October 12th, 2018

Анекдот

А помните, я сколько-то недель назад предупреждал о неизбежной дуэли на анафемах? И вот. Спикер РПЦ высказался о возможной анафеме патриарху Варфоломею. Оставим за скобками сам анекдот, когда дочерняя организация грозит карой материнской (по отношению не только к себе, но и всему православному миру!). Теперь представьте, какова зависимость русских попов от Лубянки, если они готовы на открытый раскол, который их (и их паству) выведет за рамки всего мирового сообщества единоверцев.
Гебня, все-таки, до неприличия предсказуема

Mark Ostromogilsky Именно так. Это то же самое, как если бы командир роты объявил пять нарядов вне очереди Верховному Главнокомандующему. И последствия будут такими же.
Олександр Пантелеев Есть одно "но". Большая часть их т. н. "элиты" по всем законам уголовного мира сильно набожные, и любят ездить на Афон, принадлежащий как известно Константинополю. А после таокго коллективного демарша вряд ли им там будут рады))

Сільська аналітика про Томос

Доброго здоров’я, друзі! Надворі в нас чудесна п’ятниця, попереду тривалі вихідні, йти на які не розібравшись у проісходящих собитіях не годиться. Бо ото тільки якийсь дядько зніме з мангала шашличок та підніме чарку «Ну, за Томос!», а кум його й спитає – «Так я не поняв – дали чи не дали?». Почнеться полеміка в результаті якої і чарки не вип’ються, і шашлик охолоне. Непорядок. Тому дідусь, аби врятувати святкові застілля від безплідних дебатів, спробує все пояснити простими словами. Бо вчорашня заява Вселенського патріархату хоч і збагатила лексикон небайдужих українців словами «ставропігія» та «інкомія», але для багатьох залишилася не до кінця зрозумілою. Ітак.

Утворення в Україні єдиної автокефальної церкви - справа більш, ніж серйозна, адже мова йде не лише про помісну церкву в нашій країні. Мова, без перебільшення, зараз про долю всього світового православ’я, оскільки баланс сил в православному світі зрушиться кардинально, багатовікова московська гегемонія відійде в історію, зате незмірно посиляться авторитет і вплив Вселенського патріархату. Для Варфоломія це унікальний історичний шанс, тому Константинополь діє послідовно й максимально обережно. Все має бути зроблене поважно, надійно, однак швидко, ефективно та красиво. Солідно має бути, на віки а може й тисячоліття. Тому вироблено план.

План цей, наскільки можна зрозуміти, передбачає три основні пункти:

Пукт перший. Офіційний сигнал з Константинополя про початок утворення УППЦ.

І вчора, 11 жовтня, Константинополь офіційно оголосив про початок процедури оформлення автокефальної церкви в Україні. Точку неповернення пройдено, процес набув невідворотнього характеру.

Важливо, що простим оголошенням початку цього процесу Вселенський патріарх не обмежився, а чітко окреслив свою позицію по майже всіх принципових питаннях, а саме:

- Вселеньский патріархат оголосив Київ та Україну знову своєю канонічною територією, «а ти Гундяй - іді гуляй». Томос (а точніше Синодальний лист) 1689 року, за яким право висвячувати Київського митрополита було віддано московському патріарху – скасовано.

- московські анафеми з Філарета та Макарія знято. І це стосується не лише їх персонально, але й очолюваних ними церков та вірян. Константинополь офіційно визнав, що церковних догматів згадані особи ніколи не порушували, анафеми їм були оголошені виключно за політичними мотивами, а значить і вони самі, і висвячені ними священики завжди знаходилися в рамках канонічності. Тож і прихожани тих церков можуть не хвилюватися – вони молилися у правильних церквах. Це важливо – УПЦ КП та УАПЦ не від учорашнього дня знову канонічні. А були такими завжди. І всі українці хрещені в тих церквах такі ж християни, як би їх хрестив особисто Варфоломій. Хвилюватися тепер по ідеї має московський патріархат. Особливо якщо згадати, що за церковним правом неправомірне оголошення комусь анафеми тягне за собою накладання анафеми на того, хто її оголосив.

Отже ще раз – учора офіційно розпочато процедуру утворення автокефальної церкви в Україні. Тому навпроти першого пункту можемо ставити жирну галочку – виконано!

