February 10th, 2018

Фемен и Посол РФ

Юрій Гудименко
(пощу так потому что по другому не репостится)

А давайте-ка вместе посмотрим на эти замечательные фото.

На них знаменательное (на самом деле нет) событие: активистка «Фемен» протестует против кровавого режима Порошенко на балу в Вене. Замечательно, конечно, у неё получилось, европейская пресса растаскивает фотографии и путает Дорошенко с Порошенко, но не суть.

Суть – в том, что происходило ДО раздевания. Это видно на фотографиях. Если мне совсем не мутят глаз употреблённые коктейли, то вот эти милые люди, в компании которых стоит ещё одетая активистка «Фемен» – это посол Российской Федерации в Австрии Дмитрий Любинский (в очках справа) и лидер ультраправой фракции FPO в австрийском парламенте, приезжавший в оккупированный Крым человек по фамилии Гуденус и по имени то ли Иоганн, то ли Йохан, чёрт их разберёт, эти австрийские имена (слева от женщины).

Эти двое, во-первых, явно страхуют активистку, а во-вторых, совершенно не удивлены происходящим. Посол тупо лыбится, депутат аккуратно подбирает за активисткой одежду. Это, собственно, даёт и ответ на вопрос, как эта барышня туда попала. Да вот так. Русские братья привели. И одежду подобрали, чего реквизиту пропадать.

У меня только два вопросика, крохотных таких. Во-первых, общепринято считать, что «Фемен» на прикормке у Игоря свет Валерьевича Коломойского. Эта акция с участием русского посла прошла при его согласии или нет? И второе. Или мои коктейли взяли своё, или на портновской «Стране.юэй» новость про это событие появилась ДО того, как «Фемен» о ней объявила. Внимание, незапланированный третий вопрос: так что же эдакое связывает всех вышеперечисленных людей-то, а?..

Фото Романа Пелеха.





Фото Романа Пелеха.

Сами вы с пониженной социальной ответственностью!

Врать не буду, я не читал (и не планирую) расследования Навального о Дерипаске и Приходько. Но отклики встречал неоднократно. Главное, что в них режет глаз - выражение «девушка с пониженной социальной ответственностью». Во-первых, это мерзкий новояз. Во-вторых, в стране, где подавляющее число граждан искренне поддерживает вооруженную агрессию и аннексию чужих территорий, приписывать девушке из эскорта пониженную социальную ответственность просто парадоксально. И социально безответственно

"Хочешь мира, готовься к войне"

SI VIS PACEM, PARA BELLUM.
До 2014 года украинского государства фактически не было. Территория, которая досталась нам после распада Союза, признаками такового не обладала. Ибо на значительной её части как у себя дома работали организационные, пропагандистские и властные структуры соседней империи. Я не говорю уже о размещении её военной группировки на украинской территории и повальной вербовке ФСБ нашего человеческого ресурса - от младшего офицерского состава до бывшего президента.

При таком положении вещей то, что случилось в 14-м, было неизбежно - вопрос заключался в сроках. В запущенных случаях терапия не эффективна, перитонит чабрецом не лечится, нужна хирургическая операция. В результате, временно отсечено 8% нашей территории и отдано более 10 тыс жизней. Я уже не говорю о покалеченных судьбах.

С другой стороны, в кратчайшие сроки сформировано государство с его основными составляющими: органами управления, армией и спецслужбами. История показывает, что истинная независимость становится необратимой лишь в том случае, когда она построена на жертвах и крови.

Что дальше? Вернуть потерянное и сохранить то, что имеем.

Как вернуть? Только санкционно-дипломатическим путём. Загоняя Россию во всё более жёсткие имиджевые и экономические потери. В "хорватский вариант" на данном этапе не верю. Здесь "Джевелинов" мало. Он был бы возможен только в том случае, если бы НАТО и США согласились военным путём "закрыть небо" на границе Украины и России. Но они на это не пойдут, а с российской авиацией мы пока тягаться не можем.

