?

Log in

No account? Create an account

Какой Президент нам нужен
emiliozk

Коварный хер.

В моем мире люди делятся на два типа: те, кто будут выбирать президента, и те, кто - Верховного главнокомандующего.
Все споры о президенстве мне неинтересны - я не понимаю в дипломатии, и это, в принципе, и все.

Но мне очень важно, кто будет Верховным Главнокомандующим. Бо если мы не сможем победить в войне - русские придут, и моя семья будет жить так же херово, как живут тысячи семей в Донецке. Хорошо, что я этого уже не увижу - к этому моменту я и еще много таких же, как я - будем мертвы. Лежать десь в посадке под Ромнами.

Поэтому мне нужен нормальный, толковый и умный Верховный Главком.
Видишь - я очень приземленно мыслю, никакого "счастья и процветания для людей", "чесних більше" и "президент должен быть просто честным человеком".
Мне не надо "честный", вибач, я ж с маленького города, и это не вытравить, наверное, уже никогда.
Мне не нужен просто честный.

Мне нужен хитрый, коварный и изворотливый хрен с железными нервами, талантливый як Наполеон, тот, кто сможет договориться с США за 270 лямов баксов помощи, кто будет врать, подкупать, запугивать и льстить, но сколотит антироссийскую коалицию, кто будет нагибать, убеждать, перекупать продажных депутатов и таки держать в раде вектор "нахер от россии" максимально долго.

Потому что именно россия хотела убить меня на Донбассе девять долбанных месяцев минус отпуск. И я не хочу, чтобы с ней договаривались, бо она хотела лишить моего сына - папы. И папе пришлось нормально так вывернуться, чтобы у нее це не получилось, а задачи были выполнены.
Видишь - я очень примитивен. Никакого патриотизма, вышиванок и пения гимна пять раз в день.
Мне нужен Верховный Главком - матерый, злой и умный хер.

А в президентах я не шарю, вибач.


Українська шизофренія
emiliozk

Люди добрі


Ніщо в нашому житті не здатне загнати в такий глибокий ступор зачудування, як деякі результати соціологічних опитувань українського народу. Саме на такі випадки в нього ж, у народу тобто, вже споконвіку заготовлено відповідну приказку – хоч стій хоч падай.

От і вчергове опубліковане дослідження щодо рівня довіри нашого загалом не надто щедрого на довіру населення відносно до різного типу соціальних інституцій не обійшлося без усіляких дивнот.

Ні, те, що «Президент, уряд і Рада мають найнижчий рівень довіри», якраз не дивує зовсім, а стабільно підтверджує поширене враження, що українці завжди ненавидять владу, особливо якщо вона своя, українська. Цю рису чомусь прийнято плутати з міфічною волелюбністю та вважати проявом шляхетного анархізму. І навіть гордо вважати, що завдяки цьому в нас неможливий тоталітарний вождь.

Насправді все не так красиво. Українці дійсно не люблять влади, і переможець (або  переможниця) недалеких виборів уже за лічені місяці свого врядування отримає такий зашкал усенародного гніву та паплюження, що мало не здасться.

Державна влада для українця – ворог абсолютний, ворог номер один. З єдиним уточненням: якщо вона не радянська. Тільки з нею єдиною наш народний «дух анархії» якось загалом незле зживався. Не те щоб особливо любив, бо за що її було любити, але, можна сказати, загалом толерував. Існують ще перекази про подібне, переважно шанобливе ставлення до російського царя та австрійського цісаря. Однак з огляду на віддаленість у часі соціологи вже не можуть цього перевірити, а історики, як відомо, взагалі не науковці.

Тож повертаючись до згаданої на початку цих нотаток публікації, відзначмо для себе, що з українцями все гаразд і вони продовжують бути собою, тобто не любити владу. Інша річ – дещо маніпулятивний заголовок, з якого можна виснувати, що найненависнішим для українців (згаданий першим у заголовку) є їхній президент. Але якщо, крім заголовка, прочитати й сам текст і уважніше придивитися до наведеної в ньому таблиці, то зауважимо, що у владній тріаді якраз президента не люблять найменше. Лідером антирейтингу є, як видно, парламент, і коректний заголовок повинен би звучати «Рада, уряд і Президент мають найнижчий рівень довіри» – саме в такій послідовності. Втім, це лише мимобіжне зауваження, й можна погодитися з тим, що від перестанівку інститутів влади сума недовіри до неї не міняється.