Пункт другий. Проведення в Україні об’єднавчого собору, на якому має бути проголошено утворення УППЦ та обрано предстоятеля об’єднаної церкви. Коли це трапиться – поки ще не відомо, але українські ієрархи спокійно кивають нам головами, що скоро - у них уже майже все готово. Обізнані люди натякають, що об’єднавчий собор може бути проведений вже за місяц, у листопаді.

Про готовність взяти участь у об’єднавчому соборі вже заявили ієрархи УПЦ КП, УАПЦ та частина т.зв. УПЦ МП. Яка частина ієрархів московської церкви в Україні візьме участь в об’єднавчому соборі – питання цікаве, кажуть що приблизно третина. Побачимо. У будь-якому разі задача об’єднавчого собору створити потужний каркас помісної церкви, до якого потім десятиліттями ще будуть приєднуватися приход за приходом, храм за храмом. Тут поспішати нема чого. Прийде час і обидві лаври також будуть у складі УППЦ.

Окреме питання – обрання предстоятеля УППЦ. Щодо назви… Логічно і бажано, щоб предстоятель УППЦ іменувався патріархом. Принаймні в учорашній заяві Константинополя міститься тонкий натяк на готовність визнати за Філаретом патріаршого сану. І ще дідові б хотілося, щоб титулатура українського патріарха зберегла назву «Русь». Чому? Потім розкажу Але ви люди кмітливі, напевне уже й самі здогадалися Щодо персони предстоятеля новостворюваної УППЦ – побачимо, але на те скидається, що Філарет. Я не знаю чи вже погоджені ці питання з Константинополем, чи ще йдуть остаточні утряски, але думаю, що в основному все вже вирішено. Інакше Варфоломій не виступав би вчора із заявою.

І нарешті пункт третій. Вселенський патріарх офіційно дарує УППЦ автокефалію (проголошує відповідний Томос) та благословляє новообраного предстоятеля на служіння.

Не виключено, що другий і третій пункт будуть синхронізовані в часі і Томос буде проголошено, в останній день об’єднавчого собору. Щось мені підказує, що Варфоломію дуже хочеться зробити це особисто, прибувши у Київ і це було б добре. Навіть дуже добре.

Ну і звичайно, що така грандіозна історична подія має відбуватися в стінах нашого древнього Софійського собору, в Києві. Який, нагадаю, є не лише релігійною святинею. Але й пам’ятником небайдужим громадянам минулих століть, бо споруджений собор був руками наших предків, які перед тим відстояли місто від навали печенігів 1036 року. Там кожен камінь древньої кладки собору покладений руками, які перед тим будували барикади, тримали меч, спис, або пращу. А мозаїчна Оранта, висвячена в 1049 році… яка бачила за ці століття стільки всього… Бачила живими і Ярослава Мудрого, і Богдана Хмельницького, і Симона Петлюру… Жива історія…

Від учора вже зрозуміло, що спроби Москви торпедувати процес надання Україні церковної автокефалії остаточно провалилися. Але як реагувати на це московські попи та інші їхні пропагандони досі толком не знають – темників не отримали та і взагалі вони до кінця демонстрували містичну впевненість, шо «Владімір Владіміровіч всьо решіт». Но в Хуйла нічого не получилося, ну нє шмагла…

Тому ще вчора я весь час побоювався, що Москва зробить вигляд, шо нічого не случилося, подумаєш… Нє, так не піде. Нам спокійна реакція не потрібна, нам треба, щоб там все верещало, клекотіло і скавучало. Сатана ж має якось реагувати на таку богоугодну подію, як утворення УППЦ.

Але найбільше я тривожився, що Москва ще чого доброго візьме й привітає заяву Вселенського патріархату та запропонує новонароджуваній українській церкві підтримку, братерську взаємодію і… б-р-р-р… навіть уявляти не хочеться.

Проте на наше превелике щастя розумних людей ні в Кремлі, ні у керівництві РПЦ немає зовсім і мої на цей рахунок побоювання одразу зняв їхній функціонер Владімір Легойда. Який ще вчора видав шедевральне: «Константинопольским Патриархатом совершено беспрецедентное антиканоническое действие, являющееся попыткой разрушения основ православного канонического строя. Иначе нельзя оценить заявление Константинополя о вступлении в каноническое общение с раскольниками и с лицом, отлученным от Церкви». Ну хіба не прекрасно? Залишилося лише проклясти та відлучити від церкви самого Вселенського патріарха. Головні ж свої заяви РПЦ грозиться оприлюднити 15 жовтня і дідусь твердо переконаний, що московські попи його не розчарують.

