?

Log in

No account? Create an account

Перевод стрелок
emiliozk
5 ч.

Я-то сразу заметил то, о чем пишет Доник: что все объяснения по стрельбе, включая заявление командующего ССО, касаются исключительно стрельбы в ответ (запрещали или нет), тогда как изначально речь шла о запрете отработать по вражеской батарее на упреждение - когда она только выходила на позиции.
"Перевод стрелок" техничный, но это для тех, кто читает поспешно или невнимательно.
Хотя, если вдруг что, вот тут расставлены точки над і.

На данном изображении может находиться: текст

Пустозвони
emiliozk

партія Голос знає як потужно реформувати школу - розділ програми про освіту починається так:

"Ми запровадимо електронні підручники на цифрових планшетах для шкіл. Учням більше не доведеться тягти до школи стоси важких книг —все необхідне міститиметься в легкому цифровому пристрої. Натомість, дома вони зможуть використовувати звичні паперові книги, якщо їм буде так зручніше"

Chacha Shushuridze

3 ч.

схоже, автори програми Голосу читають мій фбук і все роблять навпаки

тільки написав пару постів, що в нас поширена думка про корінь зла "в браку чесних та професійних у владі", яка є хибною, як Голос в програмі видав:

"Ми замінимо найслабшу ланку в державі —неефективну владу, сформовану політиками старої генерації, непорядними і непрофесійними управлінцями, які 28 років крали в українців їхнє майбутнє"


Съезды
emiliozk
О СЪЕЗДАХ ПАРТИЙ
Посмотрел я съезды партий. Сразу выведу за скобки "Є-Солидарность" - они вроде как определяются завтра (и если у меня там есть интересы, то они, скажем так, "другого рода"). Из прочего: Буба Гройсман - печалька, могу "наотмашь" сказать - не буду поддерживать, хотя раньше смотрел с интересом. Нет энергии, ну и милашка Гриневич, позволившая венграм пробивать нам по прямой, при этом главное в реформе в/о не сделано. Так что, Буба - досвидос. "Голос" - кроме Притулы - печалька, помесь старых проектов Пинчука со слабой закусью хрупкими фарфоровыми зубками на шейной складке западного избирателя. Так себе, если честно. Что касается реакционеров, контры - ну что, сказать, молодцы - за минусом Януковича восстановили, по сути, Партию Регионов, пусть и со слабым условным лидером, но там прёт вся мощь традиционной олигархии, ога, кроме потенциального второго места по спискам, они и первое могут взять, а по округам - теперь,с "Видром", да и все полсотни. Скажем за это спасибо нашим зрадофилам, им уже дали по стылому бутерброду и отпустили по домам. Приятно удивила - лично меня - только "Сила и Честь" (СіЧ) Смешка. Не рекламирую, и не факт, далеко, что буду за них голосовать - но, таки да, сравнительно с другими много объективно приличных персонажей в условно проходной части. К слову, Анатолию Гриценко пора как-то смириться, что ли? "Слугу народа" комментировать пока не буду, могу только сказать, из наблюдений "в поле", что в неё полезли все старые гангстеры и вечные фарбовані лиси-прихлебатели. Дай им Бог здоровья. В общем, если мы идем по сценарию "21 июля", то пока вот так.

Не стреляйте в пианиста
emiliozk

Кирилл Данильченко ака Ронин

История перемирий и прекращений огня, чтобы в Кремле догадались, что Украина хочет мира на востоке, вполне доступна любому с IQ > 70. Странно, что Кучма, миллион раз общавшийся в Минске с россиянами и их ручными клоунами, почему-то её забыл. И теперь предлагает то снимать блокаду, то просит ввести в Минские соглашения пункт, что находящимся на линии боевого соприкосновения запрещено открывать огонь в ответ. Блокада, кстати, она ведь не упала с воздуха, а началась синхронно с отжимом наших предприятий в ОРДЛО — шахт, цикла замкнутого производства металла, электростанций, завода «Стирол». Далеко не Киев заставлял выдавать зарплаты на карточки осетинских банков, останавливать домны и распиливать предприятия; до 2017 года платили себе налоги и возили грузы через линию боевого соприкосновения как субъекты украинского права. Кстати, работает блокада или нет — легко узнать, прочитав многочисленные интервью или воспоминания со стороны боевиков: «Ты зачем здесь?» — «Жена грызла, сбежал». — «А ты?» — «Кормят. А куда ещё? 15 тысяч в рублях, если в шахту, 15 тысяч в рублях, если воевать. Такса одна, риск примерно одинаковый. Всерьёз уже никто не воюет и не работает».

