October 29th, 2019

Перспектива

Ви вірите, що росіяни могли не знати про початок сьогодні «розведення сил» (насправді, відведення української армії) в Золотому? Питання риторичне. Тому, напрошується питання: а для чого ж вони учора обстріляли там наші позиції, адже це порушує умову «семи днів тиші»?
Все дуже просто. Вони привчають Верховного дезертира (і все суспільство), що ми виконуватимемо все, на що вони дали згоду, а вони - лише те, що схочуть. А за те, щоб виконати решту, будуть вимагати нових поступок.
І тому, коли вони скажуть нам прийняти до складу України свіжообрані структури ЛДНР із їх московським підпорядкуванням і надати їм особливого (федеративного) статусу, Зеленський погодиться - бо він уже заручник своїх обіцянок і поступок. А якщо ми з вами цього не приймемо, то почнеться війна «законної влади» з «націоналістами і ультраправими». І Путін їй всебічно посприяє.
Ось така у нас недалека перспектива

Хороший план как проиграть войну, и погубить тысячи жизней.

Под АП сегодня быть не смогу, увы, но матюкнусь тут в пейсбуке.

Я вижу проблему отвода войск, прежде всего в том, что отводить их будут с укрепленных позиций на позиции who зна де, да еще в преддверии зимы. Это порождает целую цепочку проблем, которую я могу узреть даже не будучи Клаузевицом. Я уверен, что помимо перечисленного ниже, зима - это еще пробелмы с логистикой, ОРВИ, переохлаждениями, коротким световым днем и еще миллоином проблем, которые возникают с приходом Генерала Мороза.

К примеру, зимой никогда, примерно всегда, бывает холодно. Это значит не только то, что голі-босі хлопчики будут жопы морозить в окопах, это значит, что выкопать эти самые окопы будет немного сложнее, чем летом. Например потому, что земля зимой - она чуть уступает твердостью камню, и по понятным причинам копать ее немного сложнее, чем летом, когда она мягкая и вообще пригодна к копанию.

Кроме того, что зимой тяжело копать, зимой еще удобно ездить. Все та же зима превращает грунтовки практически в бетон, по которому очень даже бодро можно бегать прыгать, ездить и постреливать. Например, Дебальцево штурмовали именно зимой. Но там были с лета подготовленные позиции, а сейчас их не будет. Будут как повезло вгрызшиеся в землю части.

В-третьих, я вижу проблему в том, что отведение войск оставляет незащищенными хорошо укрепленные позиции. Которые - по скольку они теперь не защищены вообще - можно будет занять. Например, занять их могут бравые воены ДНР. И, например, выбить их оттуда будет примерно так же сложно, как им выбить оттуда нас. В общем-то, тот факт, что вытеснить ВСУ с позиций они тупо не могут, мы и видим переход войны из маневреннйо фазы в позиционную. И это было хорошо потому, что в маневреной фазе мы за неделю теряли больше, чем за год позиционной войны.

И, наконец, меня очень беспокоит регулярно звучащая концепция "если что мы займем позиции обратно". Пардон, а кто ж вам даст "если что"? Пик потерь частей - это ротация. Зеленый обмудок говорит "да говно вопрос - мы просто "ротируемся" обратно, только все и сразу". На позиции, где никого нет. Где могут быть засады. Когда по нам будут, веротяно, валить со всех стволов. Которые вообще могут быть заняты врагом. Слово "тир" занкомо всем?

То есть:
- Мы отводим войска в чисто поле.
- Мы оставляем незащищенными подготовленные к зиме позиции.
- Мы надеемся на честное слово упырей, которые уже как-то раз давали честное слово летом 14го года.
- Мы намереваемся "если что" занять позиции обратно. Если их, скажем, займут россианцы, то это означаем, что мы хотим штурмовать их. Зимой. Без предварительной подготовки.

Мне кажется, это хуевый план по урегулированию конфликта. Но это хороший план как проиграть войну, и погубить тысячи жизней.

Травля

Что-то второй пост про травлю уже. До сегодняшнего дня я не знал ни Софью Федину, ни Марусю Зверобой. Но зато я отлично знаю, что такое, когда Парламент твоей страны говорит, что ты недостаточно патриот, потому что не любишь власть. Когда по тебе начинают работать ботофермы в сетях. Когда тебя полоскают по телевизору. Когда народные избранники призывают завести на тебя уголовные дела с трибуны. Когда начинается вой и всеобщее помешательство. А блокирование трибуны Парламента из-за того, что кто-то там в соцсетях назвал руководителя исполнительной ветви власти залупой и пожелал ему сдохнуть - это именно помешательство.
Так вот. Я не знаю, нужна ли моя поддержка Sofiya Fedyna или Маруся Звіробій - полагаю, что нет, там со сталью все в порядке и так - но то, что сейчас происходит - это травля.
Это самая настоящая травля.
Это самая настоящая риторика в стиле "национал-предатели".
И, второй раз акцентирую уже внимание именно на этом аспекте - это именно государственная травля.
Своих граждан. Своих ветеранов. Своих защитников. Своих женщин.
Астанавитесь, ребтяки.
Вы сейчас выходите на тот рубеж, с которого события могут начать развиваться уже совершенно неконтролируемо, как снежный ком.
Умерьте свой пыл в разжигании истерии.
Это мой вам искренний совет.
Потому что я этот урок УЖЕ ПРОХОДИЛ.
Я отлично знаю, что такое накачивание общества истерией. Я отлично знаю, что оно никогда - слышите, никогда - не проходит бесследно. Я отлично знаю, что дальше есть только одна дорога - градус можно только повышать. Понижать его уже не получится. Я отлично знаю, что если я начинаю чувствовать дежа-вю - это очень плохой знак. А я его сейчас чувствую, как никогда. О, да, уж поверьте мне.
И я отлично помню, как уже писал ровно эти же строки в одной там соседней северной стране.
Но Украина - не Россия.
Я вам крайне не советую ходить по тем граблям, которые раскидал для себя Путин.
Потому что он-то их раскидывал для себя. И он-то по ним прошел.
А вот сможете ли пройти по ним вы - я совершенно не уверен.
А Софье и Марии моя поддержка, безусловно.

