August 30th, 2018

Второй Антиукраинский Фронт

Первый Антиукраинский Фронт- это наемная армия РФ, окупировавшая 1/3 Донбасса и декларирующая цель захвата всей Украины

Второй Антиукраинский Фронт- это  армия украинских полезных идиотов и платных кремлевских провокатров, призвающих судить руководства ВСУ за то, что ВСУ оказывает вооруженное сопротивление агрессору. Только так и можно понимать требование судить коммандование воюющей армии за то,  что  у нее имеются боевые потери.

Не лукавте і не будьте смішними!

А без Портнова в керівництві здогадатися, що NewsOne - абсолютно проросійський - не можна було ніяк. От просто нічого не натякало. Ні, ну якби вони там кожен ефір починали з гімна РФ і заставкою у них був триколор, то тоді, безумовно, якісь підозри могли б виникнути. А так, хто ж знав...
Це короткий виклад основного змісту того щирого обурення і здивування, що охопив з учорашнього вечора посполитих.
Не лукавте і не будьте смішними! Всім прекрасно все і раніше було ясно і щодо цього телеканалу, і щодо його інформаційного спрямування. Хто з проросійської обслуги його наразі формально очолює - суто технічні деталі.
І його глядачі дивляться його саме тому, що їм подобається ця проросійськість. І ті політики, що ходять на цей телеканал, також там тому, що вважають саме такий проросійський електорат потенційно або й вже реально - своїм електоратом. Їм дуже хочеться, щоб за них проголосували. А що за них проголосує "вата" - то для більшості учасників цих ефірів жадана мета в передвиборчих перегонах. І мотивація тут проста як двері - якщо "вати" багато, то треба бути королевою чи королем для цієї "вати".


Маскування скидають остаточно. Андрій Портнов з юридичної обслуги Януковича, заявив про отримання в управління строком на три роки телеканалу NewsOne. Зараз він, звісно, вже обслуговує російські інтереси в компанії з Медведчуком. Так що ніяким Мураєвим ніхто більше прикриватися не буде. Зате тепер як побачите там в ефірі якогось політика, то ви знаєте з ким це погоджували.

Нас часто рятує те, що Росія занадто поспішає.

Нас часто рятує те, що Росія занадто поспішає. Як класичний гопник, відчуваючи успішність свого тиску, посилює його, замість зупинитися в оптимальній точці.

Краще було би потихеньку придушити Україну у своїх обіймах, аніж вдаватися до силових дій: ще одне покоління в умовах "багатовекторної політики", і російський капітал, російська культура та російські агенти остаточно звели би незалежність до нуля. Але хотілося продемонструвати силу і швидко дотиснути.

Не було стратегічної необхідності офіційно анексувати Крим, можна було би залишити невизначений статус зелених чоловічків. Але хотілося продемонструвати силу і швидко дотиснути, тож анексія стала першим великим шоком, яке пробудило українське суспільство від ілюзій.

Не було стратегічної необхідності розстрілювати сотні беззбройних українських бійців на виході з оточення. Набагато краще було би показати маску поблажливості, "горячий чай и наше радушие". Але хотілося продемонструвати силу, палець вже був на спусковому гачку, не було сил стриматися.

Так і зараз. Немає жодної стратегічної необхідності висувати на перший план Медведчука, Портнова та інших осіб, які викликають таку відразу в українському суспільстві. Краще було би продовжувати просуватися через неявних агентів, які вдягають вишиванки та патріотичні маски. Але так хочеться продемонструвати силу і швидко дотиснути.

Нас часто рятує те, що Росія занадто поспішає.

