у столиці) заклики до повалення діючої влади як злочинної та зрадницької, обіцяючи створення нового уряду за результатами рішень Установчих зборів, що мали зібратися після дострокових виборів.

Головне гасло більшовиків та анархістів - "грабуй награбоване", "фабрики - робітникам" та "знищення бари... вибачаюсь - буржуазії як класу".

РЕЗУЛЬТАТИ. Щойно в результаті державного перевороту коаліція більшовиків-есерів-анархістів здобула владу - Установчі збори було розігнані і в країні оголошено "диктатуру пролетаріату".

Від імені пролетаріїїв керували дворяни Ленін, Дзержинський, Коллонтай, Теодоровіч, Оппоков-Ломов, Луначарський, Антонов-Овсєєнко...
Плюс кілька безграмотних "пролетарів" типу Дибенка.
До коаліції з більшовиками після тривалих переговорів увішло 7 есерів. Котрих потім (як і анархістів) швиденько усунено.

Перше, що зробили борці з бари... вибачаюсь - з буржуазією та царизмом. Лєнін привласнив собі 3 автівки з гаража імператора. Сталін виписав дорогущу "тачку" з США. Калінін презентував дружині соболину шубу імператриці. "Валькірія Революції" - Раїса Рейснер обвішалася діамантами, сапфірами та соболями, віджала собі палац і цинічно заявила: "... ми будуємо нову державу, ми потрібні, наша діяльність - творча, а тому було б лицемірством відмовляти собі у тому, що завжди дістається людям, які знаходяться при владі".

Пізніше уже за одноосібної влади, перестрілявши есерів та анархістів, більшовики відкрито пішли за рецептом Рейснер. Жити в царських покоях Кремля. Ленін "віджав" найшикарніший маєток Савви Морозова - Горкі. "Залізний Фелікс" - один з найбагатших палаців, оздоблений напівкоштовним камінням та італіським мармуром, що належав бари... підприємцю Стахєєву. А в Криму відпочивав на персональній дачі - в палаці Юсупових. Офіційно то була дача ВЧК № 4 для співробітників ЧК, але реально належала вона лише одному чекістові...

Про життя та смерть Дзержинського можете прочитати у книзі, яку писав до 100-річчя "великого жовтня" - "Картонні герої", умови придбання - за посиланням. Ну, дуже цікаве чтиво, запевняю вас. Тут скажу лише, що всі без виключення "борцуни" ні в чому собі не відмовляли.
http://pavlopraviy.blogspot.com/2017/07/blog-post_16.html

А пролератіат? А на пролетаріат чекали рабська праця на заводах, концтабори, безкінечні війни, колгоспи за трудодні, комуналки і "хрущовка" як мрія усього життя.

І ось, через 100 років після "великого жовтня" ми знову чуємо гучні гасла "відняти і поділити". Російський історик ХІХ ст. Ключевський якось сказав: "Історія нічому не вчить. Вона лиш карає за незнання уроків".

Повсталий проти "влади олігархів" "народ Донбасу" вона уже покарала. Зараз хтось у Львові, Житомирі, Одесі, Вінниці, Києві знову піднімається на боротьбу:
"Это есть наш последний и решительный бой...
Кто был ничем, тот станет всем..."

Тільки от біда в тому, що палаців, соболиних шуб і крутих машин мало, а бажаючих "отнять и поделить" - багато.
І на виході - лише одна перспектива: концтабори ГУЛАГу та колгоспи. Це називається "історична закономірність".

Решающая потеря

О том, кто и почему устроил голодомор 1932–1933 годов в Украине, можно судить даже по одному документу. Это письмо Сталина Кагановичу от 11 августа 1932 года: "Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи… Говорят, что в двух областях (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50 райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на парламент. Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять".

Итак, Киеву было приказано изъять у сельского населения Украины практически весь хлеб. Выражение "план хлебозаготовок" продержалось, кстати, до последнего советского дня. Последним, кто с тоской от своего бессилия следил за ходом хлебозаготовок в СССР, был Горбачев. Всеми делами на местах заправляли штабы (комитеты) партии – районные, городские, областные, республиканские. Так тоже было до последнего дня советской власти. Она считалась властью Советов, избранных населением, но все вершилось партийной бюрократией. Так вот, районные партийные комитеты (райкомы) Украины, получив планы хлебозаготовок, сразу увидели, что они невыполнимы, а попытки выполнения приведут к голоду. 50 райкомов решились заявить об этом вслух.

