November 15th, 2018

У силу різних обставин, діда мороза не існує

Чого я особисто хочу від виборів 2019-го року? Три основних пункти у порядку пріоритетності:

1. Зміцнення збройних сил, збереження курсу на повний розрив всіх зв'язків з Росією, збереження курсу на євроатлантичну інтеграцію і розвиток стратегічного партнерства зі США;

2. Подальший перехід від кланової економіки обмеженого доступу до економіки відкритого доступу;

3. Справжнє реформування правохоронної системи і розірвання кругових порук.

Саме у такому порядку. Так, я теж, можливо, хотів би все і одразу, звісно. Всі три пункти і якомога швидше. Але мені не п'ять років, і я розумію, що у силу різних обставин, діда мороза не існує. А реальність обмежує вибір, тому треба уміти розставляти пріоритети і будувати стратегії. Просто нити, тицяти пальцем у вітрину і дьоргати за руку когось із батьків - це не стратегія.

Тому я за жодних обставин не голосуватиму за кандидатів, які викликають підозри за пунктом номер один.

Мені щиро шкода людей, які не здатні побудувати простий логічний ланцюжок від А до Б. Яким телевізор перевернув голову догори дригом. Які думають, що перший пункт другорядний, а пріоритетне - щось інше (корупція, тарифи, зубожіння, ваш варіант). Так можуть думати лише ті, хто не здатен передбачати довгострокові наслідки своїх рішень. Звісно, люди будь-якого психологічного віку, навіть п'ятирічні у своїх 30, 40, 50, 60 мають право на вибір, на гідне життя, і навіть право на помилку.

Але я просто не хочу, щоб вони своєю дурістю крали моє майбутнє.

Дипломатия преступного мира

Дипломатия преступного мира
Российская внешняя политика формируется из причудливой смеси традиций коррумпированной бюрократии и преступного мира. Европейцы пытаются исходить в своих действиях из, мягко говоря, других представлений о реальности. Одни и те же вещи для Кремля и Европы имеют противоположное значение. Приведу несколько примеров:

1. Путин систематически опаздывает и заставляет иностранных коллег себя ждать.

Европа: он – невоспитанный, не деловой человек, просто хам.

Россия: начальство не опаздывает, а задерживается. Раз мировые лидеры ждут Путина, значит он самый крутой. Своим опозданием он их символически унижает, показывает, что он выше всех.

2. Путин систематически врет, обманывает своих западных партнеров.

Европа: он - лжец, на его слово нельзя положится.

Россия: он – просто умный человек, разводит врагов, как лохов. Иначе нельзя – сожрут.

3. Путин угрожает, шантажирует партнеров.

Европа: он безумен.

Россия: он – крутой мужик, в мире все решает сила, пусть нас все боятся.

4. Западные политики склонны к компромиссу, пытаются договорится с Путиным.

Европа: они - молодцы, так и надо, политики должны быть гибкими и компромиссными.

Россия: они - слабаки и трусы, уступить - значит признать свою слабость. Мы им никогда не уступим.

Европейцы не понимают, что их пытаются опустить, дезориентировать, запугать, лишить воли к сопротивлению. Если бы мировые лидеры вместо того, чтобы глотать капли дождя вперемешку с унижением, просто сфотографировались без Путина, это навсегда отшибло бы у него желание пытаться унизить их своими опозданиями.

Европе необходимо изучить обычаи российского преступного мира. Без этого невозможно понять политику Кремля и научиться ей противостоять. Путина надо постоянно публично бить по лицу, только тогда он зауважает своих иностранных партнеров и будет с ними считаться.