Томос . Ожидание и перспективы

31 августа, послезавтра, состоится встреча патриарха Варфоломея и патриарха Кирилла. От нее многое зависит. Многие говорят, что в этот раз патр. Варфоломей не уступит под давлением Москвы (и Кремля) и будет дальше продолжать - уже объявленный публично - процесс движения к предоставлению украинским православным автокефалии.
На мой взгляд, украинская автокефалия, т.е. возникновение Поместной Церкви (из приходов трех имеющихся православных юрисдикций) - это, помимо собственно церковной стороны, одно из самых важных политических событий на постсоветском пространстве за все 25-летие. Это мало кто понимает, - не только в русскоговорящих землях, но и в Европе. А зря. Сейчас этот вопрос - в самой горячей фазе за весь постсоветский период. Для Кремля - это тяжелый удар. Московская Патриархия, как мне кажется, понимает, что украинская автокефалия - исторически неизбежна, но она не может принять сейчас разумного решения из-за Кремля. Вопрос о том, кто и как может (канонически обоснованно) дать автокефалию ("даровать", как говорят на церковном языке) - не имеет точного решения. Идеальный вариант: полное согласие всех 14 (или 15) ныне имеющихся автокефальных православных Церквей. Но оно невозможно (примерно, как некоторые решения в ООН из-за права вето стран-членов Совета Безопасности). Тем не менее Вселенский Патриарх Варфоломей может дать "томос" (т.е. документ об автокефалии). В Украине сейчас идет процесс объединения клириков и епископов вокруг этой идеи.

Мемуари Олланда: «Я розчавлю вас!» — кричав Путін на Порошенка

Алла Лазарева

Про те, як узгоджували та підписували мінські угоди, згадує в новій книжці «Уроки влади» колишній президент Франції Франсуа Олланд

Франсуа Олланд — перший із «нормандської четвірки», хто відійшов від влади та набув таким чином цілковитої свободи розповідати все, що вважає за потрібне: знову балотуватися на керівника держави він не буде. Його мемуари — точні в деталях та достатньо відверті в судженнях. Для українців президентські спогади особливо цікаві кількома сторінками, де йдеться про переговори в Мінську, що завершилися підписанням відповідних угод.

«Як не згадати ту довгу ніч із 11 на 12 лютого 2015 року, що минула у великій бездушній залі Палацу Незалежності в Мінську, у Білорусі? — пише колишній президент Франції. — Це було в самий розпал кризи, яку переживала Україна після відсторонення від влади проросійського президента Віктора Януковича через його відмову підписати договір про асоціацію з ЄС».

«Наміри Владіміра Путіна були цілком очевидними, — згадує Олланд. — Він хотів зберегти свій вплив на російськомовні регіони та максимально послабити проєвропейську владу в Києві. Після провалу режиму припинення вогню, бої між українським військом та парамілітарними сепаратистськими загонами зайнялися з новою силою». Західні переговірники сподівалися «припинити стрілянину та знайти компроміс, який зберіг би територіальну цілісність України». Але, розповідає Олланд, конференція на першому поверсі тривала нескінченно й була безрезультатною: це відповідало цілям російської сторони.

«Я швидко зрозумів, що Путін хоче виграти час і відтермінувати припинення вогню на якомога пізніший час, щоб дати змогу сепаратистам оточити українську армію та завоювати додаткові позиції, — пише Франсуа Олланд. — Разом із Анґелою Меркель ми пропонуємо відновити переговори у вужчому форматі, відмовитися від вечері та якнайшвидше взятися до роботи».

Колишній французький лідер помітив, що канцлерка Німеччини не боїться Путіна: «Вона його добре й дуже давно знає та вміє з ним говорити». Путін натомість, згідно зі спостережень Олланда, ніколи не втрачає нагоди настрашити Меркель, «змішуючи погрози, компліменти та спогади». У Сочі, наприклад, він наполіг, аби на зустрічі були присутні... його собаки, знаючи, що Меркель не любить цих тварин. «Вона неймовірно терпляча, звична до тривалих переговорів, а також, — це здається неймовірним, — майже не потребує сну», — ділиться думками колишній президент Франції.

Відмова від вечері стала для Олланда «неприємною, але необхідною жертвою». Переговірників посадовили за «незручний низький круглий стіл» і нагодували «жахливими бутербродами». Першу чернетку майбутньої мінської угоди, згідно зі спогадами, писала Меркель. «Вона нікому, навіть своїм радникам, не дозволяла формулювати статті угоди, — розповідає Франсуа Олланд. — Такий у неї темперамент і така методика: вона дуже серйозна, старанна та пильна. Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного. Російський президент був так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на Сході України є. Путін спохопився та взяв себе в руки».

