July 2nd, 2019

Скандальний бріфінг з точки зору сільської аналітики

Прогавив цей коментар, який мені видаться зараз  найкращим. А актуальним він досі залишається,  бо на головне питання відповіді від Зєлі так і не надійшло. Навпаки, він продовжує  демонструвати гнів,  необережно видючи свою рішучу нналатованість на  держвнуу зраду, якій Клімкін  запобіг.

Про брифінг пана Зеленського

Залишаючи поза увагою емоційний характер виступу президента, про що ми з вами довідалися у сухому осаді?

Зі слів пана Зеленського ми дізналися, що МИД РФ офіційно, нотою, запропонував обговорювати повернення українських моряків за умови визнання Україною законності російського над ними судочинства, а отже, опосередкованого, визнання законності окупації Криму. МЗС України дав на цю пропозицію цілком очікувану відповідь, що звільнення моряків має відбутися у відповідності до рішення Міжнародного трибуналу з морського права. Про цю відповідь пану Зеленському, за його словами, було невідомо, від дізнався про неї з інтернету. Це його дуже обурило. Ну просто дуже. І про своє обурення він вирішив повідомити всьому білому світу. Що він негайно і зробив у властивій йому емоційній манері з прямими звинуваченнями на адресу міністра закордонних справ.

Щоправда президент так і не повідомив нам, що саме його обурило найдужче – сам факт відповіді МЗС України, чи зміст тої відповіді? Різниця тут принципова. Бо якщо перше – то Клімкін, негідник отакий, проявив недисциплінованість. Але така службова недбалість навряд чи заслуговує на цілий президентський брифінг, можна було б обмежитися доганою. Без розголосу у ЗМІ.

Якщо ж у президента претензії саме до змісту відповіді МЗС, то це різко змінює справу. Бо тоді мова йде про зміну президентом офіційної позиції України в одному з найважливіших зовнішньополітичних питань, а саме – законність чи незаконність окупації Росією Криму.

Спробуємо розібратися.

ДІдусь прослухав виступ Зеленського кілька разів (ніяк не звикну до своєрідного стилю його публічних виступів) і готовий поділитися своїми висновками й оцінками:

- нападки на Клімкіна безпідставні. Той діяв цілком у межах своїх повноважень і повністю в інтересах України – відповідь МЗС України ні на йоту не відступає від нашої офіційної позиції. Про те, що Зеленський не бачив ноту-відповідь МЗС України – вірю. Але не вірю, що характер і зміст позиції України, викладені у ноті, були Зеленському невідомі. Вони були йому відомі, і заперечень раніше ніби не викликали. Чи може пан Зеленський вже змінив свою думку і вже визнає правомочність російських судів судити наших моряків, як злочинців? Коли змінив? Під чиїм впливом?

- від імені України говорить не лише президент. У міжнародних стосунках від імені України виступають і міністр закордонних справ, і навіть посли та рядові дипломати. Вони офіційно представляють державу за кордоном. Робота в них така – інтереси держави захищати. Президенту слід про це знати. Тим паче, що Клімкін не виходив за межі своїх повноважень і на прерогативи глави держави аж ніяк не зазіхав. І Конституції не порушував - дана МЗС відповідь цілком узгоджується і з Конституцією України. Де чорним по білому написано, що «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною” (Розділ 1, Стаття 2).
.

- щодо ПАРЄ – так, тут можу із Зеленським навіть погодитися. Зеленському змінити рішення Меркель і Макрона було явно не під силу. Те рішення було вже прийняте. Чому і як було прийняте – свою версію, як можливий варіант, дід виклав у попередньому пості, в якому допустив, що то частина якоїсь негласної пакетної домовленості. І, до речі, ця версія учора отримала своє перше підтвердження - анонс Медведчука про скоре звільнення групи українських полонених. Якщо це дійсно так, тоді пазл починає складуватися: Меркель і Макрон свою частину пакетної угоди виконали й допустили РФ у ПАРЄ. Тепер черга за Хуйлом. Ось він і починає відпускати полонених, але подає це, звісно, як велику заслугу Медведчука. Щоб одним махом досягти дві цілі – і перед Меркель з Макроном зобов’язання формально дотримати, і кумові своєму перед виборами підсобити.

