June 30th, 2018

Про трансляцію ЧС

Цей ролик зараз розганяється з багатьох сторінок у якості _платної реклами_. Приїхали два десятки хлопців, розгорнули плакати, покричали півгодини, в розмови не вступали, в кущах виявилася камера т/к ZIK, висловилися, поїхали. Тепер факти.
1. Контракт на трансляцію ЧМ з футболу було підписано НТКУ з Європейською мовною спілкою (EBU) ще 2012 року. Контракт із прописаними жорсткими санкціями: космічні штрафи в разі невиконання умов плюс відмова в трансляції наступного ЧМ 2022 р. Головне, повторюю, санкції космічні!
2. Уже 2015 року стає зрозуміло, що Суспільне чемпіонат транслювати не буде. Борг перед EBU накопичується, оскільки його треба сплачувати попередньо кількома траншами.
3. Подробиці з нервами опускаю, кому цікаво, перейдіть на сторінкуЗураб Аласанія (Zurab Alasania), там усе детальненько.
4. У квітні 2018 р. група Інтер звертається до нас із пропозицією придбати права на трансляцію половини матчів. Подробиці знову опускаю. Результат: Інтер та НТН купили всі права. Розрахується до кінця року.
5. УСЯ сума АВТОМАТИЧНО перераховується на рахунок EBU у Швейцарії. Україна нічого не винна Міжнародній спілці (точніше, наразі винна, але питання вирішено).
6. Сума боргу за умовами контракту не може бути розголошена, скажу лише, що вона співмірна річному бюджету цілого Суспільного. Ми на цьому не заробили. Ми від цього не отримали ані копійки.
7. А як би діяли ви?
P.S. Як тепер кажуть, вишенька. Телекомпанія ZIK довгий час була розміщена в приміщенні Львівської філії. Коли вона звідти забралася, виявилося, що чимало техніки, яка належала Суспільному, зникла. Конфлікт триває. Можливо, знімальна група ZIKу в кількості 4 осіб не випадково опинилася на місці? Можливо, то була спільна акція?
P.P.S. Як гадаєте, чи не варто мені теж заплатити за рекламу цього посту з додачею подробиць крадіжки?
https://www.facebook.com/1277955862305239/videos/1415758655191625/?hc_ref=ARS86tg6FMAj3Rcaz_RPq-HincP5h1u2dnjndwbSa774cVMnnIQ_DpkYGdmHCC8qMkE