Сільська аналітика про падіння цін на нафту

Пройшло уже два тижні, як сільська аналітіка указала на одну цікаву зустріч, котора відбулася в сонячному Ер Ріяді. На оту саму, в ході якої держсекретар Помпео зробив його саудовоському велічеству предложеніє, від якого трудно отказаться: “США несамовито репетуватимуть про вбивство в Стамбулі блогера Хашоґґі, але реальних санкцій проти Саудівської Аравії не запроваджуватимуть, а його саудівське велічество в благодарность за це нажме в ОПЕК нужні кнопки та поверне світові ціни на нафту в рамки прилічій”. Але перед тим, як розібратися, чи успішною була місія містера Помпео заваримо собі смачної кави чи гарячого духм’яного чаю, попиваючи які спокійно розберемося яка ж із мерхетливої мозаїки останніх подій вирисовується картина.

Почнемо з того, що достопочтєнний король Салман ібн Абдул-Азіз аль Сауд (да дарує йому Аллах твердість у сустави при натисканні нужних кнопок в ОПЕК) на сьогодні вже переконливо підтвердив свою репутацію людини порядочної, кмітливої і благодарної – після повернення містера Помпео з Ер Ріяду ціна на нафту з 80 долларів гарненько опустилася вже до 65 й зупинятися вроді не збирається. Ну і Сполучені Штати, соответственно, свого слова дотримують – репет навколо вбитого Хашоґґі стоїть до небес, але реальних санкцій нема, зате ми чуємо отчаянні воплі Сєчіна про “внєриночниє ричагі вліянія США на міровиє цени”.

Стєпень отчаянія Ігоря Іванича понять несложно, якщо ми згадаємо содєржаніє предидущих серій. Під час яких глядачі насолоджувалися тривалим падінням цін на нафту і здогадувалися, що це було наслідком лічного обаянія містера Обами, многократно посиленого совокупною економічною потужністю США. Його саудівське велічество перед неотразімим Бараком Хусейновичем устоять не могло, тому й мірові ціни на нафту демонстрували приємну нашому погляду волатильність та услаждали нам слух скиглінням кремльовських щурів.

Однак, у тій серії, у якій містер Обама передав ключі від Білого дому новоізбранному містеру Трампу та удалився на заслужений відпочинок писати мемуари, король Салман вирішив, що хватить. І алчно облизнувшись узявся за ричаги ОПЕК обома руками - нафта почала поступово дорожчати й дорожчала вплоть до середини жовтня поточного року.

Протягом цих серій Сєчін з Хуйлом, знайомлячись з біржовими новостями, щасливо реготали та ніжно цілуючись борюкалися на натертому до блиску паркеті Грановитої палати Кремля, конфузя даже всякого повидавших кремльовських уборщиць. І не удівітєльно – Сєчін клятвенно завірив Хуйла, що природна алчность обременьонного жадними до грошей дітьми саудівського короля вкупі з весьма кстаті повернутими Трампом антиіранськими санкціями знову взвинтить вартість нафти до тризначних цифр, а значить усьо будєт зашибісь. Хуйло Сєчину довірився, розпустив слюні та розслабив булки, а зря. Бо тут случилася моторошна історія в консульстві СА у Стамбулі, після якої Білий Дім взявся охмурять короля Салмана з іспользуванієм милої схильності містера Трампа до епатажу й наглого шантажу. Теж многократно посилених все тією ж совокупною економічною могутністю США. І понятно, шо його достопочтєнне саудівське велічество знов проявило слабохарактерність та зговорчивість.

Наскільки сталою є цьогочасна тенденція до здешевлення нафти сказати непросто, ясно лише, що на шантажі далеко не заїдеш. Але дідусь сподівається, що в арсеналі США знайдеться ще чимало переконливих аргументів, які б дозволили підтримувати між Америкою та Саудівською Аравією традиційно дружні і конструктивні взаємовідносини, спрямовані на позбавлення Москви та інших жаждущих велічія і нежелающих трудиться паразитів нетрудових доходів.