А в чём можем и что нам развивать в первую очередь?

Ракеты. Именно украинские ракеты должны стать тем сдерживающим фактором, который не позволит Кремлю даже думать о начале новых боевых действий.

Что имеем на сегодня?

На днях Турчинов заявил, что в этом году Украина начнет серийное производство ракет "Вильха". Также в конце 2018-го состоятся испытания отечественной крылатой ракеты, после чего она также будет поставлена на вооружение ВСУ.

Впервые о ракетном комплексе "Вильха" стало известно весной 2016 года. Изделие активно испытывалось в течение последних двух лет, показывая впечатляющие результаты. 17 января Порошенко приказал начать его строительство. По оценкам специалистов, украинское изделие лучше, чем его российский соперник — 300-миллиметровая РСЗО "Смерч", который наносил удар по площадям. В ситуации с "Вильхой" каждая из 12 ракет сможет поражать отдельную цель на расстоянии, гораздо более дальнем, чем "Смерч".

До сих пор самой дальнобойной наземной ракетной системой в украинской армии являлся оперативно-тактический ракетный комплекс "Точка-У", принятый на вооружение в советской армии более 40 лет назад. Сейчас он устарел. Поэтому принятие на вооружение "Вильхи" поможет ВСУ серьезно усилить свой "ракетный щит".

На подходе еще одна разработка, которая сможет уничтожать цели на расстояниях еще больших, чем "Вильха". Это "Нептун". Последние испытания "Нептуна" состоялись 30 января. Основой для ее создания послужила маловысотная противокорабельная ракета Х-35, которая разрабатывалась еще во времена СССР. Заводские мощности для производства корпусов этой ракеты находились в Харькове. К моменту распада СССР ракету не удалось довести до конца, поэтому украинским конструкторам многое пришлось сделать самостоятельно.

Впервые "Неп­тун", разработанный киевским КБ "Луч", был представлен в 2015 году на киевской выставке "Оружие и безопасность". Это полностью отечественная разработка, что очень важно, потому что по многим видам вооружений мы были на крючке у РФ. Разработчики говорят о трех вариантах базирования "Нептуна": наземном, корабельном и воздушном. Он может поражать цели на расстоянии до 300 км. На маршевой дистанции высота полета ракеты составляет от 10 до 30 м, а на подлете к цели: 4-5 м.

Корпус для "Нептуна" изготовило харьковское предприятие, ракетные головки самонаведения - продукция киевской компании "Радионикс", двигатели сделало предприятие "Мотор-Сич", а объединило все это — киевское КБ "Луч". "Нептун" также сможет закрыть пот­ребность украинской армии в средствах поражения дальнего действия.

Помимо КБ "Луч", активное участие в отечественной ракетной программе принимает КБ "Южное". У этого предприятия также есть проект крылатой ракеты, получившей название "Коршун-2". Предполагаемый радиус поражения этой ракеты: 280—300 км. Её преимуществом является полет на сверхмалой высоте и возможность огибать рельеф местности.

Еще одним известным проектом КБ "Южное" является ракетный комплекс "Гром-2" - потомок "Сапсана", разработка которого началась еще в 2006 году, но была практически свернута в 2013 году. После того как "Гром-2" пройдет весь цикл испытаний, украинская армия планирует взять его на вооружение. Ракета сможет преодолевать 450—500 км, другими словами, "доставать" до Москвы.

Украинские конструкторы создают и оружие нового поколения. Речь идет о гиперзвуковых ракетах. Этот проект был показан на выставке "Оружие и безопасность" в 2017 году, а в январе в интернете появилось короткое презентационное видео КБ "Южное". Скорость полёта такой ракеты может достигать 9,8 тыс. км/ч. Такое скоростное оружие предоставит возможность быстро уничтожать объекты противника, оставаясь при этом неуязвимым для средств ПВО.