Друзі, на наших з вами очах відбувається реально грандіозний історичний процес. Діти в школах ще багато століть будуть вчити 2018 рік, як рік відродження Української православної церки. Тому дуже прошу наших теперішніх церковних ієрархів, політиків, журналістів, громадських діячів, причетних і навіть непричетних пам’ятати – ми усі зараз під мікроскопом майбутніх істориків. Усе зараз сказане, написане та зроблене ретельно вивчатиметься, документуватиметься та аналізуватиметься. Будь ласка, поводьтеся гідно.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за Олега Сенцова та решту полонених і продовжуємо спокійно, але невпинно допомагати зміцненню нашої Армії.

Та слєдім, шоб віздє порядок був! А не то, шо січас

Блог Игоря Яковенко: ВАРФОЛОМЕЙ ДАЕТ ТОМОС И ПОЛУЧАЕТ АНАФЕМУ

Блог Игоря Яковенко: ВАРФОЛОМЕЙ ДАЕТ ТОМОС И ПОЛУЧАЕТ АНАФЕМУ

Как Путин расколол мировое православие

Митрополит Галльский Эммануил, представитель Вселенского патриархата объявил о решении Синода о продолжении процедуры предоставления Украинской Церкви томоса об автокефалии. С этой целью Синод Вселенского патриархата восстановил свою ставропигию (прямое управление) в Киеве, рассмотрел апелляции глав УПЦ-КП Филарета (Денисенко) и УАПЦ Макария (Малетича) и восстановил их в священническом сане, то есть снял анафему, наложенную Московским патриархатом. Кроме того, Синод признал незаконной аннексию Киевской митрополии Константинопольского патриархата Русской православной церковью в 1686 году и предостерег от незаконного захвата церквей и монастырей в Украине вследствие этих решений.
Синодальное письмо 1686 года, которое предоставило Московскому Патриарху право назначать Киевского митрополита, было признано утратившим юридическую силу.
Ответ РПЦ был вполне ожидаемым. Владислав Петрушко, профессор Православного Свято-Тихоновского университета, сообщил что снятие анафемы с Филарета и Макария приведет к расколу мирового православия. Пресс-секретарь Гундяева Александр Волков объявил действия Вселенской патриархии политической конъюнктурой. Владимир Легойда, глава синодального отдела РПЦ по взаимоотношениям с обществом и СМИ, сослался на срок давности, который, по его мнению, составляет тридцать лет. И то, что Вселенский патриархат оперирует «стародавними представлениями» это, по мнению Легойды, «все равно как если бы государство в определении границ пользовалось документами 300-летней давности».
Представитель УПЦ МП архиепископ Климент (Вечеря) заявил, что поскольку действия Вселенского патриарха Варфоломея являются неканоническими, то анафему необходимо наложить и на него самого…
Раскол мирового православия практически неизбежен. Вполне вероятно, что стороны станут бросаться друг в друга анафемами, как это было в 1054 году во времена Великого Раскола христианства, когда патриарх Константинопольский Михаил Кируларий и легат папы Льва 9-го кардинал Гумбольт предали друг друга анафеме…
Раскол православия станет концом «русского мира», который вернется в границы Российской Федерации. Этот вполне закономерный процесс мог бы тянуться еще несколько десятилетий, если бы не неистребимая тяга Путина к воровству. Если бы Путин не аннексировал Крым и не оккупировал часть Донбасса, РПЦ по прежнему хозяйничала бы в Украине и ни о каком расколе речи бы сегодня не шло… Так что к многочисленным «подвигам» Владимира Таврического можно прибавить еще один – раскол мирового православия.

На вратах Цареграда

Грани.Ру: На вратах Цареграда

Александр Солдатов, 12.10.2018

Свою деликатную работу по церковной изоляции Москвы Константинопольский (Вселенский) патриархат, первый по чести в православном мире, выполняет гораздо более виртуозно, чем западный мир свою - по политической и экономической блокаде путинского режима. И за этой деликатной работой скрывается фатальная для Москвы историческая реальность: она становится изгоем не только для цивилизованного западного мира, но и для собственной, очень скромной по мировым масштабам, на казавшейся полностью управляемой православной ойкумены.

Отпадение Московской патриархии и России от семьи "мирового православия" завершит процесс культурно-цивилизационной маргинализации бывшей империи, лишив ее последних православных союзников, да и вообще поставив ее православие под большое сомнение. Действительно: почему мы теперь должны считать православной путинскую церковь, которая разорвала общение со всеми остальными православными церквами?