Вважити, що здешевлення вартості світової нафти – самоціль для обуреваємих жаждою сверхдоходів США недалекоглядно. Управляєма волатильність нафтових цін завжди була для Америки ще й засобом боротьби з управляємими демократіями по типу Венесуели чи, простигосподи, Росії. Проісходяще в країні сказочного Мадуро ми розглядати зараз не будемо, краще повернімося в Європу і глянемо, що ж проісходить на нашому з вами континенті. На якому Хуйло остєрвенєло строїть Сєверний Поток-2, возлагая на цей газогон надії, як свого часу Гітлер у квітні 1945 уповав на армію Штайнера, а потом на генерала Венка. Хотя ні... логічніше провести паралелі з надіями Андропова утерти ніс Америці путьом будівництва газогону Уренгой-Памари-Ужгород. Дід належить до того покоління сільських аналітиків, які добре пам’ятають в яких умовах будувався той газогін, і як вперто боролася проти нього адміністрація Рейгана. Були і санкції й ембарго, і погрози європейським компаніям, котрі помагали СССР прокладувати в Європу труби. Але газогін у 1983 році було таки добудовано. Однак “переможець” Андропов не довго радувався перемозі, бо за кілька місяців помер, а за ним скоро ліг у могилу і цілий СССР.

Таким образом, в історії Росії установилася прочна й обнадійлива тенденція – государство рушиться, а її правитель лягає в труну практично одразу після того, як успішно завершується якийсь гомеричний інфраструктурний проект. Так Російська імперія навернулася майже одразу після будівництва КВЖД й Транссибірської магістралі, а СССР – після БАМу й газогону Уренгой-Памари-Ужгород. І єслі ця тенденція вірна (а схоже, що так), то скидається на те, що і Хуйлу з РФ їхній історичний кірдик ознаменують Кримський мост та Сєверний поток-2. Так шо нехай, дурачки, строять.

Характерно також, що геополітичним катастрофам, у які періодично занурюється Росія стабільно передують і шпигунські шкандали. Яких було чимало і на початку ХХ століття, і в останні роки існування СССР. Та й зараз, напередодні катастрофи Хуйла з довгоочікуваним розвалом Росії, російські шпійони вірні заветам предків. І все частіше радують нас гучними провалами, які вибухають на диво злагоджено і з такою завидною регулярністю, ніби хтось незримий, але могутній грає на фортепіано. Впору вже говорити про закономірності та неслучайності, але тут є великий ризик забрести в дебрі безвідповідальної конспірології, тому дідусь далі цю тему розвивати не буде. Принаймні поки що. Однак шкандаль у Австрії, ще й практично одразу після Швейцарії, може якраз свідчити, що вольготно почуваючих себе там контролерів путінських фінансових потоків акуратно, але міцно беруть за жабри. А якщо згадати, що беруть їх за жабри напередодні вже проанонсованих США на кінець листопада нових антиросійьських санкцій, то... Втім, не будемо поспішати та забігати наперед. Спокойно наблюдаєм.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за Олега Сенцова і решту полонених і проявляємо у священній справі допомоги нашій Армії впертість та постоянство.

І слєдім, щоб віздє порядок був! А не то, шо січас

Лицом к Востоку

Під учорашнім постом дідусеві зробили культурне, але чемне зауваження, чого я не прокоментував саміт світових лідерів у Парижі з нагоди 100-ліття завершення першої світової війни. І, в частності, поведінку на тому саміті Хуйла. Которе, як відомо, на фотографування спізнилося, примусивши сім десятків глав держав і правітєльств на нього чекати. Не коментував, бо Хуйла за цю виходку вже так зусібіч відкоментували, що дідові й приложиться вроді нікуди. Але ніде правди діти, херой - налаштувати за якихось 20 хвилин проти себе лідерів одночасно і Антанти, і Троїстого союзу не зумів би даже царь Ніколаша. А вот Хуйло сумело.

Однако, цим блєстящим дипломатичним успіхом Хуйло не огранічився і явно рішив піти на рекорд. Тому після Парижу полетів у Сінгапур на Восточноазіатський саміт, в рамках якого зробив уверенну заявку на звання непревзойдьонного в історії світової дипломатії баклана.