Но раз нет никакой возможности проанализировать склонность Кремля к соблюдению договоров, то мы люди не гордые и можем напомнить сами. Только слабовидящий аутист может не разобрать, кто хочет мира, а кто — бесконечной войны, чтобы как можно дольше не вспоминали о Крыме на фоне Донбасса. Тут, конечно, стоит оценить, что желание Украины делать уступки озвучивает пенсионер, которому наплевать на рейтинг, а не молодая команда напрямую. И не оставить за скобками, что новогодних и пасхальных перемирий уже было десятка три, вплоть до опечатанных миномётов и САУ в отдельных случаях. Так что тут, как в истории с динозавром, 50 на 50% — или встретишь, или нет. Или новая администрация серьёзно решила попробовать продавить уступки, дав Кучме полномочия, или это просто речи за всё хорошее против всего плохого. Но вспомнить события, которые были вчера по историческим меркам, крайне полезно. Помогает избавиться от необоснованных иллюзий о том, как весь мир хочет рассмотреть наш мирный порыв.

Первый убитый на переговорах офицер СБУ Геннадий Биличенко — 13 апреля 2014 года. Это, конечно, было давно и никому, кроме его семьи и коллег, в 2019 году неинтересно. Но помнить обстоятельства необходимо — на переговорах, прикрываясь гражданскими и захваченными автомобилями. В разгар первого раунда переговоров, ещё до Женевы. Не Гиркина, который нарушал обычаи ведения войны, захватывал инкассаторские автомобили и рассекал в охотничьем камуфляже без знаков различия, застрелили как собаку, а погиб украинский переговорщик. Погибших было бы больше, если бы военные не отработали из башенного пулемёта БТР. Кстати, в нарушение приказа, да. Одна чёрная костяшка на счетах, чтобы не забывать, как РФ ведёт переговоры.

17 апреля заявления в Женеве, с участием РФ — распустить незаконные вооружённые формирования, освободить административные здания и обеспечить амнистию всем, кто сложил оружие. Какая отличная пресс-конференция и прорывные решения. Что произошло 16–17 апреля в объективной реальности? Захват телевышки на горе Карачун и отжим 6 БМД и «Ноны» у десантников 25-й бригады. Дальше наркоман Пономарёв, мелькая гнилыми зубами, разъяснил, что где он, а где — Женева. Это закончилось людьми со вспоротыми животами в реке и ПТУР по вертолёту на Краматорском аэродроме. Перекинули костяшку на счетах, вспоминаем дальше.

25 мая ещё действует перемирие по поводу выборов президента-2014. Наплевав на эти тонкости, 22 мая Безлер, космический десантник, с медалями за службу ФСБ, позже эвакуированный в РФ, проводит рейд в Волноваху — 18 погибших у ВСУ. А 25 мая Ходаковский, позывной «Генерал», и прочие Павлы Зябкины наведались в Донецкий аэропорт имени Прокофьева. Если бы мы не подняли в воздух авиацию и не перебросили специальные части, то потеряли бы оба терминала и ВПП в считанные часы. Ещё одна костяшка в счёт, как выглядит мир, труд и май.

24 июня. Украина берёт на себя обязательства по прекращению огня. А боевики из ПЗРК валят Ми-8 МТ у Карачуна — номер 63 жёлтый. Там не только пилоты и бортинженеры, но и 5 сотрудников СБУ — специалисты по мониторингу мирного плана, которые ставили камеры и оборудование для фиксации, кто именно открывает огонь. 9 украинцев сгорают в обломках машины.

26 июня атакован 1-й блокпост — «Рыбхоз». Танки сбивают немногочисленную пехоту, расстреливают почти в упор оператора ПТРК и «утюжат» окопы в низине гусеницами. Гибнет ещё 4 украинских бойца. И только 30 июня, это уже после гибели 49 человек в Ил-76 в Луганске, выходит под камеры Порошенко и решением РНБО останавливает режим прекращения огня. Я помню, как сильно давили на власть тогда начать операцию, что, мол, разве это нормальная война, когда уже сбито 5 самолётов и вертолётов и за сотню убитых, а у нас как не Женева, так имплементация мирного плана. Это потом уже все устали и захотели снижения тарифов — тогда призывали или воевать, или сдаваться даже самые унылые.