Травля ботами Sofiya Fedyna так тхне російським стилем, що навіть гугл-транслейт червоніє від сорому. А спроба здорового лося з ресторанами в золоті, де він спокійно заробляв поки дівчата захисникам допомагали, натравити на них правоохоронців взагалі за межею людського. Схожими історіями у Януковича бавились. Єдина відмінність, ці весь шлях регіоналів пройдуть значно швидше, в турборежимі. І страх перед дівчатами тому підтвердження.

Те, що виглядає, як відступ, і смердить, як відступ, – безперечно відступ

МИ ВІДСТУПАЄМО…

Ми відступаємо… Аби задурити нам голови цей процес названо привабливо-нейтрально «розведення сил». Сказано сотні слів і написано тисячі текстів про те, що це ніяка не зрада і взагалі це так правильно. Але те що виглядає як відступ і смердить як відступ – безперечно відступ.

Ми відступаємо… Відступаємо не тому, що програли бойовище. Таке трапляється, зрештою – навіть генерали Бонапарта, бувало, хибили. Ми відступаємо не тому, що зазнали важких втрат. Не тому, що мусимо з під удару відвести свої сили, аби зберегти. Ми відступаємо тому, що президент обраний 73%-ми, які «втомилися від війни» вирішили домовитися з агресором.

Ми відступаємо… Лише вчора штаб ООС повідомили про обстріли в районі розведення. Сьогодні повідомили, що штаб помилився. Я вірю вчорашньому штабу, а не сьогоднішньому. Чому? Бо правильно сказав волонтер Рома Доник, аби штаб ООС назвав злочинцями добровольців – треба аби зверху надавили аж дуже сильно. З добровольцями на фронті не сваряться – бо часто доводиться в них допомоги просити. Як доброволець – підтверджую. Відтак очевидно – на штаб ООС надавили так, що штаб «помилився». Тобто – наступне розведення станеться прямо під вогнем… Президенту ж треба з Путіним зустрітися?

Ми відступаємо… І від того стає справді моторошно. Предки були не дурні, вони воювали стільки, скільки нам і не снилося. Якщо предки сказали «хто обирає мир ціною приниження – отримує приниження, а не мир», значить предки щось знали. Значить – так воно і буде. І від того кортить на місяць вити. Від безсилля.

Ми відступаємо… 73% вже ревуть «а Порошенко теж сили розводив!» Ну так, розводив. І ми пам’ятаємо чим це завершилося. Якщо я пішов на мінне поле і підірвався, це не значить що не треба ходити на мінне поле – це значить, що треба іти, підриватися і казати: «А Діма теж ходив!» Правильно я зрозумів логіку 73%-в?

Ми відступаємо… На душу неймовірно гидотно. Ніби виваляли в лайні і наплювали в душу. Уява малює як регочуть зараз ватники: «Що хахли, Великій Росії опиратися надумали? Казали ми вам – вас продадуть ваші ж керівники! Не ці – так наступні!» Вже чую за спиною, як глузують істоти які протягом 5 років на армію волонтерам 5 копійок не дали і не з’явилися за жодною повісткою: «Оно герой іде! Переможець! От дурачок!..» І хіба вони не праві? Хтось п’ять років ледве зводив кінці з кінцями, а зараз потерпає від «фіналу епохи бідності». А хтось 5 років набивав комору та складав копійки на хату під Бучею. Хто правий виявився?

Ми відступаємо… І знаєте, чомусь нема бажання бігти, виїжджати, або вдаватися до всього того про що говорила дівчина-нардеп, від якої монобільшість сьогодні захищала президента, що закликав не боятися дівчат. Знаєте чому? Бо я точно знаю. Ми відступаємо – але ми підемо в наступ. Плювок в душу тим і корисний, що він примушує протверезіти і самому собі відповісти на питання: «Що робити?!» В моєму випадку – писати. Книжки. Романи. Повісті. Аби на них виросло нове покоління українців. Тих, що підуть за перемогами. Тих що «не втомилися від війни». Звісно я не підніму цю задачу сам. Але кілька капель до потоку який промиє ці камені – я докину. Це – немало. Кожен по краплі кине – буде потік, що розмиє будь-які перепони. Як завжди в історії України.

Все це буде. Обов’язково. В майбутньому.

А поки що – ми відступаємо.