Шанувальникам жанру “сумні нам випали роки вони не скінчаться ніколи” далі можна не читати, а решті читачів рекомендую заварити собі кавоньки чи чаю, або почистить мандаринку. Та зручно вмостившись ознайомитися з пригодами дєрзкого, но чоткого старикашки Хуйла в Сінгапурі.

Взагалі-то я й не думав нічого про той Восточноазіатський саміт писати, бо в Сінгапурі було обичне “бла-бла-бла” в азіатських декораціях і цікаве воно може бути лише вузьким фахівцям, або любителям порпатися у словесному мусорі восточних базарів. Однак, побачивши десь у новинах, що Хуйла в аеропорту Сінгапура заставили пройти через рамку безпеки, я спочатку неабияк здивувався. А потім махнув рукою – ну явний же фейк. Адже ж буть же такого не могло від слова “ніколи”.

Бо треба зовсім не знати технічний бік проведення офіційних візитів на рівні глав держав, щоб придумать таку дурню – буцімто приймаюча сторона примусила прибувшого главу держави спустившись із літака чимчикувати в приміщення аеропорту на паспортний контроль та проходити крізь рамку безпеки. На практиці нічого подібного ніколи не буває – глава держави під телекамери сходить трапом, вальяжно вітається за руку з вишикуваними “офіціальними ліцами”, сідає в тут же підігнаний до літака кортеж, який на великій швидкості вискакує з території аеропорту і в супроводі мотоциклістів з мигалками й сиренами та під щирі матюки стоячих у заторах водіїв і пасажирів несеться гостинною столицею приймаючої держави. Жодних технічних перешкод високому інозменому гостю гостинна держава ніколи не чинить і це є формою прояву ввічливості та поваги на адресу його країни.

Уявити ж собі, що Хуйла, який не просто прилетів на саміт, але й прибув у Сінгапур із державним (!) - тобто найвищим за рангом – візитом так показатєльно принизили дідусь, чесно зізнаюся, не міг при всьому буйстві фантазії. Це так, як би прем’єр Сінгапуру запросив Хуйла на офіційний обід, після якого наказав зібрати зі столу всі виделки й тарілки, віднести на кухню й гарненько весь посуд перемити. Ну не могли чемні сінгапурці дати Хуйлу такого ляпаса.

Оказується могли. І дали. Ще й не одного.

А діло, судячи з повідомлень у ЗМІ, було приблизно так. Хуйло після Парижу дійсно полетів у Сінгапур на Східноазійський саміт, і одночасно із двостороннім державним візитом. А це значить, що окрім його персонального літака туди з Москви прибули ще кілька самальотів із сопровождающими ліцами, піарщиками, бізнесменами, поварами, секретарями, толпою охранніків і даже кажись із придворним гаремом “Хор кубанскіх казаков”. Раньше з Хуйлом у качестве гарему літав хор Алєксандрова, але тепер уже не літає по ізвесним причинам. Тобто шобла сопроводжала Хуйла в Сінгапур неабияка, він вообще обожає літати з понтами, які по його мнєнію світєтєльствують і про государственне велічіє Росії, і про то, шо Хуйло чоткий пацан. До того ж на цей раз ФСО притарабанила із собою в Сінгапур даже царь-тачку російського проізводства “Аурус” і таким образом понти планірувалися по вищому розряду - узкоглазі макаки мали по замислу Хуйла при виді його крутості просто всім саммітом всцятися.

Ну й понятно, шо в такому серйозному ділі, як понти, треба одразу поставить всіх на місце, тому літак Хуйла приземлився в аеропорту Сінгапура з півторагодинним запізненням – шоб усі, значить, поняли, шо прилетів не хер з бугра, а Хуйло з Москви.

І от спускається Хуйло по трапу свого царь-самальота та спесіво улибаясь готується іскупатися в морі азіатської ввічливості й уніженної раболєпності, але шо воно бачить? Воно бачить улибающіся чемні обличчя синграпурських чиновників, але кортежу коло літака нема. І царь-тачки нема!

