October 10th, 2020

Лобізм інтересів Кремля від імені офіційної України

Єрмак знов займався лобізмом інтересів Кремля від імені офіційної України – цим разом в Королівському інституті міжнародних справ Chatham House: «Наша стратегія полягає не в прославленні військових зусиль, не в організації дорослих промов(?) і організації військових парадів. НАША СТРАТЕГІЯ ПОЛЯГАЄ НЕ В ТОМУ, ЩОБ ВИХОДИТИ В ТЕЛЕЕФІР І ЗВИНУВАЧУВАТИ РОСІЯН У ВСІХ НАШИХ НЕЩАСТЯХ».
Коли нібито офіційна особа воюючої держави, нехай ці особа і з незрозумілим правовим статусом, заявляє на серйозному майданчику міжнародної політики, що влада не звинувачує країну-агресора ні в чому – це насправді дуже серйозний сигнал всій міжнародній спільноті. Сигнал про те, що наявна українська влада не має намірів докладати зусиль для обстоювання інтересів держави, для захисту суверенних прав держави щодо всіх територій, для жорсткого протистояння агресору.
І на додачу Зеленський, фактично, не сказав нічого. Принаймні, нічого, що не відповідало би от цьому меседжу у виконанні Єрмака. Тобто, спікер незрозумілого статусу, але явно впливовий щодо президента каже, що влада вважає всі проблеми України суто внутрішніми і готова на будь-що, аби «просто припинити війну», а легітимний голова держави цього не заперечує. Отже, згоден.
Після такого можна буде не дивуватись акуратному дистанціюванню союзників, такими тяжкими зусиллями мобілізованих за перші п'ять років війни. Якщо це не треба нам – значить, тим більше не треба їм. В нас же головний ворог вже не Росія, правильно? А в світу і своїх проблем вистачає. З тією ж Росією, але в Білорусі, в Карабаху і далі по периметру «зони прямих інтересів РФ».
А з Україною все можна розрулити дуже просто – адже, судячи із заяв влади і наближеного до влади Єрмака, Україна готова на будь-які умови і будь-які поступки, аби лиш отримати номінальний мир. А це не складно – треба просто послідовно погоджуватись на всі вимоги Кремля. А далі – «відновити історичну дружбу» і взагалі все буде чудово.
Знов і знов ми стикаємось з жорсткими випробуваннями від владної команди українського суспільства на гнучкість: на що ми погодимось, що для нас прийнятно, а проти чого голосно заперечуватимем. Розраховують рано чи пізно домогтись «ефекту втоми металу»? Наскільки би жорсткими не були переконання патріотів, але після двадцятого, п’ятдесятого, сотого прокремлівського демаршу влади суспільство просто втомиться реагувати і давати відсіч? В принципі, це раціональний підхід. Терпець громади дійсно не вічний. От тільки результатом чергового випробування може стати не бажана байдужість, а врешті вибух. Принцип «Та пішли ви всі!..» теж може втілювати геть різні наміри й емоції.
Але на цьому етапі ми знов просто доволі мляво висловили незгоду. Можливо, з тієї ж причини, що й завжди з травня 2019-го: паралельно вибухає забагато владних факапів на один момент часу і одну територіальну одиницю. Степанов і порожній коронавірусний фонд, брак кисню, апаратів і персоналу до апаратів для коронавірусних хворих майже по цілій Україні, ігнорування Зеленським НАТО під час візиту до Брюсселю, щоденні локальні факапи з кандидатами від влади на місцевих виборах, жорсткий пресинг на мерів з боку силовиків=влади... Не знаєш, на чому зосереджувати увагу. Але «оптова реакція» може неприємно здивувати.

