July 14th, 2020

Окупантами вбито військового медика

Це не перший військовий медик, якого вбили окупанти вже після прекраснодушних "прєкращєній стрєлять" та "смотрєній в ґлаза" - росіяни не вважають українців за людей, і так буде ЗАВЖДИ, про це треба пам'ятати, а не слухати клоунів на виборах.

Як в такій ситуації взагалі можуть розглядатися якісь електоральні перспективи всяких медведчуків з бойками, які вже рік відкрито злягаються з Путіним - вище мого розуміння.

І це жорстоко, але треба сказати - шобла зє-фанів за тією ж логікою теж звинуватить президента Зеленського в цій смерті, як звинувачувала Порошенка у вбивстві російськими військовими наших під Іловайськом після домовленостей про "коридор"?

А Мосійчук буде верещати про "незариті кунги"?

Так Порох би вже зібрав Радбез ООН і насипав Путіну в штани нових санкцій, а нам добився підсилення підтримки і черговий етап розвитку армії, а не скорочення.

Все, абсолютно все, про що попереджали відбувається - включно з імпотентною реакцією "нових ліц" та нахабством реваншистів.

Продовжують сіяти вітер, пренаївні.

Не плекати порожніх надій

Я настільки мало цікавлюся подіями в Росії, що, якби не Бабченко, й не дізнався б, що арештований губернатор Хабаровська, за якого десятки тисяч вийшли на вулиці з протестами (в тому числі, проти Путіна) - жириновець. І я визначився, нарешті, зі своїм ставленням до можливої зміни влади в Росії.
Але спочатку трошки аналогій. Ви бачили, що сталося з Іраком після усунення жорстокого диктатора Саддама? А з Лівією після такого ж Каддафі? А кого єгиптяни демократично обрали, коли усунули багаторічного диктатора Мубарака (я не про нинішнього Мубарака-2, а про Брата-мусульманина Мурсі)? А ніколи не замислювалися, чому цивілізований світ настільки спокійно сприймає легітимність багаторічних диктаторів на чолі колишніх радянських республік (Казахстан, Узбекистан, Азербайджан), хоча і самий державний устрій, і вибори в них не більше схожі на демократію, ніж та пародія, яка відбувалася в СРСР.
Чому? Та дуже просто. Як би не було, але станом на сьогодні це для світу нормальні, прогнозовані світські режими. А якщо дати там волю так званому «народу», то є великий шанс отримати або терористичне кубло з війною всіх проти всіх, або агресивний теократичний режим, типу іранського.
Аналогічно з росіянами. Якщо уявити собі зміну влади на хвилі «народного протесту», то на чолі держави там постане або умовний Жирік («умовний» - бо реальний патологічно сцикливий попри агресивну риторику), або умовний же Гіркін (хоча тут можливий і реальний). Такими є ризики використання демократичних механізмів у недорозвинених націй.
Про що це говорить нам? По-перше, «не проси в Бога нового царя» (старе єврейське прислів‘я). По-друге, покладатися потрібно на власні сили і не плекати порожніх надій на визволення від Путіна чужими руками.
Ну, і у власному домі наводити порядок. «А не те, шо січас» (с)

ЗАКЛИК ДО ЄДНАННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ СИЛ

ЗАКЛИК ДО ЄДНАННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ СИЛ

Суверенітет України нині під серйозною загрозою. Ширяться повідомлення, що Росія готова до вирішального наступу на Україну, а ворожа агентура безперешкодно діє в усіх сферах життя країни. Тим часом, дії чинної влади за рік призвели до політичної та економічної кризи, деградації системи державного управління, посилення впливу олігархів та «регіоналів». Зросли загрози для національної безпеки та макроекономічної стабільності, спостерігаємо тривожні тенденції у гуманітарній сфері. Тривають політичні репресії, згортається курс на членство в НАТО і ЄС та послаблюється обороноздатність країни.

Це створює смертельну небезпеку для самого існування України як незалежної держави. Прокремлівські політичні сили та агенти, за повного потурання української влади, готуються до реваншу й штовхають країну до капітуляції. Вони хочуть штучно спровокувати громадянський конфлікт, щоб повернути країну у сферу російського впливу.