Оказалося, що сінгапурське сек’юріті кортеж на посадочну полосу, ввиду опозданія Хуйла, просто не пустило. Бо це порушило б графік прильоту літаків інших іноземних делегацій, тому трап бистренько убираєм, царь-самальот відправляємо в ангар 17С, а Хуйлу предлагається добиратися до кортежу самостоятєльно, ніжками. Желатєльно підтюпцем, бо й так опоздав. Це близенько, зіс вей пліз.

Охренєнію Хуйла наверняка не було меж і можемо собі лише уявити яких єбуків вигребли всі подчіньонні за такий вопіющий косяк, а перепуганний Лавров наверняка репетував про попраніє норм дипломатичної ввічливості і он етого так нє оставіт, всє в Сінгапуре будут уволєни. Но на сінгапурське сек’юріті не проізвело впечатлєнія даже упоминаніє Лавровим, що московські царі со времйон Івана Калити в аеропортах через рамки не ходили. Сінгапурці незворушно посміхалося і показували Хуйлу на рамку. Прийшлося покоритися.

Преса пише, що при проходженні рамки у Хуйла у штанях щось задзвеніло і його заставили даже вивернути кармани, але що там дзвеніло журналісти стидліво умалчують. А оглядачі тєряються в догадках висуваючи разного роду неприлічні гіпотези, сходячись на думці, що хворобливо обідчиве Хуйло мало сприйняти такого роду уніженіє ісключітєльно болєзнєнно.

Подальші події повністю цю догадку підтверджують, бо застебнувши ремінь на штанях і плюхнувшись нарешті в царь-тачку Хуйло почав будувать зловісні плани, як би відповісти Сінгапуру несиметрично. І для начала прибув на зустріч із прем’єр-міністром цієї прекрасної країни, шановним Лі Сян Луном, з опозданієм на цілий час. Мстітєльно улибаясь, Хуйло наверняка уявляв як нєрвнічає зараз бідний Лі Сян Лун і як буде уніженно просити пробачення в царя велікой ядєрной Россії. Однако, коли делегація РФ во главе з Хуйлом таки прибула на зустріч з сінгапурським прем’єром, то оказалося, шо пан Лі Сянь Лун зовсім і не нєрвнічає. І просити пробачення не собирається. Бо встречу із опоздавшим Хуйлом скасував і на неї вообще не прийшов.

Два оглушітєльні ляпаси в перші ж часи державного візиту Хуйла нєсколько остудили і далі він вирішив бути предєльно вежлівим та пунктуальним. Тому на встречу із президентом Південної Кореї, паном Мун Чже Іном прибув тютєлька в тютєльку. Хотя зробити над собою таке сверхусіліє йому було дуже трудно. Но прибувши на зустріч був змушений нєкоторе врем’я ходити туди-сюди по кімнаті нервово гризучи нігті та зиркаючи на годинник. Бо ізвесний мастєр утончонної восточної чемності пан Мун Чже Ін несподівано прибув на зустріч із Хуйлом з нєкоторим опозданієм. На цілу годину.

Скушавши й цю дєрзость, наступного дня Хуйло рішив взяти реванш та оттопириться на своєму давньому спаринг-партнері - на прем’єр-міністрі Японії. Хуйло дєйствував решітєльно і на упреждєніє, тому одразу опоздав на зустріч із японцем на годину. Але обладатєль чорного поясу з бойової восточної ввічливості, шановний пан Сіндзо Абе взяв і мастєрським пробросом красиво Хуйла пере-опоздав. І невинно улибаясь заявився на зустріч вже тоді, коли недоопоздавший на зустріч царь московський більше години гриз нігті злобно зиркаючи з-за портьєри.

