November 8th, 2020

Йосип Байда

В Вашингтоні на риночку
Та п'є Байден мед-горілочку;
Ой п'є Байден та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой п'є Байден та й кивається,
Та на свого джуру  поглядається:
«Ой цюро ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?»

Постскриптум

Sergey Fursa
17 ч.
Здравый смысл вернулся в Белый Дом или почему я радуюсь победе Джо Байдена
Ну вот и все. Самые важные выборы в мире за последние лет 30-40 закончились. Выбирали американцы, но выбор их важен был в том числе и для украинцев. Потому что США ведущая держава в мире. Потому что США основной союзник Украины в войне с Россией. Потому что США основная сила, толкающая Украину по пути реформ.
И Байден победил. Трамп не был бы Трампом, если бы он бы признал поражение. Так что это момент рабочий и ожидаемый. Но это его личные проблемы. Выбор сделан. И выбор определен. В Белый Дом вернулся порядок, здравый смысл, системность и поддержка Украины. Deep state вернулся.
Почему так важно, что выиграл Байден? Потому что Трамп проиграл. Почему так важно, что Трамп проиграл? Потому что Трамп хакнул демократию. В результате во главе наибольшей демократии мира стал человек, органично смотревшийся где нибудь в диктаторах третьего мира. Разрушающий институты, сеющий хаос, некомпетентный популист. Украинцы хорошо понимают, что это значит.
И если для страны третьего мира это только проблема этой страны, то когда такой человек во главе США - это проблемы для всего мира. Проблемы ценностей. Безопасности. И снова безопасности. И второй подряд срок такого человека мог бы привести к катастрофическим последствиям. Чего только стоят атаки Трампа на НАТО. При этом, США часто являются примером и символом для всего мира. Такой себе символ получался. Постоянно врущий президент, распространяющий фейки и теории заговора. Подрывающий основу сотрудничества западной цивилизации.
Важно понимать. Основу любой успешной страны в современном мире составляют работающие институты и верховенство права. Это тот фундамент, на котором основано абсолютно все. И Трамп, как огородный крот, с азартом, требующим иного применения, разрушал этот фундамент. При этом, страна не могла даигаться вперед, постоянно утопая в бесконечных склоках и распрях, которые провоцировал Трамп. Трамп забирал у США и мира самое дорогое - время. Украинцы тоже понимают, что это значит.
Это не вопрос выбора между республиканцами и демократами. Это вопрос выбора между Хаосом и порядком. Между управлением и популизмом. Между ценностями и дружбой с Путиным. В конце концов, между толерантностью и уважением к другим людям и расизмом и сексизмом. Это вопрос выбора между прошлым, к ценностям и методам которого постоянного аппелирует Трамп, и будущим. И никоим образом это не вопрос о выборе экономической модели.
Поэтому эти выборы были так важны для мира. Который, на фоне роста неравенства, может утонуть в популизме вместо поиска решения проблемы роста этого самого неравенства. А это может очень дорого стоить. Когда-то, в 1917 году, популизм уже правил бал. Нам ли не знать, чем это заканчивается.
А теперь, почему они так важны для Украины.
Теперь к двухпартийной поддержке Украины добавляется и поддержка в Белом Доме. В принципе, любой президент США кроме Трампа был бы другом Украины. Просто потому что любой системный политик в США друг Украины. И союзник Украины, потому что мы тут, на передовой, отстаиваем те самые ценности, на которых построена Америка. Любой, кроме Трампа. Который далек от понятия «ценности», который симпатизирует Путину и который, как мы знаем из книги Болтона, ненавидит Украину. Так вот, любой республиканец или демократ был бы другом Украины. Но Байден - это особый случай. Он еще и понимает, что тут происходит. И он хорошо знает, сколько тут «сукиных детей» мешают реформам. Так что внимание США к реализацию реформ в Украине возрастет во сто крат. Что не может не радовать. Ибо, к сожалению, только волшебный пендель «оттуда» может заставить украинскую власть делать реформу и увольнять тех, кто реформы сабботирует.
Отдельный привет, конечно, хочется передать ребятам из офиса на Банковой. Которые еще зимой хотели продать Трампу компромат на Байдена и получить за это транши МВФ, не делая реформы. В результате мы увидели и пресс - конференции Деркача с Дубинским, и анонсы от самого президента новых пленок. Теперь у ребят земля под ногами будет гореть. Особый привет Коломойскому и его посипакам. Румынский паспорт тут не поможет. Захватывающий сериал нас ожидает. Когда-то история Пабло Эскобара начала катиться к закату в тот момент, когда президент США решил обьявиться ему войну. Украинский Пабло Эскобар, Игорь Валерьевич, сделал все, чтобы для нового президента США этот вопрос стал личным. Ну а мелкие посипаки может забьются под какую то корягу и там проведут остаток своей никчемной жизни. Надеясь, что их не заметят.
И напоследок. Про экономику.
В Украине есть миф, что Трамп поднял американскую экономику с колен. Очень любопытный и странный миф, который, в основном, базируется на твиттах Трампа о себе любимом. Так вот, Трамп победил на выборах в 2016 году. Экономика США непрерывно росла с 2009 года. Таким образом, до Трампа экономика США росла 7 лет подряд. 7 лет подряд приростали рабочие места. 7 лет подряд сокращалась безработица. Это был тренд. И Трамп просто оседлал эту волну. И все. Как серфингист. Да, Трамп снизил налоги для корпораций. Что они сделали с освободившимся кешем? Пошли на фондовый рынок и скупили свои акции. Такое себе достижение. Надувание пузыря.
На этих выборах мы должны были болеть за Байдена. А на следующих уже будет все равно. И это главное. Ситуация возвращается к нормальности. Теперь мы снова можем быть уверены, что в Белом Доме наш союзник. Осталось быть уверенным в себе.

