July 6th, 2018

О терроре русских оккупантов и коллаборационистов на Донбассе

Когда в украинских СМИ или блогах появляются материалы о преступлениях и криминальном беспределе на территориях, подконтрольных ЛДНР, сторонники сепаратистов тут же начинают кричать, что все это выдумки и пропаганда.

Но давайте посмотрим, что рассказывают о своей деятельности в Донбассе сами боевики ЛНР и ДНР. А затем сравним это с тем, что пишут о них украинские СМИ, и сделаем вывод — наговаривают украинские журналисты на ЛДНР или нет.

На днях люди Ходаковского опубликовали новые свидетельства о преступлениях соратника Захарченко, боевика Вадима Погодина (Керчь) в 2014 году. Там весь набор - похищения людей, пытки в захваченном здании СБУ, расстрелы, мародерство.

В комментарии пришли оппоненты, которые рассказали о преступлениях самого Ходаковского и его людей в 2014 году, про расстрелы гражданских лиц на базе Востока по улице Куйбышева, 128 и расположенную там же многометровую яму с трупами.

Ну а потом все вместе в пылу спора стали писать об участии российских военных в боевых действиях. Судя по комментариям, российские "командировочные" не нравятся никому. Их обвиняют в том, что они не любят местных "ополченцев" и не берегут людей.

В итоге, даже не открывая ни одно украинское СМИ, а просто слушая «ополченцев» из «Востока», а также Гиркина, Гелюха и других замечательных ребят, мы узнаем, что в Донецке «освободители» и «антифашисты» расстреливали и хоронили в ямах невинных гражданских лиц, пытали в подвалах СБУ жителей Донецка, которым отрубали пальцы, занимались мародерством и грабежами, сеяли террор. И все это происходило под чутким руководством кадровых офицеров из России, которые на самом деле и командуют боевиками ЛДНР.

DENISKAZANSKY.COM.UA
Когда в украинских СМИ или блогах появляются материалы о преступлениях и криминальном беспределе на территориях, [...]






От себя: Преступления не сепаратистов, а оккупантов и коллаборантов.
Сепаратисты- это те, кто годами борется за отделение разными способами, начиная с легальных и переходя к нелегальным и партизанским.
Те, кто вдруг из ничего материализовался на Донбассе весной 2014 в качесте боевиков, руководимых офицерами спецслужб РФ, никакого отношения к сепаратизму не имеют. Это коллаборанты или оккупанты, в зависимости от гражданства

Нервово-паралітична війна

Пишуть, що Вова напередодні саміту НАТО освіжив бритів новічком. Додав приправи до мундіалю.

Бо генерали ж як завжди готуються до минулої війни. Французи, "навчені" уроками першої світової, змайстрували лінію Мажино, яку Гітлер просто обійшов.

Натівські полководці ще мізкують, як їм прорватися крізь кордони євробюрократії, щоб прийти на допомогу країнам Балтії у разі нападу на них ВС РФ, а ВС РФ уже в Солсбері.

Як діє новічок? Дуже підступно. Руки-ноги на місці, голова - на плечах, а організм не фунциклірує, бо уражена нервова система, яка ним керує.

Так само діє і православний чекізм. Він не атакує в/ч країн НАТО, не бомбить промислові об'єкти. Він здійснює мікроатаки на "нервову систему" євроатлантичного організму: на органи влади, на медіа, на суспільну думку, на систему комунікації...

І сильний, вгодований, озброєний до зубів суб'єкт стає абсолютно недієздатним. Стоїть і виригує з себе заяви, резолюції, стурбованості, твіти та інший непотріб.

Країни НАТО не зрозуміли, що війна вже йде на їхній території. Це війна невидима. Як радіація, як хімічна атака, але від того вона не стає менш небезпечною.

Захиститися від неї можна лише докорінно переглянувши систему цінностей і звичний модус вівенді. І чим довше цивілізований світ затягую з детоксом, тим важчі будуть ускладнення.