Тепер, по ітогам Восточноазіатського саміту-2018 весь дипломатичний світ над дурачком московським сміється й розказує про нього дотепні анекдоти. Хуйло ж летить восвоясі сердито набундючившись в оточенні п’яного хору кубанскіх казаків, зато російський тєлєвізор в ці хвилини бодро рапортує ватнікам про успешні двосторонні встречі презідєнта РФ с азіатскімі партньорами та про нєімоверно возросший авторітєт Росії в регіоні Південно-Східної Азії і во всьом міре.

Ще багато різних і цікавих пригод відбулося з дєрзким Хуйлом у Сінгапурі, але розповідати про всі в діда забракне часу, а у вас терпіння. Згадаю лише про уніженне лєпетаніє Хуйла перед віце-президентом США Майком Пенсом, до якого він підскочив забачивши здалеку та начав на камеру здоровкаться. Містер Пенс якось зазівався та не встиг воврем’я ретіруваться і тепер змушений відмивати праву руку хазяйственним милом та оправдовуватися перед пресою, шо нєвіноватая я, Хуйло сам прийшов. А він, Пенс, вообще нічого йому не казав, лише машинально промовив слово “Hello”, но дуже сподівається, що український фейсбук пойме це слово правильно.

На цьому можна й… А, да! Мало не забув. Шановний пан Лі Сян Лун, которий трудиться на посаді глави уряду Сінгапуру, Хуйла таки мілостіво прийняв. Наступного дня, хоть і в неурочний час. Державний візит, як-не-як, і правила протоколу треба хоч формально соблюсти. Тим паче Лавров так смішно валявся в ногах клятвенно обіцяючи, шо Хуйло на цей раз не опоздає. Хуйло дійсно прибув на встречу вчасно, притихлий, у застебнутому на всі ґудзики костюмі і до всирачки чемний. А от Лі Сян Лун вийшов до нього в піжамі, отєчеськи похлопав по плечу, і поучітєльно указав на необхідність проведення в Росії економічних ринкоорієнтованих реформ. Після чого нетерпляче глянув не годинник, скороговоркою пожелав Хуйлу щасливої дороги та повернувся до своєї компанії. “Де ти ходиш?” спитав у Лі Сян Луна його південнокроейський колега наливаючи штрафну. “Та Хуйла випроваджував” – “Ну і як він?” – поінтєресувався Сіндзо Абе жуючи креветку. “Та…” байдуже махнув рукою Лі Сян Лун – “Баклан!”. Товариство дружно зареготало та випило за здоров’я хазяїна саміту. А згадавши Хуйла з висящими як більярдні лузи вивернутими карманами не здержалося, і вдосталь насміявшись налило собі ще по одній.

Ішов п'ятий рік офіційно проголошеного В.Путіним зовнішньополітичного курсу РФ "Лицом к Востоку".

"ПОГАСИТЕ "МИРОТВОРЕЦ"!"

"ПОГАСИТЕ "МИРОТВОРЕЦ"!"
Deutsche Welle сообщила, что МИД Германии требует от правительства Украины принять "меры по удалению" сайта "Миротворец" (http://bit.ly/2QICwi7).
Меня так поразила эта формула "удаление сайта" (никогда не слышал о такой процедуре; как вообще сайт можно "удалить"?!), что я поинтересовался оригиналом. Коллеги помогли найти; оказалось вот что:
""Wir haben der ukrainischen Seite unsere Position schon in der Vergangenheit deutlich gemacht und wir haben darauf gedrungen, dass die ukrainische Regierung auf die Löschung dieser Webseite hinwirkt. Das werden wir auch jetzt tun", sagte eine Sprecherin des Auswärtigen Amtes." (http://bit.ly/2Do56RS)
Оказалось, что "удаление сайта" - это, в оригинале, Löschung - т.е., буквально, "гашение" (от löschen - "тушить, гасить").
Интересная формула. ))
Но затруднения немцев понять можно.
Сайт неправительственный, так что закрыть его своим решением правительство не может. Если речь о том, чтобы этот ресурс блокировать на территории Украины, то за что конкретно и по какому закону? И что, какбы без суда и следствия? А свобода слова как же? А если по суду, то кто обратится в суд и, опять же, на основании какого закона?
Вот есть такой закон, что бывших канцлеров Германии нельзя обвинять в "покушении на суверенитет и территориальную целостность Украины"? (http://bit.ly/2OIMDlj)
А на "нет", как вы понимаете, "и суда нет".
Но надажешотоделать!!
И тогда рождается Соломоново решение: "Просто загасите их!!! Нам все равно, как, но загасите!"
По крайней мере, честно.

