July 5th, 2018

РФ тщательно подготовилась к встрече

О совести России
Пока ФСБ, путая следы своего преступления в Солсбери, травило в соседнем Эймсбери ни в чем не повинных британцев (помяните мое слово, они еще и купившего "Новичок" в военторге серийного отравителя британскому следствию подсунут), кремлевские пропагандисты нащупали нетривиальный ход и в ответ на международную кампанию за освобождение украинских заложников в России. «Отложив до осени» визит украинского омбудсмена к заключенным украинцам — ну а что, «х*хл*м» довольно и заявления Москальковой, что голодающий Сенцов набрал вес и смотрит футбол (хочу все же отметить, что Москалькова сдержалась, и не стала утверждать, что Сенцов болеет за сборную России), — теперь россияне пытаются переключить внимание международной общественности на российских «узников совести» в США. Инфоповодом для этого стало очередное письмо, направленное российскому омбудсмену отбывающим в США 20-летний срок российским летчиком Константином Ярошенко. Тому, как и Брейвику, не нравятся условия заключения (вот бы обоих отправить для сравнения условий содержания в зону, где отбывает свой срок Сенцов), отсутствие российского телевидения, а также качество оказываемых ему стоматологических услуг (как известно, у российских правоохранителей еще со времен Дзержинского и Ежова они лучшие в мире). Кроме того, он требует наказать лиц, ответственных за его якобы похищение и пытки…
О чем собственно речь? Хотя его судили, и свой срок он отбывает в США, Константина Ярошенко вместе с пятью другими членами международной банды наркоторговцев (гражданами Колумбии, Нигерии, Ганы) в мае 2010 года задержали в столице Либерии Монровии при попытке доставить в Либерию и Гану 4 тонны (!) кокаина, принадлежавших колумбийской леворадикальной повстанческой группировке ФАРК. В общем, законопослушный гражданин России, даже удивительно, что не работает в российском МИДе…
Это уже не первое подобное письмо от Ярошенко. Но, в этот раз, в преддверие встречи российского и американского президентов в Хельсинки, российская пропаганда уделила ему особенное внимание. — Если в ходе встречи Трампа и Путина всплывет вопрос украинских заложников в России, Путину будет что ответить Трампу — на каждого Сенцова в российских тюрьмах у него найдутся в американских российские «узники совести» Ярошенко или Бут (отбывающий заключение в США крупный российский контрабандист оружия). С Обамой бы такое не прошло, а вот Трампу невдомек, в чем разница между политическими заключенными и отбывающими свой срок наркотороговцами.
В общем, в Кремле обставились по полной, что по Скрипалям, что по Сенцову. Теперь можно и с Трампом на равных поговорить…

Украинцы и власть

О НАДПИСЯХ НА ЗАБОРЕ.
Уже дома. По дороге из аэропорта увидел надпись на заборе метровыми буквами: ВЛАСТЬ - НИКОМУ!

Ох, как это символично для Украины!)
После того, как колесо истории поставило точку на величественном проекте "Киевская Русь", дальнейшее формирование национальной идентичности украинцев во многом опиралось на такие понятия, как воля и собственность. В отличие от набиравшего силу северного соседа, где на первом месте стояло и продолжает стоять поклонение тирану (Московией со времён Ивана Калиты управляли преимущественно тираны), а собственность заменяли мазохистское удовольствие от служения "Отечеству" (а фактически - тирану), ордена и водка.

В Украине - наоборот: со времён казацких вольниц и постоянного нахождения в тисках между восточной и западной империями, народ не любит власть. Любую. Он не доверяют ей в силу генно-исторической памяти. Пословица (аналога которой я не нашёл в других языках) «Где два украинца – там три гетьмана» символизирует эгоцентризм с его вредоносной для общественного согласия жаждой власти. Если бы не эта черта, мы бы в этом году праздновали 100-летие украинского государства.