Наше завдання як громадян — об’єднатись і зупинити ці загрозливі процеси, захистити суверенітет і соборність України, демократичні інститути, конституційні права і свободи. Захистити національну державність, цінності Революції Гідності, європейський та євроатлантичний вибір.

На жаль, сьогодні патріотичні сили поки діють порізно, часто сконцентровані на взаємних суперечках і політичній боротьбі одне проти одного або сперечаються стосовно другорядних проблем. Це посилює загрози для української державності.

Ми, представники громадянського суспільства, закликаємо всі державницькі сили почати діяти разом і сформувати єдиний український громадсько-політичний фронт, щоб дати відсіч Кремлю та його агентурі, захистити український гуманітарний простір, відновити обороноздатність країни, припинити політичні репресії. Ми закликаємо всіх, хто вважає себе патріотом України, відкласти розбіжності і об’єднати зусилля у парламенті й місцевих радах та всюди, де цього вимагають інтереси України.

Пропонуємо невідкладно розпочати координацію задля формування спільних вимог, спільного плану дій та побудови суспільної платформи української єдності.
#разом_сила.

Київ, 14 липня 2020 року

Підписали:
1. В’ячеслав Брюховецький, Герой України, почесний Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», учасник Ініціативної групи «Першого грудня», член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
2. Володимир Василенко, дипломат, громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол, Представник України в Раді ООН з прав людини (2006-10), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
3. Йосиф Зісельс, учасник Ініціативної групи «Першого грудня», спів-президент Ваад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України, член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
4. Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету, в'язень сумління (1977-1987), учасник Ініціативної групи "Перше грудня".
5. Микола Рябчук, почесний Президент Українського ПЕН-клубу.
6. Ігор Козловський, в’язень російських окупантів на Донбасі, релігієзнавець, Президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних відносин, учасник ініціативної групи «Першого грудня».
7. Serhiy Kvit, громадський діяч, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», Міністр освіти і науки України (2014-2016), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
8. Олена Стяжкіна, доктор історичних наук, письменниця.
9. Леонід Фінберг, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА, головний редактор видавництва «Дух і Літера».
10. Соломія Бобровська, народний депутат України, фракція «Голос».
11. Микола Княжицький (Mykola Kniazhytsky), журналіст, народний депутат України, фракція «Європейська солідарність».
12. Сергій Фоменко (Фома), музикант, рок-гурт «Мандри».
13. Олексій Панич, філософ, перекладач, член Українського ПЕН-клубу.
14. Володимир Огризко, дипломат, політик, Надзвичайний і Повноважний посол, Міністр закордонних справ України (2007-2009), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
15. Юрій Щербак, письменник, дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол.
16. Роман Безсмертний, політик, дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол, Віце-прем’єр-міністр України (2005), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
17. Володимир Єрмоленко, філософ, письменник, директор з аналітики ГО "Інтерньюз-Україна", старший викладач НаУКМА, учасник Ініціативної групи "Першого грудня".
18. Ярослав Яцків, академік, учасник Ініціативної групи "Перше грудня".