Ихтаместь

Обвиняемый в гибели призывника офицер попросил суд о снисхождении, потому что участвовал в боевых действиях на востоке Украины

Офицер подмосковной войсковой части 32010 Олег Леонтьев, обвиняемый в гибели солдата-срочника Ильи Горбунова, попросил судью Наро-Фоминского гарнизонного военного суда вынести «положительное решение», чтобы продолжить службу и отправиться в Сирию.

«Это позволит принести какую-то пользу для государства. Я уже участвовал в одном из таких мероприятий, но, единственное, это было на территории смежной страны, на которой нас как бы не было», — цитирует последнее слово Леонтьева фонд «Право матери», представляющий интересы семьи погибшего.

В фонде отмечают, что это, вероятно, первое официальное (поскольку сделано в суде и под протокол) заявление российского военнослужащего об участии в боевых действиях на территории Украины. «Право матери» располагает аудиозаписью заседания.

https://www.novayagazeta.ru/news/2018/07/05/143094-obvinyaemyy-v-gibeli-prizyvnika-ofitser-poprosil-sud-o-snishozhdenii-potomu-chto-uchastvoval-v-boevyh-deystviyah-na-vostoke-ukrainy

НЕМОВ ПОСЛАННЯ З ІНШОЇ РЕАЛЬНОСТІ

У сьогоднішній "Die Presse"...

НЕМОВ ПОСЛАННЯ З ІНШОЇ РЕАЛЬНОСТІ

Шановна редакція, я був здивований побачити на ваших шпальтах статтю під назвою «Ялта: улюблене місце заможних росіян». Такий собі красивий опис туристичних приваб окупованого Криму, де чомусь зовсім не згадується, як на півострові розбудовують похмуру поліцейську державу, і як кожен день там затримують кримських татар, і як кінорежисер та дисидент Олег Сенцов був там засуджений на 20 років, і як анексія Криму фактично розв'язала криваву війну на Сході Європи.

Ця стаття – ніби послання з паралельної реальності. Так, ми дуже раді за «заможних росіян». Так, море там дійсно тепле. Так, кипариси та акації там дійсно красиві. Так, Pelmeni (так насправді пишеться це слово) там смачні. І так, Крим – це дійсно гарне місце, яке раніше було варте подорожі. Раніше, але не зараз.

Отож, зміст статті вірний, але меседж – цілком хибний. В рік, коли Австрія на офіційному рівні згадує гітлерівську анексію, – ще й політично хибний. На другий місяць голодування Олега Сенцова в найхолоднішій тюрмі Росії за полярним колом – ще й по-людськи хибний. І, звісно ж, писати про Крим у спокусливих тонах, не згадуючи, про кримінальне провадження і можливо заборону на в’їзд в Україну, які тягне за собою в’їзд до Криму через російську територію – не просто помилково, але й безвідповідально. Особливо для „Die Presse“, солідного поважного видання, яке відоме своїм ґрунтовним та виваженим підходом до подій в Україні.

Доктор Олександр Щерба, Посол України, Відень

Феерическая... "новость"

https://site.ua/kirill.sazonov/14170-feericheskaya-novost/

  Если вы несете чушь, делайте это бережно, чтобы не расплескать. Чушь   хороша, когда она полная. Конечно, не все политики овладели этим искусством   в полной мере. Но вчерашнее заявление Юлии Тимошенко о тайных   переговорах соратников Порошенко с вожаками так называемых ДНР и ЛНР это   мастерство нести чушь уровень «Бог».

 Для тех счастливых людей, кто не слышал и пропустил эту замечательную новость   передам суть очень коротко. Тимошенко в эфире, а потом и в печатном виде   объявила, что соратники Порошенко ведут тайные переговоры с вожаками ДНР и ЛНР   о начале большой войны, которая должна стать для врага тактически успешной и   ознаменоваться захватам новых территорий Украины. Бонус для Порошенко – он   сможет в условиях большой войны ввести военное положение и отменить выборы   совсем. Юлия Владимировна с надрывом потребовала от Петра Алексеевича   остановиться. Вот кратко суть.

