November 11th, 2019

Справедливість та гідність

За потенціалом політичних маніпуляцій, найнебезпечніше слово в Україні - "СПРАВЕДЛИВІСТЬ".
На другому місці після неї - слово "ГІДНІСТЬ".
*
"Ми не можемо зараз проводити цю реформу, бо в нас ще недостатньо забезпечена справедливість, так що і результат реформи вийде несправедливим".
Так будь-яку реформу (наприклад, земельну) можна відкладати до нескінченності, виправдовуючи справедливістю фатальне відставання від прогресу людства. Бо нам, майже як нашим сусідам росіянам, потрібно "або нічого, або все і одразу".
І це лише один з незліченних прикладів маніпуляцій довкола справедливості.

Ще від часів Аристотеля відомо, що справедливість принципово подвійна. Люди завжди у чомусь рівні й у чомусь різні. Справедливо поводитися зі всіма як рівними; але також справедливо, коли з нерівними поводяться як з нерівними (простий приклад: хто краще працює, більше заробляє). У більшості життєвих ситуацій неочевидно, яку саме справедливість слід застосовувати. Найчастіше дотичні обидві, але їхнє співвідношення завжди доводиться встановлювати ad hoc. Але що справедливо у першому вимірі справедливості, несправедливо у другому, і навпаки. Тому будь-яке розв'язання будь-якого питання завжди можна розцінити і як справедливе, і як несправедливе, і як "більш/менш справедливе". Держава ж, яка зазвичай "розрулює" суперечливі ситуації, є несправедливою (або недостатньо справедливою) завжди й за визначенням.

Звісно, це не означає, що за справедливість не слід боротися, і що суспільство не може ставати в цілому "справедливішим". Але як це можливо - це окрема, довга і непроста розмова.
*
З гідністю все не краще. Бути гідним - це бути не нижчим за якийсь взірець чи стандарт (і навпаки: бути негідним чи негідником - це завжди бути не гідним чогось). Тому розуміння гідності ніколи не є самоочевидним: воно завжди залежить від того, про який стандарт нам йдеться - явно чи неявно (друге трапляється набагато частіше).
У цьому сенсі, навіть повстання Люцифера проти Бога було "революцією (хибно зрозумілої) гідності". Адже Люцифер тому й повстав, що вважав себе гідним вищого статусу, ніж мав у небесній ієрархії.
Але у цьому він помилявся, бо за умовами цієї історії він до повстання мав саме те місце, якого насправді й був гідний.
Виходить, що все зло у світі пішло від завищеної самооцінки.

А якого стандарту чи взірця гідний сучасний українець?
Чи йдеться нам тут про ліберальний стандарт базових свобод і особистої недоторканості?
Чи, може, це стандарт матеріальних умов "гідного життя", яке патерналістська держава, буцімто, має "забезпечити" кожному її мешканцю?
Загалом кажучи, обидва ці підходи (а є ще багато інших) мають певне право на існування.
Але, починаючи розмову про гідність (чи, наприклад, "Революцію гідності") у першому розумінні гідності, а потім непомітно підмінивши його другим розумінням гідності, ми напрочуд легко починаємо дурити себе та інших.
"Я гідний більшого, але мене обділили, і це несправедливо!" - одна з найнебезпечніших ментальних хвороб, що роз'їдає зсередини свідомість наших співгромадян.

Будь гідним себе, брате. Не будь Люцифером. Хоча нерідко стати на цей другий шлях дуже легко. І дуже спокусливо.

Розведення на крові

4 ч.

Міністр Загороднюк на "Г+Г" співає як прекрасно проходить відступ на "старі облаштовані позиції" - а наших розстрілюють з ПТУРа, коли вони облаштовують бліндаж.

Це означає, що спостережного пункту нема, банальні заходи безпеки не виконуються, вразливість при зміні позицій ігнорується - і хрін кому до цього є діло, браво відступаємо.

Двоє загиблих мало щоби назвати цю ганьбу розведенням на крові?

Тоді я скажу.

Таке має розслідуватись - де там той грозний військпрокурор Чумак?
Чого мовчить?
Чи єбало заліпило завданням відмазати Хомчака від Іловайська?
Так от продовжується - хріна наших як в тирі розстрілюють на шостому році війни?
Вже все, "віновниє в войнє" знайдені і життя бійців нічого не варті?

"Терористи намагаються зірвати розведення" (с) - це міністр на повному серйозі таке каже.
Та вбивають вони, і ще ржуть з вас, ідіотів переляканих.

Сукі.