- водночас Москва має звільнити і українських моряків. І Москва ніби навіть не відмовляється. Але робити це планує у властивій їй блюзнірській формі - не на виконання Міжнародного трибуналу з морського права, як би мало бути. А навпаки - примушуючи Київ погодитися із законністю російсьої юрисдикції судити наших моряків, а фактично – ціною визняння законності окупації Росією Криму. Клімкін на це зреагував цілком очікувано, для нього це неприйнятно і нота-відповідь МЗС була мабуть складена у відповідному дусі. Бо це офіційна позиція України, яка додаткового узгодження з президентом не потребує.

Однак Зеленському, мабуть, відомо щось інше. Про що невідомо міністру, а тим паче небайдужим громадянам. Думка яких його не дуже цікавить, і взагалі виступ Зеленського на брифінгу сильно скидався на виправдовування перед кимось за кордоном: «Ето нє я! Я всьо знаю, будєм действовать, как договорились. Ето подчіньонниє перестаралісь, от я ім щас!». Ось він і влаштував Клімкіну привселюдну виволочку, після якої чемно попросив Хуйла «верните детей родителям».

Ось єдине, на мій погляд, більш-менш логічне пояснення цього аж занадто емоційного навіть для Зеленського виступу.

Бо якщо це не так, тоді виправдання сьогоднішньому брифінгу пану Зеленського просто не бачу. Адже він не лише привселюдно образив одного з вищих державних урядовців України, до того ж образив незаслужено і безпідствано. А ще й сам себе поставив у смішне положення – наївно купився на звичайну кремлівську розводку, покликану розсварити недосвідченого президента з професійним українським дипкорпусом.

Ну або став жертвою якогось інтригана із власного оточення. Котрий наябеднічав на Клімкіна, що той не уважає Зеленського та сам виступає від імені України. В общем, майстерно накрутив обідчивого й ревнивого Зеленського аж до состоянія невменяємості. Ну й той взбеленився та побіг скликати брифінг.

Дід, щоправда, не думає, що це звичайний емоційний зрив Зеленського, викликаний підвищеною образливістю. Більше скидається, що Зеленський отримав від когось сигнал із Кремля, що вже домовленого звільнення моряків не буде. І завтра Хуйло на запитання Трампа в Осаці відповість, що Київ сам винуватий, бо відхилив контструктивне предложеніе МИД РФ. Дізнавшись про це в Зеленського напевно стривожилися й вирішили швиденько виправдатися. А цапом-відбувайлом зробити Клімкіна.

Але тоді виникає серйозне запитання вже до самого Зеленського – шо проісходить? Позиція України змінилася? І пан президент Зеленський готовий пристати на умови Москви та визнати законність окупації Криму? Звільнення полонених – справа свята, погоджуюся. Але на яких умовах? Під час брифінгу ми відповіді на це питання так і не почули. Ми почули лише, що рецидівіст Клімкін - злосний нарушітєль Конституції. Але чи не готується зараз сам президент Зеленський порушити Конституцію в одній із найважливіших її частин? В ознаменуваніє, так сказать, 23-ї річниці її прийняття.

P.S. Постійні читачі в курсі, що дід взявся ретельно моніторити дії нової влади на зовнішньополітичному напрямку. І я, попри своє більш ніж скептичне до неї ставлення, намагаюся бути гранично об’єктивним. Не займаюся очернітєльством, не зловтішаюся з кожного ляпу чи проколу недосвідченого президента, а намагаюся стежити, аби він рухався у правильному напрямку й не робив заступів. Коли це робиться, так як треба, то я чесно визнаю – так усе робиться вірно, зауважень у діда нема. І фактично цілий перший місяць президентства у мене принципових претензій не виникало. Я навіть історію з ПАРЄ у провину Зеленському не поставив, хоча формально цей провал стався за його президентства. А ось сьогодні, після брифінгу Зеленського, у мене вперше виникли серйозні підстави запідозрити нову владу у намірах піти Хуйлу на поступки. Хай навіть із лучших побуждєній та заради святої мети – звільнення полонених. Підстав стверджувати, що це саме так у мене нема, є лише перші підозри. Але владі і такі підозри слід розвіювати якомога швидше і якомога переконливіше. Не перед Парижем, Берліном чи Москвою виправдовуватися треба, а перед власними громадянами. Котрі, так вже склалося історично, особливо не люблять, коли власть шось робить втіхаря.