Брехня на крові

Дивний різнобій в помідомленні 7 листопада про загибель бійця Олега Свинарика та звітах командування ООС про відсутність втрат може мати просте пояснення - саме в цей день "на передовій" перебував Зеленський.
Він ніяк не відреагував на загибель двох бійців минулого тижня, то ж псувати картинку його височайшого візиту смертю якогось чергового десантника тим більше не стали, навіть придумали ідіотське формулювання - "російські окупанти використовують стрілкову зброю та гранатомети, але перемир"я триває" (с)
Всі ж вже прозвітували про "неймовірний успіх перемир'я".
Сам Зеленський півтора року тільки і обіцяє "мір-мір-мір", ну подумєш при ньому вже загинуло більше ста бійців, з "всеосяжного" "загинув лише один"(с), потім ще двоє і п'ятеро поранено, потім ще поранений і от знов загиблий, це не рахується, бо не вписується в картінку для уставшого стада.
Якщо це підтвердиться - буде зайве підтвердження змови про штучне замовчування ЗМІ та владою реальної ситуації на фронті зокрема та в армії вцілому.
Хто згадає цьому "головнокомандуючому" сержанта Журавля?
Нє вєлєно.
Але найгірше, що і суспільству теж стало зручно не бачити реальність, їм чомусь простіше миритися з тотальною брехнею на крові.

А тепер ТКГ заявляє про "можливе самогубство військового".
Яке відношення має Кравчук з Арєстовічєм до ЗСУ, щоби замість їхніх речників щось "заявляти" про втрати???
Їхнє завдання захищати інтереси держави дипломатично - а не відмазувати всрате "перемир'є".
Єрмаківською віце-прєзідєнтщиною завоняло на всю країну.

УКРАЇНСЬКІ УРОКИ КАРАБАХУ

УКРАЇНСЬКІ УРОКИ КАРАБАХУ
Азербайджанські війська захопили місто Шуша. Карабахську кампанію можна вважати переможеною. Населення масово тікає зі Степанакерта - столиці Нагірно-Карабахської республіки. Все 25-тисячне угрупування армії НКР - під загрозою оточення и розгрому. Армія Азербайджану бере під контроль головну магісраль забезпечення загонів Нагорного Карабаху з Вірменії.
Різко змінити ситуацію мож лише втручання Росії - своїми військами. Але очевидно, Росія не втрутиться. Час втрачений - розгортання військ здійснити Москва не зможе. Та й не ризикне зараз Москва буцатися аж з цілою Туреччиною. Москві потрібна протока Босфор - для забезпечення своїх банд у Сирії. Зчепися Москва з Туреччиною - мало не здасться.
Я ніяк не хочу розбиратися хто в тому конфлікті правий, а хто ні - на Кавказі розберуться і без мене. Я хочу перелічити головні висновки для України.
Перший - пригадайте як вся наша ліберальна спільнота раділа через перемогу у Вірменії Пашиняна. Тепер очевидно, Пашинян виявився дрімучим популістом, паршивим організатором, і ще гіршим дипломатом - саме його хитання між Заходом, Туреччиною і Москвою призвели до нинішньої катастрофи. Після такої військової поразки - він приречений, а еліти знесені під його керівництвом, нині лежать п'яні від радощів.
Другий - запорука успіху в наші часи, це уміння чекати і заводити собі вірних союзників. Так, як це робив Петро Порошенко. Петру Олексійовичу вдалося навтіь те чого не міг дозволити собі Алієв - душити противника санкціями. Якщо ти умієш чекати, маєш вірних союзників, а твій противник слабне - ти дочекаєшся дня, коли твої зміцненні війська здобудуть перемогу. Як нині дочекався Алієв, коли Росія слабка, через послаблення економіки - і не здатна втрутитися.
Третій - треба кріпити армію. Як це знову таки робив Порошенко. Той хто "просто перестає стріляти" - програє. Виграє той, чиї війська здобувають перемогу. Як військо Азербайджану.
Четвертий. Треба озброюватися БПЛА "Байрактар". Так само як це робив Порошенко. Саме він відкинув утопічні проекти створення "національного безпілотника" ударно лобійовані деякими "борцями за знедолених і обидлених" - хто в курсі, збагне про що я. Саме Порошенко передав перші "Байрактари" ЗСУ - я сам бачив процес передачі.
І останнє. Довіряти країну "просто хорошому хлопцю" - шлях до катастрофи. Доведено Вірменією. Державою керувати мусить професійний менеджер та керівник. Успішний бізнесмен. Ефективний управлінець. Краще - все разом зразу.
Інакше... Україна має в історії надто багато поразок. Час це виправляти. Час - навчатися бути успішними.