И если наши ультраправые имеют хоть какую-то идею (хотя в последнее время не уверен, ибо они всё чаще подыгрывают Кремлю), а рыги свернули шею, оглядываясь на своих московских хозяев, то скажите, чем отличаются друг от друга и какую отличную от других мысль имеют Тимошенко, Гриценко, Ляшко, Садовой, Деревянко и ещё сотни соискателей президентской булавы? Я уже не говорю о легионе "антикоррупционеров", как грибная колония размножающемся на западных грантах, и уже ставшем богаче всех коррупционеров вместе взятых.

Согласен, с одной стороны, острая борьба помогает развитию демократии, политического плюрализма, свободных СМИ и предотвращает политические преследования. Но у нас пока ещё не благополучная Швейцария, а страна, находящаяся в состоянии войны со второй армией мира, и как никогда нужна объединительная идея и согласованность действий.

Что я предлагаю? Ничего, ибо от меня ничего не зависит в то время, когда вся страна через очередные грабли проходит естественный отбор: при всем плюрализме в Украине появилась критическая масса граждан, готовых ЛИЧНО менять страну - самоорганизуясь, перенимая европейский опыт и всё меньше оглядываясь на власть. От которой ждёт всего пять вещей: чёткого проевропейского курса, честных и прозрачных правил ведения бизнеса, справедливой судебной системы, некоррумпированных чиновников и, конечно, армии, способной сдержать ЛЮБУЮ агрессию. Именно об этом должен заботиться нацлидер - тот, который у власти сейчас и тот, который придёт ему на смену. Хотя как гражданин, а не "порохобот", вынужден констатирвать: нового молодого, умного и проевропейского лидера на смену ПАПу я пока не вижу. Впрочем, всем нам таких лидеров нужно СОЗДАВАТЬ, а не выискивать.

Есть одно "но": много наших людей в действительности не хотят свободы потому, что она предполагает ответственность, а ответственность большинство страшит - это ещё старикашка Фрейд поведал. Проще поверить, что завтра придёт коллективный тимошенко-ляшко-гриценко, отберёт деньги у богатых, раздаст бедным, враз закончит войну (сдастся), повесит всех коррупционеров, и мы заживём. И так семь раз на те же грабли, перед тем же разбитым корытом и с оперативной памятью вяленого сельдерея.

Раз уж пост о надписях на заборе, то на своём личном я бы написал: двупартийная система для Украины (которая положит конец этой обидной пословице), НАТО (даже не ЕС) и Северный Ледовитый океан на востоке страны. И побольше таких неравнодушных единомышленников, как вы, друзья. Всё остальное наш мудрый народ создаст своими талантами.)

В заключение, как всегда, подслушанное в тви:
- Порошенко ворует у нас днем и ночью!
- С чего ты это взял?
- А ты на его месте не воровал бы?
- Нет!
- Ну и дурак!

P.S. Завтра-послезавтра возобновлю HELGI`s NEWs. Перед лицом своих товарищей торжественно клянусь больше не сачковать и снабжать их (вас) исключительно правдивой информацией, приправленной не очень серьёзными, а порой и легкомысленными комментариями.) Шануймося!

Эпоха вырождения

Грани.Ру:

Виталий Портников, 05.07.2018

Проведение футбольного чемпионата мира в России и успехи российской сборной - сопровождающиеся, разумеется, общенациональным ликованием - позволили некоторым моим коллегам заговорить об окончательном оформлении "посткрымской" политической нации. Нации, которая, оказывается, умеет быть единой. В которой в момент успеха российской сборной счастливы решительно все - от рабочего из Нижнего Тагила до либерального публициста из Петербурга, от Путина до Навального.

Если бы у меня не было собственного опыта футбольного чемпионата, я бы задумался о рациональности подобных допущений. Но такой опыт у меня был - с чемпионатом Европы в Украине.