Слово "голод" не произносилось, но всем все было ясно. Это было нечто большее, чем чиновничье непослушание. По существу, это была претензия Украины на свой голос в строительстве светлого будущего. Это был вызов московской диктатуре. Что-что, а это она, как всякая диктатура, поняла мгновенно. Словами "Украину можем потерять" Сталин не только начал свое письмо, но и закончил его. Следует признать, что он посмотрел на дело глубже, чем сами украинские райкомы. Они-то, по их разумению, всего-навсего попытались честно сообщить Кремлю, как обстоят дела на местах. Можно также сказать, что это был очередной порыв к внутрипартийной демократии.

Вся история КПСС – это во многом история того, как Ленину, потом Сталину, Хрущеву и напоследок Горбачеву приходилось подавлять эти порывы. Как только Горбачев сказал: "Все, я пас!", партия – а за нею и Советский Союз – перестали существовать. Голод в 1932–1933 годах был устроен и на Кубани, и в Поволжье, и в Казахстане, где погибла почти половина населения, но там просто изымали хлеб. Украину же голодом изнуряли для того, чтобы не потерять эту часть советской империи. Эту-то разницу и сознавал лучше всех Сталин, по должности.

Его страх был знаком всем русским царям с Петра, а по правде – всем русским людям, включая революционеров. "Имейте в виду, – писал Сталин в том письме, – что Пилсудский (глава межвоенной Польши. – РС) не дремлет… Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов – хе-хе) немало (да, немало) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец – прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии, против партии".

Этот документ помогает лучше понять, почему большевистский террор, длившийся с 1918 года, резко усилился в 1937-м. Страну сковывали страхом, чтобы она не рассыпалась. Во время войны террором гнали в бой, террором удерживали тыл. Так обеспечивалось послушание миллионов. Менялись формы и накал террора, но не его смысл. Послушание и еще раз послушание! Почти до последнего советского дня исключение из партии более-менее ответственного чиновника означало его гражданскую смерть. Даже при Горбачеве в дни заседаний бюро обкомов партии у подъездов дежурили машины скорой помощи на случай, если кого-то из свежеисключенных тут же хватит инфаркт.

Многим украинцам хочется забыть, а забывать не следует: красная Москва усмиряла, в том числе и голодом, красную же Украину. Самыми большими поборниками украинской самостоятельности были коммунисты: литераторы, общественные деятели, управленцы. "Прочь от Москвы!" – был их лозунг. Идти к коммунизму вместе с Россией. Идти даже в одном государстве с нею – во временном государстве, ибо считалось, что все государства на свете скоро отомрут. Но – не под ее управлением. Рука об руку, но не под рукой. За это стремление и был уничтожен цвет украинской творческой и компартийной интеллигенции.

Говорят: "Расстрелянное возрождение". На самом деле было не возрождение, а рождение. 1917 год вызвал к жизни новое украинство – украинство под красным знаменем. Русский имперский и украинский национальный коммунизмы противостояли друг другу чуть ли не целый век, пока жила вера в этот "изм". Вообще, многое, очень многое, что происходило на одной шестой части Земли с 1917-го по 1991-й, представляло собой коммунистический междусобойчик. Массы были только свидетелями, жертвами и отчасти участниками, вольными и невольными.

Вплоть до Майдана-2, Майдана 2014 года, Москва держала Украину в своей власти. Пусть не так крепко, не так всеохватно, как ей хотелось бы, но достаточно, чтобы чувствовать себя в целом привычно. Связи обеих верхушек были даже теснее, чем когда-либо. Теперь ведь в основе их были не только извечные отношения властвования-подчинения, но и деньги. Под конец Украину взял уголовный мир Донбасса. Его программа: "Усьо будет Донбасс!" воплощалась поразительно успешно. О лучшем ходе событий путинизм не мог мечтать. Миллион киевлян, подпертый миллионами в других местах, покончил с этой идиллией.

Только теперь Украина перестала быть для России своей, иначе не включился бы московский инстинкт подавления бунта. Так нападение на Украину закрыло, наконец, имперскую страницу русской истории. Инстинкты сильнее разума, но не всегда ведут к удаче. Бывают инстинкты самоуничтожения. Впрочем, Украина все равно ушла бы. А ее уход – это и есть конец империи, не так ли?

Анатолий Стреляный – писатель и публицист, ведущий программы Радио Свобода "Ваши письма"

https://www.svoboda.org/a/28811146.html