Спростування поширених шкідливих тез та оман

Кілька тез і моделей які часто зустрічаю у френдів і які, на мою думку, є неправильними. Все нижчевикладене – лише особиста думка.
1. «Нацдружини» підконтрольні Авакову.
Правда в цьому лише те, що Азов в свій час було взято під крило МВС з простою метою – впорядкувати добробати, підпорядкувати їх державі, викорінити партизанщину.
А Нацдружини взагалі тилове угрупування. Як і всі радикали у всьому світі схильні виконувати замовлення за гроші. Хто платить, тей і замовляє. Потрібно відібрати земельну ділянку в чиїхось інтересах - виконують. Потрібно зробити циганський погром - будь-ласка. А оскільки грошей найбільше у дядюшкі пу.. То на нього почасту і працюють. А заробляти гроші на політичних та й бізнесових замовленнях зараз найзручніше, прикриваючись націоналізмом та патріотизмом. Автоматично отримують підтримку наївних і мають недоторканість від правоохоронців. МВС та СБУ важко щось вдіяти, бо відразу здіймається крик про "переслідування патріотов".
Звичайно ж, ці замовлення та їх оплата не виглядають, як чемодан готівки з написом «З кремля, від Путіна». У нас в країні повно агентів впливу, багато з них мають бізнеси, багато з них захищені депутатською недоторканістю. Скромний помічник депутата чи довірена особа замовляє ту чи іншу дію чи акцію, кінцева мета якої може бути невідомою виконавцям. Потім таємний рахунок керівника націоналістів в якомусь європейському банку поповнюється круглою сумою від нейтральної особи чи організації. Рядові бойовики взагалі працюють за ідею та красиві слова, чи там за 200грн «підйомних». Просто бізнес, нічого особистого.
Мені здається, що це вигідно кремлівським - "прив'язати" дії керованих таким чином провокаторів-націоналістів до керівництва українських правоохоронних органів. Люблять вони отак воду мутити. Класичне "етонєми - ето ж ваші". Але більшість політичних дій чи акцій наших «радикальних націоналістів» вигідні здебільшого головному грошовитому замовнику – кремлю. Вигоди Авакова особливої не бачу. Ще одна вигода кремлю від такого вкиду - зіткнути Авакова (НФ) з Порошенко (БПП) і таким чином розколоти проукраїнські сили в парламенті.
2. Не може бути в «френдах» людина, яка лайкнула Тимошенко, Богуцьку, Саакашвілі чи Семенченко.
Час від часу лунають у декого заяви: «я викину з френдів тих, у кого в друзях прихильники поіменованих осіб».
Це не є правильно, особливо в передвиборчий період. Таким чином нас підштовхують до герметично закритого товариства, що обмінюється ідеологічно вивіреними думками. Обмеженого одною-двома тисячами осіб. Будь-яке відхилення – розфренди, бани і т.п.
Ввважаю – з людьми потрібно спілкуватися. Пояснювати, переконувати. Поширювати якомога більше правильні думки, переконувати зрадофілів і вату. Головна умова – ви маєте бути впевнені, що спілкуєтесь із живою людиною. Переконувати бота (а ботів має не лише кремль, а й Тимошенко, Саакашвілі, націоналісти, Медведчук) – це дурна і марна справа. Бота можна визначити за трьома ознаками: офтоп, фаєр, флуд . Одна з цих ознак вже має насторожити, а якщо дві чи усі три – 100% бот. Воювати із закінченим ідіотом теж справа неблагодарна, але нехай хоч читає дописи та коментарі нормальних людей. Може й просвітліє трохи в голові.
3. Не буває хороших росіян.
Це не так. По-перше, нормальні, адекватні росіяни є і їх досить багато. Нормальні люди, антифашисти були і в гітлерівській Германії. Є вони і в путінській Росії.
А по-друге – тоталітарну державу, яка володіє ядерною зброєю, можна перемогти тільки розваливши зсередини. Іншого не дано. І насправді хитро і мудро з нашого боку було б підтримувати опозицію до діючої в РФ влади. Кремль саме так і діє в Україні – підтримує і використовує будь-яку опозицію до влади, шукає лінії для розколу за будь-якими , навіть найпатріотичнішими мотивами, використовує кланові та олігархічні інтереси. В інтересах кремля – ізолювати власну опозицію від зовнішнього світу. Травити нашими ж руками своїх дисидентів, що намагалися робити з Твєрскім чи Бабченко. Накидати нашими руками на Грєбєнщікова чи Макаревича. І т.п. Звичайно ж, тут теж потрібно розрізняти опозиціонера реального від опозиціонера фейкового. Але основна теза – нормальні росіяни є і їх досить багато. І їх потрібно підтримувати.

Лучший комментарий по поводу письма Сокурова

Сокуров играет в московского юродивого. если написать письмо только Папе Римскому, кремль увидит в тебе врага.
это опасно.
поэтому Сокуров, играя юродивого,
написал и Папе Римскому, и Порошенко (очевидный идиотизм)
после письма Порошенко он выглядит как Божий дурачок. таких на Москве не трогают.
юродивых и Божьих дурачков нельзя трогать: если тронуть, «удачи в делах не будет».

два письма Сокурова - это на 100% средневековое событие. мы видим царя и юродивого при нем.
коллективный московский разум вернулся в шестнадцатый век. всего за четыре года.