Тогда тоже казалось, что украинская политическая нация достигла, наконец, желанного единства, которого не наблюдалось с момента провозглашения независимости и о котором нельзя было и мечтать на фоне противостояния по линии Восток - Запад, Янукович - Ющенко, Янукович - Тимошенко. Чемпионату были рады все - от львовского ресторатора до донецкого шахтера. И это несмотря на то, что уже тогда режим Януковича выглядел откровенно узурпаторским и криминальным, а лидеров оппозиции отправляли в тюрьму по надуманным обвинениям.

Время показало, что происходившее во время чемпионата было не столько единением, сколько временным забытьем, наркотиком радости, вколотым в вену больного. Чемпионат прошел - и забылся, будто его и не было никогда. Существенным оказалось одно - подготовка к нему стала сильным ударом по украинской экономике. И не только потому, что в бюджете и без того не было средств на дорогостоящее развлечение. А еще и потому, что проведение международных состязаний в таких странах, как Украина или Россия, становится частью коррупционного механизма, дополнительного широкомасштабного воровства денег из государственного бюджета. Рано или поздно это не может не сказаться.

Единая украинская политическая нация сформировалась не в дни чемпионата, а во время Майдана и последующей войны с Россией. Нации вообще не формируются благодаря зрелищам, фейерверкам и поездкам на машинах с флагами навыпуск. Это лишь мишура, тяжелое похмельное забытье, интим с Родиной на одну ночь. Для формирования нации нужна общая цель - только реальная, не игровая. И, к моему большому сожалению, общие испытания. Жизнь и судьба. Вот что объединило в 2014 году Запад, Центр, Юг и Восток Украины.

А россиян сегодня не объединяет ничего кроме кратковременной гордости болельщиков. Пройдет всего несколько дней - и все будет по-прежнему. Рабочий из Нижнего Тагила задумается об ускользающей пенсии, интеллигент из Петербурга - об умирающей свободе, Навальный - о коррумпированности Путина, Путин - о власти над миром. Этих людей на самом деле не объединяет ничего кроме проживания на одной территории, ограниченной государственными границами. Даже границы эти многие теперь видят по-разному.

И вообще, когда о появлении политической нации говорят во время футбольных чемпионатов, это свидетельствует скорее не о зарождении, а о вырождении этой самой нации.




От себя: Помню на Евро 2012, во время матча со Швецией, после второго, победного гола Шевченко, я  радостно прыгал и вдруг увидел, что Янукович в ложе, точно также прыгает. Вот, думаю, единение нации. И  у меня с ненавистным Виктором Федоровичем есть что-то, что мы одинаково любим и ценим. ..

До начала Майдана оставалось всего полтора года...


О попытке переворота в Черногории

Агенты ФСБ и ГРУ готовили насильственное свержение правительства Черногории, сообщается в новом докладе, опубликованном Исследовательским институтом внешней политики (Филадельфия),
«… Черногория столкнулась не просто с переворотом, но с переворотом, поддерживаемым российским правительством. Россия настроена настолько серьезно, что готова применить жесткую силу для достижения своих политических целей на Балканах. У России есть цели на Балканах, и она готова прибегнуть к насильственным средствам, чтобы их достичь », – подчеркивает один из авторов доклада, Ричард Кремер.
Следователи отмечают, что накануне переворота в Черногорию из Сербии проникли приблизительно 50 сотрудников ГРУ.
«Они планировали спровоцировать вспышку политического насилия в надежде вызвать протесты в общенациональном масштабе и свергнуть правительство ДПС во главе с Мило Джукановичем. По словам официальных лиц, этот проект инициировали сербские националисты в начале 2016 года под руководством сотрудников ГРУ и ФСБ»,
Это была первая попытка Москвы прибегнуть к насилию для достижения политических целей за пределами бывшего СССР.
Напомним, что два сотрудника российских спецслужб – Эдуард Шишмаков и Владимир Попов – после попытки переворота в Черногории бежали в Сербию, а затем вернулись в Россию. Суд над ними проводился заочно - сообщает Голос Америки.

