?

Log in

No account? Create an account

Непредсказуемость
emiliozk
Время от времени сталкиваюсь с паническими настроениями в рядах своих единомышленников. В рядах борцов со "всепропальщиками", появились свои "всепропальщики, которые кричат: "Все пропало, "всепропальщики" победят!" Такая нервная реакция связана с непредстакзуемостью результатов выборов. "Все пропало"- кричат "нео-всепропальщики"- оба Майдана были напрасны". На это я должен заметить следующее.

Люди добрые, оба Майдана стояли именно ради того, чтоб выборы были такими непредсказуемыми. Непредсказуемость результатов выборов- необходимый и достаточный признак их свободности и конкуретности. Доказательство существованияя у нас реальной выборной демократии. В атмосфере непредсказуемости власть не может мобилизовать админ-ресурс на фальсификации. Причем, очевидно, что нынешняя  власть и не собиралась это делать.

Так что, существующая в данный момент  обстановка неопределенности - это достижение  Майдана. И замечательно, что эта обстановка сохранилась и через 5 лет после его победы. Перестаньте паниковать, а лучше займитесь полезным делом, разъясняя избирателям преимущества вашего кандидата.

Луценко (ч.1)
emiliozk

Вы не поверите, чем я вчера занималась почти шесть часов кряду с перерывом на попис и заварить чаю. После того, как насмотрелась на косатую киборгиню, меня вкурвило так, что летала какое-то время на метле вокруг дымохода и не знала, чем себя занять.

Аж раптом попался на глаза пост об интервью Луценко Гордону. Пост весьма комплиментарный, но при этом от человека, который, на мой взгляд, скорее бы сожрал битое стекло, чем отреспектил Луценко.

Очень заинтриговалась, останавливал только Гордон, от которого у меня нервная почесуха, но подумала, что после "киборга" на лабутенах Гордон мне уже не страшен, а Луценко давно вызывает интерес, решила смотреть. Да, невзирая на три части общим хронометражем более пяти часов. Да, посмотрела все, прикиньте. Но знаете что? Я увлеклась, пока смотрела. Потому что это было по-настоящему интересно.

Разумеется, пересказывать 5 часов интервью я не стану, это все равно, что пересказать какой-нибудь сезон «Игры престолов». Кому станет интересно, может совершить подвиг и посмотреть сам. Но все же поделиться впечатлениями очень хочется, поэтому, чтобы не было поста-портянки в километр длиной, решила разбить на три части, хотя они тоже маленькими не будут. Будут лонгриды.

В первой части расскажу о том, что мне очень понравилось, и с чем я согласна; во второй — о том, с чем я могла бы не согласиться или поспорить; а третья будет сплошь состоять из цитат, которые, на мой субъективный взгляд, наиболее полно характеризуют Юрия Луценко не только как прокурора и политика, но и как человека. Возможно, меня после этого запишут в луценкоботы, но куда меня только не записывали, в общем, я мала в сраці таких писателей.

Итак, #Луценіада, Part One.

Что понравилось.

Луценко не старается казаться. Делать вид. Пускать пыль в глаза. Колотить понты. Делать пальцы веером. Не играет роль. Не обдумывает ответ долго. Не подбирает слов покрасивее. Не скрывает неприятного. В общем, не ерзает судорожно по скамейке до дыма из-под жопы только для того, чтобы здесь и сейчас произвести выгодное впечатление, а потом выйти и высморкаться в занавеску. Он в кадре органичен, он такой, какой есть в жизни.

На протяжении пяти часов человек искренне раскрывал свое мировосприятие, показывал все те важные опорные вещи, на которых держится его картина мира, все, что создает его реальность. Говорил обо всем, включая темные стороны «я», открывал подвалы, выводил на свет монстров, говорил о чувстве мести, о власти, деньгах, усталости, разочаровании, тиранах и деспотах, предательстве, крови, страданиях, злости. И о прощении — тоже. О счастье. О семье. О книгах. Об оптимизме. О будущем.