Элитный отряд в гибридной войне

«Русские либералы» — пропагандистский спецназ Кремля. Его элитный отряд в гибридной войне. Все эти «эхи», «дожди», «новыегазеты», «rtviи». Плюс кинобогема при Госкино, специально отобранные «либеральные» журналисты, публицисты, правозащитники, гуманисты/пацифисты и прочая бессовестная, но красиво говорящая дрянь. Белые воротнички, чистые ручки, нежные щечки. Чуть раньше они возмущались, что Аркадий Бабченко остался в живых. Проклинали Украину на все лады. Это была такая разминка: отмыть провал российских спецслужб, обвинив украинские. А чуть позже они будут писать, если случится непоправимое, что «Сенцова фактически убил Порошенко», который «отмолчался в ответ на письмо Сокурова», «не проявил доброй воли, протянув руку мира». Это у Кремля такая страховочка, засадный полк они разворачивают на крайний случай. Это симптом плохой. Значит, вариант смерти Олега рассматривается как один из — в ситуации, когда хозяин упёрся, а холопам, возможно, придётся его в публичном поле перед всем миром отмывать от крови. Не дай бог такое случится, но в том, что «русские литералы» готовы сделать самую грязную работу для рейха, сомнений нет.

Судьбоносная битва Московии

Максим Дрозденко
Насколько переоценена Куликовская битва и какое сражение действительно дало независимость Московии

История, безусловно, делится на три части.

1. Пропагандистская. Рядовой гражданин в данный конкретный момент должен быть убеждён, что Остазия всегда воевала с Океанией.

2. Научная. Представляет интерес для узких специалистов. Служит, в основном, для обеспечения первой части (я не беру секретную часть, о которой, естественно, ничего не знаю).

3. Средство для умственного развития. Ну, то есть, примерно, как шахматисты разбирают партии, а юристы — судебные процессы, так и предыдущие события могут вполне объяснить текущие.

При этом всех постоянно тянет в научную — которая построена, в большинстве своём, на допущениях и фальсификациях, обеспечивающих первую часть, а в остальном представляет интерес только для специалистов.

Яркий пример — Куликовская битва.

На ней столетиями базируется национальная идеология Московии.

При этом вся её история, вбитая в школе — цели и задачи, место, количество войск и участники — заведомая выдумка времён Ивана Грозного, когда Московия сменила дискурс с ордынского на правопреемство Руси.

Примерно тогда же, например, тюбетейка, подаренная ханом Узбеком своему вернейшему вассалу Ивану Калите за помощь в подавлении Тверского восстания, становится шапкой Мономаха.

Зачем-то Ивану Грозному понадобилось из рядовой битвы двухсотлетней давности сделать центральное событие истории. Именно тогда были составлены летописи, по которым и изложены события в школьных учебниках. Никаких других источников нет, за исключением упоминаний в немецких, тоже намного более поздних, размером в один абзац, самого факта битвы.

Объяснением может служить его стремление объединить развалившуюся Орду под своим началом, для чего вполне логично сделать центральными фигурами ОБОИХ вождей — Дмитрия и Мамая, — которые являлись его предками по отцовской и материнской линии.

События эти являются непроверяемыми и служат исключительно первой, пропагандистской задаче.

Попытки научного подхода — безрезультатны, предполагаемое место сражения перекопали вдоль и поперёк и практически ничего не нашли (давеча несколько предметов, которые, как по мне, говорят как раз об обратном — ибо стрелы в небольшом количестве могут быть где угодно, а факт их наличия опровергает традиционную версию, что всё или сгнило, или его тщательно собрали).

Но в принципе — насколько это вообще принципиально?

Предположим, место сражения определено неправильно. Или его вообще не было, а была стычка авангардов. Или оно имело совершенно другой масштаб (обычно любят ссылаться на размер европейских армий, в 10-15 тысяч. Это как раз совершенно не аргумент, азиаты воевали именно массово, в бой шло практически всё мужское население против действительно небольших профессиональных европейских армий.

Собственно, традиционная версия и говорит о том, что Дмитрий решил противопоставить массе массу, набрал толпу необученных крестьян и подставил их под удар, лишив возможности бегства переходом реки.

