?

Log in

No account? Create an account

Де вони?! Де?!!!
emiliozk

60 тисяч тіньових доларів на оплату лобістів Зєленського це набагато більше ніж знайшли на "офшорах Порошенка".

35 мільйонів для авіакампанії Коломойського на перевозку посадовіців це набагато більше ніж знайшли "зловживань на авіаприцілах Свинарчуків".

А друзів дитинства та бізнес-партнерів шостого президента призначено на державні посади більше ніж у п'яти попередніх разом узятих.

Де "просеіватєлі інфи"? Де Гнап? Де Бігус? Де Шабунін? Де купи злих "розслєдоватєлєй", псів демократії? Де Білєцкій з Боцманом? Де ДБР? Де антикорупційний спецназ в теплих трусах? Де всі поділися?
Де Парасюк, трясця?


інфантильний д0л6о@об
emiliozk

Четверо військових, що сьогодні загинули, йшли на війну з думкою про те, що вони можуть загинути.
Але гинути вони збирались за свою країну, за те щоб в їх місті чи селі не було війни, за свою родину і сім'ю чи за життя побратима в бою.

Але аж ніяк не за те, щоб інфантильний д0л6ойоб ціною їхніх смертей усвідомив, що це таки росія вбиває українців, щоб він наживався на війні.

Але він не усвідомить навіть цього.
Навіть після ним укладеного "перемир'я", під час якого мала б настати відповідальність московських терористів за обстріли, не те що за смерті.

Тому під хіхоньки-хахоньки і селфачі на пляжах, готуємося, що домовляться десь посередині. Тим більше, що ви добре постаралися на виборах, щоб та середина була десь в Галичині.
Не дай Боже, звичайно. Але тепер в них є для цього і слуги і можливості.


Не герои.
emiliozk
15 ч.

Не герои.
.
Власть «Узеленские» брали, кроме прочего, для того, чтобы ничто не мешало им жить, пропуская мимо ушей звуки украинской речи. На эту особенность их режима первыми обратили внимание люди украинской культуры, причем, задолго до… Ну и хотелось чувакам бесхлопотных поездок в Москву за веяниями, само собой – безопасных трудов крупной и мелкой наживы как здесь, так и там.

В то же время у них и в мыслях не было сильно рисковать ради такого удовольствия. Национально-государственное начало они, добившись успеха, стали окорачивать без особого напора. Не герои, не одержимые – умеренные озорники. Все, что им нужно - не дать украинству существенно больше места, чем оно имело в советские времена.

Происходит пока, в общем, то, чего хотят и миллионы, а хотят они чего? Правильно: вялой советской, только более обеспеченной, жизни украинского райцентра, непроизвольно становящегося все более русским. Это он и есть, вечный «этнографический материал», как выражался, тоскуя, Потебня сто лет с лишним назад.

Есть, правда, твердое меньшинство с его вкусом к национальной государственности. При случае оно вполне может отодвинуть большинство. Украинством попахивает и в казенных коридорах.

Так, между прочим, было даже в самые суровые времена советского имперства. То, что по сталинской конституции Украина была независимым государством с правами «вплоть до отделения» и даже членом ООН, звучало для «бандеровского» уха как издевательство - да, но не всякий формализм бывает совершенно пустым и не всякое лицемерие - безнадежно полным.
Отсюда – из наличия отнюдь не безобидного меньшинства и проистекает своего рода реализм «Слуг». Оказалось, что победителям можно всё, да не всё. Самым досадным неудобством, которое принесла им их победа, явилось то, что пришлось в каких-то, явно «государственных», случаях переходить на украинский язык.

Им, конечно, очень не хотелось бы защищаться от России как этим способом, так и другими – дело для них противоестественное, но как быть, если Россия в своем натиске не знает и, похоже, не может знать удержу? Во всяком случае, в натиске на Украину. Тут тоже проявляй, «Слуга», гибкость, играй…