Я не знаю, какого Луценко было больше в интервью — Луценко-политика, Луценко-функции (прокурора) или Луценко-человека. Наверное, всего поровну, и этот микс был очень органичен. Философ и интеллигент с одной стороны; простой человек (фу ненавижу это определение, но тем не менее, хотя — пусть будет «обычный»), отец и муж — с другой, чиновник очень высокой ответственности и работоспособности — с третьей.

Конечно, как олдовая самка порохобота, я очень интересовалась вопросами и ответами на тему «кто чей человек в политике», «ваше отношение к Порошенко» и за «кого будете голосовать». Это условное деление, бо Гордон известный любитель задать вопрос с подъебом. Но в данном случае не на того нарвался, потому что получал ответы тоже с подъебом, причем возведенным в степень.

Человеком Порошенко Луценко себя не считает, а вот членом команды — да:

— Я член команды главы государства. Но я никогда не соглашусь с тем, что я чей-то человек, чьего-то имени. Работая на должности генерального прокурора, я называю себя членом команды главы государства. И считаю не зазорным, а правильным общаться с ним, спорить с ним, поддерживать его, ругаться с ним и, тем не менее, делать для страны общее дело.

Юрий Витальевич не скрывает того, что сразу после Майдана на Порошенко был очень обижен, когда в результате договоренностей на пост мэра Киева все же выдвинули не его, а Кличко. Даже на несколько дней отключил телефон, в то время как Порошенко пытался до него дозвониться. Признается, что обида была сильна, задавить ее в себе было нелегко, но он справился. И предложение занять пост прокурора впоследствии принял, уважения к Порошенко не потерял:

— Сегодня я считаю, что Кличко на своем месте. А Порошенко первые два года был просто великим. Потом он стал президентом. Ну посудите сами: в скарбниці ноль, армия полностью разрушена, экономика подорвана. И он сумел защитить, сплотить, организовать всемирный антипутинский фронт вокруг одной маленькой страны, закрутить экономику, восстановить ресурсы. Все это проходило через его нервы, через его седины.

Уверен в том, что Порошенко выполняет свою историческую миссию и что ему почти удалось сделать то, что Украина и ее руководство не смогли сделать 100 лет назад. Потому что «в 1917, 18-м, 19-м годах Украина не смогла найти своего Порошенко». Но главное здесь «почти», Луценко акцентируется на том, что миссия еще не завершена, еще все шатко, еще возможен откат назад, еще очень нужно в НАТО. Поэтому голосовать он снова будет за ПАП:

— Еще раз хочу повториться: мы должны избрать главнокомандующего, главного дипломата и главного строителя государства. А отнюдь не зарплаты, пенсии и тарифы. Эту часть задачи мы пройдем в парламентских выборах. Не исключаю, что я тоже буду в них участвовать: мне также есть что сказать по экономическим и социальным вопросам.

Что еще интересного и что понравилось.

Осознает, что акция «Украина без Кучмы» была полностью инспирирована ФСБ, но ни секунды не жалеет, что принимал в ней активное участие. Считает Кучму виновным в создании олигархии, которая «все еще перекрывает перспективы развития Украины», и в полностью диктаторской системе управления страной, при «которой была размыта черта, за которую нельзя заходить». При этом при встрече подает Кучме руку, потому что, по его словам, Кучма не только человек, но и олицетворение государственной институции.

Не сбежал за границу, когда его собирались арестовать. Хотя о возможности ареста знал задолго до, вернее, о его неизбежности. Почему не сбежал? Не снимал с себя ответственности за провал Помаранчевой революции. Если хотите, тюрьма при Януковиче — это искупление Луценко. Осознанное.

— Я мог отплатить этим разуверившимся людям одним: показать, что не все продаются и не все боятся. Это была моя миссия.