РЕЗЮМЕ.
Нынешняя война стала мощным стимулом формирования одного из основных элементов государственности - армии, и это не может не радовать. Изложенное ни в коей мере не исключает развития и совершенствования других видов вооружений. Но после того, как Украина лишилась ядерного статуса, не НАТО, а именно ракетные комплексы отечественного производства должны стать основным сдерживающим фактором в военном противостоянии с мордором. Я уже не говорю о том, что, при неконкурентноспособном состоянии нашего ВМФ, ракеты являются основным оружием борьбы с ЧФ РФ.

За армию и отечественные предприятия лично я спокоен. Что тогда беспокоит?

Беспокоим мы. Те мы, которые здорово сплотились в 14-м перед лицом единой угрозы. Чуть попустило - опять "враг на Банковой, а не в Кремле." Опять приходи и бери голыми руками. Благодаря согласию растут малые государства, из-за раздора гибнут великие державы. Может, на этот раз хватит мудрости это понять.

Хорошей всем субботы.)

P.S. Использованы материалы М.Глущенко, С.Згуреца, Д.Поповича, открытых источников МО Украины.

Про справжню декомунізацію


ПРО ДЕКОМУНІЗАЦІЮ
Volodymyr Viatrovych сьогодні заявив, що декомунізація в Україні "фактично завершена" - "в контексті позбавлення символів тоталітарного режиму".
У цьому контексті - напевно, так.
Але декомунізація свідомості наших співгромадян по-справжньому ще й не почалася.
Мені йдеться про "декомунізацію" в прямому сенсі: починаючи з віри в досяжність (чи принаймні в ідеал) комунізму як абсолютно справедливого суспільства. Чому комунізм вважають абсолютно справедливим? Бо там, згідно теорії, діє принцип "от каждого - по способностям, каждому - по потребностям", тобто, немає розподілу дефіцитних суспільних ресурсів (кожен бере, "скільки потрібно", і ще залишається). А розподіл дефіцитних ресурсів несправедливий завжди, бо розподіляти все порівну - несправедливо стосовно людської нерівності (одні талановитіші, інші вправніші, треті, навпаки, страждають на інвалідність - отже, коли "всім все порівну", це несправедливо!), натомість розподіляти все не порівну - несправедливо стосовно людської рівності (бо, за всієї нашої різниці, ми всі є рівними як людські істоти, а в межах окремих людських груп - ще й як громадяни).
Тому на тлі "ідеалу комунізму" будь-який суспільний лад здається невиправно несправедливим, а отже і неприйнятним. Як наслідок, кращі (талановитіші, або навіть просто вправніші як менеджери) хочуть собі від розподілу більшу частку - і або добиваються собі цього в Україні, викликаючи люту заздрість і ненависть співвітчизників, або доволі масово перебираються в ті країни, де мають більше ресурсів, щоб вже сьогодні краще винагородити їхні чесноти. Таким людям бракує легітимізованої суспільством нерівності. Натомість пересічні громадяни відчувають дефіцит суспільних ресурсів найбільш болісно, тому для них, навпаки, нерівності в нашому суспільстві аж забагато.
Найгірше ж те, що ми не віримо у можливість збагатіти разом - хай навіть при цьому одні збагатяться більше, а інші менше. Навпаки, ми витрачаємо безліч зусиль саме на питання "справедливішого" розподілу і перерозподілу скудних наявних ресурсів. Тобто - в кого що слід забрати і кому віддати, щоб нам всім, нарешті, стало жити краще?
Не стане. Від "забрати і віддати" - точно не стане. Бо це знов розмова про "ділити", а не про "примножувати".
Здолати цю світоглядну настанову - оце і є справжня декомунізація.
І на цьому шляху ми, всім суспільством, не зробили, здається, ще жодного помітного кроку.