 Почему я сразу считаю это заявление ненаучной фантастикой? Да просто потому что   любой вменяемый человек в Украине прекрасно понимает, что вести переговоры с   вожаками ДНР и ЛНР можно исключительно о международных поставках   непризнанной республике ящика водки и чего-нибудь пожрать. Вопрос большого   наступления или отступления, вопрос освобождения украинских заложников, позиций   на переговорах имеет смысл обсуждать и обсуждается исключительно с Путиным или   его представителями. Потому что кукловод в Кремле, а марионетки на местах   принципиальных вопросов не решают от слова «совсем». И потому вести с ними   переговоры не имеет ни малейшего смысла. Для кого-то новость?

 В случае активизации боевых действий кто получит санкции и прочие неприятности от   ЕС и США? Правильно, Россия. При захвате еще кусочка украинской территории   Запад усилит санкции против РФ вообще и хозяина Кремля в частности? Естественно.   И что будет в этом случае с вожаками ДНР и ЛНР, устроившими такую   самодеятельность без приказа все понимают? Так что чушь на постном масле   заявления обо всех этих переговорах.

 С другой стороны, полезное заявление сделала Юлия Владимировна. Во-первых, мы   в тех же социальных сетях сможем теперь легко провести перепись идиотов, которые   в него поверили. Во-вторых, умный человек из любых слов политика сделает   полезный вывод, даже если политик говорит неправду. Тут вывод очень интересный.   Ни разу вокруг этого сенсационного заявления о войне на востоке Украины не   прозвучала фамилия главного виновника. С кем, собственно, можно вести   переговоры. Слово «Путин» или «вооруженная агрессия РФ против Украины» не   прозвучали! Выводы делайте сами. В концепции Тимошенко Украина воюет и ведет   переговоры с мифическими ДНР и ЛНР, ага. Осталось про гражданскую войну   добавить для красоты. Новый курс, ага.

 Кандидат от «партии мира» не хочет злить Путина, это очевидно. И слухи о   переговорном процессе, который ведет вовсе не Порошенко и совсем не с   марионетками могут оказаться не просто слухами. Вот только проблема в том, что   Путин не воспринимает украинскую независимость совершенно. Ему нужен либо   федеральный округ, либо УССР. На всякий случай без Крыма и с федерализацией для   ослабления. А для этого нужен лояльный президент и Верховная Рада. И все   разговоры о «партии мира» и переговорах с Путиным – вранье и попытка сдать   Украину. Потому что война заканчивается победой или поражением. Других вариантов   нет. Все соглашения о мире просто маскируют реальное положение дел на финише.   Либо РФ сломает любимый зуб и оставит нас в покое совсем, либо захватит под тем   или иным красивым «мирным» названием.

 С другой стороны, заявление может быть не таким уж и бредом. И если после   окончания футбольного чемпионата в РФ Кремль пойдет на резкую эскалацию боевых   действий и наступление, то виноват (по версии Тимошенко и пророссийских СМИ)   будет не Путин, а Порошенко. Украина сама просит на себя нападать – все слышали.   Ну а если ничего не произойдет, Тимошенко может сказать, что это она напугала   Порошенко и он был вынужден свернуть свой коварный план. Как бы ни развивались   события – Юлии Владимировне все в плюс. Ну, ее технологи так считают.

Роспуск Рады

ладно, давайте всерьез напишу.

я считал и считаю тему роспуска рады пугалкой в адрес нарфронта или гройсмана (в зависимости от обстоятельств). никаких реальных планов досрочных выборов парламента у президента нет.