Академик

Читаю пространное интервью обиженного Литвина. Который оказался не «потрібен країні», а потому предоставил эксклюзив «Стране». В таких интервью, как правило, можно мало почерпнуть о большой политике. — Даже якобы воспоминания о событиях прошлых десятилетий часто оказываются остроумием на лестнице, а ещё чаще, в адрес вчерашних оппонентов и предавших союзников, просто откровенной клеветой ради мелочной, а потому не красящей ее автора мести. Зато в них полно разных вкусных мелочей, в которые автор не вкладывал большого смысла. Но которые прекрасно иллюстрируют, кто он такой. Вот и Владимир Михайлович, поплакавшись, как он вынужден из-под полы на киевской «Петровке» покупать российские книги, в сердцах жалуется журналисту «Страны», что «в определённых комиссиях» «есть идиоты», которые «рассказывают мне, академику, какую научную – подчеркиваю: научную - литературу я не имею права читать! … Например, Энтони Бивора, британского историка, тираж работ которого превышает 4 миллиона. Ранее они продавались в Украине, теперь ряд из них запретили».
Я не стану спорить с «академиком» насчет «идиотов» «в определённых комиссиях», тем более что они часто запрещают российские книги ко ввозу не потому что, как утверждает Литвин, в них «содержатся моменты, идущие вразрез с нынешними политическими установками», а просто так, назло, потому что могут так поступить. Но меня покоробила одна пикантная мелочь. Литвин, извините, с*ка, академик, жалуется, что ему не дают читать британского историка только на основании того, что ко ввозу в Украину запрещены его работы, напечатанные российскими издательствами, в переводах на русский язык! С*ка, «академик», считает в порядке вещей, что он не читает зарубежную научную литературу в оригинале, если она не написана на русском, или не переведена на русский язык!

Щодо коронавірусу

Друзі, щодо коронавірусу
Я, якщо чесно, давно стежу за усією ситуацією в-пів-ока.
Все, що я міг сказати, зробити, написати, бути почутим тими, хто хотів почути - я сказав, зробив, написав, був почутим.
Адекватні люди вже переконалися, що ковіддисиденти - ідіоти, Степанов - просто неповносправний ідіот, що сяде за грати, уряд - зграя злочинців, що під шумок попиляли купу грошей на асфальт, а не надали надбавки медикам, і вони теж сядуть за грати, слуги народу, що досі публічно продовжують виправдовувати в радіо- і телеефірах будівництво доріг замість закупівель кисневих концентраторів - такі ж самі одноклітинні потвори, як їхні колеги, що на початку пандемії казали, що це фейк.
Ніхто ніколи так цинічно не дерибанив кошти, що мали б рятувати життя.
Кінець.епохи.бідності.настав.
Для асфальтових заводів.
А поки тримайте свіжий прогноз від науковців.
Вони ще не підводили, хоча попередній, як виявилось, був занадто оптимістичним.
Він просто не міг передбачити концерти полякових і купу неляканих ельфів з масочками на підборідді.
Так само цей не передбачає ідіотські ідеї проведення футбольних матчів в Києві, де мер цього ж міста просить допомоги в Уряду на боротьбу з епідемією.
Є дві хороші новини:
1. Летальність від коронавірусу повільно знижується. Тобто імовірність "витягнути коротку соломинку" і проїхатися по новій асфальтованій дорозі на кладовище, збудоване в рамках президентської програми "Великий похорон" - зменшуються.
2. Кількість людей, що одужала - зростає.
Але є погана новина:
Темпи розповсюдження хвороби перевантажать вже найближчими тижнями нашу медичну систему, яку уряд мав підготувати 65-ма мільярдами гривень за півроку часу ціною тотального карантину і наших нервів.
Бо наступного тижня вчені нам прогнозують вже понад 6000 випадків на день і 90 смертей.
На чиїй совісті ця сотня людей на день - уряду, шмигаля, зеленського, зеопарку, тіньових клованів, що ведуть переговори з олігархами, поки сонцесяйний піариться на будівництвах - підкресліть потрібне.
Чи буде 10 тисяч на день і біс-зна скільки смертей - питання, бо залежить виключно від пропускної спроможності лабораторій і чесності звітів влади.
Але ж ми розуміємо, що правду вони вже не приховають.
Цікаво, як вони будуть шукати, хто винен у ситуації, що склалася і як будуть тикати один в одного пальцями.
Будьте здорові.
Деталі прогнозу тут http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/Pages/View.aspx...
P.S. Якщо цікаво стежити за поточною статистикою і брехнею влади про те, як вона успішно контролює ситуацію - раджу читати