19. Данило Лубківський, дипломат, громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посланник, Заступник міністра закордонних справ України (2014), член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
20. Михайло Винницький, викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Львівської Бізнес-Школи Українського католицького університету.
21. Олександра Гнатюк, професор історії НаУКМА, учасниця Ініціативної групи "Першого грудня".
22. Михайло Гончар, Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», член Стратегічної Ради Руху опору капітуляції.
23. Ярина Ясиневич, відповідальний секретар Ініціативної групи "Першого грудня".
24. Андрій Левус, народний депутат 8-го скликання, член Координаційної Ради Руху опору капітуляції, Вільні люди.
25. Олександр Скіпальський, Почесний голова ветеранів розвідки, генерал- лейтенант.
26. Михайло Басараб, політолог, член Координаційної Ради Руху опору капітуляції, член Президії Громадської комісії з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні.
27. Sergey Vysotsky, журналіст, нардеп 8-го скликання, член Координаційної Ради Руху опору капітуляції.
28. Євген Бистрицький, філософ.
29. Юрій Гончаренко, громадський діяч, член Координаційної Ради Руху опору капітуляції, Координатор Київського осередку РОК, співзасновник Національно-консервативного руху.
30. Микола Горбаль, поет, колишній політв’язень.
31. Юсов Андрій, ГО "Школа відповідальної політики", член Координаційної Ради Руху опору капітуляції.
32. Валерій Пекар, викладач бізнес-школи НаУКМА.
33. Мирослав Гай, громадський діяч, керівник Благодійного Фонду «Мир і Ко», член Координаційної Ради Руху опору капітуляції, ветеран російсько-української війни.
34. Борис Захаров, громадський діяч, директор Благодійного Фонду «Людина і право».
35. Ігор Лапін (Игорь Александрович Лапин), політик, Народний депутат України (2014-19), ветеран російсько-української війни, батальйон «Айдар», член Координаційної Ради Руху опору капітуляції.
36. Oleksandr Ivanov, член Координаційної Ради Руху опору капітуляції, ініціатива Переходь на українську.
37. Dmytro Lykhoviy, громадський діяч, журналіст, головний редактор «Новинарні».
38. Ігор Гук, професор медицини, закордонний член НАНУ.
39. Sergiy Parhomenko, головний редактор газети «Говорить Донбас», директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД імені Олександра Никонорова, активіст міжнародного руху LIBERATE CRIMEA, член Координаційної Ради Руху опору капітуляції.
40. Геннадій Курочка, Член Правління УКМЦ.
41. Ігор Мазур, правозахисник, офіцер ЗСУ.
42. Анатолій Подольський, керівник Українського центру вивчення історії Голокосту.
43. Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства.
44. Павло Білоус, член Координаційної Ради Руху опору капітуляції, ветеран російсько-української війни.
45. Сергій Рябченко, фізик, професор, член-коремпондент НАН України.
46. Sviatoslav Marynin, громадський діяч, член Координаційної Ради Руху Опору Капітуляції та співзасновник громадсько-політичного руху "Межа".
47. Микола Марченко, кандидат юридичних наук, провідний експерт з конституційного права Асоціації українських правників.
48. Олексій Колежук, доктор фізико-математичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій.
49. Соломія Фаріон, ГО "Молодіжний Націоналістичний Конгрес".
50. Сергій Репік, Голова Секретаріату Молодіжного Націоналістичного Конгресу.
51. Олександр Габович, доктор фізико-математичних наук, Інститут фізики НАН України.
52. Тарас Стецьків, голова Зарваницької громадської ініціативи.
53. Семен Кабакаєв, голова ГО «Безпека та взаємодія в Україні».
54. Борис Потапенко, Голова Ради Українських Державницьких Організацій Світу.
55. Станіслав Федорчук, ГО Українська народна рада Донеччини та Луганщини.