приведу две причины:
1) если провести выборы рады в 2018 году, то некоторые соратники президента, попав в парламент, не будут выкладываться на президентских выборах на 100% - спасательная шлюпка у них уже есть,
2) в случае победы порошенко на президентских выборах, партия президента осенью 2019 соберет куда больше голосов, чем в условиях неопределенности и разобщенности осенью 2018.

таким образом, петру порошенко невыгоден роспуск до тех пор, пока он верит в свою победу. а он верит.

а то, что вчера произошло в зале парламента - это просто локальный психоз.

Цена ошибки

На ближайших выборах нам будут продавать «мир» и «процветание» в рамках пакетного предложения.

Убеждать, что с момента примирения уровень жизни обязательно начнет расти. Что военные расходы раздуты, а их урезание пойдет на пользу всем остальным.

Нам расскажут, что возобновление довоенного уровня торговли с РФ – шаг к благосостоянию. Что это лишь «взаимовыгодные компромиссы».

И этим будут грешить не только явные российские лоббисты. Потому что формула «мир + торговля» выгодна очень многим. Включая тех обывателей, которые готовы разменять идентичность на процветание.

Вот только не будет никакого процветания. И расплачиваться за ошибку придется не только суверенитетом.

Дело в том, что война сегодня идет не только за квадратные километры. И не только за идентичность и язык. Война идет, в том числе, за право Украины вырваться из мира неэффективных экономик и неконкурентоспособных систем.

На кону – вопрос еще и того самого экономического благополучия, которое украинский обыватель привык ставить во главу угла. Это битва за переход к другим правилам игры. Рынок и конкуренция. Системы сдержек и противовесов. Государство для граждан, а не наоборот.

Это битва не только с внешним агрессором, но и с внутренней неэффективностью, помноженной на коррупцию и корпоративные практики. Эта битва будет долгой, процессы будут идти с переменным успехом, прогресс порой перемежаться откатами, но мы можем спорить о скорости движения, а не о векторе этого движения.

Капитуляция перед Россией не будет означать размен идентичности на процветание. Проигрыш будет означать уничтожение самого шанса на становление эффективной экономики. Потому что российские протектораты не живут богаче метрополий. А современная РФ остается страной, вся внутренняя дискуссия которой сводится к вопросу “на ком экономить в первую очередь”.

Мир на российских условиях будет означать лишь то, что окно возможностей для украинских реформ закончится. Что попытка построить «гоcударство для гражданина» - потерпит поражение. У Москвы нет денег, чтобы строить из покоренных стран витрины – и потому капитуляция Киева будет означать крах не только нынешнего поколения украинских граждан, но и следующего.

Того самого, которому придется начинать все с нуля.

В чем коренное отличие Украины от России?

В чем коренное отличие Украины от России?

В постепенно нарастающей способности украинского общества пусть часто криво, но корректировать поведение элит.

Вот предложили пацаны из правящей коалиции кривой закон против этих ваших интернетов. Стоило этим самым интернетам покормить народных избранников тёплым хлебушком. И уже пацаны не могут решить кто инициатор и кто кому утискач свободы слова.

Вот стоило Юлии Тимошенко сказать фигню, и она и её сторонники отьедают второй день. Но это животное выводов не сделает, что хорошо.

А в России чего не предложи и чего не скажи, после возмущений все равно продолжат есть сено.

Победим!

Про вибух міномета

Валерія Бурлакова


На полігоні розірвався міномет. 3 – 200, 9 – 300. Ви вже вибачайте, напишу простою мовою і як можу про те, що мене особисто бентежить - і це не якість "Молотів" (хз, до речі, чи це був "Молот").