Медведчук-лайт


ХТО ТАКИЙ ГОСПОДІН ПАЛЬЧЕВСЬКИЙ?
З Андрієм Пальчевським все настільки просто, що диву даєшся – як за таку людину можуть збиратися голосувати здавалося б притомні люди? Аби зрозуміти що до чого – достатньо просто прочитати його біографію. Почати можна з того, що ця особа до 2009 року була громадянином Росії. Ба-більше, у 1995 році Пальчевський балотувався до Держдуми Росії, був №3 за списком «Партії шанувальників пива».
Навіть дивно, що Пальчевський не пішов у російську політику від якогось більш потужного проекту – можливості такі він явно мав. Пальчевський закінчив Військовий Інститут міністерства оборони СРСР – елітарний виш, що готував військових юристів, пропагандистів і перекладачів. Після вишу Пальчевський 8 років (1983-1991 рр.) прослужив військовим перекладачем у Лаосі. Якщо ви бачили російський серіал «Русскій перевод» - специфіку роботи військових перекладачів уявити можете. Для розуміння поясню. Військовий перекладач з Інститутом МО за плечима – це однозначно працівник 2-го управління Генштабу СРСР, відомого в народі як ГРУ. З таким минулим – піти можна далеко. Кажуть, у цьому відомстві колишніх не буває. Брешуть, певно.
Період Пальчевського після армії і російської політики достатньо міфологізований. Точно відомо, що Пальчевський керував низкою успішних бізнесів, а у середині 2000-х (за його словами) повернувся до України. Громадянином України він став у 2009 році, а вже у 2010 р. Пальчевський був заступником міністра в уряді Азарова.
Широкому загалу Пальчевський відомий став завдяки трьом речам. Від 2011 р. він працював ведучим на низці українських телеканалів – він і зараз частий гість на телебаченні. У 2019 р. саме клініці «Євролаб» Пальчевського чинний президент Зеленський здавав тест на наркотики – і нагадаю, там стався скандал, коли на аналізі з’явилася інша дата. Вину на себе взяли лаборантки, які заявили, що помилилися коли проставляли дату вручну – з цього реготали всі хто знає, що в таких лабораторіях дату проставляє комп’ютер. Ще Пальчевський став відомий як блогер. Те, що його блог розганяли штучно – очевидно. Автор цих рядків знає не з чуток, що таке розвернути блог взагалі без реклами і скільки часу й сил це потребує. До речі, видання «Тексти» навело численні приклади розкрути особи Пальчевського і його політсили російськими та фейковими ресурсами. Те саме видання компанію Пальчевського назвало «маскуванням російської пропаганди за популістськими гаслами».
Офіційно Пальчевський від Росії дистанціюється. Проте – він не раз був гостем в програмі пропагандистки Скабеєвої і якось відмітився заявою, мол «чим більше росіяни ображатимуть українців, тим дальший день нашого щасливого возз’єднання». Коли цю фразу Пальчевському нагадали журналісти, реакція останнього була украй нервова. Так само Пальчевський багаторазово повторює російську тезу, мовляв війну розпочав Петро Порошенко, бо він на ній наживався, і мовляв саме тому війна не закінчилася раніше.
Канали з яких майже не вилазить Пальчевський – майже всі в орбіті інтересів ОПЗЖ. На місцеві вибори Пальчевський розвернув потужну кампанію – вся країна вкрита його білбордами (оренда - $500, на секундочку). Серед цілей про які заявляє Пальчевський – створення в Україні двопалатного парламенту, де верхня палата складатиметься з представників регіонів. Для довідку, цю ідею вже багато років декларує Медведчук, а у 2013 р. Україна була в кроці від її реалізації, але тоді її вдалося збити націонал-демократичній опозиції.
Так хто ж такий Пальчевський? Всі перелічені факти діють підставу вважати, що Пальчевський, це такий собі «Медведчук-лайт». Це кандидат для тієї частини виборців, яких Медведчук лякає своєю радикальною наближеністю до Кремля. Пальчевський – кандидат для виборців зі свідомістю малоросів, які хочу бачити Україну чимось на кшталт Польщі часів СРСР. Країною, номінально незалежною, але пов’язаною з Росією. Навіть не сумнівайтеся – якусь кількість таких людей політпроект Пальчевського знайде.
Благо – гроші для нього не проблема.

Без мізків


У "чуваков" місця в лікарнях закінчилися- бідкаються, але не кажуть скільки додаткових місць можна було б облаштувати на 65 мільярдів фонду, який спрямували на велике крадівництво.
Як в Китаї з нуля медичні установи зводили, пам'ятаєте?
Просто у них Бєні і Зєлі нема, от такий фокус.
Зато ці зелені олєні панацею знайшли - у Путіна вакцину закупати.
Брацкіє учониє врать нє станут: ширнувся - короновірус відвалився разом з мозгами - пішов голосувати за Шарія.
Або за Пальчєвского.
Або за Медведчука
Або за Коломойського.
Або знову за Коломойськог
"Чємпіони" - це ти.