56. Yuriy Mindyuk, громадський діяч, директор Фонду підтримки демократичних ініціатив.
57. Vitalii Ovcharenko, ГО «Рух переселенців країни».
58. Олександр Ясенчук, директор КМЦ "Інтермеццо" (Чернігів), Координатор Чернігівського осередку Руху опору капітуляції.
59. Юніс Аскеров, депутат Деснянської райради в м. Чернігові
60. Геннадій Боряк, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії НАНУ.
61. Дмитро Харьков, офіцер безпеки міжнародної гуманітарної місії, учасник Революції Гідності, Координатор Запорізького осередку Руху опору капітуляції.
62. Олександр Радченко, кандидат юридичних наук, експерт Асоціації українських правників з конституційного права.
63. Євген Янкевич, громадський, політичний та мистецький діяч м. Полтави, випускник міжнародної програми «Open World».
64. Андрій Павлишин, перекладач.
65. Ігор Магновський, доктор юридичних наук, провідний експерт з публічного права Асоціації українських правників.
66. Сергій Кот, історик.
67. Михайло Лебідь, учасник ради засновників руху "Межа".
68. Нестор Воля, суспільно-політичний блогер, громадська ініціатива "інфоВАРТА".
69. Кирило Сидорчук, експерт з публічного права, член правління ГО "Мінзмін".
70. Іван Ясковець, доктор фізико - математичних наук.
71. Наталія Луковська, громадська активістка, волонтер, інженер.
72. Олександр Бакай, академік НАН України, завідувач відділу ННЦ «ХФТІ» НАН України.
73. Олександр Марусяк, доктор філософії, експерт з конституційного права.
74. Дмитро Сінченко, голова ГО "Асоціація Політичних Наук", координатор Руху опору капітуляції у Кропивницькому.
75. В’ячеслав Пасальський, кандидат фізико-математичних наук, доцент ДНУ, Дніпро.
76. Володимир Кузнєцов, доктор філософських наук, професор.
77. Олена Сінченко, голова Центру української політики "Ексампей".
78. Ігор Козуб, голова Волонтерського об'єднання учасників Майдану та бойових дій.
79. Юрій Дмитрієв, голова ГО "Народний контроль Кіровоградщини".
80. Олександр Бондаренко, Всеукраїнська ініціатива "Рух Державотворців".
81. Влад Василь (Владислав Василь), журналіст, медіа-експерт.
82. Микола Грицковян, Голова Головної Управи ООЧСУ, США.
83. Михайло Лебідь, ветеран ОВС, екс-начальник УМВС, полковник міліції у відставці.
84. Петро Скиба, полковник, учасник російсько-української війни, голова Славутського осередку "Світанок" Руху опору капітуляції.
85. Данило Шепінько, Голова ГО "Молодіжний Націоналістичний Конгрес-Львів".
86. Вадим Сторожук, депутат Київської міської ради, волонтер.
87. Олександр Коваль, волонтер, громадський активіст.
88. Владислав Голиков, переселенець, юрист, керуючий партнер АБ “Голиков і партнери”.
89. Володимир Булгаков, координатор Руху опору капітуляції Буковина.
90. Леонід Зелененко, Керівник Черкаського обласного відокремленого підрозділу ГО УНСО.
91. Вікторія Мірошніченко, Народний Герой України, ветеран АТО, громадський діяч, волонтер, м. Полтава.
92. Марія Горбатенко, громадський та мистецький діяч, волонтер.
93. Олексій Скоков, учасник російсько-української війни, 51 ОМБР.
94. Єлизавета Чередніченко, активіст, волонтер.
95. Наталія Рябенко, активіст, волонтер.
96. Руслана Базалук, громадський діяч, волонтер, благодійник.
97. Олексій Кузьменко, активіст (Черкаси).
98. Світлана Сливенко, активіст (Черкаси).
99. Serhiy Dzherdzh, голова Громадської ліги “Україна – НАТО”
100. Балух Володимир, в'язень Кремля
101. Вікторія Самойленко, волонтерка, керівник ГО "Набат Кривбас", "Координаційного Центру допомоги учамникам АТО/ООС, членам їх сімей, ветеранам, особам з інвалідністю, ВПО", Кривий Ріг
102. Анатолій Третяк, голова ГО "Всеукраїнське Об'єднання "Визвольний Рух"