Блог Игоря Яковенко: ВОЙНА СЛОВ - 232. НОВЫЕ КРЕСТОНОСЦЫ, УШИБЛЕННЫЕ ТОМОСОМ



Бенджамин Франклин полагал, что неизбежны только смерть и налоги. Теперь к этой парочке неотвратимостей добавилась третья – томос об автокефалии Православной церкви в Украине. Митрополит Галльский Эммануил, местоблюститель Западноевропейского экзархата Константинополя уже прибыл в Киев для подготовки Объединительного собора, который предположительно пройдет 22.11.2018. Цель – создание новой церкви Украины, независимой от Московского патриархата. В соборе ожидается участие 41 архиерея Киевского патриархата, 12 архиереев УАПЦ и нескольких представителей УПЦ, находящейся в подчинении Московского патриархата.
Неотвратимость томоса об автокефалии украинского православия, а значит неизбежность еще большего отдаления Украины от России и резкого обвала влияния РПЦ в мире, привела сотрудников Московского патриархата и обитателей российского телевизора в состояние плохо контролируемой истерики. Ведомство Гундяева разорвало отношения с Вселенским патриархатом. Руководитель пресс-службы УПЦ МП Василий Анисимов в эфире телеканала «Россия 24» заявил, что те священники, которые не послушаются и будут участвовать в создании единой независимой церкви в Украине, окажутся вне канонического поля. По мнению Анисимова «они должны сами положить крест на престол и сказать: «извините, мы уже не находимся под православной церковью».
Участники программы «Вечер» с Владимиром Соловьевым от 14.11.2018 были более непосредственны и раскованы в своих высказываниях, касающихся Украины, надвигающегося томоса, а также персонально Петра Порошенко и Вселенского патриарха Варфоломея. Неизбежность религиозного отделения Украины от России внезапно раскрыла совершенно новые грани внутреннего мира обитателей российского телевизора. Вдруг выяснилось, что они все как один, во-первых, выдающиеся специалисты в религиоведении, а во-вторых, истово верующие люди, проводящие большую часть жизни в постах и молитвах, и лишь изредка появляются в эфире, чтобы призвать бомбить европейские города и захватывать Украину, страны Балтии, расстреливать несогласных и возрождать СМЕРШ.
Некоторые из «экспертов» Соловьева были настолько оскорблены в своих религиозных чувствах, что выразили готовность идти крестовым походом на Киев. Особенно взволновался бывший депутат Верховной Рады, а ныне беглый уголовник, находящийся по инициативе прокуратуры Украины в розыске, Игорь Марков. «Дайте нам, с@ки, только повод! Тока дайте повод, и кровью харкнете!! Это я вам точно обещаю!!!». Пена на губах бывшего депутата, ненормативная лексика, нервическое сжимание кулаков и характерное потрясание ими – все должно было продемонстрировать его готовность немедленно вступить в войско православных крестоносцев, а в случае, если такового войска не будет, решимость в одиночку постоять за попранную веру.
Владимир Соловьев весьма одобрительно отозвался о крестоносном порыве Маркова, но сам избрал иную форму защиты православия, к которому он, несмотря на свое постоянно подчеркиваемое и выпячиваемое иудейство, столь же постоянно демонстрирует нежные и трепетные чувства. «Верующих украинцев заставляют предать церковь-мать и пойти на поклон к капитану турецкой армии!» - заорал Соловьев, после чего пришел в восторг от собственного остроумия и заорал еще громче: «Они теперь будут лизать зад турецкому султану! Вот запорожцы удивятся».