Приємно, що такий же високий рівень недовіри в українців викликають російські ЗМІ. Цьому явищу можна було б лише радіти, якби не деякі ознаки шизофренії. Російські ЗМІ, як відомо, не мають для поливання ненавистю об’єкта, улюбленішого за українську владу. З чого випливає дивне роздвоєння опитуваних українців. Бо в чому ж тоді вони аж так не довіряють російським ЗМІ, якщо аж так не довіряють тим, проти кого російські ЗМІ найбільше працюють?

Отакі поки що дива з недовірою.

Але що натомість із її протилежністю? Що з довірою? В чий бік випромінюють пересічні українські серця тепло й симпатію?

Й тут нарешті – момент, відповідний для нашого з вами зачудування. Бо виявляється, що українці найбільше довіряють такій не зовсім виразній соціальній категорії, назва якої «звичайні люди у Вашому населеному пункті».

Господи, які разючі зміни відбулися з народом, щодо якого сторіччями вороги щосили поширювали чутку, ніби найвище в житті задоволення він отримує від смерті сусідової корови! Немає вже тих українців, усі перевелися – і  слава Богу! Нині з ними діється щось протилежне і прекрасне: саме сусіди (яких лукаві соціологи завуалювали під «звичайних людей Вашого населеного пункту») є для українця найвищим авторитетом. З усіх-усіх, які лиш існують на світі. Слава «звичайним людям мого населеного пункту» – невичерпному джерелу моєї соціальної довіри!   

Вам віриться? Мені якось не дуже. Особливо, зважаючи на реальний рівень міжлюдської солідарності та взаємної підтримки серед «звичайних людей» наших «населених пунктів».

Тут я мушу уточнити: моє «не віриться» стосується не соціологів, а їхніх респондентів. Вибираючи відповідну категорію із запропонованого соціологами набору, українець відповідає не зовсім чесно, бо при цьому конструює позитивний образ себе самого – з огляду на анонімність опитування, мабуть, лише для внутрішнього вжитку. Іншими словами, робить себе красивим у власних очах. Він не лох, щоб любити владу. Тож він і не любить її. Зате найбільше любить простих людей. Добре ставиться до сусідів. До «волонтерів, які помагають армії». До «волонтерів, які помагають переселенцям». До самих «переселенців». До Армії й до Церкви.

Остання при цьому може означати й гундяївську – в опитуванні ж не конкретизовано, якій саме з Церков народ довіряє більше, а якій менше. Соціологам ідеться про Церкву як інститут загалом. І як тут мені, такому красивому та правильному, не зізнатися в довірі до неї? Дарма, що двічі на рік заходжу.

При цьому кидається в очі доволі виразна закономірність: якщо об’єкти, сказати б, нелюбові такі конкретні, що конкретніше не буває, зі своїми конкретними обличчями (Рада –  тобто депутати, уряд – тобто міністри і Президент – взагалі одна конкретна особа), то об’єкти любові – навпаки, що розмитіші й невиразніші, то шанованіші – «звичайні люди», «волонтери» (двох різних типів), «переселенці». Навіть з Армією неясно, чи про ЗСУ більше йдеться, а чи про добробати, про «штабних київських генералів», а чи про «рядових окопних героїв».      

Тож підбиваючи деякі підсумки, нам залишається пожалкувати за відсутністю в наборі ще хоча б кількох категорій. Наприклад, «рідні батьки, діти, найближча родина». Або, скажімо, «куми». Кому, українці, більше довіряєте – рідним батькам чи урядові? Братам і сестрам чи парламенту? Своєму кумові чи президентові?

Можемо не сумніватися в результатах такого опитування. Але при цьому, дорогі українці, варто би перестати обурюватися, що й президент ваш також найбільше довіряє кумові – звісно, своєму.

https://zbruc.eu/node/86611


Насчет Анастасии Шевченко
emiliozk
Поражает какая-то бессмысленная  звериная жестокость даже как для путинского режима.
Такое  совершают только люди, одержимые ненавистью, озверевшие.
Трудно представить, что нарушение Анатасией нелепого думского закона может реально вызвать такую искреннюю ненависть, что даже детей не жалеют.

Возникает подозрение, что причиной этой ненависти является ее характерная украинская фамилия.
Такое я встречал много раз применительно к еврейским фамилиям и их носителям.
Причем, часто объектом запредельной ненависти становились люди, никакого отношения к еврейству не имевшие. Например, потомки василеостровских немцев.
Вероятно, издевательство над  Анатасией Шевченко -похожий пример применительно к носителю украинской фамилии.

В общем, украинцам следует понимать, что будет если Мордор придет к ним.