Осада Донецкого аэропорта. Что делают боевики во время перемирий и прекращений огня, чтобы вывезти тела? Окапываются вокруг терминалов, ставят мины и выдвигают блоки к пожарной части и по направлению к Пескам. Помните, знаменитый блок «Моторолы», где «Купол» и ныне почивший любитель быстрой езды на лифте пожали друг другу руки? Вот так вот и докопались до того, что во время перемирий, чтобы не провоцировать обстрелы и гонки по ВПП, приходилось проходить досмотры и возить воду. А как заложили заряды в несущие стены и колонны? Проникли в подвалы во время гуманитарных пауз и игры в «кошки-мышки» вокруг терминалов.

А помните штурм Дебальцево, чуть ли не в прямом эфире переговоров и Путина, хлопающего глазами, что ВСУ в окружении и угрозы раздавить нашу армию? Это был какой по счёту Минский протокол? Он, конечно, не имеет альтернативы, но что-то и тогда не припоминаю готовности Кремля к компромиссу и твёрдому миру. В общем, много чёрных костяшек, пару сотен погибших у нас — это пляски вокруг перемирий, 31 блокпоста, обеспечения ротаций и столкновения на почве спорных территорий. Но помнится мне одно событие, недавно ему была годовщина, после которого партнёров по Минску как подменили.

3 июня 2015 года, где-то с 03:00 утра два батальона «Востока» и «Пятнашки», при поддержке различных экзотических новообразований «ДНР» (вроде спецназа прокуратуры) начали «шатать» блоки 28-й бригады в Марьинке. Обработали артиллерией, в том числе и тактический тыл, в самом городе прилетало и по госпиталю, и по садику «Золотой ключик» — почему-то боевики не послушали Кучму и были способны работать по садикам и школам. Нажали достаточно крепко, второй батальон одесситов вступил в плотный ближний бой на опорных пунктах, на одном из них пришлось отойти. Где-то с 04:30 дежурные батареи и САУ БрАГ-28 и 55-й ОАРБр, не дожидаясь отмашек, начали насыпать по наступающим. К обеду дело дошло до «Ураганов» в терапевтических количествах и 152-мм снарядов сотнями штук. К вечеру у противника было под 200 с копейками убитых, осколочных раненых и контуженых. Фактически оба батальона потеряли боеспособность и вернулись на исходные. И после этого любые действия уровнем от батальона как пошептало и рукой сняло. На секунду, с 2015 года. Набегают на «секреты» «Айдара» или пытаются устроить спам ПТРК, ведут снайперскую войну или ставят мины. Но вот двумя батальонами в лоб, как в Углегорске и Марьинке, не спешат — даже необучаемые поняли, что такое две роты, выведенные вчистую из строя за световой день.

Интересная штука, всё, чего мы добились в ООС — это результат силового воздействия. Транспортные вертолёты перестали сбивать, как при полётах на Карачун, не потому, что договорились, а потому, что проникнуть в тактический тыл ПЗРК немного тяжелее, чем попасть на кладбище при попытке. И всё чаще история с 31-м блокпостом и проблемами со снабжением повторятся у «гибридов». То на ЯБП у Царской охоты и «Прыща», то на недавно оставленной боевиками «Дерзкой», то по дороге в Жолобок. И чем больше проблем у них, тем меньше проблем у нас. После чего прекратились нападения на комендатуры переодетыми, убийства переговорщиков и демонстративные кормления пленных погонами? После того, как начался падёж скота на территории «республик».

Ни одни многочисленные переговоры с РФ — в Астане по Сирии, в Сочи по Украине, многочисленные круглые столы по Ливии и Венесуэле не привели ни к чему. Ноль. Зеро. Россияне продолжают оставаться в интересующих их странах, неся финансовые издержки и человеческие потери. Сколько это может продолжаться? Поколение человеческой жизни азербайджанцы катаются в Минск поговорить о мире в Карабахе. Папа Асада Хафез ещё в 1982 году «утюжил» Хаму танками, убив несколько тысяч человек. Как успехи Турции по переговорам с РФ — уже перестали бомбить Идлиб? А когда перестанут, Леонид Данилович? А когда выведут войска из Грузии? Когда перестанут убивать людей на Кавказе? Вот в этой плоскости примерно лежат все вопросы о мире — Кремль считает, скрипач не нужен.

