May 5th, 2018

Про Мустафу, быков и козлов.

Про Мустафу, быков и козлов.
(зоологические заметки)
* * *
За сломанную челюсть, конечно, мое Мустафе искреннее сочувствие.
Но одного я все-таки не понимаю.
Джип попытался его подрезать. Мустафа не дал этого сделать. Столкновения не было, можно ехать дальше.
Но нет. Мустафа блокирует джип и выходит "разбираться".
Вот интересно, на что он рассчитывал? Что водитель джипа выйдет к нему навстречу с цветами и скажет "Ах, извини, Мустафа-джан, я виноват, совсем нехорошо получилось!"?
Иными словами, какой другой результат Мустафа рассчитывал получить, кроме того, который (в общих чертах) и получил?
* * *
А теперь два слова о зоологии.
Когда на дороге вы сталкиваетесь с быком и блокируете его, чтобы объяснить ему, что он козел, бык воспринимает вашу позицию как грубую зоологическую ошибку. В ответ он всеми доступными ему методами пытается объяснить вам, что он на самом деле бык, а не козел. Ожидать от быка какой-то другой реакции было бы по меньшей мере наивно.
В собрании сочинений Маршака был такой перевод анонимной английской эпиграммы:
Когда навстречу бык идет,
Давай свернем с дороги,
Поскольку он - рогатый скот,
А мы с тобой - безрогий.
На водительском жаргоне, это и есть "правило ДДД" (дай дорогу дураку).
Если же вы при встрече с быком дорогу ему не только не уступаете, но даже и загораживаете, бык понимает это так, что вы собираетесь с ним бодаться, выясняя, у кого из вас рога длиннее. Бодание на дороге чаще всего заканчивается либо в полиции, либо в связи с тем, что один из бодающихся получает по рогам так сильно, что продолжать бодаться уже не может.
* * *
В сухом остатке: сломанная челюсть с одной стороны, уголовное дело с другой. А могли бы просто разъехаться.

Позор

История с расследованием, которое начала нидерландская Прокуратура в отношении семи голландских компаний, участвующих в строительстве керченского моста - яркая иллюстрация того нравственного позора, который мы наблюдаем на Западе после начала российско-украинской войны. Подозреваемые прекрасно знали, что нарушают закон. Понимали, что участвуют в инфраструктурном продолжении войны, унёсшей жизни их соотечественников - пассажиров злополучного «Боинга», уничтоженного российскими военными в начале войны на Донбассе. Понимали - и продолжали зарабатывать на российских заказах, рассчитывая, что их просто не обнаружат, так как они работали с российской стороны границы, а не в самом Крыму.
Возможно, и не обнаружили бы, если бы не расследование нидерландской газеты Algemeen Dagblad, на которое и обратили внимание в прокуратуре. Журналисты уверены, что россияне не смогли бы построить мост так быстро, если бы им не помогали специалисты из других стран, предоставившие уникальную технику. И напоминают, что в случае, если вина подозреваемых будет доказана, им грозит не только большой штраф, но и заключение сроком до 6 лет. Было бы не так уж плохо, если бы предприниматели не отделались легким испугом. Когда-нибудь этому позору должен быть положен конец. #похищениеНиделандов

Справжні та несправжні

Занудне.

Всі війни, по суті, однакові.
Природа історіі теж однакова. Усюди. Через 10, 20, 50 років багато хто писатиме про нашу війну таке, від чого в сучасників волосся дибки б стало. З кожним роком усе більше людей виходить з Іловайська. І ніяк не вийде. Правда, при словах Красносільське, Новокатеринівка, Агрономічне, Кутейникове і Многопілля, Старобешево дехто з "досі виходящих" округлює очі: "щощо, дєвушка, яке Многопілля, яке Красносільське? Я вам кажу, я з Іловайського котла виходив!!". Торік на мене кидались два молодики з шевронами "Айдару", які кричали, що ііхній бат тримав Донецький аеропорт. На моє зауваження, що "Айдар" в цей час був в іншому місці, зчинилася ледь не бійка. Люди навколо, ясєн пєнь, стали на захист "гєроіів", які почали шикарно і захоплююче розповідали, як до кінця січня "Айдар" тримав аеропорт і лиш злочинний наказ змусив ііх підти і обіцяли дати в пику "порошенківському провокатору". Себто вашій покірній слузі. З кожним роком таких ставатиме все більше. А люди, нажаль, більше схильні вірити фейковим і абіженим, аніж справжнім героям. Була така "Джейн", яка ходила з шевроном "Айдару" по різним заходам і розповідала про своє героіічне воювання. Люди цілували іій руки, запроували до слова і усіляко величали. Я впіймала ііі на брехні, коли в Авдіівці взяли "Алмаз". Панянка, закотуючи очі, розповідала в Укрдомі, що вона туди завтра ііде вмирати за Украііну, бо іі побратими вже на промці. Люди плакали і обіймати "гєроііню", пропонували матдопомогу, хтось з журналістів підбіг з диктофоном. Всі моіі завіряння, що людина бреше, шо на промці зараз 72 і "Айдару" там немає, обертались проти мене, бо панянка витягла корочку УБД. А печатка на людей пост-гомо-совєтікус діє просто магічно. Потім ііі спіймали самі "Айдарівці" і записали на відео іі зізнання в брехні... але перед цим в мережі був не один десяток дописів про "героіічну дівчину-воііна і злочинну владу".
Є така хороша книга Г. Кралль "Раніше за Господа Бога". Так от в ній є цікавий момент: єдиного живого командира повстання не хотіли запрошувати на заходи, бо він говорив не пафосно, не героіічно і правду, про яку чути не хотіли. Всі хотіли, щоб була запальна промова. А він просто говорив правду. З декого з загиблих робили ікони, безжально вириваючи все "негероіічне" з біографііі. Щось схоже скоро буде і у нас. Фейкові героіі часом роздають настільки захоплюючі інтерв'ю і так рвуть душу, що іім вірять і запрошують далі. Ііх знімабть в програмах, про них пишуть в книжках. В той час як ті, хто насправді творить історію ці 4 роки, надто часто лишаються в тіні варитися у власних спогадах, як в пекельному казані. Страшно, але вони нерідко щиро вважають, що "нічого особливого не зробили, то ні про що і розповідати". Власне, одна з причин, чому я і моіі колеги працювали і працюють в АТО-щоб потім історики, які писатимуть підручники і книжки могли побачити, як це було насправді і хто там був насправді. За винятком розвідників і спеців, яких ми, на жаль, здебільшого показати не можемо.
Якось я запитала в одного грузинського воєнкора, як він повертався з війни. Він сказав, що кілька місяців безпробудно пив. А потім просто почав ііздити по іншим війнам, аби не виходити зі свого стану. Бо війна всмоктується в кров швидко, а виводиться з організму роками. І круто, що наші воєнкори, військові і волонтери пишуть книжки. Правдиві. Кожен по мазку в гігантське полотно. Яке потім стане історією нашоіі війни. Я, власне, до чого веду: хлопці і дівчата, справжні наші, нотуйте і пишіть побільше!))) Декому з вас вже давно пора видати пару томів книжок. Ну і не забувайтесь погоджуватись на інтерв'ю з нами 😊