November 29th, 2020

Ціна словосполучення "какая разніца"

Одним з прямих наслідків втрати українцями державності та становлення штучної "УРСР" - став Голодомор 1932-1933 років.
Не було вже УНР, не було січових стрільців, не було петлюрівської армії, не залишилось нікого, хто б міг захистити український народ від його тодішніх червоних "слуґ".
А до того ці "ломатєлі сістєми" репресували переважну більшість тих, хто міг стати голосом українців, тому вже не було Хоткевича з Курбасом та Ялового з Хвильовим - щоби одразу розповісти світу про жахливий соціальний експеримент "нової епохі", що призвів до мільйонів померлих від голоду на найкращій в світі землі під час "будівельного буму" "індустріалізації".
І треба усвідомлювати, що не особисто т. Сталін з т. Кагановічєм охороняли кожен сарай з зерном від голодних людей та стояли в загонах, які не випускали їх в місця, де ще була їжа - це робили добрі українці, для яких просто було "какая разніца".
Так залізом і кров'ю ліпили той самий "одін народ", велика частина якого досі нічого знати не хоче про голод, репресії, чужі війни та радянську брехню і зневажає своїх героїв.
І мета знищити українську державність нікуди не зникла, як і пертворити українців на зламане перелякане стадо - а ми бачимо віддзеркалення тих подій в наш час, хоча поки що в менших маштабах.
Тому, згадуючи жертви злочинів тих часів, не можна забувати про ціну помилок, щоби раз по раз не повтрювати їх, інакше українців постійно будуть "дєлать вмєстє".

Звернення Його Всесвятості

Фанар, Константинополь, патріарший собор Святого Георгія. З сьогоднішнього звернення Його Всесвятості Вселенського патріарха Варфоломія:
"...Маємо згадати Голодомор, Великий Голод в Україні, спрямований на знищення голодом від семи до десяти мільйонів побожних українців в найжахливіші часи радянського режиму, 1932-1933 роки, за яких ми й по сьогодні молимось. Українське слово "Голодомор" описує цілеспрямовано створений голод, злий план сталинської системи, геноцид боголюбивих людей, спрямований і проти християнської віри та православної церкви - і це в рік, коли український народ був благословенний щедрим врожаєм. І поки люди вмирали з голоду, радянський режим експортував зерно, створюючи враження, що Україна процвітає.
Коли ми співаємо "Вічна пам'ять" для цих вірних, ми згадуємо їхню трагичну загибель і свідчимо всьому людству, що цей штучний голод не буде забуто. Натомість ми засуджуємо Голодомор, бо таки жахи не мають більше повторитися в історії людства".

Заява Порошенка

У цей день, рівно 7 років тому на Вільнюському саміті «Східного партнерства» людина, обрана президентом України, вирішила піти супроти волі власного народу, проігнорувати суспільний консенсус щодо європейського майбутнього нашої держави та зрадити нас на користь Росії.

Відмова укласти Угоду про асоціацію з Євросоюзом – попри надзвичайні очікування більшості українців, та відверті загравання з Кремлем стали початком кінця режиму Януковича.

Патріотичний імунітет України тоді спрацював на відмінно і дотепер є чітким нагадуванням всім політичним силам в Україні.

«Уроки Вільнюсу» має пам’ятати кожен можновладець та політик, який пов’язує своє майбутнє із суверенною, незалежною, європейською Україною.

Особливо, якщо знову захочеться домовитись із Кремлем за спиною в українців, або продати європейські цінності та демократичне майбутнє української нації за кубометр газу, кіловат дешевої російської енергії чи токсичні кремлівські кредити.

Про всяк випадок завжди тримаю напоготові саме ту ручку, яку не наважився застосувати колишній злочинний режим у Вільнюсі, спробувавши звернути Україну з омріяного європейського та євроатлантичного інтеграційного шляху.

Вірю, що колись нею ми ще підпишемо домовленості про інтеграцію України і до ЄС, і до НАТО. Йдемо своїм шляхом!

https://eurosolidarity.org/2020/11/29/uroky-vilnyusu-maye-pamyataty-kozhen-polityk-yakyj-povyazuye-svoye-majbutnye-z-yevropejskoyu-ukrayinoyu-poroshenko-pro-richnyczyu-vilnyuskogo-samitu/?fbclid=IwAR0KGz8l1J3e59pvpqzWA550AonwXiaUX6gNbvTwNWEPVykrWaMIYMORJCU