Силовой операции против страны-носителя ядерной триады не будет, а экономическое давление и потери нескольких тысяч человек в год можно выдержать. Ну выпали россияне из первой пятёрки стран по тратам на обороне. Ничего — для Украины и Сирии хватит, ещё и на Венесуэлу останется. Пока максимально твёрдо и понятно эту простую идею не будут доносить в Украине из каждого утюга все СМИ и политики, мы так и будем скакать на граблях. Что легко можно было давно закончить войну, да не хотят олигархи. Только фамилия этих олигархов будет меняться — раз в 4 года.



Стриманий оптимізм від діда Свирида
emiliozk

Доброго здоров’я, друзі! Надворі неділя, погода чудова, є вільний час і гарний настрій, тому дід наважиться підбити деякі підсумки, поразмишлять і порассуждать. Розмишлять і рассуждать дід любить про сферу зовнішньої політики, але не тільки. Тож кому дідові сільські наблюдєнія цікаві, заварюєм собі… нє, спочатку годуєм котиків та цуциків, чухаєм їх за вушками, а вже потім заварюєм собі каву чи смачнезний чай. Помивши перед тим руки, бо хто його зна, де оті хвостаті бестії тинялися. Ітак.

Але спочатку вводна байка. Якось дід був у далекій дорозі і наш літак пролітаючи над Гімалаями потрапив у турбулентність. Там сходяться якісь потужні повітряні потоки, тому то була не просто турбулентність. А така несамовита бовтанка, що серед пасажирів реально почалася паніка. Правда, почалася вона не зовсім через турбулентність, а через розпачливі вигуки двох молодих хлопців, які сиділи неподалік від діда. Їхні вигуки в наелектризованій атмосфері Боїнга, котрим кидало угору і вниз, пролунали як набат, різношерста й різномовна пасажирська публіка дружно зацокотіла зубами, у різних кінцях літака заплакали діти, а деякі дорослі почали уголос молитися. Але оті двоє зберігали зовнішній спокій, бо, як виявилося, вигуки їхні викликала не турбулентність. Обидва сиділи в навушниках та втупившись в екран ноутбука дивилися кіно. І не просто кіно, а якийсь фільм-катастрофу, у якому в тартарари летіла уся наша планета. Зиркаючи час від часу на тих хлопців я аж запідозрив чи не українці вони часом. Бо ж відомо, що українцям реального екстриму завжди мало – нерви собі обізатєльно нада полоскотать ще й ужасом кінематографічним.

Останніми тижнями атсомфера в українському інфопросторі дуже нагадує мені вищеописану ситуацію в тому літаку. Країна об’єктивно проходить зону турбулентності, але політичних метаморфоз небайдужим українцям мало. Мало їм і звичних, густо замішаних на крові і вбивствах теленовин, які ретельно відбирають випускаючі редактори з усього розмаїття подій, принципово ігноруючи усі хороші чи смішні. Небайдужий українець іде ще й у соцмережі, де знаходить талановиті та аргументовані пости про чергові зради й очікуваний звіздєц, після чого сам пише пост чи комент всепропальського змісту. А далі до пізнього вечора сперечається в коментах із опонентами, які твердо переконані, що гаплика не буде. А натомість буде полнєйший і безнадійніший кірдик.

Вдосталь насперечавшись відповідальний громадянин сердито вкладається спати, але сон його не бере. Бо не все ще зроблено. Перед сном відповідальному громадянину конче необхідно переглянути ще й чергову серію життєствердного серіалу «Чорнобиль», додивившись яку небайдужий українець забувається нарешті тривожним сном людини, котра на сьогодні свій громадянський обов’язок повністю виконала. Наступного дня усе повторюється і не знаю як вам, друзі, а у діда цілковите враження, що відбувається якесь всенародне тренування, цель якого вигартувати в українців сталеві нерви. Або перетворити наш народ на політичну націю закоренілих нєврастєніків.

Дід не відчуває себе вправі ламати загальнонародний алармістський консенсус, цілком можливо, що перебування у постійному пригніченому й настрашеному стані є для багатьох людей внутрішньою потребою. І вони цим станом насолоджуються. От, наприклад, на японському телебаченні є навіть спеціальні шоу для любителів поплакати. Ведучі тих шоу майстерно викликають в людей потоки гірких сліз оповідаючи їм різного роду жалісні історії, й подібні передачі у Японії навіть популярніші, ніж комедії.