Идиотам об очевидном. Очередной раз
emiliozk
Вот уж от чего меня совсем «шляки трафляють», так это от патетических визгов сторонников Зе: «Неужели вы согласны и дальше терпеть эту страшную коррупцию Порошенко?» Я здесь даже не об объективности оценки современной коррупции говорю, а о том, что ни один политический проект в истории Украины ещё не был настолько открыто коррупционным, не имел настолько ярко выраженной утилитарной финансовой цели, как приведение к власти Зеленского (как минимум - создания в парламенте влиятельной фракции). Первоочередная задача этого действа (как и продвижения Коломойским ещё двоих полностью зависимых кандидатов и явная поддержка Тимошенко) - получение политического влияния, которое позволит остановить взыскание Украиной за границей двух миллиардов долларов, украденных бывшими владельцами Привата у его вкладчиков. Ну, о том, сколько денег Коломойский ещё украдёт у нас в будущем, получив власть в Украине, мы можем только догадываться.
Так что, вперёд, ребята, все на поддержку Зеленского - решительного борца с коррупцией и олигархатом!

Медіакурви, як дороговказ
emiliozk
Муженко ,не називаючи прізвища-
"Навесні ми будемо вибирати не тільки Президента, який поведе країну в ЄС і НАТО, а перш за все Головнокомандувача, який захищатиме її в найближчі 5 років.."
Бутусов: "ААААААААААА!!!!! попался!!
Муженко АГІТУЄ за Порошенка!!!!"
Тобто все це медіаблдцтво чудово розуміє цілі та задачи решти кандидатників , нічого з вишеназванного там і в планах нема.
Навпаки.
Так хто ви після цього,"незалежна пресса"?
Питання риторичне.



На данном изображении может находиться: текст

Две составные части
emiliozk
От  горячих оппонентов Порошенко я слышу два  направления критики

1.  Минские соглашения- это зрада, чрезмерный  компромисс. Не надо было идти на этот компромисс с Путиным и слушаться европейских партнеров. Надо было проводить всеобщую мобилизацию, вводить военное положение и воевать до победного конца.

2. Минские соглашения- недостаточный компромисс Надо опять садиться за стол переговоров с Путиным и любой ценой прекращать войну. Идти на новые компромиссы.

Сторонники этих позиций  часто используют  другие слова для их формулировки. Но если отбросить всю ура-патриотическую или, наоборот,  миролюбивую трескотню, то суть оказывается именно такой, как она сформулирована в приведенных двух пунктах.

Точка зрения, это личное дело ее носителя. Имеют право.  Удивительно не наличие в обществе разных взглядов.   Удивительно то, что носители этих двух взаимоисключающих точек зрения совершенно не пролемизируют друг с другом. Вместо этого, они дружно атакуют Порошенко, предъявляя ему взаимоисключающие претензии. Часто акции против Порошенко проводят совместно.

Но самая удивительная категория сограждан- это те, кто исповедует оба подхода одновремено. Прямо так и излагают: "Во-первых, он- предатель. Заключил Минские Соглашения. Во- вторых, он не хочет заключать с Путиным мир. (т.е. идти на бОльшее предательство исходя из их первой позиции).

Пугающий идиотизм.

"Lies, damned lies, and statistics" (c)
emiliozk
Роль человека в статистике
Едва только пару месяцев назад сменили главу Росстата, в России сразу пересмотрели в сторону увеличения данные по росту ВВП за предыдущие несколько лет. А сегодня с гордостью объявили, что по результатам прошедшего 2018 года российская экономика по показателю роста ВВП и вовсе побила все рекорды. Я вот думаю, может дело не в Президенте, Раде и Премьере, может, чтобы обойти по росту экономики показатели Китая, нам тоже стоит просто голову Держстата поменять? Кстати, далеко искать не нужно. - Посмотрите, как и кто у нас подсчитывает предвыборные рейтинги - масса достойных кандидатов, готовых как угодно и где угодно нули рисовать.

О наших дорогих российских либеральных учителях жизни
emiliozk
Начитался сегодня советов из Москвы от разных интелектуалов и либералов , за кого мне лучше голосовать. Сначала хотел этот бред здесь крититически обсудить. Но потом передумал. Лень.

Вместо этого решил повторить свой пост более чем 2х летней давности на эту тему. Этот пост тогда разошелся по разным изданиям. До сих пор, его время от времени где-нибудь встречаю с исправленными опечатками и без ссылки. Но я не в претензии. Пускай люди читают, а я  в классики не мечу. Долгожитие поста связано не с моими сомнительными литературными спообностями, а с не умирающей  актуальностью темы.





Последний абзац поста был привязан к тогдашней ситуации в США сразу после избрания Трампа. Тогда русские либералы бросились  учить американцев демократии...

Из Беларуси пишут
emiliozk
На данном изображении может находиться: текст