Читайте також: Вибухова непередбачуваність

"Порошенко невідступно боронив суверенітет своєї країни, тоді як Путін домагався автономії для повсталих провінцій і хотів відтягти припинення вогню ще на три тижні. Він був настільки негнучким, що заперечував свій прямий зв’язок із ватажками сепаратистів, казав, ніби не може за них вирішувати, вимагав, щоб із ними проконсультувалися», — читаємо в спогадах.

Примітно, що Фрасуа Олланд, не вагаючись, визначає винних у падінні літака МН-17. «За кілька місяців до переговорів, — пише він, — у липні 2014-го, ракета, випущена проросійськими бойовиками, ненавмисне збила в районі Донецька літак Malaysia Airlines, позбавивши життя 298 пасажирів, із яких 80 були дітьми».

Переповідаючи перебіг переговорів, колишній французький лідер наголошує, що просувалися вони дуже повільно, із купою заперечень, які було непросто узгоджувати. «О сьомій ранку після безсонної ночі Путін і далі чіплявся за те, щоб перенести припинення вогню на пізніше, — згадує Олланд. — Щоб домогтися результату, ми аргументували антиросійськими санкціями, що вже проголошені. Він вдавав, ніби не розуміє або не чує, про що ми. Врешті узгодили, що припинення вогню настане через чотири дні, затим — відведення важкої зброї та обмін полоненими. Автономію провінцій відхилено. Аж раптом Путін заявив, що треба проконсультуватися з ватажками сепаратистів. Їхні емісари теж у Мінську. Де саме? У якомусь готелі чи в сусідньому з нами кабінеті? Принаймні ми їх так і не побачили».

Володар Кремля пішов, а Меркель, Олланд та Порошенко трохи задрімали в кріслах. О дев’ятій ранку стає відомо, що сепаратистам угода не підходить. Меркель та Олланд мусять поспішати, бо час повертатися до Брюсселя. «Цього разу нам терпець урвався, — зізнається французький лідер. — Навіть не йдеться, щоб згодитися на поразку. Ми наполягаємо на негайному побаченні з російським президентом і дізнаємося, що, поки ми намагалися, як могли, поспати в переговірній залі, він влаштувався у великому кабінеті з ліжком, яке навіть видавалося комфортабельним... Він відпочив за ці дві години й мав свіжіший вигляд, ніж ми...».

Читайте також: Що в біса сталося з Макроном?

«Анґела Меркель крижаним тоном пообіцяла Путіну тривалу ізоляцію, — розповідає Олланд. — Той завагався та все шукав, як виграти час... Його мета — максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, поступливішу російським інтересам і віддаленішу від Євросоюзу. Найбільше він не хоче вступу України до НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил. Путін виходить подзвонити. Через кілька хвилин він повертається та повідомляє, що сепаратисти — ті самі, про яких він казав уранці, мовляв, їх не знає, — згідні».

Олланд зазначає, що війну Росії з Україною часто визначають причиною нової холодної війни між Росією та Заходом. «Це не зовсім так, — вважає колишній керівник держави. — Звичайно, Владімір Путін намагається відновити свою зону впливу на територіях колишньої радянської імперії. Але більше не йдеться про протистояння між радикально протилежними суспільними системами. Мова про боротьбу національних інтересів. Глава РФ воліє бачити довкола своєї держави крижану смугу підкорених земель. Його тактика полягає в заохоченні до сутичок його друзів із його ворогами, щоб потім заморозити ці конфлікти. Сіра зона вже сформувалася на кордонах з Україною, Грузією, Молдовою, Азербайджаном. Ці країни незалежні, але послаблені».

Франсуа Олланд не зрадив прохолодному, дистанційному ставленню до Путіна, що він демонстрував із перших днів перебування в Єлисейському палаці. На відміну від багатьох інших французьких президентів, він зберіг цю критичність до завершення мандату. Саме Олланд відмовився поставити Росії «Містралі», попри підписану його попередником угоду та виплачений аванс. Відійшовши від великої політики, він робить висновок: «Компроміси, що їх ухвалюють під гарячу руку, необхідні, але вони не вирішують суті проблеми: крихкий мир встановлюється, нав’язані росіянами реалії стають нормою. Війну вдається вповільнити, але домінування вкорінюється. Путін залякує, щоб зручніше вести переговори. Він не завойовує, а відкушує території, ковток за ковтком».

http://tyzhden.ua/World/218986

Инвестиции из России. Не настоящая зрада.