У цьому сенсі Україна від Японії як мінімум не відстає, а можливо навіть випереджає, бо в нас попри трагічні випадки з життя конкретних людей, активно просуваються апокаліптичні настрої, що й усій Україні бідолашній жити вже недовго зосталося. І що вже можна навіть не трепихатися, бо Хуйло із Трампом уже про все договорилися, і вже не лише новий «пакт Молотова-Ріббентропа» для України готовий. Готова вже ціла купа секретних до нього протоколів. Для ознайомлення з якими Трамп і викликає до себе пана Зеленського у Вашингтон.

Інші ж аналітики й обозреватєлі, здебільшого з пропрезидентського табору, переводять стрілки із зовнішньополітичного дискурсу на внутрішню повістку й оголошують головним ворогом України, від якого вона має усі шанси скоро сконати, нєкоє «глубінноє государство». Яке вже 28 років пожирає нашу бідну неньку і його треба знищити, бо воно заважає проростанню усього прекрасного, що несе з собою ера Зеленського. В общем, нема чого роззиратися довкола, нумо гуртом засовуєм голови під землю й боремося там з «глубінним государством». Втім, пишуть про оте «глубінноє государство» люди, які в ейфорії перемоги свого кандидата временно утратили зв’язок з реальністю й нєсколько відірвалися ступнями від нашої грішної планети, тому не будемо до них надто суворі. Тим більше, що скоро, як вони вдосталь накувиркаються у холодних та розріджених слоях атмосфери, їм предстоїть повернення. Приземлення об земну твердь, возможно, буде жорстким і не ісключено, що догори ногами.

Ретельно аналізувати й розвінчувати усі пануючі зараз фобії в діда нема ніякої можливості і чесно кажучи й бажання. Тому обмежуся подіями на міжнародній арені, де все цікаво й заплутано, хоча підтверджень, що все пропало, дід при всьому старанні знайти не зміг. Розумію, що цим страшенно розчарую читачів з обох таборів, але сільською аналітикою реальних ознак насуваючоїся на Україну катастрофи не зафіксовано.

Отже, минулого тижня відбувся перший офіційний візит новообраного президента пана Зеленського за кордон. Отого самого пана Зеленського, «молодій» команді якого дід на наступний же день після виборів виставив у сфері зовнішньої політики «червоні прапорці», за які заступати не слід. Прапорці виставив без розрахунку, що хтось у «молодій» команді то прочитає, а більше для моєї власної зручності – все що робить чи каже нова влада на міжнародній арені дід звіряє із написаним 22 квітня і таким чином мені легко визначити – був «заступ» чи ні.

І мушу об’єктивно визнати, що з формальної точки зору підстав дорікнути «молодій» команді в порушенні виставлених дідом обмежень поки нема. Некомпетента й дилетантська риторика про «будапештський формат» на заміну «нормандському» давно вщухла, балачки про прямі переговори з Хуйлом теж потихеньку припиняються, та й риторика щодо ЄС і НАТО повертається у традиційне русло аж до ступеню звинувачення Зеленського в прямому плагіаті промов Порошенка. Не може не радувати і реакція Москви на примиренчеські заяви пана Зеленського. Складається враження, що якщо Зеленський навіть запропонував би Хуйлу прийняти капітуляцію, Хуйло би ту пропозицію з обуренням відкинув: «Ви просите меня принять капитуляцию, но просите без уважения!». А Зеленський органічно не вміє з уваженієм, сказуються годи кривлянь на сцені, нічого не вдієш. Тому й реакція Москви на нього тупа, хамська і високомірно-чванлива. Тобто така, як нам треба.