Не стесняется признаться в длительной дружбе с Саакашвили, при этом называет его деятельность в Украине разрушительной для страны. В этой связи досталось и Петру Алексеевичу: Луценко считает, что нефиг было изначально давать гражданство, после которого последовала, по его словам «неприятная процедура выдворения».

Очень понравилось, как отозвался о Ющенко, несмотря на то, что горечь по поводу профуканных перспектив Помаранчевой революции Луценко не покидает по сей день и, наверное, не покинет никогда. Тем не менее, Луценко в который раз сумел подняться над ситуацией и отдать Ющенко должное:

— Он (Ющенко) сделал очень важное дело: инъекцию национализма, которая была крайне необходима еле живому украинскому обществу. Испанский философ Ортега-и-Гассет сказал: «Нация — это ежедневный референдум независимости». Так вот Ющенко своей инъекцией национализма, патриотизма, украинскости оживил Украину и заставил ее начать сдавать этот экзамен. Сдал ли он сам его, я не знаю, но он был классный проповедник.

Против смертной казни, за легализацию оружия.

Против легализации наркотиков, за легализацию проституции.

Не жалеет, что принял предложение Порошенко и стал Генпрокурором. Гордится результатами своей работы, в пику прокурорам «с образованием»:

— Позволю себе быть наглым: я самый успешный, по результатам, генеральный прокурор Украины. Как минимум, с 2000-х. Мы самые открытые, мы пытаемся чиститься, и все это как-то происходит без юридического образования. Мое образование получено за четыре года на должности министра внутренних дела и два года в тюрьме.
Как генпрокурор горжусь не 2637 посаженными коррупционерами, не $3 млрд, возвращенными в бюджет, а что разрушил карательную систему НКВД, которая по недоразумению называлась ГПУ.

Кстати. Вы знали, что сын Юрия Луценко, едва оправившись после тяжелой онкологической операции, поставил родителей перед фактом и пошел на фронт? И родители не посмели не отпустить. Не знали? Теперь знаете, как и я. Служил под Волновахой, потом в Песках, был в 15 км от ДАП.

Далі буде.

PS
В комментариях просят ссылки на интервью, поэтому, чтобы два раза не вставать, подгружу их все сюда
1. https://www.youtube.com/watch?v=x3adiTVvrH0
2. https://www.youtube.com/watch?v=eadtIw7h39Q
3. https://www.youtube.com/watch?v=_CJA4sJaZUU


Украина и Израиль
emiliozk
Президент заручився підтримкою ще одного стратегічного союзника України. На цей раз мова йде про такого потужного союзника, як Ізраїль. Держава, яка вимушена постійно жити під загрозою неадекватних сусідів. Ситуація багато в чому схожа з нашою – і Ізраїль навчився в ній не тільки виживати, але й процвітати! Тому, безумовно, будь-яка взаємодія та обмін досвідом з цією країною для нас вкрай важливі.
І тому я вважаю дуже правильними кроки, які керівництво країни послідовно робить в цьому напрямі. Нагадаю, що в понеділок, 21 січня, Україна та Ізраїль підписали угоду про зону вільної торгівлі між країнами. Це збільшить товарообіг між країнами, підтримає наших виробників, а також дозволить їм отримати безцінний досвід.
Але особисто для мене навіть важливішою є вчорашня подія – підписання Україною та Ізраїлем меморандуму про співпрацю в сфері озброєння. Воно повинно збільшити обороноздатність українських Збройних сил, зробити нашу армію більш високотехнологічною, краще пристосованою до сучасної війни.
Ці обидві угоди насправді епохальні, і в їхньому досягненні не можна не відзначити дипломатичні заслуги Петра Порошенка. Можна сміливо говорити про те, що президент вивів співпрацю України з Ізраїлем на якісно новий рівень. Україна ніколи раніше не мала такої кількості друзів у всьому світі, серед усіх розвинених країн! І зміцнення відносин з Ізраїлем – ще одна цеглинка в цій стіні, яка все надійніше відгороджує нас від «руського миру».