Звільнення Слов’янська оббрехали вороги, політботи та корисні ідіоти

СЛОВ’ЯНСЬК ОББРЕХАНИЙ

#памятай14й Буде довго.
5 липня 2014 р. Україна перебувала в ейфорії – ЗСУ і НГ звільнили Слов’янськ. Але того ж дня мережею поширилося гидотне: «Слов’янськ обміняли на Донецьк». Частково привід для просторікувань зрадофілів дали самі терористи ДиРи – мережею ширилося відео, де 6 одиниць техніки, що тягли за собою «Нону», без перешкод повзли по пустій дорозі. Відео символічне – саме стільки техніки терористи захопили у 25-ї бригади, прикрившись мирними мешканцями. Терористи ніби глузливо повідомляли «нічого ви у нас не підбили, от ми – цілі, і від вас втекли». Враховуючи тодішній рівень недовіри до владі…

Що ж було насправді? Давайте розберемося.

Перше. Скажіть мені, якщо Слов’янськ поміняли на Донецьк, і якщо бойовики в Донецьку до приходу Стрєлкова нічого не контролювали – з ким билися і кого розгромили ЗСУ в ДАП 26 травня і в чиєму оточенні гарнізон ДАП сидів аж до 26 липня? Очевидно – Донецьк УЖЕ був захоплений значними силами терористів і банда Стрєлкова просто об’єдналася з іншими бандами. Самі терористі це підтверджують – ще в травні в Донецьк контролювали банди «Оплот», «Батальйон «Восток», Пушиліна, Бородая, Зрілюка, чеченці і ще багато хто з-за парєбріка. Про який «обмін» тоді взагалі ідеться?

Друге. Історія знає приклади переговорів між терористами і владою, в наслідок яких терористів відпускають (захоплення дітей в Орджонікідзе у 1988 р., Будьоновск). Зазвичай їм передують довгі переговори і торги – узгоджують все до дрібниць, обидві сторони бояться кидка. Чи було щось подібне тут? Конкретних доказів переговорів ніхто не навів – лише домисли. Тоді інакше, коли такі переговори могли відбутися? І отут стає цікаво.

Адепти «обміну» чомусь забувають, що за втечу зі Слов’янська ватаг терористів Стрєлков-Гіркін зазнав нищівної критики серед своїх. По гарячих слідах його розніс рупор Кремля Сергій Кургінян. Ледь не у співпраці з СБУ Стрєлкова звинуватили ватаги терористів Петровскій (Хмурий – був у Слов’янську), Кононов, Бородай, Захарченко, Ходаковський, Гіві, тощо. І їхні звинувачення – вельми обґрунтовані. Достатньо глянути на мапу аби збагнути, захоплення Слов’янська дозволило ЗСУ вирівняти фронт, звільнити території аж до Горлівки, і вивільнити сили проти Донецька, Луганська та в секторі «Д» - на кордоні з РФ. Положення терористів це явно не поліпшило. До того. ЗСУ і НГ під Слов’янськом НЕ мали переваги над противником. Слов’янськ – не село, це місто з населенням у 113 000 осіб Загальна чисельність українських силовиків під Слов’янськом становила 1800 багнетів. Їм протистояла банда Стрєлкова, в самому Слов’янську чисельністю біля 1000 бойовиків, і ще приблизно стільки ж у містах-супутниках (Слов’янськ – центр агломерації). Іншими словами ні про який штурм міста ЗСУ і НГ не було й мови – для штурму потрібна перевага в силах 3:1, а враховуючи бій у місті – ще й більше. Крім фактору чисельності був фактор якості. Вояки і 25-ї бригади і бату Кульчицького свідчили, що НІДЕ вони не зустрічали противника такого рівню як у Слов’янську. Стрілецька і фізична підготовка у них вражали уяву. За розвідкою, росіян у Слов’янську було біля 200 осіб. Хто вони були? Спецназ ГРУ? Контрактники з російських ДШБ? Невідомо. Ще один фактор. Трофеї захоплені в Слов’янську свідчать – запасів зброї, боєприпасів і харчів терористам не бракувало.

