December 1st, 2018

ЩОДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПІДТРИМКИ

ЩОДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПІДТРИМКИ.
Меркель через який час залише канцлерське крісло - вже є її офіційна заява. Найбільш ймовірною (за думкою багатьох експертів) її наступницею є Аннегрет Крамп-Карренбауер - колишній міністр праці, міністр з питань сім'ї, соціальних питань, профілактики та спорту.
Так от, цей політик, який наразі є кандидатом на посаду голови партії Християнсько-демократичний союз Германии (ХДС), заявила про можливість та необхідність введення блокади для російських суден з Азовського моря.
Якщо я не помиляюсь, про такі заходи до цього дня говорили лише британські високопосадовці. І якщо така ініціатива буде підтримана політичним істеблішментом найбільш впливової європейської країни, до її впровадження залишиться один крок - скільки б не "бикував" Пиня з пітерського підворіття.

І ще.. Величезна дяка фрау Меркель за послідовну політику стосовно України. Але вона, вихідець зі Східної Німеччини, завжди намагалась і намагається сидіти на шпагаті між західними цінностями, німецьким бізнесом та генетичною памяттю совкового минулого. Мабуть настав час німецьких політиків, світогляд яких формувався на тлі російського знущання над міжнародним правом в останні 5 років. Але вирішувати, звісно, німцям.

До речі, Дональд Туск запевнив, що в грудні ЄС продовжить санкції щодо Росії - тут без варіантів. Найбільше ж здивував Орбан, який заявив, що у цьому "конфлікті" Угорщина повністю на стороні України - отаке перевзування у повітрі!)
Але нам своє робити... І будувати Європу, перш за все, у своїх головах. Переможемо.

Не торопитесь осуждать тех, кто в руках у палачей

Чтобы вы сказали все, что от вас требуется, нужно семь минут. Там умеют это делать. Ни следов не останется, ничего. Наденут пакет на голову. Подержат три минуты. После первого раза не ломается почти никто. Наденут второй раз. Подержат еще три минуты. После второго раза ломаются почти все.
Если без пакета - достаточно просто пиздить. Тогда человек подпишет все, что от него требуется, минут через тридцать сорок. Это я знаю уже на себе.
У каждого есть точки уязвимости. У двоих из трех - семьи в Крыму. Меня как-то раз допрашивал фсбшник после задержания. В отдельной комнате. Впечатляет. Правда впечатляет. Физического насилия не было вообще. Но если бы он сказал: "Ну, что, у тебя дочь-мама-папа-сестра-бабушка в Крыму? По такому-то адресу, в школу ходит в такое-то время, сейчас играет на детской площадке, хочешь фото посмотреть? Ну, давай запишем видео". И запишешь.
Если есть время и желание - в плену вас сломают с вероятностью 99 процентов. Карбышевых мало. И почти наверняка это не вы.
Я вот не Карбышев. И если меня возьмут, я скажу все, что они захотят. Что я шпион синегальской разведки. Что бандеровцы едят детей на завтрак. Что Путин - самый лучший, самый великий, самый офигенный человек на свете. Что Порошенко агент Госдепа. Что СБУ меня пытало и заставляло писать посты. Всё, что угодно Повыпендриваюсь для приличия, конечно. Все те же самые минут тридцать-сорок. А потом скажу.
Все эти видеопризнания не значат ничего. Вообще ничего. Пусть говорят, что угодно. Это не имеет никакого значения. Всем и так уже давным давно все понятно. Главное - чтоб домой вернулись. Живыми. Ну и лишний срок себе, конечно, не намотать своими признаниями.
Не об этом надо говорить. А о том, как своих оттуда вытаскивать.
А так... Почти у каждого есть свой предел. У кого-то раньше. У кого-то позже. Но он есть.
Не торопитесь осуждать.

Підтримати Президента

Можу ж я на правах ломового порообота написати? Можу. Хтось підтримає з читачів, хтось захейтерить. Таке.. Я напишу, про що шкодую. Я шкодую, що після Помаранчевого Майдану був малим, дурним, і не було соцмереж у тому вигляді, у якому я їх застав у 2014-му. Я шкодую, що тоді не появились ті блогери, які би не дали недорогеньким затравити українського Президента. Називайте їх, як забажаєте. Сьогодні їх назвали порохоботами, хоч вірніше буде - інформаційні волонтери. Моя думка - недорогенькі затравили Ющенка, і залишили його без підтримки. Мені не подобалось багато що, що було сказане зі сторони осіб, які не сприймали ПП після Майдану 2013-14, і підтримували Ющенка одночасно, мені не подобались і слова Ющенка не рідко. Але ота думка (я ж людина нова для політики, я направду все дізнавався вже у 2014-му, гірше, я пересічний зомбак, пересічний сектант, який ЮВТ підтримував у 2014-му), що з ПП намагались через пресу зробити рівно те саме, що зробили з Ющенком - мене не полишає - я бачу копію просто по дії преси, і того, що я пам'ятаю. Мені дуже шкода, що у Ющенка не було інформаційної підтримки, яка б його захистила від наволочі, що ховається під "свободою слова". Все було б по-іншому, переконаний. Якщо у березні знову все злиємо, і доведемо до вибору Путін (Яник) проти Путін (ЮВТ) - буде біда, гебня вдруге стільки помилок не зробить.