Я не обладаю познаниями, чтобы рассчитать, может ли товарооборот между Украиной и Израилем достичь тех впечатляющих цифр, о которых говорили руководители государств, подписывая договор о ЗСТ. Но я точно знаю, что Израиль обладает большинством систем вооружения, которые необходимы сегодня Украине для защиты от агрессора и которые никто из западных государств пока воюющей стране не поставляет. И хотя связь между взаимоотношениями с Россией и безопасностью еврейского государства самая прямая, а тема обострения с Мордором очень чувствительная, международная обстановка вообще и связи Украины с Израилем сегодня таковы, что шанс получить необходимое для защиты суверенитета оборудование и оружие достаточно высоки. Думаю, именно этим часть украинской делегации сегодня там и занимается


Юра Луценко явно круто выступил
emiliozk
6 ч.

интересный и эстраординарный проект сделал украинский журналист Гордон - пятичасовой разговор с Луценко (в настоящее время генпрокурор Украины). Это как бы - "разговор в последней инстанции", он охватывает всю политическую историю современной Украины. Вчера стал читать - оторваться невозможно, хотя это пять часов расшифровки. (Посмотреть это смогут видимо только почитатели фильма "Дау"). Но эта беседа - несомненно, какое-то обоюдное достижение и Гордона и Луценко. (Друзья мне пишут, что Луценко много там "врет". Но при таком типе разговора человек не врет, а просто искренне излагает то, что он видел со своего места в жизни, понятно, что любой человек видит все из своей оптики... Но такой степени откровенности и глубины я не помню интервью в российской журналистике).


Революция в Венесуэле!
emiliozk
ПЕРЕДАЕТ КАРАКАС
Ну что, несколько сотен тысяч вывести на улицы удалось. Требование одно: "Мадуро - геть!". Причем к протестующим впервые присоединились жители бедных кварталов, раньше поддерживавших чавистов. Законный спикер Хуан Гуайдо объявил себя законным же (за это голосовал парламент) и.о.президента и призвал армию перейти на сторону народа. Я пока осторожен в оценках - ранее уже дважды титушки и наемники наркосоциалистов Мадуро и его начальника гестапо Кабельо (сейчас тот возглавляет незаконный псевдопарламент - кстати, именно дон Диосдадо стоит за покушением на сенатора Марко Рубио в начале 2017 года) подавляли восстания жестокостью. Трамп пригрозил наложить эмбарго на венесуэльскую нефть в случае массового насилия и признал el presidente declarado Гуайдо законным главой государство. В Венесуэле зашито до $60 млрд китайских, российских и иранских денег, не исключено что находятся и банды наемников из Абхазии, Южной Осетии и ОРДЛО (гауляйтеры двух первых были на "инаугурации" дважды узурпатора Мадуро 10 января). Первые жертвы были уже вчера ночью, сегодня идут локальные стычки. El pueblo unido, jamás será vencido. UPD. Гуайдо признала Канада.UPD. Хесус Альберто Милано Мендоса, дивизионный генерал вооружённых сил Венесуэлы призвал армию присоединиться к мирному протесту против Мадуро.

На данном изображении может находиться: 2 человека, люди улыбаются, толпа и на улице


Класифікація порохоФОБІВ
emiliozk

POST SCRIPTUM та класифікація порохоФОБІВ
(пост для друзів)

10 000 лайків, 9000 репостів, 1000 нових підписників, численні цитати у пабліках новин і навіть зроблений ентузіастами переклад на українську – таким є ефект мого посту «Синдром Зеленського», опублікованого 2 дні тому.
Результат неочікуваний, зважаючи на те, що я – звичайна людина, не журналіст і не політолог (а також не бот, не троль на зарплатні, не співробітник Мінстеця і не рептилоїд з планети Набіру). Я - той самий середній бюджетник, що їздить на вихідних до Будапешта і Вроцлава та живе там у хостелах економ-класу.
Звідки ж така популярність?