В студии Соловьева никогда не бывает реальных оппонентов. В программе от 14.11.2018 в качестве «оппонентов» был карикатурный украинец Ковтун и «политолог» Василь Вакаров, который чем дальше, тем больше напоминает банального провокатора, старательно играющего в поддавки. «Порошенко спит и видит быть похожим на Путина», - заявил «политолог» Вакаров, чем страшно обрадовал своих российских коллег и дал им повод минут пять упражняться в остроумии и соревноваться в оскорблениях в адрес президента Украины. Все оставшееся время украинский «политолог» Вакаров изображал страдание по поводу происходящего в Украине раскола православия, что выглядело вполне нелепо и бессильно.
Нежелание Соловьева приглашать в свою студию нормальных оппонентов можно понять. Во-первых, большинство уважающих себя оппонентов в студию Соловьева не придут, и Соловьев об этом знает. Во-вторых, Соловьев может успешно дискутировать только с карикатурными «оппонентами», или с теми кто играет в поддавки, да и то с помощью хорового закрикивания и оскорблений.
Вспомнив прошлое Вселенского патриарха Варфоломея Первого, который, действительно, около шести десятков лет назад, в молодости служил в турецкой армии, Соловьев вступил на скользкий путь. Нормальный оппонент тут же напомнил бы Соловьеву прошлое главы РПЦ Гундяева, который был известен в КГБ под псевдонимом «агент Михайлов».
В своей атаке на Вселенского патриарха лично и Константинопольский патриархат в целом новые «православные крестоносцы», ушибленные томосом, постоянно вспоминают, что Константинополя теперь нет, а город Стамбул – это столица мусульманского государства. По логике Соловьева и его «экспертов» это лишает Вселенского патриарха какого-либо морального авторитета в православном мире.
Тут следовало бы вспомнить, что за спиной Иисуса вообще не было никакой земной власти, а также о том, из чьих рук получила институт патриаршества Русская православная церковь. Как известно, после ликвидации патриаршества Петром Первым, этого института в России не было около 200 лет, а после его восстановления 18.10.1917 оно существовало в вялотекущем режиме до 1925 года, когда умер патриарх Тихон, после чего никаких патриархов в Советской России не было. Восстановление Московского патриаршества произошло по воле одного человека - его звали Иосиф Сталин, который в ночь с 3 на 4 сентября позвал к себе граждан Страгородского (он же митрополит Сергий), Симанского (он же митрополит Алексий) и Ярушевича (он же митрополит Николай). На встрече присутствовали наркоминдел Молотов и офицер НКВД Карпов. По просьбе митрополитов Сталин принял решение созвать архиерейский собор, утвердил кандидатуру нового патриарха Сергия, а также принял ряд решений по обустройству РПЦ: разрешение издавать журнал, создавать свечные заводики и пр.
Для присмотра за Русской православной церковью был создан специальный Совет, который возглавил упомянутый выше офицер НКВД Г.Г.Карпов. Сталин, со свойственным ему юмором, просил Карпова не становиться обер-прокурором РПЦ. Чекист шутку понял и держал попов в ежовых рукавицах, вербуя их как сидоровых коз, и заставляя стучать друг на друга и на прихожан.
Сегодня, когда во главе российского государства стоит подполковник КГБ, а во главе Русской православной церкви – агент КГБ, православный принцип симфонии властей духовной и светской приобретает совсем не тот смысл, который ему придавал император Юстиниан Первый. И стремление держаться подальше от такого гибрида КГБ-РПЦ выглядит вполне оправданно как с точки зрение канонического права, так и с точки зрения обычной светской морали, которая мне, как человеку не религиозному, ближе.


https://yakovenkoigor.blogspot.com/2018/11/232.html?m=1