November 14th, 2020

Що треба було зробити замість показухи й метушні

Поки народ сперечається про "карантин вихідного дна", нагадаю, що про інший капітальний менеджерський провал уряду практично ніхто не говорить.
Маю на увазі систематизацію дистантної роботи в держсекторі - всім, для кого це (було) можливо.
*
Централізованих зусиль у цій сфері було 0 (нуль).
Хто "на місцях" (в окремих установах) щось "явочним порядком" організував - той і молодець.
Але таких винятків знаю небагато.
Загалом же тисячі держслужбовців двічі на день штурмують громадський транспорт і піддають себе ризику зараження навіть заради роботи, яку цілком могли б виконати вдома.
*
Що було потрібно від уряду?
1. Офіційна урядова рекомендація керівникам державних установ і організацій: максимально запроваджувати дистантну роботу!
2. Методичні поради: як визначити можливий максимум дистантної роботи в конкретній установі і як практично вийти на цей максимум без шкоди для ефективності роботи установи.
3. Обмін менеджерським досвідом. Консультації керівникам установ.
4. Технічна допомога державним установам (Zoom, комп'ютерне обладнання, навчання працівників)
*.
Саме цим мало б, зокрема, зайнятися "Мінцифри" замість гратися з нескінченним покращенням своєї улюбленої "Дії". То "фішечки", а тут конкретна загроза здоров'ю тисячам людей - якої могло б не бути.
Якби про це почали піклуватися півроку тому.
Поки був час.

Закатати в асфальт

«Закатати в асфальт». Обіцяв? Зустрічайте!
«Нам любые дОроги дорОги», або скільки українцям коштує Укравтодор. Дехто не хоче помічати у чому проблема та у чому претензії - дороги нам точно потрібні, але чи таким коштом?!
2020 запам’ятається українцям надовго. Не тільки через пандемію та недолугу боротьбу з нею, а й через безпрецедентний рівень зростання корупції та втрату владою адекватного сприйняття реальності. Так зване «Велике будівництво» - яскраве тому підтвердження.
За останні два роки бюджет «на дороги» зріс у 3 рази. Наступного року він перевищуватиме бюджет Міноборони, та може зрівнятися із бюджетом на всю медичну систему. Війна та пандемія скінчилися? Навіть на оборону такого карколомного зростання не було з початку бойових дій. Так де «собака порилася», яка мотивація?
Тепер «слідкуймо за руками»:
1. З початку «Великого будівництва» почались зміни у вимогах до тендерної документації. За дивним «збігом обставин» новим вимогам відповідає лише шість компаній - улюбленці «долі», або «картель», як їх називають колеги.
Вигравати смачні тендери можуть лише вони. Але якщо придивитись - ці компанії не завжди будують дороги безпосередньо, а перепродають підряди субпідрядникам із дисконтом 30-40%.
2. Якщо скласти всі тендери цієї «мерзенної шістки» та вирахувати оці «дисконти» - маємо (хтось має!) близько 36 мільярдів грн - саме таку суму отримав додатково Автодор із Ковідного Фонду на «Велике будівництво». Магія цифр, чи не так?
Тобто, без цих «шаловлилих ручок» можна було б збудувати ту саму протяжність доріг та (увага!) не чіпати «брудними ручками» Ковідний Фонд, лишаючи ресурсу хворих людей та хвору економіку. Але є факт - Ковідний Фонд штучно витратили. Кошти зникли. Але десь з’явилися?
3. «Якщо мед, то... звідусіль». Єйфорія почала захоплювати. «Стопи, повороти..» втрачено. Майже кожного місяця Уряд почав шукати у кого ще можна відібрати та спрямувати на «благу ціль» - «ручки» тремтять від можливостей. То 2 млрд чергових додадуть, то держбанки нахилять видати чергові млрд. «Їх не зупинити» - у жерло апетиту йде все. Знімають із будівництва онкоцентру (!) більше 100 млн. - ну дрібнички для них, але не для онкохворих. Кого турбують онкохворі?!
«Дурнів» не так багато. МВФ вимагає аудит як Ковідного Фонду, так і Укравтодору. Уряду його робити лячно.
Країна наближається до економічного армагедону. Свідомо?!

Пробуждение уважения к себе

если бы меня пару лет назад спросили
какой будет реакция граждан Беларуси на смерть гражданского активиста,
защищавшего бело-красно-белый флаг,
я бы ответил, что в лучшем случае
это будет тихое депрессивное сочувствие
и желание от всех спрятаться.
а в худшем - сарказм, злость, обвинение погибшего в глупости, в симпатиях к радикалам.
судя по ленте, реакция на смерть
Романа Бондаренко, защищавшего флаг и умершего сегодня в реанимации от побоев,
принципиально иная.
никто не говорит что он поступил зря, выйдя во двор.
никто не сомневается в ценности символа,
за который он вышел.
все согласны, что он поступил верно
что прятаться нельзя, что нужно продолжать что-то делать, искать пути, маневрировать.
безусловно, это иное общество, чем два года назад.
или лучше так: два года назад на этой территории вообще не было никакого общества.
были отдельные одинокие семьи:
муж/жена/ребёнок + дед/бабка + иногда братья/сёстры и их семьи, а далее, за границами семьи - зловещая пустота из чужих людей,
над которой, как какое-то египетское божество,
парил бессмертный Лукашенко.
теперь общество есть, оно сплочается, крепнет, становится массивным и конкретным.
самое важное - оно осознаёт себя, в нём пробуждается уважение к себе,
к каждому своему участнику, к каждой семье.
самосознание и самоуважение являются твёрдой гарантией того, что память о Романе Бондаренко и его поступке будет жить вечно,
пока это общество - хотя бы один его участник - дышит и способен мыслить.