Igor Semyvolos так і є. За останні двацять років хвороба загострилася. Чому? Бо при ринку бідність відносна - людина порівнює свої статки з іншою, більш успішною і гостро переживає почуття несправедивості. Чому у мене стільки, а у неї он скільки.
Управление
Алексей Панич Оце і є "травма комуністичного ідеалу" - делегітимація, фактично, будь-якої нерівності. І нині це чи не найбільше гальмо всього нашого суспільного розвитку.
Управление
Igor Semyvolos Так! Ненависть до багатих, успішних розлита у повітрі. Останні її чудово відчувають і при першій можливості намагаються перебратися у більш безпечні місця, (як сказав мені нещодавно один швейцарець - у нас є біженці з України), де його не вб'ють, а бізнес не розкуркулять. Такі очікування породжують у багатих і відповідну поведінку - брак соцальної солідарності і небажання інвестувати в соціальні проекти шо долають культуру бідності.
Управление
Алексей Панич Vladimir Dubrovskiy, оце і є корінь проблеми, в яку насправді впирається перспектива конструктивного виходу "з того клінчу, який утворився між "антикорупціонерами" (і МВФ иже с ними) та нинішньою владою".
Управление
Ирина Бонацкая ось найбільша помилка багатих - "брак соцальної солідарності і небажання інвестувати в соціальні проекти шо долають культуру бідності."
Управление
Igor Semyvolos Irina Bonatska згоден, але причина і є наслідки. Поведінка людини у значній мірі формується через безпеку. Більше безпеки - одна поведінка, менше інша. Те саме і з поведінкою багатих людей, тим більш, не забуваймо, що для нашого випадку, нажаль, притаманна картина парвеню-скоробагатьків, які кичаться багатством статусом. Чесно у мене немає рецептів, але сам факт що ми вийшли зараз на цей рівень обговорення мене надихає.

Головна відмінність України від Росії

Один зі слухачів Радіо Свобода поцікавився у мене, чим сьогодні Росія відрізняється від України. Відповідь напрошується сама собою – свободою вибору. І напередодні президентських виборів в обох країнах це виглядає абсолютно очевидним.

До виборів президента України ще рік. Але навіть за тиждень до цих виборів ніхто не скаже вам ім’я переможця. Так склалося, якщо не з 1991 року, то вже у всякому разі з виборів 1994 року. Моя стаття напередодні цих виборів називалася «Після перемоги Леоніда К.». Те, що новим президентом стане саме Леонід К., сумнівів не викликало. Неясно було тільки, хто саме – Кравчук або ж Кучма.

Зараз переможець теж визначиться в серйозній політичній боротьбі. І кожен виборець буде ухвалювати своє власне рішення. Спроби фальсифікації голосування – як 2004 року або ж узурпації влади після перемоги на виборах – як після 2010 року – призводять до тяжких політичних криз, справжніх повстань. І альтернативність виборів залишається недоторканною.

Україна стала демократичною. Українцям ще бракує відповідальності

У Росії ім’я переможця виборів відоме. І залежить воно виключно від бажань правителя. Якщо захоче Путін бути президентом – буде. Якщо не захоче – запропонує іншого кандидата і його теж оберуть. Причому залежить це навіть не від популярності президента, а від сили державної машини. Рейтинг Бориса Єльцина 1999 року становив усього лише кілька відсотків. Однак жителі Росії слухняно проголосували за нікому не відомого наступника, якого він їм запропонував. Останні реальні вибори президента Росії пройшли в цій країні ще 1996 року, коли опонентом Єльцина був лідер комуністів Геннадій Зюганов. У цій країні виросли покоління людей, які просто не розуміють, що таке альтернатива. При цьому і в радянські часи ніякої альтернативи не було.

Втім, незважаючи на цей негативний радянський досвід, українці досить швидко прийшли до розуміння суті демократії як до права кожного на власний вибір. Так, українському суспільству все ще трагічно не вистачає відповідальності за свої власні рішення, але це – наступний, куди більш тривалий етап становлення демократичної держави. А ось сусідам українців по колишньому СРСР, жителям Росії, Білорусі, Казахстану уявити собі власне право на вибір так і не вдалося, кожна з цих країн залишається володінням беззмінного правителя. Україна – єдина з великих колишніх радянських республік, якій вдалося стати демократичною державою. І в цій її унікальності – головна відмінність від Росії.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

https://www.radiosvoboda.org/a/29032163.html

Кримські та інші спостереження від Алі. Відтінки сірого.