1. Насправді розриваються міномети частіше, ніж це стає загальновідомим. Попередній розрив перед Рівненщиною був нещодавно на фронті. Офіційно його списали на ворожий обстріл (що на полігоні зробити просто неможливо, звісно). Але кричати, що це був не обстріл, особисто мені, наприклад, було незручно. Не тільки тому, що мене все ж таки безпосередньо на місці не було – людям, які розповіли, я вірю. А тому, що тільки справжнє розслідування може з’ясувати будь-яку причину події. І причиною може виявитися помилка розрахунку. Чесно, не знаю, чи це може за законом залишити родини визнаних винними загиблих або поранених без компенсацій – але точно знаю, що рідним того чи іншого хлопця не хотілося б почути, що всі загинули через прой їхнього сина. Тому якось так. Це взагалі дуже слизька тема, і в нас взагалі нерідко смерті або поранення з вини самих військовослужбовців стають на папері бойовими, якщо командування співчутливе. І тут є два боки медалі. З одного – людей шкода, все правильно. З іншого – погано це, звісно. Бо зайвий розголос якоїсь помилки міг би когось від неї врятувати в окремих випадках.

2. Коли таке стається і стає відомим – всі одразу кричать про дві можливі причини. Причина перша: АААА, ДОВБАНИЙ "МОЛОТ"! Причина друга: подвійне заряджання.

Про "Молоти". Ну, я не знаю. Чесно. Я працювала з трьома "Молотами" в різних місцях, вижила, і не розумію, як це – там "метал х#йовий", і тому вони розриваються, а в нас метал був такий самий, але не розривалися?.. І при цьому радянські міномети теж розриваються інколи, хоча метал чудовий? Про це, мабуть, мають говорити фахівці, а не просто користувачі. Але тим не менш...

Про подвійне заряджання. Так, звісно, є запобіжники. Так, і на "Молотах" також. І так, крім того, що їх часто просто тупо знімають з, можливо, надуманих причин типу "щоб не зачепитися чимось", є і об’єктивні недоліки. При інтенсивній роботі виявляється, що лапки там не вічні, вони ламаються, і ніхто тобі терміново не видаватиме пакет із десятком нових. У результаті зламаний запобіжник залишається на мінометі як прикраса для того, щоб у разі розриву та розслідування він теж валявся десь на місці пригоди, а не був захований далеко "щоб потім здати". І щоб просто його відсутність не стала останнім акордом – типу "вони самі винні". Це поганий момент. Але, чесне слово, я б і відсутність запобіжника або зламаний запобіжник вирішальним фактором не вважала.

3. Якщо хтось не шарить, працювати можна у двох режимах: з голки або зі шнурка. Якщо ти працюєш з голки, то – не будемо вдаватися у зайві подробиці – міна фактично вилітає одразу після заряджання. Людина закидає її, присідає на корти поруч з мінометом, затуляє вуха і сидить так потрібну мить – до виходу.

Якщо в цю мить Щось Іде Не Так, міна залишається у стволі і потрібно робити аборт – не помітити, що пострілу не було ВзагаліБлінНеможливо. І закинути другу міну ВзагаліБлінНеможливо. Принаймні, я не знаю, як потрібно працювати, щоб так сталося.

Ніхто не закидає міни одна за одною, веселим бадьорим нескінченним потоком. Хоча б тому, що після кожного виходу – навіть якщо тебе не корегували і навіть якщо наступна міна має полетіти у ту саму точку, а не на 50 метрів лівіше - потрібно якщо не знову підвестися, то хоча б одним оком глянути, чи не збилися в тебе налаштування. Пересвідчитися, що не збилися. І тільки потім робити наступний постріл. Так що ніяке "поспішали" і "розпал бою" тут теж не працює і не має працювати за нормальних обставин.

Але є другий варіант – працювати зі шнурка. Міна закидається у ствол, але вилітає не одразу, а тільки коли смикаєш за шнурочок (ну, або ногою #башиш по Тій Х#йні, як деякі відважні люди). От саме працюючи зі шнурка ми колись ледь не закинули другу.