Резюмуючи сказане – Слов’янськ можна було тримати. Чому ж Стрєлков звідти втік – та так, що залишив в місті частину бойовиків, свою коханку і скандальну журналістку-ватницю Ксюшу Шкоду?

Відповідь – очевидна. 3 липня російські «РИА Новости» зі слів терористів повідомили про втечу зі Слов’янська банд «Беркута», «Філіна» і «Мінера». Випадок нечуваний – чутка про дезертирство своїх в умовах оборони неабияк деморалізує особовий склад, тому такі факти за всяку ціну намагаються приховати. Чому ж терористи не просто повідомили їх – а ще й розповіли російській пресі? Очевидно – реальне дезертирство сягнуло таких обсягів, а деморалізація дійшла до таких меж, що штаб Стрєлкова в такий спосіб став слати меседжи Москві: «Робіть щось, бо зараз з позицій втечуть всі місцеві, і перевага ЗСУ стане як раз придатною для штурму».

Відмотаємо назад. 4 червня від бойовиків був зачищений Красний Ліман. 20 червня ЗСУ розгромили банду Прапора біля смт Ямпіль. Бійка була жорстока. Бойовики трималися до останнього. На допомогу Прапору була кинута (і розсіяна ЗСУ) банда Мотороли – того самого. Стрєлков пояснив потім, що з позицій під Ямполем він планував розпочати наступ на Ізюм. Чому наступу не сталося? Відповідь очевидна. На Ізюм наступати має сенс, аби увійти в Харків. Але. Розкачати Харків Москві не вдалося. Водночас, населення Донбасу проявило відверту байдужість до бойовиків Стрєлкова. Донбаські «ватники» були ладні іти в Росію «по-кримськи», аби за них все зробила Москва. Помирати ж самим «не знайшлося і 1000 людей» - як плакався Стрєлков у відомому відеоролику.

Як похідне – моральний стан бойовиків упав. Їм обіцяли не це. Вони готові були переможно наступати на Харків на зустріч «харківським братам» - вони ніяк не були готові битися в оточенні, із невідомим результатом.

2 липня ЗСУ звільнили Райгородок і виставили блокпости між Миколаївкою і Слов’янськом. Стрєлков занервував. Миколаївка була останнім шляхом забезпечення його банди в Слов’янську. На той момент Слов’янськ уже був відрізаний від Краматорська (5-й блок), оточений з заходу (2-й, 1-й, 7-й, 6-й блокпости), і від Артемівська (4-й блокпост). Втрата Миколаївки означала ПОВНЕ припинення забезпечення. Як така новина відбилася б на настроях терористів – думаю зрозуміло. Саме тому в Миколаївку були кинуті «герої» - банди Мотороли і Мачете. Бій тривав всі 3 і 4 липня. Але. Надвечір 3 липня Миколаївку було заблоковано. А о 17.56 4 липня міністр Аваков повідомив що Миколаївка повністю під контролем ЗСУ – було взято в полон 50 бойовиків і звільнено 150 заручників. Того ж дня був звільнений Артемівськ. Повна блокада Слов’янська стала справою 2-3 діб.

Тепер трохи далі. Коли почався вихід банди Стрєлкова зі Слов’янська? Відповідь – вечором 4 липня. Наявні сили бойовиків були вишиковані в дві основні колони. Одна рушила на Краматорськ по трасі і вперлася в 5-й блокпост українців. На 5-му блоку навряд чи був великий гарнізон, але українці викликали артпідтримку – і по трасі перед 5 блоком «зіграла» вся арта з Карачуна і Красного Ліману. Результат – відомий, ця колона перетворилася на теплі згадки.