Тому ще раз – порушень у проведенні стратегічної зовнішньополітичної лінії з боку нового президента дід на сьогоднішній день не зафіксував. Принаймні поки що. А сам пан Зеленський здійснивши свій перший закордонний візит до Брюсселю одразу вгодив усім – і своїм прибічникам, які радісно казали «вай, какой маладєц», і своїм противникам, котрі в розпачі хапалися за голови «бльо, це ж стид і ганьба». Найцікавіше, що праві і ті, й інші. Бо змістовно все, що говорилося (точніше читалося) паном Зеленським було правильно. Однак манера в якій то викладалося… хайгосподьмилує…

Втім, Європа бачила й не такоє, он пан Алексіс Ципрас, який трудиться в Афінах главою грецького уряду, принципово ходить без краватки, із брутально розстебнутим коміром і ніяких зауважень не слухає – бо в нього принципи. Серед яких рішуча готовність повсякчас смущати юних журналісток своєю підвищеною балканською волохатістю і він поступатися цим принципом в угоду общественним предрассудкам не намерен. Пан Зеленський, натомість, вирушаючи у Брюссель пішов україрнському суспільству на громадну уступку і краватку таки вдягнув. Наочно довівши, що він до чаяній громадян не глухий. На відміну від попередньої злочинної влади, котра принципово ходила у м’ятому піджаку.

Виступ пана Зеленського англійською мовою пролунав без перебільшення чудово, хоча б тому, що вселив у десятки тисяч українських школярів радісне відчуття своєї зверхності над президентом. Адже їхня англійська значно краща, а вимова набагато досконаліша. Та й батьки тих діток, послухавши виступ пана Зеленського, з гордістю гладили своїх розумниць і розумників по головах і це й є та десакралізація влади в дєйствії, про яку так люблять порассуждати прибічники пана Зеленського.

Втім, рівень володіння паном Зеленським англійською мовою криє в собі ще чимало інших блискучих дипломатичних переваг, як от можливість ігнорувати запитання партнерів по переговорах. А також журналістів. І не тому, що вони не зручні чи коварні. Просто пан Зеленський їх не розуміє. Європейські журналісти спочатку спантеличилися, однак, вони скоро заспокоїлися, дізнавшись, що президент України і українською володіє приблизно як англійською.

Загалом візит до Брюсселю відбувся успішно, головні месседжі пролунали внятно і чітко, а далі вже слово за нашими послами в зарубіжних країнах. А вони своє діло знають.

Далі дід не рекомендував поспішати з візитами у США чи Китай, або в інші країни-важковаговики, бо такі візити слід ретельно готувати. А ще я сподівався, що в ході тривалої підготовки про ті візити благополучно забудуть. Аж раптом, із неузгодженою з дідом ініціативою, вискочив містер Трамп, який запросив пана Зеленського у Вашингтон. “Ага!” – хором закричали одразу і прибічники пана Зеленського, і його противники. Перші радісно заявили про непідробний інтерес американського президента до персони ментально і світоглядно йому близького українського лідера, з яким він давно мріє познайомитися ближче, а якщо повезе, то навіть отримати його автограф.

Водночас, “ага!” у таборі противників пана Зеленського лунало не так радісно, а навпаки - містило помітні зловісні нотки. Оскільки противники чинного президента висунули одразу дві гіпотези, чому саме Трамп прислав Зеленському своє запрошення.

Перша гіпотеза пов’язана із наступними президентськими виборами в США, на яких противники містера Трампа планують активно розкручувати тему російських слідів і лічно Манафорта. Який добряче наслідив і на київських пагорбах. Тому від Зеленського Трампу потрібні докази, що обвінєнія беспочвенні, а з’явилися вони в результаті злочинної змови злочинного Петра Порошенка і злочинної Гіларі Клінтон. Але якщо Зеленський такі докази надасть, то не факт, що допоможе цим Трампу. Зате гарантовано перетворить Демократичну партію США на ворогів України. Якщо ж він відмовиться надати Трампу такі докази, то забезпечить вороже ставлення з боку партії Республіканської і лічно президента США. В общем, виходу немає, ґейм, як кажуть, овер.

Друга ж гіпотеза – уже згадана вище конспірологічна версія, що Україні кірдик, а Зеленського запрошують у США, аби він написав під “пактом Трамп – Хуйло” слово “ознакомлєн” та собственноручно підписався. Цю версію дід розглядати не буде, оскільки є в мене підозра, що... але не буду про це. Зауважу лише, що якщо рішення вже прийняте і якщо Україні вже гаплик, то навіщо оті церемонії із запрошеннями Зеленському відвідати США? Достатньо було б, щоб ізвещеніє про “пакт Трамп - Хуйло” передали дипломатичними каналами й підпис Зеленського в такому разі взагалі нікому не потрібен. Тут дещо інше.