Віктор Андрійович, прочитаєте чи ні, а раптом: мені, направду, дуже шкода що не було тієї блогерської спільноти, яка б вас тоді підтримала, і ви залишились самі, що призвело до дуже багатьох подій, які були дуже поганими. Все.

Дорогі співвітчизники,

Ми переживаємо сьогодні важкі часи, але я переконаний, величаві та знакові. Як ніколи раніше, сьогодні потрібна наша єдність, наша консолідованість у питанні створення сильної України. Наша сила – це єдність навколо рідної держави. Держава не будується завтра чи післязавтра – держава будується сьогодні!

В історії кожної держави постають відповідальні моменти, які дають поштовх до прийняття одних з найважливіших питань, особливо на зовнішні виклики для нації. В понеділок ми стали свідками набуття чинності одного з них.

Наші пріоритети визначені!

1. Безпека держави

2. Стабільність в нашій державі

3. Захист української демократії та свободи

Я закликаю всіх співвітчизників до спокою та прошу все українське суспільство об’єднатися навколо національних цінностей, навколо української державності і підтримати сьогодні діючого Президента України Петро Порошенко.

Від себе: Спостергігаючи безглузду, абсурдну травлю Ющенка з 2005 по 2009, не міг збагнути, що, власне, людям не так? Ніколи, ні до, ні після Ющенка, українці не жили так вільно й заможньо, як за його президентства. Якась божевільна схильність до національного суіциду. Хочеться сподіватися, що зробили якісь висновки.

За "слабых", против "сильных"

5 лет назад (кошмар, 5 лет прошло) в Киеве состоялся марш протеста, в котором приняло участие, если использовать критерии классика, очень-очень много людей. Минимум 300 тысяч. Минимум.

Два момента, которые нечасто артикулируются, но мне кажутся принципиальными, поэтому, я их повторяю.

Первое. Далеко не все по достоинству оценивают роль монахов Свято-Михайловского Золотоверхого монастыря в Киеве и Киевского Патриархата в целом.

Когда избитые «беркутом» студенты прибежали под стены монастыря, решение открыть ворота и впустить их принимал мелкий клирик. Наместника не было в стране, Патриарха будить среди ночи не стали. Оперативное решение принял третьестепенный в церковной иерархии человек. Который вполне мог уклониться, испугаться. Шутка ли – среди ночи десятки перепуганных и окровавленных людей. Оно ему было надо?

Могли ведь отказаться впускать, как отказались в Свято-Александровском костёле.

Но впустили, оказали помощь, напоили чаем. Потом достучались до наместника, который благословил на это всё. Когда узнал Патриарх, он не только благословил, а дал команду при необходимости открыть все церкви для нужд протестующих.

Врываться на территорию храма «беркут» по своей инициативе не решился, но несколько часов прессовал монахов, пытаясь получить от них разрешение под соусом «может, эти люди вам мешают, хотите, мы их за 5 секунд удалим?». Не получил.

Именно этот народный госпиталь стал точкой сборки, к которой 30 ноября потянулись люди. Было предельно наглядно, что может сотворить потерявшая берега власть.

Думаю, если бы студентов просто разогнали/переловили, и не было этого места, то и протест имел бы совершенно другие масштабы.

По сути, КП тогда открыто занял позицию «за народ – против власти», за слабых – против сильных. Это важный навык, который не так очевиден. Например, УПЦ МП по-настоящему в оппозиции никогда не был и практически всегда был «за сильных».

Сейчас ситуация меняется, что вызывает когнитивный диссонанс. Сам подход, что церковь может идти против власти не вписывается в парадигму московского начальства. Поэтому, стоит очень непростой выбор – либо сменить начальство, либо занять позицию представителей зарубежной церкви на украинской территории. И первое, и второе выводит из зоны комфорта.

Второе. На той акции я сделал много фоток, которые потом отсылал российским друзьям и знакомым. Ибо они не верили, что собралось много людей. Из всех утюгов их убеждали, что пришло три калеки, которые вечером напали на здание АП.

Но что самое удивительное – стоило больших трудов пояснить, чего такой кипишь? А что такого произошло?

До россиян не доходило, что большинство собравшихся в гробу видали лидеров тогдашней оппозиции. А пришли лишь потому, что бить людей нельзя. Просто нельзя. Особенно власти. Менять политический курс – это такое, дискуссионное. А вот лупить мирное сборище недорослей – это неприемлемо.

В итоге один из моих хороших знакомых резюмировал: мы таки разные. Вот умом вроде как понимаю, что нельзя, но чего-то такого в разгоне не вижу. И многие не увидят.