Хейт

7 ч.

Моя стрічка перетворюється на суцільний хейт. Я б цього не хотів.

Але яка розумная цьому альтернатива?

Голова економічного комітету Ради прямим текстом каже, що так, будемо друкувати гроші, так, віддамо олігархам, так, гривня просяде та ціни зростуть. В Раді — законопроект Бужанського про освіту російською мовою. Мовний омбудсмен готовий виголосити будь-яку мову, якою послуговується міністр внутрішніх справ, українською, бо це ж поважна людина, історична постать. Ріффмастеру та Кузьменко продовжили ув‘язнення ні за що, президентський комунікатор публікує комсомольское обличение на Олега Сенцова, російська журналістка з українським паспортом гонить кісельовські наклепи на СтопФейк — і це лише за останню пару днів.

Тим часом десь в сірій зоні помирає — чи вже помер — вояк, що мав забрати тіло побратима під білим прапором, але був розстріляний разом з ще декількома.

А пхххееезидент, пхххееееезидент — мовчить. І, може, добре, що мовчить, а то як не прокапаним ляпне, буде ще гірше.

Тому поки хейт.

Сытник

ПОПЫТКА НОМЕР ПЯТЬ

Сытник оказался гораздо менее принципиальным, но зато куда более договороспособным, чем Смолий, и в который раз после балансирования остается в своем кресле. Законопроект об увольнении главы НАБУ был отправлен на доработку. Офис президента застопорил инициативу, хотя еще вчера ходили слухи о наличии 240 голосов «за». В то же время Конституционный Суд Украины перешел к закрытой части рассмотрения дела о конституционности назначения Сытника указом Порошенко в 2015 году.

Складывается впечатление, что в Офисе заинтересованы в том, чтобы Сытник решение о своем уходе принял сам, как Смолий. Поскольку защищен законодательно глава НАБУ, как и глава НБУ очень качественно: его увольнение через законопроект Гончаренко выглядит весьма сомнительным – обратное действие закона. Через Конституционный суд – явно политический шаг. Лучше бы сам. Но нет такого инсектицида, который бы выкурил Сытника из здания Сурикова до 2022 года.

В этом желании власти убрать Сытника дело, конечно, не в том, что Шерлок, которого мы заслуживаем, подобрался к Коломойскому. И вот-вот, буквально завтра, выдвинет тысячу и одну пидозру, которые ужаснут Игоря Валерьевича и заставят его трепетать, как гласит свежий темник соросят.

На самом деле Сытник для Офиса – неприятное пустое место. Он, конечно, с одной стороны – не лезет куда не надо, можно его даже ангажировать по мелочи, например, Омеляна погонять. А с другой стороны – безоговорочной послушности ГБР нету, ключевые просьбы саботирует – потому что хозяева другие. А очень бы хотелось свое пустое место, чтобы сидел в его кресле второй Иван Геннадьевич, которому бы можно было позвонить насчет какого-нибудь черта из Верховной Рады, например, и быстро этого черта закошмарить.
У Коломойского, который руками Дубинского инициирует внеочередную сессию для рассмотрения законопроекта – тоже есть резоны завести своих людей в НАБУ, а такая возможность наверняка появится в случае перезагрузки его руководства. Кроме того – это принципиальная атака оппонентов-соросят, для которых НАБУ является последней крепостью, из большинства остальных - выбили.

И меньше всего Коломойский переживает, что Сытник что-то там кому-то объявит. Для этих объявлений у Сытника были годы, еще при Порошенко. Чтобы понять, что сейчас ничего Коломойскому от НАБУ не грозит и грозить не может, достаточно произнести одно слово – «Центрэнерго». Самая дерзкая и масштабная схема грабежа государства при Зеленском. 2 млрд убытков, 4 млрд долгов. Может, хоть дело завели? Нет. Коррупцию на «Центрэнерго» НАБУ расследовало только при Порошенко, когда госпредприятие приносило миллиардные прибыли. Даже Порошенко допрашивали в прошлом году, а сейчас извините – дурних нема.

Сытник удивительно талантливо профанировал действительно большую идею борьбы с топ-коррупцией, превратив возглавляемый орган в политическое шапито со спецназом и оперативно-следственными функциями. Есть ли хоть одно значимое дело НАБУ с приговором? Все эти годы Сытник рыдал в эфирах о том, что нет у него Антикоррупционного суда, вот запустится ВАКС – и тогда погодите, враги. И вот запустился ВАКС, долгая мхатовская пауза, и первый коррупционер отправляется за решетку – депутат облсовета за взятку в 5 тыс долларов. Так. А адвокату, дававшему взятку 5 млн долларов главе ФГИ – дают условно. А «крестного отца контрабанды» Альперина, вину которого НАБУ пытается доказать с 2016 года – ВАКС отпускает и снимает с него браслет.