Під прикриттям цього бою інша колона рушила по трасі на Артемівськ в напрямку 4-го блокпосту. Але. Не доїхавши до блоку кількасот метрів, вона завернула на другорядні дороги і ними пішла в Краматорськ. Там вона нарвалася на якусь групу українців – зав’язалася перестрілка. Під час літературного фестивалю «Кальміюс» в Краматорську, я спілкувався з краматорчанами-свідками подій. І вони, і люди опитані журналістом Дмитром Подушкіним і дослідником Сержем Марко кажуть одне й те саме – вихід терористів з Краматорська завершився біля 3-ї години ночі. Годину-дві бойовики повзли по Краматорську (враховуючи перестрілку). Ще біля години вони повзли до Краматорська (другорядними шляхами). Виходить, що зі Слов’янська вони вирушили біля 12 ночі. Підготовка колони (зняти бойовиків з позицій, зібрати автотранспорт, розподілити бойовиків по машинах, сформувати колону, довести до всіх план руху) це ще години 3-4. А як так, то виходить, що переговори, мали статися щось так між 18-ю і 21-ю годинами 4 липня.

Але фокус в тому що Стрєлкова в Слов’янську в цей момент НЕ БУЛО!!!

Ватаг бойовиків Петровскій (Хмурий) повідомив, що ще зранку 4 липня він вивіз Стрєлкова у Горлівку до Бєса-Безлера – саме туди відступати цей терорист збирався спершу. Чому він втік, коли ще Миколаївка не була здана? Та тому, що не сумнівався, втрата Миколаївки – справа кількох годин. Не забуваймо, на відміну від більшості українських командирів Стрєлков-Гіркін воював з 1992 р., брав участь у війнах у Придністров’ї, в Боснії, в Чечні – бойовий досвід у нього чималий. Але. З Безлером Стрєлков розсварився і після 17-ї години вечора (за Петровскім) в Слов’янську стало відоме рішення Стрєлкова – виходити на Донецьк. Все це означає, що 4 липня Стрєлков справді вів переговори, але не з українською стороною (з Горлівки йому це робити було б нереально), а з Безлером (невдалі), а потім – з ватагами терористів у Донецьку Пашею Губарєвим і Денискою Пушиліним. Чому? По-перше, Губарєв і Пушилін ледь не єдині тоді виправдовували рішення Стрєлкова про вихід. По-друге – про це говорить подальший перебіг подій.

До речі, зібрали у Слов’янську далеко не всіх бойовиків – частину їх там просто забули. Якусь кількість їх наші вояки ще виловлювали в місті кілька днів – на дахах і у підвалах. Ще якась їх кількість вийшла зі Слов’янська пізніше пішки, або – без зброї у цивільному, на цивільних машинах і з українськими документами. Бойовик у цивільному з українським паспортом – звичайний мирний мешканець, якщо хтось забув.

Третє. О 3-й годині ночі 5 липня колона бойовиків вийшла зі Слов’янська. Чому її не розмазала українська арта? Відповідь, бо українська арта з позицій на Карачуні і Красному Лимані просто не діставала південніше Краматорська. А вріж арта по самому Краматорську… Зараз ми мали б в Краматорську кладовище місцевих, убитих українцями. Правда гарно?

Четверте. Чому по колоні бойовиків не відпрацювала авіація? Відповідь – вона працювала. Вся працездатна бойова авіація в тому районі – всі П’ЯТЬ машин. Чому так мало? А більше не було. І у сусідів попросити допомоги не випадало. Справа в тому, що як раз 5 липня терористи синхронно накинулися на українські позиції в Донецькому і Луганському аеропортах. Обидва об’єкти сиділи в оточенні, артилерійського прикриття не мали і прикривати їх мусила авіація. І прикривала – в ЛАП 5 липня ВПС України знищили два танки терористів.