Даже вопрос о том, действовал ли Дмитрий как верный союзник законного хана Тохтамыша против самозванца Мамая или пытался сэкономить на дани и отжать Тверское княжество (напомню версию Веллера, что Тохтамыш через 2 года сжёг Москву, именно подавляя бунт против своего верного вассала) — непринципиален.

Важны последствия.

Скажем, Ржевская битва, в которой положили миллионы людей, в разы больше, чем в Сталинградской — безусловно, планировалась как решающая, но стала тем, чем была в стыдливой советской историографии, — отвлекающим маневром.

Куликовская битва — если даже она была — стала локальным сражением в гражданской войне в Орде, в результате которой пришел к власти Тохтамыш. Ничего больше. Более того, никаких далее идущих целей она и не могла иметь.

Орда того времени напоминала территорию бывшей Российской империи в 1918 году. Там шла Великая Замятня. За 20 лет сменилось 25 ханов. Естественно, никаких сепаратистов они контролировать не могли. Те, кто хотели отделиться, — отделялись. С помощью соседей обычно.

Пример — Битва при Синих водах, когда Великое княжество Литовское отбило у Орды Киев и остальную территорию аж до современной Одессы. Об этой битве советским школьникам знать категорически не полагалось.

Но Московское княжество вовсе не собиралось от неё отделяться. Напротив, Орда — его крыша в разборках с соседями, Тверью и Новгородом. С Мамаем тёрки о размере дани и ярлыках. Победа на Куликовом поле никаких сепаратистских последствий не повлекла, разве что по увеличению автономии и попыткам зажилить дань. Естественно, ни о каком объединении Руси речи и не шло — рязанцы радостно грабили возвращающихся московитов.

По настоящему независимость Московии дало совершенно другое сражение.

Все знают Великого Тамерлана. Но мало кто знает, что Тохтамыша к власти привел именно он. А Тохтамыш (скорее всего в силу врожденной падлючести, см. сожжение Москвы) его решил швырануть.

Подчеркиваю, все события — это войны между частями развалившейся империи. Оппонент Тохтамыша, Урус-хан (привет, Фоменко) несколько раз его разбивал. Тохтамыш прятался у Тамерлана, собирал войска и наконец, воспользовавшись Куликовской битвой и войсками Тамерлана, разбил соперников и начал царювать.

После сожжения Москвы он почувствовал себя достаточно сильным, чтобы ударить по бывшему благодетелю. Начинается война, неимоверная по своим масштабам (наверное, сравнимая только с мировыми). Она идёт на пространстве от Урала до Египта. Решающее сражение происходит на реке Терек. 600 тысяч Тамерлана против 450 тысяч Тохтамыша.

Около полумиллиона погибших.

Тамерлан вырвал победу, Тохтамыш бежал.

На престол Орды был поставлен марионеточный хан, Тамерлан разграбил западные улусы до Рязани и Ельца. Золотая Орда начала разваливаться на самостоятельные государства.

А дольше всего верность ей хранило Московское княжество. Отколовшееся только через 100 лет, во время стояния на Угре. Но оно вполне успешно пыталось вновь собрать все улусы в одних руках.

Столетиями.

Любой ценой.

Сейчас мы снова противостоим попытке превратить нас в улус.

Сожжённый Киев. Можем повторить?

Картина молодого тувинского художника Ай-Хаана Адыг-оола «Министр обороны России Сергей Шойгу и полководец Чингисхана Субэдэй» на отчётной выставке художественного отделения Кызылского колледжа искусств им. А.Чыргал-оола.

Напомним, Субэдэй был фактическим командующим в Западном походе Бату (1236-1242), в ходе которого, в частности, были покорены и разорены княжества Киевской Руси, было вырезано бесчисленное множество городов, сёл, уведено в рабство огромное количество людей...

https://petrimazepa.com/sudbonosnaa_bitva_moskovii