Похожая история и с Бахматюком. Вторым после Коломойского финансовым мошенником, который вывел из двух своих банков средств вкладчиков и рефинансирования НБУ на более чем 30 млрд грн. НАБУ вело его дело с 2016 года. Закончить его до того, как Луценко захоронил дело в Нацполиции, Сытнику мешало несколько вещей: политические договорняки с лоббистами Бахматюка, главным из которых был собственный заместитель Сытника – Новак, интересные отношения с самим Бахматюком, люди которого «отдыхали» Сытника и записывали его нетрезвые речи о Хиллари в «Полесском-Сарны», и профессиональная непригодность Сытника – уже хотя бы потому, что он допустил ситуацию, когда его отдых организовывают и оплачивают бандиты Бахматюка. И поэтому Бахматюк по-прежнему на свободе, решает с Офисом, покупает решения Печерского суда и Генпрокурора, продавливает закрытие дела НАБУ, совсем как Коломойский, грозя закрыть свои фабрики, вводя в обиход многозначительное выражение «яичный бойкот». Хотя по-хорошему эти фабрики давно должны были арестованы и переданы АРМА.

И американцы из демократического обкома тоже прекрасно знают цену Сытнику. И единственная причина, по которой за него так держатся, классическая: сукин сын, но наш сукин сын. Какой-никакой, но рычаг контроля и влияния. Провести кого-то лучше шансов все равно нет, а эти заменят нам наш пудинг на свой кисель вроде Ивана Геннадьевича, или того хуже – какие-нибудь щи вроде Бабикова-Бибикова.

Вообще все интересанты сбития Сытника перечислены в авторах законопроектов – №3133 и альтернативных. Гончаренко – это ведь не ЕС, как может показаться, а Бахматюк, старые отношения. Славицкая из ОПЗЖ – помощница Кивалова. Интерес ОПЗЖ – он в отодвигании американцев в принципе. Как, собственно и Коломойского. Дмитрий Лубинец – это делегат от Авакова, отношения которого с Сытником известны. Андрей Николаенко – "Батькивщины" и Тарута. Александр Качура из «Слуги народа», который на конец прошлого года был действующим главой районной ячейки «Украинского выбора» Медведчука.

Убрать Сытника можно было бы только с предъявлением Западу сильной альтернативы, поскольку о Сытнике там, повторимся, и так все давно и хорошо понимают, и видят ненеэффективность и политическую ангажированность на примере того же "Роттердам+". Однако альтернативы (хотя бы Углавы, например) не предъявляется. И в этом случае снос главы органа, который, собственно, и был создан американцами, будет воспринят как антизападный разворот власти, который начался с принуждения Смолия к отставке и кидка МВФ.

Следствием этого кидка, ощутимым для каждого украинца, станет эмиссия гривны и девальвация, которую готовит власть независимо от того, кто бы ни занял пост главы НБУ. И Запад все это прекрасно понимает. О чем свидетельствует, например, нехарактерно жесткая статья «Вашингтон пост». Где говорится о «неуправляемости украинской политики и неспособности Зеленского ее контролировать». О его союзе с Коломойским и с «промышленным лобби, утверждающим, что Украине не нужен МВФ». О том, что президент Украины призывает к 11-процентной девальвации гривны. Результатом деятельности Зеленского издание называет «возвращение к разрушительной экономической политике, проводимой при Януковиче».

Мы знаем, что американцы знают, - решили в Офисе президента. Горела хата, гори и сарай. Уже ясно, что финансирование остановлено, так зачем нам себя сдерживать? И в деле контроля над НАБУ, и в деле контроля над печатным станком? У нас есть 28 млрд долларов золотых запасов, низкий импорт и покупательная способность населения, будет неплохой урожай. Эмиссия и снижение курса гривны – это уже фактически решенный вопрос еще до назначения нового главы НБУ. Это следует из смутных речей самого Зеленского про гривну и вполне конкретного интервью председателя парламентского комитета по вопросам экономического развития, экс-соратника Саакашвили – Дмитрия Наталухи из «Слуги народа».

Наталуха прямо говорит: будем поддерживать финансово-промышленные группы, чтобы их сотрудники не уехали за границу. Уже интересно. А как поддерживать? Проводить эмиссию, потому что экспортерам выгодна слабая гривна. Браво. Правда, эти сотрудники на свою зарплату смогут купить уже гораздо меньше, но это уже детали. Наталуха прямо говорит, цитируем, что «надо смириться с мыслью», что «любая эмиссия не проходит незамеченной, и будет определенный всплеск цен и курса в случае, если будет принято такое решение, это 100%». Ну, вот мы и дождались шоковой терапии от Зеленского. Каких вам реформ еще не хватает? Может, все-таки можно как-то без обвала гривны, все-таки выборы скоро, - робко спрашивает Наталуху интервьюер. «Давайте иначе сформулируем вопрос. А откуда брать деньги?», - режет правду-матку депутат Зеленского. Тут уж крыть нечем. Понятно, что только напечатать.