Итак, вечером 11 октября Константинопольский синод огласил свое ключевое решение. Большое видится на расстояньи, но мне кажется, я не ошибусь, если назову его самым сенсационным в истории православия за последние сто лет. Вселенский патриархат отныне не признает никаких прав Московского патриархата на территории средневековой Киевской митрополии. В первую очередь, конечно, это касается Украины, но на всякий случай надо иметь в виду, что в исторические границы той митрополии входили также современные Беларусь, Литва и некоторые районы РФ.

Константинополь официально денонсировал свой документ 1686 года, которым, ввиду военно-политической обстановки того времени, он временно передавал Московскому патриарху право посвящать Киевского митрополита, избранного Собором его митрополии. При этом поставленный в Москве Киевский митрополит был обязан продолжать считать своим предстоятелем Константинопольского патриарха и поминать его имя за каждым богослужением. Такой, своего рода, кондоминиум двух патриархатов.

Но Москва сразу же грубо нарушила условия акта 1686 года, захватив полный контроль над Киевской митрополией. Она даже упразднила саму эту митрополию со всей ее самостоятельностью, раздробив Украину и Беларусь на массу самостоятельных епархий, управлявшихся напрямую из Москвы или Петербурга.

Константинополь, конечно, был не в восторге от такого самоуправства, но вынужден был молчать долгих 230 лет, пока не пала Российская империя, спорить с которой для него не было смысла. Уже в начале 1920-х Константинополь предоставил автокефалию (полную самостоятельность) Польской церкви - именно потому, что ее составляли западные епархии Киевской митрополии. Польская автокефалия была не чем иным, как анонсом украинской автокефалии, которая неизбежно должна была последовать за освобождением всей территории Украины от тоталитарной оккупации.

Процесс этого освобождения после 1991 года занял в Украине долгих 23 года, но в 2014 году стал необратимым, а значит, необратимой стала и автокефалия Украинской церкви. Если бы патриарх Кирилл обладал стратегическим видением, а Кремль не был настроен на крайние формы международной изоляции России, РПЦ могла бы захватить этот тренд, сыграть на опережение и сама предоставить автокефалию Украинской церкви. Но косность несменяемой "элиты" и имперский снобизм помешали ей этой сделать. Поэтому она теперь теряет все.

Со вчерашнего дня в Киеве официально действует "ставропигия" Константинопольского патриархата. Этот экзотический греческий термин на русский переводят по-разному – в частности, как "патриаршее подворье". Древний храм Спаса на Берестове, расположенный прямо у стен Киево-Печерской лавры, станет теперь официальным представительством Константинопольского патриархата, где будут служить его экзархи – архиепископ Даниил и епископ Иларион, - назначенные еще 7 сентября. На нынешнем этапе их деятельность в Киеве сосредоточится на созыве общего собора епископов трех главных в стране православных юрисдикций – Киевского патриархата (УПЦ КП), Украинской автокефальной Церкви (УАПЦ) и Московского патриархата (УПЦ МП), от которого, впрочем, на нынешнем этапе ожидается совсем немногочисленное представительство.

Этот общий собор конституирует единую автокефальную Церковь Украины и изберет ее канонического предстоятеля, которым скорее всего станет 89-летний патриарх Филарет (Денисенко). Вчерашнее решение Константинопольского синода стало его личным триумфом, так что теперь украинские СМИ сравнивают его с Махатмой Ганди и Нельсоном Манделой. Долгих 26 лет Филарет, бывший одно время местоблюстителем Московского патриаршего престола, терпел от своих собратьев в РПЦ насмешки и поношения, получил от них даже анафему, но не сошел со своего пути к независимости Украинской церкви. И вот, на склоне его земной жизни, Бог увенчал его терпение признанием и официальным снятием анафемы. Поистине эпический сюжет в духе православной агиографии!

Московская патриархия скажет свое ответное слово на своем синоде в Минске 15 октября. Слово это скорее всего будет истерическим. Лишившись международной поддержки, полностью подчинившись изоляционизму Кремля, РПЦ не может предложить православному миру какой-либо конструктивной альтернативы, а может лишь встать в позу горделивого превосходства и пойти по пути автаркии. В ближайшей исторической перспективе такая линия поведения РПЦ открывает возможности для провозглашения автокефалии Белорусской церкви и для распространения юрисдикции Константинополя на территорию самой России, где у православных верующих наконец появится реальный выход из канонического рабства корпорации Путина-Гундяева. Итак, распад империи начинается с церкви?