Крім того. Після виходу з Краматорська колона бойовиків розділилася на кілька частин, які рушили роздільно. Особовий склад сунув по трасі – це були звичайні цивільні автобуси, мікроавтобуси та автівки, які згори для пілота виглядали як звичайні авто, яких на трасі було до біса. Розстрілювати все що рухалося? Москва аплодувала б стоячи. Техніка ж бойовиків сунула другорядними шляхами, а їх контролювати пілотам не наказували – тільки трасу. Але. Повторюю знову, в колоні терористів сиділи досвідчені бойовики, з не одною війною за плечима – про те, що в небо дивитися треба вони знали не з чуток. Погляньте на мапу між Слов’янськом і Донецьком. Побачте скільки там населених пунктів. А тепер зважте, що бойовикам достатньо було заїхати в будь який і поставити техніку в притул до житлових будинків. Хто бачив як виглядає залп бойового літака – далі збагне.

Проте. Генштаб дозволив літакам працювати в режимі «вільних мисливців». І кілька машин терористів пілоти таки знищили – ті, які ідентифікували як військові. В одному з населених пунктів пілоти помітили техніку сепарів, але валити по житлових домівках не наважилися, терористи ж старанно дочекалися поки в літаків закінчилося пальне – і лише тоді висунулися на дорогу. І розчинилися.

На зустріч бойовикам Стрєлкова з Донецька вийшла група терористів з технікою і на Ясинуватській розв’язці був влаштований блокпост, де збирали всі групи, що йшли зі Слов’янська. І українські пілоти побачили його. Але, апаратура літаків відмітила роботу радарів – було очевидно, що блокпост обладнаний ППО. На одному з відео бойовиків з’явилася установка «Стріла-10» з відстріляними ракетами. Тобто по українських літаках стріляли. Але не влучили.

Блок на Ясинуватській розв’язці і атака 5 липня терористів на ДАП – це до питання про «терористів, які майже не контролювали Донецьк». До теорії «обміну Слов’янська на Донецьк».

П’яте. А чому бойовиків не перехопили по дорозі, або не переслідували? Відповідь – їх переслідували. Взагалі-то на 5 липня 2014 р. українські сили район траси між Слов’янськом і Донецьком не контролювали. Тому перехопити колону бойовиків було нереально як таке. Але.

Того самого 5 липня частини 93-ї бригади та батальйони «Донбас» і «Київ-2» звільнили Дружківку і Костянтинівку. Наступного дня вони атакували позиції банди «Батальйон «Восток» біля Карлівки. Достатньо глянути на мапу аби збагнути – частини ЗСУ і МВС рушили У СЛІД за бойовиками Стрєлкова.

Того ж 5 липня «голова Верховної ради ДНР» терорист Пушилін не хвалився «як вони ЗСУ обдурили», а виправдовуючись зазіхнув на святе: «Нас обнадежили. Обнадежили и бросили. Красивые были слова Путина о защите русского народа, защите Новороссии. Но только слова».

Підсумовуючи все вище написане, можна зробити висновок – втеча банди Стрєлкова з Донецька була не спокійною прогуляночкою в результаті «договорняка», а ретельно спланованою бойовиками операцією, з відволікаючими діями (синхронною атакою на ДАП і ЛАП), з висуванням бойовиків на зустріч колонам (блокпост на Ясинуватській розв’язці, прикритий ППО) яку здійснили скориставшись тим що 1800 українських вояків просто не встигли заблокувати Слов’янськ повністю. Але. Донецьк уже був під контролем терористів ДиРи, бойовики уже атакували українські сили, тож ні про який «обмін» говорити немає жодних підстав. Так само – як і про «випустили в наслідок договорняка».