Так что, судя по всему, нас ожидает очень интересная осень, и новая финансовая политика власти заставить нас забыть о таких пустяках, как борьба за НАБУ.

Стратегическая диверсия

Иногда лучше жевать, чем говорить. Можно – галстук. Лишь бы не делать заявлений космической глупости, которые грозят рассорить Украину и Грузию.

Речь, понятное дело, о Михаиле Саакашвили, который назвал правительство Грузии «нелигитимным», «пророссийским», которое нужно сменить. Напомним, после назначения Саакашвили главой исполкома реформ Грузия отозвала из Украины своего посла. Ну еще бы: на исторической родине бывший президент – преступник, который фигурирует в четырех уголовных делах и находится в розыске.

Сейчас Саакшавили, находясь в статусе украинского чиновника, продолжает делать контраверсийные выпады в адрес грузинской власти, при этом подчеркивая, что это «его личная позиция». Официальный Тбилиси, разумеется, в ответ требует пояснений. И тут не позавидуешь нашим дипломатам, ведь что ты тут объяснишь?

Тут вопрос не столько к самому Михо, сколько к тем, кто лоббировал его назначение и продолжает прикрывать (а, может, и поощрять) его заявления. Ведь Грузия всегда была близкой нам страной – идеологически, ментально, в евроатлантических устремлениях. Грузия, как и Украина, стала жертвой агрессии России. Но именно в ее интересах сейчас действует Саакашвили, которого и до этого подозревали в симпатиях в Кремлю, о чем мы неоднократно писали. Его заявления – это не что иное, как стратегическая диверсия. Которая может привести к настоящему международному скандалу.

Простота хуже воровства

Простота хуже воровства. Даешь инфляцию и девальвацию.

Глава экономического комитета жжет не по-детски. Криворожская школа экономики.

И самое страшное что они же так и сделают!!

Интервью Наталухи. Слова не мальчика, но мужа. Мужа депутата от БЮТ. Вот "Новый курс "тимошенко тут виден отчетливо. Как и Венесуэлла в конце тунеля.

Это что вообще такое? Даешь инфляцию. Даешь рост цен! Быстрый рост цен даешь. Чем выше цены тем лучше!

Давайте дадим денег олигархам, а не то уедут их сотрудники? Серьезно?

Это просто клиника какая то….

Дальше просто цитаты.

"Потрібно змиритися з думкою, що будь-яка емісія не проходить непоміченою. Те, що буде певний сплеск цін і курсу у випадку, якщо буде прийняте таке рішення, це 100%", - цитує видання слова Наталухи.

"Так сталося, така не зовсім приємна реальність, що у нас більшість великого бізнеса сконцентрована в певних фінансово-промислових групах. Але цей бізнес генерує найбільшу кількість робочих місць", - заявив Наталуха.

За словами голови парламентського комітету, "найгіршою" є втрата робочих місць і реімміграція, коли відкриються кордони з Європою. "І просто поїде півкраїни, тому що держава не може забезпечити їм роботу тут. Тому ми вимушені так робити, тому ми не можемо дати великим підприємствам, які генерують багато робочих місць, зупинитися", - сказав депутат.

Казалось бы, почему плохо, что президент собирает олигархов и просит им помочь. А вот оказывается как. Олигархи потом тоже просят помочь. Только в сто раз больше берут.

И речь идет о поддержке сырьевой экономики. Не развитии других секторов, для которых важна макроэкономическая стабильность, низкая инфляция, инвестиционный климат. Нет, это все не для нас. Нам надо напечатать деньги и раздать их олигархам. И этим обвалить гривну, чтобы снова помочь олигархам, которые экспортируют сырье. Вот такая экономика для нас.

Гениально.