Мабуть справа в тому, що я писав не про Зеленського, а про небезпеку простих відповідей на складні запитання – і особливу небезпеку тих, хто такі відповіді обіцяє дати.
Право-консервативна влада, націлена на еволюцію та довге зростання, в Україні ще ніколи не приживалася. Виговський, Мазепа, Скоропадський – кращі, як на мене, діячі нашої історії, програли тому, що не мали народної підтримки. Занадто багаті, занадто «вумні», занадто націлені на університети, флот, реформи, створення власної еліти, міжнародне визнання. Гей, а хто ж буде роздавати народу гречку?!

Сьогодні ми стоємо на тому ж самому роздоріжжі, на якому стояли за часів Мазепи.
І ціна питання аж ніяк не менша. Програє наш новий Виговський - програємо ми.
Ті, хто вподобав мій допис, мабуть теж це відчувають.

Але, виявляється, нас багато! Тож, мої надії на перемогу зміцнилися. Дякую, друзі!

Звичайно, багато і тих, хто з нами не згоден. Читаючи критичні коментарі під своїм дописом я помітив, що цих незгодних можна поділити на декілька категорій (коментарі на кшталт "автор дебіл" тут не враховані). Пропоную вашій увазі авторську класифікацію порохофобів, а також короткі інструкції з екзорцизму. Може, колись знадобиться.

1. ВАТА. Тут все просто. Російська пропаганда зробила за Порошенка справжнього антихриста; був би живий Гітлер – знов би застрелився від заздрощів. Слухачі Вєстєй.вру та їхніх вітчизняних ретрансляторів ненавидять Порошенка так, що втрачають здатність писати коментарі без помилок: від однієї лише згадки їх корчить як біса від ладана.
Цю категорію лікувати марно, але можна звернути на них увагу когось більш притомного: дивись, як до нього ставляться свнсбки. Ти з ними, чи як?

2. ЗУБОЖІЛІ. Це ті, про кого написаний попередній пост. Величезна і різношерста група людей, яких об’єднує ліво-патерналістський погляд на суспільство. Вічно незадоволені і ображені, розгублені і непослідовні, позбавлені стійких переконань, падкі на сенсації і фейки, вони шалено потребують Великого Тата, який би прийшов, нагодував і захистив. У психології це називається рецептивною акцентуацією: «я – хороший, тож годуйте мене за це». Реформи для них незрозумілі і лячні. Будь-які досягнення, що не додають грошиків у гаманець, їх лише дратують. «Навіщо ця декомунізація? Краще б…» – це вони.
У когось із «зубожілих» і справді скрутне життя, і їхня проблема в тому, що вони вважають Президента персонально за це відповідальним (хоча, скажімо, субсидії запрацювали саме за його часів). Але трапляються і «зубожлі» з видами Флоренції на аватарці і власним басейном у хроніці. Тож це, все ж таки, психічний, а не економічний феномен.
Зубожілим я не раджу показувати графіки зростання золотовалютних резервів та пасажиропотік з України до Єгипту, їх це не вражає. Краще вивести їх на дорогу і хай рахують іномарки по $50000 кожна. Коли нарахує тисячу, можна продовжувати бесіду про «країну на межі гуманітарної катастрофи».

3. НАЦІОНАЛ-РОМАНТИКИ. Мене вони майже не критикували (хіба що було декілька зауважень, що не українською написано), але серед противників Президента таких багато. Вони закидають Порошенку, що він не заборонив російську мову, не повісив Мертвечука і не кинув танки на Донбас і Крим. Що Президент декілька разів зустрічався з Тим, кого не можна називати, і тиснув йому його слизькі щупальця (чи то були клешні?). Що ж, реалізм і романтизм – це антоніми. Патріотичним опонентам можна було б нагадати про українізацію суспільного мовлення, про тотальну декомунізацію, про визнання вояків ОУН-УПА ветеранами війни, про армію, що увійшла у десятку найсильніших у Європі, про відмову від російського газу і вихід з СНД, про «Зродились ми великої години», про «Слава Україні», про послідовну і успішну боротьбу за Томос. А далі спитати, хто з попередників та альтернативних кандидатів зробив у цьому напрямку більше за Порошенка? З чиїми здобутками це взагалі можна порівняти? І хто сьогодні хоча б обіцяє продовжити у тому ж дусі?