Инвестиции из России. Не настоящая зрада.

Новая зрада нарисовалась. Вышла статистика. Статистика инвестиций в Украину. Ее прочитали по диагонали. И говорят, что Россия крупнейший инвестор в Украину. И это на фоне слива патриотов, липецкой фабрики и Медведчука в телевизоре. Сплошная зрада.

А что на самом деле? А на самом деле все с точностью до наоборот. Да, есть статистика прямых иностранных инвестиций в Украину. Прямо скажем, там мало инвестиций. Очень мало. Не торопятся инвесторы к нам. Но это собственно не новость. Они как в 2011 году сбежали, так и не торопятся. А сейчас, на фоне происходящего в мире, кризисов в Турции и Аргентине, и подавно не тропятся. Это плохо. Потому что инвестиции – это единственный путь к экономическому росту. И нам очень надо убедить иностранных инвесторов чтобы они пришли. Но сейчас о другом.

По той же статистике, на бумаге, крупнейшим инвестором в украинскую экономику является Россия. Доля России в прямых инвестициях в Украину по итогам 1-го полугодия – высокая. Пришло по статистике в страну 1,3 млрд долларов. Из них – 436 млн долларов из России. Казалось бы, натуральная зрада. Если только не попытаться понять, что же это за инвестиции. И тогда выйдет скорее самая натуральная «Перемога».

Что это за деньги – это докапитализация российских банков. Звучит тоже зрадливо. Как так, российские банки несмотря на протесты патриотов, увеличивают капитал в Украине. Просто таки экспансия. Но что на самом деле? А на самом деле это не инвестиции, это скорее похоже на выплату за заложников. Что происходит с российскими банками? Украина фактически взяла их в заложники. Банки под санкциями. И выводить деньги из Украины они не могут. Продать свои финансовые учреждения у них тоже не получается. Закрыть их просто так – нельзя. Банкротство – плохая идея, когда ты большой системный банк, представленный в разных странах мира. В итоге, российские банки вынуждены поддерживать свои дочерние банки в Украине, выбрав стратегию их постепенного умирания. Другого выхода им не оставили.

У украинских дочек российских государственных банков есть кредиты перед материнскими банками. Так обычно делают. Материнский банк дает дешевый кредит своему дочернему банку, а тот уже кредитует бизнес. Но мы помним, что санкции. А значит вернуть эти кредиты своим материнским банкам дочерние банки в Украине просто не могут. Что они делают с этими зависшими кредитами? Переводят их в капитал. Транзакция чисто на бумаге. Одна часть пассива баланса банка, кредитная задолженность, просто переходил в другую строчку – капитал. Но что в итоге? В итоге эта транзакция проходит как прямая инвестиция. И бабах, у вас уже российские банки – крупнейшие инвесторы в экономику Украины. По своей ли воле они это делают? Нет. Является ли это экспансией в Украину – точно нет. Они бы сбежали с радостью. Но не могут. Повышает ли это зависимость Украины от российских денег? Вообще нет. Это все последствия активной экспансии российских денег в 2010-2013 г.г., когда российские банки под руководством Кремля кредитовали в Украине все, что движется. Теперь уже не кредитуют. И кредиты им тоже, прямо скажем, не очень возвращают. Но шлейф той экспансии еще иногда отражается в статистике.

Вот и все. Никакой Зрады. И никакой особой Перемоги. Просто слегка приятно, что можно добавить много головного боля российским государственным банкам. И больше ничего нет в этой статистике. И дает она нам пищу для размышлений только в контексте того, что миллиард долларов иностранных инвестиций для такой страны как Украина – это очень мало. Но это уже совсем другая история.

Курц и Порошенко

Владимир Владимирович, это даже не пощечина, это вам (вместе с казачьим хором) Курц с Порошенко на голову насрали

Alexander Scherba
Ну, здається, вже можна повідомити.
4 вересня з робочим візитом Україну відвідає федеральний канцлер Австрії Себастіан Курц. Передбачена зустріч з Президентом України. Предметом обговорення будуть українсько-австрійські відносини, головування Австрії в ЄС, ситуація на Донбасі та інші питання.