December 11th, 2019

Что это было? И зачем?

Оглядываясь на вчерашние посиделки в Париже, констатирую: результат-точный 0. Абсолютно пустое коммюнике, ничего не добавляющее к существующему порядку вещей. Вялые Меркель с Макроном, которые, вопреки всем ожиданиям, ни на чем не настаивали. Путин совершенно предсказуемо не шел ни на какие компромиссы.  И радостная Зекоманда. Зеля ничего не сдал! Ну и что?  Эта встреча была органзована, специально, чтоб на ней Зеля ничего не сдал? А без встречи он не мог, что ли, ничего не сдать?

Встреча была явно организована по инициативе Киева, который долго уговаривал стороны, и особенно неуступчивый Кремль, принять в ней участие. С этой целью пол-года осуществлялись какие-то бессмысленные односторнние уступки, ослабляющие военно-стртегические позиции ВСУ: немотивированный  односторонний отвод войск с обустроенных стратегически важных и нелегко завоёванных позиций; безумный приказ не стрелять, за что мы платим резким ростом 200х и т.д.

В оправдание этого звучала бесстыдная и противоречивая ахинея от всех спикеров новой власти. Я не буду приводить то, что несли Кучма, Коломойский и Мендель. Напомню только удивительные речи когда-то  респектабельного Пристайко о том, что они выполняют Минские соглашения, которые подписал Порошенко. Трудно поверить, что профессиональный дипломат не понимает, что Порошенко подписал документ, содержащий взаимные компромиссы сторон, а не одноторонние украинские. А выполнять свои обязательства в условиях, когда  другой подписант демонстративно и глумливо игнорирует свои обязаельства (и получает за это международые санкции), это просто государствення измена.

В общем, складываась определенная уверенность, что Украину ведут к капитуляции и, соответтвенно, к восстановлению протектората РФ, к прекращению процессов Евро- и Евро-Атлантической интеграции. Вопрос был как далеко это зайдет? Но что-то у них не сложилось... Потому, что где-то за неделю до саммита на 180 градусов развернулась официальная риторика. Борец за мир Пристайко вдруг стал русофобом-ястребом. Честно говоря, складывалось впечатление, что нам пускают пыль в глаза по согласованию с Кремлем, а в Париже все попишут при поддержке Меркель и Макрона. Но нет, ничего принципиального не подписали.

Хочется очень верить в версию, что они испугались гнева и решительности гражданского общества. Определенно, этот фактор действует. Но есть одна странность. Самое большое ралли, по масштабу напоминавшее 1 декабря 2013, было 14 октября, в День Защитника. Оно их явно напугало до судорог. Но вся главная ативность по органзации Саммита была после этого. Все же последющие акции были не такими внушительными. Что же их остановило? И чего ждать дальше?

Дестабілізація через реінтеграцію

Коли в 90-ті почався так званий «процес Осло» (ізраїльсько-палестинське врегулювання), одна із перших речей, котру зробили терористи з ООП, яким дозволили повернутися з вигнання на спірні території і створити там місцеві органи влади, була зміна шкільних програм. Традиційні йорданські курси навчання школярів замінили на спеціально створені палестинські, єдиною метою яких є формування ненависті до «сіоністського ворога». Згодом ще й ХАМАС додав елементи Джіхаду та шахідізму у виховання дітей, починаючи з дитсадка. В результаті, маємо сьогодні цілі покоління молоді, які виросли на ґрунті такої зоологічної ненависті, що уявити собі мирне співіснування з ними просто неможливо. Для ілюстрації: ще навіть у 90-ті, після першої Інтифади, маси ізраїльтян регулярно їздили в арабські міста на територіях (особливо, по дешеві товари). Сьогодні це найпростіший рецепт самогубства.
Шкільні програми в ОРДЛО поки що поміняли не так принципово. Але, в цілому, населення там знаходиться під продуманим і досконалим впливом російської пропаганди й щоденно потужно накачується ненавистю до України й українського. Реінтеграція цих територій без тривалого процесу ментальної реабілітації жителів не можлива. Враховуючи роботу російських спецслужб, зняття блокпостів і вільний доступ «на материк» жителів окупованих територій - такий потужний фактор дестабілізації ситуації, терору і розгулу криміналу, який неминуче стане троянським конем від росіян і поставить під загрозу саму державність.
Навіть без незаконних квазідержавних та військово-поліцейських формувань, без федералізації чи автономізації, без амністії бойовикам (а від усього цього Путін відмовлятися не збирається) проведення виборів у ОРДЛО (нехай би й з передачею нам контролю за кордоном) є на цьому етапі екзистенційною небезпекою для України