?

Log in

No account? Create an account

Новий тренер
emiliozk
На изображении может находиться: 1 человек, улыбается, текст

Марксисти довбані...
emiliozk

Важко почути більш бестолкову та міфіологізовану фразу ніж "все начинается с экономики", тим більше з вуст багатьох поважних людей.

Наведіть приклади - у кого "началось с экономики"?
У кого вжжжуух - і починалося з 30, або навіть с 5 тисяч євро ВВП?

У США?
Не з бостонського чаювання і не з війни з Британією?

У Швейцарії?
Не з протистояння зі всемогутніми Габсбургами за право мати свою церкву і державу?

У Нідерландів з їхнім і нашим Роттердамом?
Не з битв проти Іспанської корони за свободу?

У Росії з "пєнсіямі" і "вигодним для нас сотруднічєством?
Не зі збройного виходу з-під влади Орди і не з вічного "збирання земель"?

У Німеччини? Через єдине, що справді казав Бісмарк - "залізом та кров'ю"?

У Ізраіля?
З шестидесятирічною війною за право на існування?

У Франції?
Яка ще у 8 столітті відбивала себе від арабської навали, а трохи пізніше 100 років позбавлялася англійських окупантів?

У Китая? У Японії? У Польші? У Фінляндії?

З гідності все починається, з єдності у боротьбі за свою ідентифікацію.

І закінчується все з їхньою втратою, якою б Римською імперією, великим Хорезмом або Радянським Союзом ви не були.

Економісти одні блін, з антикорупціонерами.
А окупанти шо проходним двором століттями марширують, бо тут "какая разніца на каком язикє, главное економіка, ліш би не буржуї".


Історична паралель
emiliozk

ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ. СПРОБА ПОПЕРЕДНЯ

Переживаю щось вельми схоже на дежа-вю. Таке як відбувається зараз в Україні – уже було. Щоправда – більш стиснуто по часу, і в більш кривавій формі.

Уявіть собі Україну понівечену нещодавніми боями проти посіпак Москви. Де відсутній механізм збору податків і якась виконавча влада на місцях (лише місцеве самоврядування). Україну, де уряд з метою збору коштів, податком у 25 карбованців обклав кожен телефон. Де «примусі майнові податки для торгівельно-промислових класів», платити мусили не окремі особи чи підприємства – а зразу цілі міста (як контрибуцію окупантові). Де задля здобуття грошей уряд займався реквізицією цукру на цукрових заводах, видаючи розписки, які оплатити обіцяв колись… Потім… Де нарешті було шалене безробіття, у містах – натовпи демобілізованих солдат, а цілі райони жили з того, що грабували залізничні потяги та валки на шляхах. У цих умовах в Києві зібрався з’їзд тих, хто в ті часи найбільше відповідав поняттю «середній клас». З’їзд обрав нового голову держави. А далі.

За 9 місяців влади нового голови держави в країні з’явилися поліція і органи безпеки. З’явилося саме поняття «громадянство України» і було затверджено механізм його здобуття. З’явився реально працюючий державний банк. Було запущено в дію повноцінну національну валюту – гривню. Було відкрито Академію наук України, два національні університети (в Києві та Кам’янці-Подільському), більше 150 українських гімназій. Була проведена українізація залізниці і розпочата українізація державних установ. Були створені державний Національний театр і Національна опера. Було створено умови для розвитку споживчої та виробничої кооперації – кількість товариств споживчої кооперації зросло від 4873 до 15000, а кооперативний союз «Централ» викупив у Німеччині фабрику сільськогосподарських машин. Відроджувалося і зростало підприємництво – видобуток одного тільки вугілля зріс від 30 до 50 мільйонів пудів на рік. Нарешті були створені повноцінний Генштаб та національні збройні сили – і вони стали основою для подальшої війни України проти Москви.

Як за все це віддячило українське населення цьому голові держави? Відповідь – українці його скинули. Гадаю вже зрозуміло, що ідеться про гетьмана Павла Скоропадського. І думаю, читач вже помітив скільки спільного між 9-місячним перебуванням на владі гетьмана Скоропадського і 5-річним президентством Петра Порошенка. До досягнень гетьмана Павла можна додати й те, що скориставшись угодою про постачання харчів між Україною та Німеччиною і Австро-Угорщиною, Україна вийшла на ринки обох держав і отримала від них низку товарів потрібних самій Україні – у першу чергу вугілля, сіль та сільськогосподарські машини.

«Життя у Катеринославі било ключем… Після радянської голодовки вражала нечувана дешевизна цін на харчові припаси та величезна кількість їх на ринках», - згадував часи гетьманату професор Г. Ігренєв. Письменник Костянтин Паустовський у мемуарах описував черги у Москві біля українського посольства – сотні людей рвалися в Україну з «більшовицького раю». Проте, керівника який підняв Україну до цього рівня українці захотіли замінити на письменника Винниченка і журналіста Петлюру – їх не зупинило навіть те, що попереднє керування названих осіб вже довело їхню батьківщину до Крут, Київської бійні і більшовицької навали, яка дійшла до Києва менше ніж за місяць. Українці повірили – з більшовиками можна домовитися, а не воювати. Українці бурчали, що гетьман – пан і землевласник. Гетьману дорікали невирішеністю земельного питання, хоча очевидці стверджували – земельна реформа йшла повним ходом. «Був в опрацюванні закон земельної реформи, обмежуючий власність до 100 гектарів. Землю у великих власників мала викупить держава і переказать-продать селянам на найвигідніших умовах», – згадував старшина Запорізької дивізії сотник Никифор Авраменко.

Гетьман Скоропадський в новішій історії України явище унікальне – ворогом його назвали водночас і единонеділимщик генерал Денікін, і червоні більшовики, і українські соціалісти, при чому, якщо для Денікіна гетьмана був сепаратистом і мазепинцем, то для прибічників Петлюри і Винниченка – паном, царським генералом і прибічником Росії, а для червоних – всім водночас. Ще й зараз не бракує осіб, які закидають гетьманові «проросійськість», цитуючи власні мемуари гетьмана – те що він був не проти російської мови. Той факт, що саме за гетьмана відбувалася широка українізація, а «щирі патріоти» самі часто були російськомовні – якось забувають. «До мого шефа, віце-міністра внутрішніх справ, Вишневського, прийшов Світозар Драгоманов, щоби зголосити свою димісію (був урядовцем в однім міністерстві Центральної Ради), бо не хотів лишатися при "антиукраїнськім уряді гетьмана". При цій сцені Вишневський говорив по-українськи, а Драгоманов по-російськи» - згадував ідеолог українського націоналізму, а в ті часи голова Української телеграфної агенції Дмитро Донцов.

Тоді голову держави, генерала і творця одної з перших український військових частин, українці захотіли замінити на богемного письменника Винниченка та журналіста і земського діяча Петлюру. Результати – відомі. Тоді Україна зникла з мапи світу як держава. Чим закінчить нинішній поворот історії – залежить від нас.