естетичні нотатки.
Що не змінюється протягом століття.

Про Кримнаш писати, зазвичай, буває дуже нудно.
Бо там все нудне. Навіть злочини, які творять окупанти, буденні такі злочини - тисячі злочинів на день, тисячі колаборантів та загарбників у масовці - вони на дивовижу нудні.
Унилає гавно.
Воно ж "порядок".
В приближенні "лайтс з ментолом" Україна покурила це ще за Януковича, лише не так жорстко.
Унилі гавнюки, на яких добрий письменик пошкодував би зайвий рядочок, унилі фізіономії, на які митець не витрачатиме ні грама фарби.
Сірі, лисуваті, трусуваті, як їхній фюрер, і грубуваті, коли їм за це - впевнені вони - нічого ніколи не буде.
Цією субстанцією просякнуто все.

Щоб якось різнобарвити цю сєрасть, все вимазане в триколор, а ще більше у червоне.
В ностальгію за нібито славетним часом, коли Гагарін штурмував космос, а дівки були краще і давали чаще.
Одівсюди лунає переспів радянських шлягерів, більшість яких у свою чергу - жадібний та підлотний плагіат з випадково підслуханого назападє.

Показовий ентзуіазм, який лунає з будь-якого приводу і який не розділяє ніхто з присутніх. Це просто ритуал.
Усе що ненавидить покоління Подерев'янського - наче навмисно зібрано в концентрації, здатній вбити коня. Усі отеті надої жирів в маслі, шо по сравнєнію за тотже пєріод мінувшага года.

Це сьогодні.

А от що я тепер побачив, багато працюючи з мемуарами сторічної давнини.

Що красниє за це століття зовсім не змінилися.

Ви пам'ятаєте радянські кіно про "гражданскую войну"?
Всі, що були після Сталіна, складалися з такого набору.
Є ціла дюжина "акторів першого плану", яким вдавалося на сцені та екрані талановито вдавати комсомольский запал, фанатизм, людяність, соцгуманізм (папку растрєлять, дитинку в приют ОГПУ).
Дивлячись на ці рожиці, як наче зідрані з мультяшного зайця в нупогоді, весь час тамуєш позіхи. Ця їхня правильність, лакированість, сірість з червоною пентаграмою на лобі - примушує зіваючи дерти рота.
І це не задум режисера, бо набирали найкращих акторів з того що було, робили кастинг в цк та кгб.
Але виходило унилає гавно.

Іноді стрічку оживляли білогвардійські елементи. На них брали акторів другого плану, або тих що в немилості. От на них таємно й намолювалась вся підрадянська держава, бо там було хоч на чомусь відпочити оку.
Звільнені від обов'язків постійно зображати ідеального мужчіну, який навіть коли какає то пахне фіалками, вони просто грали людей, і тому ця гра їм вдавалсь більше.

Те саме в мемуарах столітньої давності.

Я чесно намагаюся шукати й в червоних авторів щось цікаве, поживне, свіже.
Марно.
За екзальтованими вигуками, пташиною мовою, постійними гаслами і невпинною брехнею - все та ж сірість, або навіть коричнуватість.

Білі й націоналісти (до речі їх чомусь звали зеленими) - це автори іншого порядку.
Головною відмінністю від красних, мабуть, був простий факт, що в них не було держцензури над кожним рядочком.
Вони значно щиріші, тому що не бездоганні.
Навіть коли вони підбріхують чи замовчують, то роблять це якось дуже зворушливо, при порівнянні з красними.
Також вони явно грамотніші - йдеться не про написання слів, а про саму мову, про хід думок, жвавість мислення.
Між іншим, серед них також було багато краснуватих та рожевуватих - і за моїм суб'єктивним спостереженням, чим далі хтось з них вліво, тим стає скучнішим, тим більше наближається у нуднуватості і пафосі до красних.
Це якась хвороба, яка паралізує мислення.
Як тільки автор піддається лівізні, він втрачає всю жвавість і цікавість. Він стає банальним, як телевізор.