Бо, Ко та Зе

ВИПРАВЛЯТИ ЗНОВУ НАМ...
Знаєте, чому Росія знов скликає Радбез ООН через український мовний закон? Вона чекала ПРИВОДУ.
Чекала, коли в самій Україні хтось такий привід надасть. Хтось вагомий, а не пересічний. Не менший, аніж глава президентської адміністрації.
Щоб на весь світ сказати: "Ага, навіть до нової влади вже дішло те, про що ми говоримо котрий рік!" І вони будуть праві - пам`ятаєте фразу з савєцкого фільма: "Ну, уж если в Моссовете..."
А ще пам`ятаєте, щоб керівники АПУ колишніх президентів супроводжували їх у закордонних візитах? Я - ні, бо кожен повинен виконувати свою роботу.
Наразі ж Богдан вештається на пару з Зеленським по канадських закапелках, нашіптуючи йому на вушко про адін язик, адін народ, перестати стріляти, і як класно він відірвався на концерті російських артистів у клюбі.
Бо без Богдана Зе ніхто і нікуди - за преЗЕдентом потрібен цілодобовий контроль. Керує країною не Зе, керують Бо та Ко. А Зе давно вже зі сцени перемістився у глядацький зал.
Україну не змогли перемогти на фронті, поставити на коліна дефолтом, задушити газом та російськими санкціями.
З красивими піснями про мир та жвачку зайшли з тилу. Цю жвачку тягнуть на медведчуковських NewsOne, ZiK та 112-му. На Г+Г та Інтері.
До них у нової влади немає претензій, але є до "Прямого" - шляпки цвяхів, що виступають, нова влада ретельно заколочує.
І коли сьогодні ввечері на Г+Г будете дивитись другу серію "Сватів" (радійте - вони повернулись!), згадайте, що армію, віру та мову на хліб не намажеш. Тепер мажте те, що вам харчують - хоча та більшість малоросів, яка мене все одно не читає, на це заслужила.
А виправляти знову нам - українцям. Виправимо, не вперше.

Угодливая до нелепости Зе дипломатия

16 ч.

Я ошибаюсь или абсолютно беззубая реакция Президента Зеленского на обстрел оккупантами Водяного - ставила основной своей задачей НИ В КОЕМ СЛУЧАЕ НЕ НАЗЫВАТЬ агрессора агрессором?
Не называть СУБЪЕКТ. Т.е. КТО именно обстр&лял наших? (Подсказка - "оккупанты из РФ")

Особая мякотка - призыв к нашим Западным партнерам "должным образом прореагировать". (И снова - РФ НЕ называется агрессором).
У Порошенко все было понятно - призыв и просьба "УСИЛИТЬ санкции против РФ". Четко и ясно. Как Божий день

А вот уЗеленского КАК должны наши партнеры "прореагировать"?
Выразить "глубокую обеспокоенность"? Или, может, очень глубокую?
Еще раз вернуть Россию в ПАСЕ?
Пробежаться через фонтан?
Скушать шаурму?
Сыграть х&ем на рояле?

Вот ЧТО ИМЕННО наши партнеры, по мнению Президента Зеленского, должны сделать?
Что и ОТНОСИТЕЛЬНО КОГО?
КТО АГРЕССОР?

Пропоную флешмоб #ВоваХтоАгресор?
Можливо, пан Президент загадає хто НАСПРАВДІ @бстрілює наших військових і вбив@є наших людей на Донбасі.

Ну, ну..

ЗА СЬОГОДНІ.
1. Зеленський таємно ветував закон про імпічмент.
2. Біля Станиці Луганської з`явились перевдягнені у цивільне військові РФ з нарукавними пов'язками "СЦКК".
3. В ОПУ заявили, що посилати санітарний автомобиль на передову — провокація з метою зірвати переговорний процес. З повстанцями?
4. Порошенківська (нібито) ЦВК на підставі рішень порошенківських (нібито) суддів зареєструвала Шарія та Клюєва кандидатами у депутати.
Піду пообідаю, бо це ж ще не реванш? Як буде реванш - кличте.

Сталінський термін

Слуга народу - сталінський термін. І при СССР слуги завжди і в усьому мали умови кращі, ніж «хозяєва страни». Модифікована версія працює в тому самому режимі. Як назвати бажання слуги народу облаштувати собі за 300 мільйонів гривень новий президентський палац, який проектуватиме фірма члена виборчого списку слуги? Ні, не марнотратство. Це називається «піліть бюджет». Іноземних грантів на палац, як ви розумієте, ніхто не дасть. Значить, бюджетні кошти. Ось лише уряд буде свій - і понеслось. Не на армію, не на медицину - на палац. Видно, так комфортніше служити.