Звідки ж ця маячня взагалі взялася? По-перше – від ворогів. Ейфорія українців через звільнення Слов’янська була нечувана, а в терористів ДиРи навпаки упав бойовий дух. Стрєлкову і Москві треба було терміново виправдатися – так з’явився ролик з технікою, що просувається по дорозі (де?) і численні дописи на соцмережах. У вересні 2014 р. на Заході з’явилися публікації, ніби прибуття Стрєлкова в Донецьк зірвало здачу Донецька ЗСУ за угодою з мільярдером Ринатом Ахметовим. Жодних доказів крім «таємних джерел» наведено не було. Хто платив гонорари авторам публікацій – невідомо так само.

Мульку про «обмін Слов’янська на Донецьк» зразу ж підхопили українські політики. Тоді ще було невідомо скільки триватиме АТО, поширеною була думка що пару місяців – і край. Три перші перемоги в цій війні – перемога в ДАП, звільнення Маріуполя і звільнення Слов’янська сталися по факту за президентства Петра Порошенка. А це, на секундочку, були ПЕРШІ перемоги кадрового українського війська від 1919 р. – від перемог Дієвої армії УНР.

Було очевидно, пропрезидентська сила запише ці події собі в актив – і заперечити буде нічого. А значить Слов’янськ треба було виваляти в багні. Спаплюжити. Оббрехати. Зробити зрадою і ганьбою. Партійні райтери взялися за роботу – а натовпи пересічних «зрадофілів» з радістю перехопили їхні месиджи.

Звільнення Слов’янська оббрехали вороги, політботи та корисні ідіоти – три головний противники України у цій війні?

Чи не тільки у війні?

PS. Мапу взято з книжки Сержа Марко "Хроніка гібридної війни".

Сестра Олега Сенцова увиделась с ним

Олег Сенцов жив, он продолжает борьбу, хотя ему очень трудно. Он искренне надеется, что освобождение близко, и не только его освобождение. Просит обходиться без манипуляций и лжи. Считает, что нужно говорить правду и не париться о последствиях, только так возможна победа. Просит не акцентировать все на нем и не делать из него главного политзаключенного, а распределять силы на всех узников.

Сильно постарел и похудел. Говорили о многом, расставаться было трудно, я понимаю, почему он так долго отказывался от свиданий.

P.S. я адски устала, сутки без сна, перелет, полчища коморов, желающих сожрать заживо... хочу ответить каждому, но не могу физически, по крайней мере так сразу. Сорри, мне нужно поспать, будем на связи

Юля совершила политическое самоубийство

Во фразе Тимошенко из всем нам известного видео: "Порошенко хоче, щоб додатково були захоплені території України" - вся неукраинскость и антиукраинскость Тимошенко. Эта фраза в ее разных вариантах (один из них - "Киев напал на Донбасс") постоянно звучит на российском телевидении. В общем, пророссийский кандидат определился.

Цинизм Тимошенко в оправдание Путина

Юлия Тимошенко уже в открытую синхронизирует свои заявления с Кремлём. Варианты этого заявления (https://www.youtube.com/watch?v=18w5OOhTCvw) чуть ли не каждый день воспроизводятся на российских федеральных телеканалах. Как-то один рос «эксперт» дошёл до того, что обвинил украинскую власть в подготовке химатак, с тем, чтобы потом обвинить Россию (типа, и Великобритания ж так сделала после Солсбери) и силой отвоевать ОРДЛО. Заявление Тимошенко - о том же. Теперь получается, что в случае активизации военных действий на Донбассе со стороны боевиков и России, Тимошенко будет обвинять Киев, а не Москву. Кремль это делает уже пятый год. И это уже не «хи-хи», как это было во время подписания антиукраинского газового договора в 2009 году. Это откровенная поддержка и оправдание России. Теперь понятно, что имела в виду Анна Герман, горячо поддерживав кандидатуру Тимошенко. Как и понятно, почему NewsOne лояльно относится к этому политику - его собственники (Мураев и Медведчук) разделяют «новый курс».