Правдоподібніше виглядає, що містер Трамп дійсно вознамерився іспользувать пана Зеленського в якості пішака у своїй внутрішньополітичній боротьбі за серця й гаманці американських виборців. Але в такому разі Дональд Фредович сильно ризикує стати жертвою власної самовпевненості, бо він явно погано знає з ким надумав в особі пана Зеленського мати справу. Свята правда, що у міжнародних справах пан Зеленський вопіюще некомпетентний. А весь його допрезидентський міжнародний досвід обмежується виступами на самітах СНД. В якості коміка, що розважає почтєнную публіку. А ще він якось лічно бачив п’яненького президента РФ Медведєва в халаті. Проте подібного міжнародного досвіду для ведення предметних переговорів із нахабним і нахрапистим Трампом, як ми розуміємо, не зовсім достатньо. Однак, відсутність досвіду і знань природа щедро компенсувала пану Зеленському обдарувавши його видатними здібностями у такому виді восточних єдиноборств як “Де залізеш, там і злізеш”.

Для містера Трампа, який звик мати справу з відповідальними діловими партнерами, котрих так просто і приємно юзати, подібні люди дуже складні спаринг-партнери. Бо, наприклад, з іншим відомим майстром тих єдиноборств – із північнокорейським лідером Кім Чен Ином, Дональд Фредович уже третій рік вовтузиться. Але навіть закинути ногу на шию Кімові досі не зумів. Куди вже йому до пана Зеленського, із якого сорок п"ять мільйонів українців досі не зуміли вичавити хоча б якоїсь внятної обіцянки. Отже у Вашингтоні містеру Трампу предстоять дуже непрості переговори з паном Зеленським, по завершенні яких кращі аналітичні центри США зламають собі голови намагаючись збагнути об чом же був разговор. Особливо, якщо пан Зеленський підступно говоритиме англійською.

Дивна річ, але негативні риси наших політиків, які так дратують нас у внутрішньополітичному житті, на міжнародній арені часто обертаються перевагами. І пан Зеленський з його гіпертрофованою хитрожопістю в цьому сенсі далеко не первопроходєц. От візьмемо пана Кучму. Коли дід почув, що Данілич знову повертається у Мінську групу, то аж засміявся – повне дежав’ю із роком 2014. Чітко пригадую, як восени 2014-го, на тлі всепропальства першого розливу, дід писав, що вони там від нашого Данілича ще наплачуться – він їх усіх переживе. І як бачимо, нікого з тодішніх “партнерів” Кучми в Мінську не осталося, судьба усіх була грустна, а в деяких печальна. І лише Данілич досі при доброму здоров’ї й іронічно посміхається. А щодо його резонансних заяв про зняття блокади і проч. – раджу не поспішати з висновками. Кучма – неабиякий умілець грати “в длінну” і неперевершений майстер тягнути резину. Він не дуже здатний робити щось позитивне, але заплутати усе до краю і довести партнерів спочатку до белого калєнія, а потім і до повного відчаю він безперечно вміє. І ця його противна в інших випадках риса саме в Мінську виявилася надзвичайно востребувана. Бо ми ж розуміємо, що ніякого способу вирішити питання ОРДЛО, а також Криму, поки Хуйло смердить на цьому світі, не існує. Значить нема іншого виходу, доведеться й далі тягнути резину й вигравати час для зміцнення економіки й Армії. А всі розмови про прямі переговори з Москвою, (якими постійно грішив і пан Зеленський) – порожня балаканина. Поки Хуйло живий Мінськ-2 виконати неможливо, а коли воно здохне – Мінськ-2 тут же стане непотрібний. Саме тому повернення Кучми в Мінськ дід розцінює як відмову “молодої” команди від небезпечних експериментів у цій сфері.

Так ситуація виглядає з дідового наблюдатєльного посту на сьогоднішній день, мої оцінки, як бачите стримано-оптимістичні. У діда навіть ворухнулася надія, що позиційних втрат на міжнародній арені може вдасться й уникнути. Принаймні, розвалу міжнародної системи антиросійських санкцій поки не передбачається, та й Євросоюз у цілому пройшов через вибори до Європарламенту із набагато кращим результатом, ніж можна було чекати. А ведь Хуйло за стільки років вбухав у праворадикальні партії стільки бабла... а на виході пшик... от дурбецало. Ну й австрійське весілля йому теж боком вилізло – полетіла шкереберть зі своєї посади і нєвеста, і весь австрійський уряд, а в Європі тепер точно знають – Хуйло на весіллі, то дуже хренова прикмета.