До речі, Нестор Махно - один з самих нудних авторів, плаский, сірий, унилий. Гадаю, це через лівість. Він пише як типовий радянський комісар.

Між іншим, описане вище унилає гавно багато хто хоче, бажає, марить ним - і зве це порядком.
А різнобарвний неспокій, жвавість та оригінальність жовчно зве "бардаком".

Це мабуть два типи людства, найбільший поділ йде саме по цій лінії.

Сирия. Русское фиаско

Это просто праздник какой-то. Смелые резкие как пуля дерзкие ребята, которые плевали на красные линии и шли на Варшаву соприкоснулись с армией первого мира. Что бы там не произошло, и какие потери не случились в реальности, горит там хорошо. Гори гори ясно.

Фото Kirill Danilchenko.

Фото Kirill Danilchenko.

Фото Івана Лапченко.

Новая информация Стрелкова о вчерашних потерях РФ в Сирии. 644 -200х

Ихлов Евгений
1 ч

О ТОМ, КАК АМЕРИКА ПОБЕДИЛА РОССИЮ В ПРЯМОЙ СРАЖЕНИИ

Явно старательно искупающий свои великие грехи, Вааламова Ослица Гиркин-"Стрелков" продолжает свой "репортаж из ада" о полном разгроме ЧВК "Вагнер", напавших на коалицию.
Это были силы, которые 18 сентября 2017 форсировали Евфрат и навели понтонный мост. В декабре Гиркин сообщал, что из ОРДЛО "пылесосом" вытягивают воевать в Сирию. 7 февраля "Эль Мюрид" (Анатолий Несмян, СП-б) сообщил о массированной отправке российских военных в Дейр-эз-Зор" https://el-murid.livejournal.com/3659320.html

"Игорь Стрелков 21 минуту назад [22-30 мск, 10.02.2018]
Действия
По потерям в Сирии.

Сообщения о потерях при разгроме боевой группы "Вагнера" приходят самые разные. Но есть одна тенденция - они постоянно изменяются в сторону увеличения.
На данный момент точно ясно, что убитых и раненых реально - сотни. Несколько сотен.
В остальном - разноголосица. Но последняя цифра ("не окончательная", как сообщили) вообще выглядит "запредельно". Якобы - аж за 600 (644, если точнее, - и это только убитых). Возможно - это "деза" (хоть и поступила точно из Сирии). Ранее звучали цифры в 215-217 "200х"... И еще сообщают, что "не окончательно" - много людей по сей час числятся пропавшими без вести.
Не совсем понимаю - откуда такие потери, ведь вся разгромленная колонна насчитывала несколько более 500 человек.
Но и исключать вероятность таких потерь тоже нельзя - ведь бои продолжаются и плацдарм, который (мне это давно известно - с декабря месяца) был захвачен на восточном берегу Евфрата и контролировался именно "вагнеровцами" - теперь практически ликвидирован при массированной поддержке артиллерии и авиации США. Возможно, кроме указанной колонны досталось и другим подразделениям.
Все больше информации, что "под раздачу" вместе с наемниками попало и какое-то подразделение Службы специальных операций Министерства обороны (ССО).
В общем, ясно только то, что при таких потерях "замести мусор под ковер" (а для кремлевских стратегов все люди - мусор) полностью не получится и, пусть с опозданием, но масштаб катастрофы будет известен во всех подробностях".

