September 19th, 2019

Надія

Учора Роман Чайка після ефіру нагадав, якими совками прийшли у владу Кравчук і Кучма і як, згідно невідворотної логіки процесу, вони стали-таки українськими президентами. Сьогодні про неминучу еволюцію Зеленського до «армії, мови, віри» написав Портников. Я згадав при цьому і те, що перші місяці Порошенка московська пропаганда не чіпала. Пастора, Яценюка, Авакова з Парубієм (хунту) мочили з усіх гармат - натомість Порошенку «давали шанс». Та й він, як розповідають, нетривалий час мав ілюзію, що зможе якось знайти компроміс і припинити війну з Москвою. Але дуже швидко все зрозумів (особливо, після Іловайська), і московити оголосили його ворогом номер один.
То чи може щось подібне статися з президентом Зеленським (зазначте, я тут не масштаб особистостей порівнюю, а еволюцію поглядів -К.В.)? Щиро сподіваюся, що так, хоча й маю сумнів, чи вистачить там там правильних кісток, аби на них змогло нарости українське м‘ясо

Кілька днів тому хтось із френдів запитав, чи залишилися в суспільства засоби впливу на владу, враховуючи ситуацію в парламенті, уряді і правоохоронних органах із судами? Я тоді відповів, що поки не знаю.
Але статистика потихеньку складається. Громадський тиск (а можливо, і соціологія) вплив на зелених відверто мають. Зеленський здав назад із відміною параду. Він здав назад (принаймні, частково) з формулою Штайнмайєра. Він здав назад (так це сьогодні виглядає) із продажем землі іноземцям. Не знаю, чи звернули ви увагу, але й звільнення Кличка з голови адміністрації він досі не підписав, хоча уряд, як вірні солдати фюрера, таке рішення на його вимогу проголосували.
Коли лячно, він сцить. До речі, і правильно робить