А цей, як його... дружбан Хуйла – чеський президент Зєман! Коника викинув такого, будто він якийсь осатанілий русофоб, а не лучший друг русскіх крестьян. Викликав на 13 червня до себе у Празький Град московського посла Сашу Змеєвського і собирається його свірепо сношать. Нє ну а шо? Лукашенкові можна іздіваться над московськими послами, а чим Зєман гірший? Тим паче і повод достойний – Хуйло собирається прирівняти “освободітєлів” Чехословаччини 1968 року до ветеранів війни. Зєман понятне діло обурився. І тепер навіть дідові цікаво – уступить Хуйло Зєману, чи ні. Обидва варіанти діда влаштують, бо якщо Хуйло здується і закон не підпише, то значить Росія перед Чехією жидєнько обдєлалася, а якщо підпише – то Чехія поповнить прекрасний список непримиримих ворогів Росії. Словаччина, до речі, теж.

От один з небагатьох підлабузників Хуйла, хто удівітєльним образом прекрасно себе досі почуває, це президент Молдови Ігор Додон. Впрочем, здається, уже й він почувається не дуже прекрасно... Точніше кажучи, хреново він себе там почуває. І правильно. Ібо нєфіг!

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за Олега Сенцова й усіх полонених та продовжуємо невпинно і посильно допомагати зміцненню Армії і Флоту України.

І слєдім, щоб віздє був порядок! А не то, шо січас 🙂

P.S. А оті хлопці, які летіли в літаку з дідом через Гімалаї і мало не викликали серед пасажирів масові інфаркти, таки виявилися українцями. Ми з ними у Франкфурті, на пересадці каву разом пили і на моє інтелігентне зауваження один із них філософськи відповів: “Люди вообще существа нєрвні, не нада обращать вніманіє. А от кіно було зачотне – особено як метеорит взорвався, а самольотом якраз трясонуло, я чуть не всцявся – ото був жестяк!”. Після чого вони поквапилися на посадку у Дніпро, а дід лишився чекати рейс на Київ. Дійствітєльно, і чого люди такі нєрвні?..


Програма КПСС
emiliozk

Ще хороша обіцянка в партії "Слуга народу"

"Запровадимо систему грошової винагороди для громадян за виявлення корупції"

- цікаво, будуть якісь розцінки - типу заклав когось, отримав 50 грн, за другого цього ж тижня - 70 грн тощо?

І коли буде виплата - одразу як заклав чи все ж після вироку суду? До вироку, боюся, влада може змінитися і скасують винагороду. А якщо одразу - без підтвердження з суду що корупція була - то нам треба ж це врахувати коли з МВФ про розміри кредиту домовлятимемося...

на місце найбільш шкідницької з програмних обіцянок номінується скасування депутатської недоторканності (рішуче вимагають Слуга народу, також Голос)

Це в умовах, коли політичні репресії вже відбуваються (прокурор Кулик порушує кримінальні справи проти всіх хто не подобається Коломойському), коли заступником голови АП з роботи з правоохоронними органами Рябошапка, який оголошував графіки посадок, коли МВС дружить з новим Президентом і втратило всякий страх, коли Президент-гарант прав не розуміє що таке права, а уряд і силовиків оберуть на посади невідомо як і затвердять в парламенті якісь люди з невідомими поглядами.

"Створимо Національну економічну стратегію з ключовою метою – досягти вищого за середньоєвропейський рівня доходів та якості життя українців" (з програми партії Зеленського)

- чому б не мати стратегічну мету - досягнути рівень доходів не "вищий за середньоєвропейський", а "найбільший в галактиці"? Воно приблизна так само реально (в нас зараз ВВП на людину в 4+ рази менше середнього по ЄС; в поляків десь в 2,3 рази менше середнього по ЄС)

Від себе: Взагалі, нічого дивного. Зекоманді вдалося консолідувати носіїв ідеалу пролетарської справедливості на базі примітивної популістьскої утопії. Точнісенько,  як більшовики 100 років тому. Отже, пропонується цілком  комуністична  програма:  розгортання  масових позасудових репресій та атмосфери стукачєства,  ліквідація паламентаризму через відміну недоторканості. Й все це пекло пропонується заради побудови гротескно нереального  світлого майбутнєго, в  яке, проте, довірливе пролетарське бидло свято повірить .