Автор - главный редактор портала Credo.Press


Аскольд і Дір

Аскольд і Дір
-------------------------------------------
насправді було все так.

...Ішов 860 рік, коли один видатний вікінг на прізвище Гастінг вирішив відправитися із Скандінавії до південної Європи - трохи пограбувати місцевих.

Разом з численною дружиною вікінг вийшов у Північне море, проплив повз Британію, зайшов у Гібралтар, а у Середземному морі пройшовся спочатку по північній Африці, а потім грабонув венеційців.

Наступною метою, яку собі намітив Гастінг була Візантія, але добратися до неї із Середземного моря вікінги не змогли - з півдня Константинополь був захищений легендарною системою оборонних споруд. Тож Гастінгу довелося плити назад до Скандинавії.

Але він на тому не заспокоївся: скарби Візантії не давали йому спокою. Тоді він задумав перехитрити візантійців і напасти на них із півночі.

Для нового походу вирішив взяти собі союзником такого собі Бьйорна із клану Фрізів, який на той час правив у Старій Ладозі, змінивши свого брата Рьоріка.

Той погодився. Зустрітися вирішили в Полоцьку, що на Західній Двині. Звідти об`єднані сили вікінгів де річками де волоком добралися до Дону і спустилися рікою до Азовського моря.

Чому Доном, а не Дніпром? На те була причина. На Азовському морі тоді знаходилася велика база варязького флоту, у місті, яке колись було столицею Боспорського царства, і з нього починався Великий шовковий шлях. У слов`янських літописах воно має ім`я Тмутаракань.

Саме у Тмутаракані Гастінг і Бьйорн зібрали ударне угруповання і доплили до стін Константинополя. Було це вже у 861 році. Великої сутички не сталося. Візантійці погодилися сплатити разову данину, і скандинави тим же шляхом повернулися до Полоцька.

Далі їх шляхи розійшлися. Гастінг поїхав до Британії, де його слід загубився. Бьйорн лишився жити в Полоцьку на Двині, доки його не вбив у бою за Полоцьк інший відомий вікінг - Лота Кнут, на прізвисько Хельгі, якого всі ми добре знаємо як літописного Олега.

Ви вже здогадалися, що Бьйорн і Гастінг це Дір і Аскольд. От тільки в Києві жоден з них не був, і в Аскольдовій могилі ажніяк не міг бути похований Аскольд.

Яким чином Бйорн і Гастінг були перейменовані на Діра і аскольда, і яким чином стали персонажами Повісті врємєнних літ - це вже інша історія.

Відомо одне -ці походи збереглися як у скандинавських джерелах так і у візантійських і вініційських хроніках - як "дві появи русів біля Константинополя" - у 860 і 861 роках.

Радянські історики тривалий час вважали що йдеться про один похід київської руської дружини, помилково відмічений двічі.

Можливо це лише одна карколомна гіпотеза з життя літописних русів і все було не так. Але її автор відомий американський історик українського походження Омелян Пріцак, насправді, дуже добре попрацював із європейськими джерелами, провів детальний лінгвістичний і хронологічний аналіз скандинавських і германських епосів. І написав дуже грунтовне дослідження.

Найбільш дивне для мене в ньому те, що виявляється історією Київської Русі уже років двісті займаються німецькі. данські, шведські, норвезькі і навіть ісландські вчені. І написали купу книг з цього приводу.

Чому їм так припала до душі Київська Русь? Бо для них це була територія, колонізована вікінгами -"Велика Скандінавія", умовно кажучи. Вікінги на початку і в середині першого тисячоліття, виявляється, контролювали і Дніпро, і Дон і Волгу і Азовське море. Чимало сторінок їх епосів і саг присвячено подіям, що відбувалися на півдні України, в Приазов`ї.

Десь тут здійснив свої подвиги легендарний скандинавський бог-герой Одін. Тут, у степах України відбуваються головні події одного із найвідоміших скандинвських епосів "Битва готів з гуннами".

Як мало ми знаємо про історію землі на якій живемо! До того, як з`явилася Київська Русь тут кипіло життя. Йшла торгівля, відбувалися потужні битви за участю сотень тисяч (так у сагах) воїнів. А Київ...

А що Київ? Він на той час був факторією, торговим поселенням купців і работорговців із корпорації вікінгів...