Jeszcze Polska nie zginęła

Ровно 150 лет назад, 29 ноября 1830 года началось Ноябрьское восстание польского народа против Российской империи.
Россия с ее крепостным правом пыталась в то время насаждать всей Европе Священный союз и феодальные порядки. Однако польский народ не испугался снова вступить в борьбу за свободу. После захвата Польши российскими войсками поляки поднимали восстания 1792 и 1794 годов, и память об этом была жива, и было понятно, что силы сторон были не равны. Никто не мог им помочь. и это было ясно каждому изначально. У польского народа не было никаких союзников. Но группа заговорщиков в составе нескольких польских воинских частей решила поднять восстание даже в такой безнадежной обстановке, но не быть частью царством Польским под властью Николая Первого.
Восстание началось 29 ноября. Потрясенные царские власти не оказали сопротивление, тех немногих поляков, кто сохранил верность царю, перебили на месте. Народ поднялся в поддержку восставших, и российские власти и войска бежали из Варшавы, а за несколько дней россияне вообще очистили всю оккупированную Польшу, включая все военные крепости.
Однако восставшие располагали очень небольшими силами, и царь Николай Первый решил подавить восстание войсками. Россияне имели огромное превосходство в численности, в вооружении, в то время как поляки не могли выдать добровольцам оружие, многие отряды шли на войну с селянскими косами, и назывались "косиньеры". Однако реализовать численное превосходство российские генералы не смогли - они недооценили готовность поляков сражаться, у россиян была плохо организована логистика, войска слишком медленно сосредотачивались, поляки были высокомотивированы, а в российской армии процветала палочная дисциплина, любая инициатива и самостоятельность жестко подавлялась.
Небольшая польская армия сумела вначале остановить россиян, и абсолютно неожиданно начала контрнаступление, которое оказалось успешным, и в целом ряде сражений поляки одержали победу над россиянами. Из-за плохой организации россияне жестоко страдали от нехватки снабжения, от плохих санитарных условий, которые привели к вспышке холеры, которая в течение года забрала жизни многих тысяч российских солдат и офицеров, включая главнокомандующего Дибича и наместника Польши Константина.
Однако новое революционное правительство и сейм не смогли в тяжелых условиях построить сильную власть и объединить народ вокруг идеи сопротивления. Новая власть оказалась погружена в распри, скандалы, вместо организации сопротивления разные силы высылали к царю делегации с предложениями о мире, чтобы прекратить войну. Выработать единый план действий не удалось, вожди восстания бросали друг друга в тюрьмы, неугодных революционеров их товарищи расстреливали, в общем, порядка и внутри поляки построить не смогли.
Николай Первый видел эту слабость, и начал второе наступление. В Польшу бросили главные силы Российской империи. И за несколько месяцев восставшие были разгромлены намного превосходящими силами. Поляки сражались отчаянно - по современным оценкам погибло и умерло свыше 40 тысяч восставших, а также до 30 тысяч россиян. Сотни тысяч поляков эмигрировали и были вынуждены оставить свою страну как активные участники восстания. Многих бросили в тюрьмы.
Но это не сломило польский народ. Поляки подняли новое восстание в 1863 году. А затем после распада российской империи добились независимости. Народ, который твердо убежден добыть себе свободу, остановить невозможно. Поляки это сделали и научились преодолевать распри и построили государство, которым в полной мере могут гордиться.

А обіцяли ж землю і свободу усім, крім куркулів і бандитів...

У сімнадцятому з'явились перші більшовики, агітували багато, обіцяли землю, свободу і половину куркульської хати. Щось чув про Петлюру, більшовики сказали, що то куркуль і ворог, а потім роздали куркульських овець. Більшовики втекли, з'явився якийсь гетьман. Овець вернули куркулям, а сусіду-агітатору дали батогів.
Потім більшовики вернулись. Комісар у шкірянці застрелив кількох куркулів. Овець роздали знову. Через день роздали череду, а потім і всіх коней. Сусід став головою сільради. Через місяць його найшли в криниці. Приїхав комісар і розказав, що у всьому винні куркулі і бандити. На далекому кутку спалили три хати. Одяг, рушники, посуд, керосинові лампи і навіть чоботи з тих хат роздавали прямо біля сільради. Комісар оголосив про створення колгоспу.
Минуло три місяці. Голову колгоспу знайшли за ставком застреленим. Комісар приїхав із загоном чрєзвичайки. У одній хаті знайшли обріз. Хату спалили. Курей і гусей роздавали прямо біля сільради.
Ввечері прийшов кум. Казав, що більшовики не люди. Казав, що їх стріляти треба, що десь поруч є отаман з козаками. Кум пішов до іншої хати. За два дні його забили прикладами перед сільрадою чекісти. Хату спалили, але нічого цього разу не роздавали. Мабуть, забрали собі.
Минув рік. Знову приїхав комісар. Оголосили збори біля сільради. Казали, що з бандитами і куркулями покінчено. Ввечері спалили останню куркульську хату. У їх сусідів забрали порося і смажили у садочку.
Минуло ще пару років. Усіх заганяли у колгосп. На зборах розказували про генеральну лінію партії. А вчора зранку забрали і овець, і корів, і навіть курей до колгоспного курника. У голови сільради згоріла хата. Приїхав комісар. Сказав, що все село куркульське. Потім пішов до хати батюшки, схопив його за бороду, витяг на двір та застрелив. З церкви наказав зробити склад. Пообіцяв за три дні бути зі своїм загоном.
Через три дні арештували зо два десятка людей. Кудись повезли. Комісар сказав, що тепер у селі немає шкідників і колгосп працюватиме на благо всієї країни.
Минуло кілька років. Приїхав комісар, обізвав все село куркулями і кричав про чорну дошку. Їсти немає чого. Між хатами ходили комсомольці і шукали, звиняйте, гімно. Бо якщо є гімно, отже, їжу заховав від держави.
Вночі прийшли і до мене. Комісар з комсомольцями. Запитали де ховаю зерно. Сказали, що чиню опір. Застрелели біля клуні. А обіцяли ж землю і свободу усім, крім куркулів і бандитів...