4. ЄВРОПЕЙЦІ-АНТИКОРУПЦІОНЕРИ. Це найбільш адекватна частина опонентів, до якої певною мірою належу і я сам. Так, ніде правди діти: системних змін у питаннях права і справедливості у країні майже не відчувається. Жодних серйозних спроб приборкати безглузду бюрократію, що зжирає час, нерви і гроші людей, поки не помітно. Правоохоронній системі не довіряють навіть діти. Майже усіх крадіїв, спійманих на гарячому, відпускають суди. Чи винний у цьому Порошенко? Я, чесно кажучи, вважаю, що винний. Принаймні певна відповідальність за це в нього є. Так, він не цар, але якби БПП-Солідарність подала законопроект про тотальну заміну суддів та прокурорів, або якби закон про люстрацію не був спущений на гальмах – сьогодні ми мали б іншу країну. Чому це не зроблено? Тому, що підтримка правлячого класу має свою ціну, а без неї не вдалося б зробити взагалі нічого? Чи тому, що Президент почувається у цій прогнилій системі цілком комфортно? Я, звичайно, цього не знаю. Але я знаю, що політика – це мистецтво можливого. Нам треба обирати з реальних кандидатів, а не зі своїх мрій. Тож, панове європейці, давайте згадаємо, хто дав нам безвіз, євроасоіціацію (мету Євромайдану!), підтримку усього цивілізованого світу, виграні міжнародні суди і джавеліни, ProZorro, прозорі офіси і закородонний паспорт за 2 тижні, хто вільно володіє англійською (підказую, це не Юля) – і зробимо свої прагматичні висновки.
Просто оберемо того, хто краще за інших робить свою роботу.

Завжди ваш,
Дмитро Лєрнер

Від себе: Додам до класифікації, запропонованої цим чудовим автором, ще одну категорію

5. Прихильники "соціалізма с чєловєчєскім ліцом". Вони в чомусь схожі на вату (патерналістське прагнення отримувати гроші за втому, ненависть до класу бізнесменів та ринку) . При цьому,  ненавидять Пороха всією своєю душею трудової радянської інтелігенції. Але вони

не люблять радянське минуле, бо проти утисків свободи й репресій, вважають це "викривленнями соціалізму".

Хочуть щоб їх держава годувала й утримувала, але свободу не обмежувала. Своєю проєвропейською налаштованістю  вони схожі на анткорупціонерів- європейців (п.4), але мають наївні міфологізовані уявлення про Європу, що походять з казок радянських "шестидесятників". Їхня риторика зазвичай торить дорогу диктатурі, пропонуючи солодку утопію рабства з добрими рабовласниками. Серед цих людей багато самозакоханих  моралізаторів, що на себе самі наділи "білі шати" й готові судити зі свїх недосяжних моральних висот Пороха й всіх, хто не вміщуться в їхнє обмежене уявлення про життя.

Терміново! Тарифній геноцид в країнах ЄС!!!
emiliozk
Терміново! Тарифній геноцид в країнах ЄС!!!
У Данії люди у середньому платять 30% доходу на житлово-комунальні послуги! У Фінляндії - 28% У Франції - 26%!
І це ще без квартплати/оренди житла, які у Європі страшенно дорогі! І це ж у середньому! А як же ж "прості люди", в яких життя гірше за середнє - як вони там взагалі виживають?
Юлю у королеви Данії! Зеленського у президенти Франції! Ляшко хай гризе морозну землю Фінляндії - бо треба ж терміво припинити тамтешнє зубожіння!
...
А нам, будь ласка, залиште Порошенка - він непогано справляється.

Нет описания фото.
Нет описания фото.