Гармония

Олексій Арестович

- Между прочим, впервые в Украине царит внутренняя гармония.
Никаких ходульных и искусственных конструкций.
Впервые Украина равна самой себе.
Впервые у власти - полные копии своего наріда.
Т.е. махровые рагульные долбоебы.
Никто больше не тянет за уши в прогресс.
Впервые Украина стала тем, что она есть - дурноватая полуватная Диканька, запутавшаяся в пахучем кумовском адъюлтере. «Сваты».
Кто автор этой гармонии?..
Все (тоже - гармония).
Долбоебы-журналисты, вообразившие, что «стандарты» - выше гражданства, и которые радостно кудахтая, разваливали то немногое, что было сложено.
Долбоебы - «интеллектуалы», которые запутались в постромках «либерализма» и «рынка» и при этом, одновременно, восхищаются Китаем.
Долбоебы-бизнесмены, которым «...экономика важнее, чем война».
И долбоебы все вместе, решившие, что «политики - слуги народа» и «предоставляют народу услуги».
Вы не только Зеленского жрете, мудаки.
Себя.
Вы наплевали на могилы тех, кто лёг, чтобы не дать вас снова загнать в хлев.
Каждый день плюете.
Кушайте, кушайте. Кушайте.
Вам надо наесться себя до рвоты, а потом некоторое время пожить ещё в блевотине.
А то нескольких столетий не хватило.

Повторение истории

Вот читаешь ты такой интервью Богдана, где он честно говорит "плана у нас нет - только рефлекторные судороги" (что косвенно подтверждает тезис о том, что зелебобы - простейшие). Смотришь на упорыша Вовку, который регулярно выбегает из-за кулис, страшно таращи баньки, и сипит что-то о вещах, в которых нихуя не смыслит. Листаешь кубометры камментов "дайте ему сто дней", "барыги заплатят за фсё", "павесить парахаботав!", и на тебя накатывает страшное ощущение нет, не пиздеца - дежавю. Или даже нет, не дежавю - просто ощущение, что это было именно так, как сейчас. Что вот ровно так же со свитом, плясками и хороводами страна летела в пиздень сто лет назад.

У нас ведь опять большевики у руля. Чистые такие, рафинированные, большевики. Прямо из 1917го, только флаг не красный, а зеленый, а так - нихуя разницы не вижу уже, особенно после интервью этого. Та же солянка долбоебов, авантюристов, уголовников и романтиков (которых очень скоро сожрут уголовники и долбоебы - авантюристы просто сделают сначала гешефт, а потом - ноги). Только в тот раз они пришли снаружи, а сейчас - изнутри. Они пришли на той же волне классовой борьбы с барыгами. С теми же апелляциями к вечно угнетенному нариду. С репрессиями и убийствами оппонентов. Да, сейчас это происходит чуть цивильнее, чем сто лет назад. Придется геноцид устроить как-нибудь изощренней - например, развалить МОЗ по линии борьбы с туберкулезом, и привет лебенсраум!.. Ну или просто опустить экономику так, чтоб народишко дох как мухи. А с оппонентами вообще элементарно - на всех найдется управа у Народного Комиссара Портнова. Благо, это вообще нихера не сложно.

Россияне говорят, что мы повторяем их историю 90х, но нихуя не так. Мы повторяем свою историю 1917го, причем даже без особой помощи из Москвы. Сами, все сами.

И знаете что? Мне уже нихера никого уже не жалко. Мне обидно за эту тонкую, редкую, почти прозрачную, но невероятно прочную прослойку людей, которые зовутся украинцы. Но их оказалось мало, они оказались то ли недостаточно сильны, то ли слишком гуманны - и тупорылая свинья, именуемая наридом, с радостным визгом сиганула с обрыва в объятья мишки косолапого. И пути обратно, как мне кажется, уже нет - разве что страну опять спасет чудо. Но что-то мне подсказывает, что чудо приходит только к тем, кто за него борется, а не к тем, кто от него бежит в поисках чуда почудесатей.

Сто лет назад нарид прогнал от себя чудо. Сто лет назад вместо чуда получше в страну пришло красное анти-чудо, и принялось убивать, морить голодом, гнать на войны и депортировать. Что ж, пора на второй заход, видимо. Если выживем - попробуем снова.

А помните...