Приложение

"Mark Feygin Подлинная учетная запись @FeyginMark 15 ч.15 часов назад [8-00 мск 10.02.2018] Еще
Сообщил человек общающийся с людьми из «Вагнера», что число погибших контрактников ЧВК в долине Ефрата в Сирии достигло 215 человек. Подошли к курдскому укрепрайону, развернули артеллерию, дали залп и тут же их накрыли американцы."

***
"WarGonzo час назад [22-00 мск, 10.02.2018] Действия
Прислано читателями из Сирии, подробнее в телеграмеhttps://t.me/wargonzo

Вот расшифровка свидетельств атаки американцев на наших в Сирии. Я не психолог, но судя по интонациям - переговоры очень правдивы. Либо гениальные актеры, либо не играют вообще. Я с этой когортой знаком и часто общаюсь, именно таким образом подобные вещи и обсуждают. Специфика общения сохранена, обращайте внимание на суть, а не на знаки препинания, расставлять их в такой речи крайне сложно.

Голос 1: «Илья привет! Вот то, что новости показывают, да там по телевизору ,что там ,ну в сирии там 25 человек там раненых, там в сирийской там блять армии там ну и так далее короче, это нахуй разъебали наших, вот короче. В одной роте нахуй 200 человек нахуй даухсотых сразу же, в другой 10 человек и вот про третью не знаю, но тамтоже растрепали очень сильно вообще вот короче три роты пострадало, вот били пиндосы, сначала артой накрыли нахуй епыть вот а потом подняли нахуй 4 вертушки и в карусель запустили короче из крупнокалиберных пулеметов нахуй, короче всех хуячили у наших кроме автоматов нахуй небыло вообще ничего, вот ну не говоря там о каком то пзрк и так далее, короче растрепали там ваще ну устроили ад там и пиндосы конкретно и четко знали нахуй что это мы идем, русские вот наши шли завод отжимать а они на этом заводе короче сидели короче мы пизды получили ваще жестких нахуй вот щас мне пацаны отзвонились нахуй там сидят бухают короче, много очень нахуй блять пропавших без вести ну это короче пиздец ваще там блять еще одно унижение блять и ну короче с нами нахуй нуниктовообще нахуй не считается как с чертями поступили вообще думаючто наши сейчас заднюю блять врубят нахуй наше правительство и никто ничего никакую ответку ничего не сделает и никто никого не уничтожит. за это нахуй вот такие вот у нас потери!»

Голос 2: «Брат, ну смотри. Там 177 убитых - только 5-я рота. 2-ку практически не зацепило. Короче 5-ку всю уничтожили, их раскатали там авиацией, вертушками, артиллерией и курды с американцами на них поперли, у пацанов просто не было шансов, 5-ка легла почти вся. Вот остатки тяжелых, сейчас «Тюлпан» придет ночью сегодня, будем тогда встречать уже. Давай, на связи. Викторович тоже, по-моему, если наши, тоже минусовой».

Голос 3: «Короче парняга сейчас отзвонился, они в колонну выстроились, они не доехали до этих метров триста, блядь, семьсот, говорит, до позиций, один взвод вперед пошел, а эти, колонна, стояла. Они короче метров триста не доехали. Эти американский флаг подняли и по ним арта начала жестко хуячить, а потом вертушки подлетели и начали ебашить всех, вот и бегали… Сейчас парняга отзвонил - в общей сложности 215 «двухсотых», вроде так, короче раскатали просто жестко… Обозначили себя… Наши вообще на что надеялись? Типа сами съебутся? Напугаются? Хуй знает… Короче, такая хуйня… Кого-то вообще опознать не могут, там народу до фига. Они стоячую колонну похуячили просто артой даже, пехота даже не выдвигалась, чисто артой нахуячили, и все и пиздец».

Голос 4: «Из техники, говорит, уцелел один танк и один БРДМ, а все остальные «бардаки», все остальные танки были уничтожены в первые минуты боя сразу»

***
И ещё на ту же тему https://donpress.com/…/10-02-2018-gigantskie-poteri-rossii-… и https://prefiks.win/2018/02/10/4182kozak/