Бо кажуть тобі, наприклад, #банути тричі у точку А. І два подарунка вже полетіли, закидається та має вже відправлятися третій, аж раптом тобі наказують зачекати хвилиночку. Хвилиночка легко перетворюється на 10, 15, 20, 30 хвилин. Потім тобі кажуть, що ну її, ту точку А. Наводьтеся на Б. Ох, ні, краще, на С. І вперед від С ще триста дайте. І ще хвилиночку зачекайте… І ще одну... У РЕАЛЬНОМУ ЖИТТІ за таких обставин дійсно можна тупо забути, що міна вже у стволі та закинути другу – в умовах типу "надворі пів на четверту ранку, і ми не спали нормально вже дві доби". Однак. ТАКЕ В НАС БУЛО ОДИН-ЄДИНИЙ РАЗ І ЦЕ БУЛО НА ФРОНТІ.

Тому я не дуже вірю, що подібне може легко статися на навчаннях.

Натомість може бути безліч інших причин. Від казьонніка, що почав розкручуватися під час роботи, до х#йового взривателя (як це українською?), наприклад. І я не знаю, чому б це не було лотереєю з настільки давніми, як в нас, боєприпасами. З іржавими фарбованими-перефарбованими настільки, що вони у стволі застрягти можуть, мінами, і так далі. І чому всім простіше грішити на нові міномети, ніж на всі ці музейні експонати.

4. АЛЕ. Одну просту річ я у цих всіх ситуаціях зрозуміти не можу. Я не знаю техніку безпеки справжню та канонічну, мене ніколи не вчили за підручниками – мене вчив правосєк безпосередньо на дузі. Однак як ми намагалися працювати, незалежно від позиції: на момент заряджання БІЛЯ МІНОМЕТА ЗАЛИШАЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ОДНА ЛЮДИНА, всі інші вже в укритті. Та хоч би й лежать у окопі глибиною по коліно, якщо це не стаціонарна позиція. Зате вони гарантовано НЕ ДВОХСОТІ принаймні.

На позиції постійній можна окопатися так, що і трьохсотих не буде. На Джмелі-тому-що-другий-був-після-ферми, хто шарить, в нас би точно нікого крім однієї людини не зачепило. Що б не сталося. Більше того, якщо працюєш зі шнурка – та одна-єдина людина, якою доводиться ризикувати в будь-якому випадку, також може працювати з укриття. У нас були і під це окопи ростові.

Звісно, багато доводилося працювати й у режимі "пох, пляшем". Коли місце не облаштоване і часу на облаштування немає. Коли ти дуже втомився, до "та ладно". Або просто коли ти з чужими людьми працюєш, і у них всі ці чайні церемонії з біганиною в укриття не є традицією, а ти не хочеш здаватися одним-єдиним боягузом (а дарма, можеш і їх врятувати). Або на додачу ще й 2 або більше мінометів працюють не те, що просто поруч, а тупо з однієї позиції (я щиро вважаю, що це хреново) – і якщо ти будеш гратися у хованки під час кожного пострілу кожного міномета, то можливості і часу працювати не буде взагалі. "Случаі разниє єсть", як каже мій кум.

Але от дійсно, такі прості речі як "не #блувати біля труби всім разом" рятують життя. Як би лінь не було бігати туди-сюди. І я зараз розумію, що ті базові штуки, яких учив мене Rong Igor – дійсно важливі та правильні. Було б добре, якби хоча б на навчаннях вони завжди були аксіомою, щоб і взагалі неприпустимими здавалися ситуації типу "12 осіб стовбичить біля міномета". Тоді, які б корективи не вносила потім реальна робота та людський фактор, – і корективів цих буде менше, бо більше людей чітко розумітиме, що ніколи не можна всім одночасно тусити навкруги Просто Тому Що Так Ніколи Не Робиться. І загиблих теж буде менше. Максимум один.

https://censor.net.ua/blogs/3075244/pro_vibuh_mnometa
Источник:https://censor.net.ua/b3075244