- А помните такую Катю Гандзюк?
- А помните, как спать не могли - пока не найдут уб&йцу Правозащитницы Ноздровской?
- А помните, как "при Порошенко будет Моторола в Раде"?
- А "скандал" с 3000 баксов в легальном офшоре помните?
- А помните, как муляло, что не сидят Свинарчуки? (кстати, а почему Президент Зеленский не посадил Свинарчуков?)
- А помните флешмоб "я тобі не дорогенька"? (ну, это где-то за год до того, как Президент Зеленский заявил, что "женщины Украины - туристический бр&нд")
- А как бесило, что Порошенко за свои поехал на Мальдивы, помните?
- А помните, что "Порошенко - самый пророссийский президент"?

Пять лет они демонизировали Порошенко. Демонизировали, демонизировали и додемонизировались.
Теперь все изменилось:

- Возвращаются ближайшие соратники Януковича (некоторые из них баллотируются в Раду, как Клюев)
- Новый глава АП признается в давней дружбе с Андреем Портновым (замглавы АП Януковича, очень близкий соратник ВФЯ)
- В списках Слуги Народа идут люди, считающие "Слава Украине" - н@цистским приветствием (Дубинский).
- Главами ОДА становятся жулики и сепары (Луганская, Одесская...)
- Суды и новая власть откровенно плюют на законы о декоммунизации, о языке (да и вообще на законы. "Закон это формальность" - как заявил новый глава РНБО г-н Данилюк).
- Наши войска отводят с позиций.
- Поставки зимней формы приостановлены/сорваны.
- Новый глава АП поднимает вопрос о предоставлении русскому языку статуса регионального.
- Уже сейчас поднимаются вопросы об "изменении Конституции" (привет федерализация) и "ре-фе-рендуме" (привет медведчук).
И прочая, и прочая...

Но "все в порядке". "Надо еще подождать".
"Надо сплотиться" - и подождать. Как на России. Один народ, все-таки. Или все-таки разные?

Понимаю, активисты по вызову, "журналисты" и прочие - кто поливал помоями Порошенко безо всякого повода, а теперь сидит набравши воды в рот. Там понятно. Там заплатили. Отработали лавэ.
Но вы-то, рядовые обычные "зрадофилы" - понимаете, что вас развели, как последних л@хов? Хуже чем с МММ. Потому что с МММ вы проиграли бы деньги, а тут - СТРАНУ. Т.е. вообще все - все активы, недвижимость, своих детей, будущее...

А дальше может быть хуже. Т.к. после президентских это еще цветочки - и при "зеленой Раде" реванш покажет свои ягодки.

И, да, Вакарчук и Саакашвили - это то же Зе, только в профиль.

Не говорите потом, через полгода "ах єслі би я знал!" "а нас нє прєдупрєждалі". Вы можете прямо сейчас НЕ быть лохом и НЕ проголосовать за кидал.

Любовь

Отношение 73% к Зеленскому напоминает отношение школьницы к своему "первому мужчине", некоронованному князю рабочих окраин.

Что бы этот субчик с нею ни творил - восторженная дура терпит и вздыхает: "Он первый. Он хороший. Я его люблю". А творит сей рыцарь в сияющей кепке, как правило, самую мрачную дичь.

Он будет унижать её публично, изменять, избивать - а она станет рыдать тайком в подушку и делать своему перегарному принцу "мясо с маянезиком" вперемежку с восторженными минетами.

С нею станут разговаривать родственники, подруги, психологи - она будет кивать грустно, соглашаться с их доводами и жаловаться на тяжелую долю. А потом - опять бежать к своему ненаглядному в остроносых туфлях под треники, потому, что "я же его люблю; он же пообещал исправиться".

И лишь что-то невообразимо отвратительное или жестокое способно отвратить девушку от такого "любимого". Например - если он сломает ей руку, "чтоб не баловала". Или "поделится" ею с корешами. И, кстати, далеко не факт, что даже после этого она куда-то денется. Полным-полно юных особ, которые "во имя любви" держатся даже за абсолютных подонков.

В данный момент "гопник, который не дал в обиду девочку свою"(тм) пока что лишь оскорбляет свою "возлюбленную" перед дружками и оглушительно шлёпает её по нежной заднице под пьяное гыгыканье. Подождём, пока он перейдёт к более серьёзным действиям - выбьет зуб, пустит по кругу, притащит в спальню пьяную подружку и заставит свою "любимую" смотреть. Вот чисто из спортивного интереса - хватит у "девушки" духу послать тирана к дронам, или она будет до последнего ныть о "первом и последнем чувстве"?