January 19th, 2021

Прізвища зла й добра

А правда, коли ми чуємо прізвища Гесс або Мюллер, подумки одразу бачимо нацистський мундир? Кох уявляється нам або як райхскомісар України Еріх Кох, або як штандартенфюрер Карл Кох - зловісний комендант Бухенвальду. Навряд чи першою асоціацією буде Роберт Кох - Нобелівський лавреат, а про астронавтку Крістіну Кох і поготів згадає хіба що . Це є сумні наслідки маскультури, коли знаменитостей роблять медійники і графомани у гонитві за дешевим попитом, попри те, що той же Роберт Кох вплинув на людську цивілізацію набагато сильніше ніж його нацистські тезки. На жаль, про так звану паличку Коха або першість професора у диференціації інфекційних хвороб за збудниками ми згадуємо лише побіжно. Пригадую, з якою зневагою про “коховський туберкулін” писали радянські популяризатори, всіляко принижуючи внесок західних науковців та лікарів у медицину. Втім, повернемося до початку.
Рудольф Гесс. “Наці-драй”, заступник Гітлера по партії. Колишній пілот ескадри “Ріхтгофен” і підлеглий Германа Герінга. З його ув’язнення у Шпандау зробили всесвітній балаган: його весь час караулили тюремники з країн-переможців на ротаційній основі. Про Гесса знята низка фільмів, написана шалена кількість п’єс і романів. Всі - здебільшого конспірологічні і геть порожні по суті.
Віктор Франц Гесс - перший тезка “повновладного представника фюрера”. Фізик, професор Інсбруцького університету і директор Інституту радіології. До речі, сучасник Рудольфа і майже ровісник. У 1938 Віктор мусив виїхати з Німеччини до США, щоби врятувати від переслідувань власну дружину, яка була єврейкою. На момент еміграції він вже був відзначений Нобелівським комітетом: у 1936 разом із американцем Карлом Андерсоном вони отримали Нобелівську премію з фізики за відкриття космічного випромінювання.
Вальтер Гесс - швейцарський фізіолог, член Леопольдини, Бельгійської королівської академії. Досліджуючи гемодинаміку мозку і пов’язані з нею процеси регуляції дихання, Гесс, врешті-решт, відкрив і довів зв’язок соматики із психікою, з’ясував механізм дії психотропних препаратів. За відкриття центрального механізму вегетативних реакцій Вальтер Гесс отримав Нобелівську премію в галузі медицини і фізіології за 1949 рік. Гримаса долі: друге ім’я Вальтера Гесса - Рудольф.
Обергруппенфюрер СС і генерал поліції Гайнріх Мюллер - улюбленець нашої публіки. Герой безлічі мемасиків та анекдотів і не менший за Рудольфа Гесса фетиш конспірологів. На пострадянському просторі шалену популярність йому забезпечив насамперед Юліан Семенов. Свою суто пропагандистську і далеку від реальності макулатуру він гордо йменував “політичним детективом”, а його споживачі по ній вчили історію Другої світової.
Втім, принаймні один однофамілець нацистського ката - Пауль Мюллер є гідним набагато більшої уваги людства ніж шеф політичної поліції Третього Райху.
Провідний хімік швейцарської компанії Й.Р. Ґайґі АҐ Пауль Герман Мюллер з 1935 року займався пошуком дієвих і малотоксичних для людини інсектицидів. Всі відомі на той час ефективні проти комах отрути були так само “ефективними” і проти теплокровних. Наполегливі і подекуди драматичні пошуки такої речовини через чотири з половиною роки, впродовж яких Мюллер здійснив силу оригінальних і тонких органічних синтезів, привели до отриманого ще 1874 року Отмаром Зайдлером, аспірантом Адольфа фон Беєра (ага-ага, того самого Беєра, що Нобелівський лавреат 1905 року з хімії), дихлордифенілтрихлорметану - ДДТ. Мюллер відкрив високу інсектицидну активність цієї сполуки, визначив її порівняно малу отруйність для ссавців (учений випробував ДДТ зокрема й на собі), розробив промислову методику синтезу і умови, форми та дози використання нового препарату на сільгоспугіддях.
У 1939 році ДДТ був запущений у виробництво і впродовж двох десятиліть зробив неймовірні дива. Застосування ДДТ не лише запобігло черговій пандемії тифу - цього постійного супутника попередніх війн. Препарати ДДТ майже викорінили малярию, лихоманку Денге, моровицю на теренах Європи, Північної Америки, СРСР і в Тихоокеанському регіоні. З 1945 року сполука поступила в продаж для фермерських господарств і сільгосппромисловості.
Про книжку Рейчел Карсон “Мовчазна весна” і про заборону ДДТ варто говорити окремо, зауважу лише, що цей інсектицид є дійсно вельми небезпечним, але причини цієї небезпеки зовсім інші, ніж ті, про які писала Карсон. Західні джерела стверджують, що саме ДДТ уможливив так звану Зелену революцію, відвів загрозу голоду від поствоєнного світу і став поштовхом для розвитку країн Африки та Близького Сходу. У 1948 році Пауль Герман Мюллер став Нобелівським лавреатом з фізіології і медицини “за відкриття високої ефективності ДДТ як контактної отрути”.
Варто згадати ще одного персонажа - генерала піхоти, начальника штабу ОКГ Ганса Кребса, дуже популярну особу в радянській історіографії. Це той самий генерал, який нібито був 1 травня 1945 року посланий Геббельсом до командування РСЧА із проханням про перемир’я, але спіймав облизня. Саме Кребса обрали у парламентарі нібито за те, що він володів російською. Коментувати це без усмішки не можна, однак Кребс мандрував сторінками книжок, кадрами численних “падінь Берліну”, благо, він наклав на себе руки того ж 1 травня, що й сам Геббельс.
Повним тезкою генерала є Ганс Адольф Кребс, біохімік, член Лондонського королівського товариства і Американської академії наук. Досліджуючи розщеплення лимонної кислоти у клітинах живого організму, Кребс не лише визначив перелік ферментативних каталізаторів, які беруть участь у процесах руйнації трикарбонових кислот, та з’ясував які саме органели беруть участь у цьому складному процесі утворення похідних для біосинтезу і клітинного дихання.
Так званий цикл Кребса лежить в основі всієї теорії катаболізму - розкладу поживних речовин на прості, генерації тепла живими організмами і синтезу “універсального палива” для істот - АТФ. Завдяки цьому знанню фармацевти можуть, зокрема, прогнозувати дію лікарських препаратів на організм ще до отримання в лабораторії власне діючої речовини. Дієтологи створюють рекомендації і завдання хімікам на харчові добавки, зважаючи на цикл Кребса. Він є наріжним каменем сучасної біохімії. За відкриття цитратного циклу Ганс Адольф Кребс разом із Фріцем Ліпманом були удостоєні Нобелівської премії 1953 року з медицини і фізіології.
У Едвіна Ґергарда Кребса з Гансом Адольфом багато спільного. Обидва вони були біохіміками, обидва - етнічними німцями, разом - членами Американської академії наук. Цікаво було б подивитися на вираз обличчя щойно обраного до академії новачка під час знайомства з обома ними в кулуарах: “Я академік Кребс, біохімік, ласкаво просимо до нашої спільноти. А це мій колега - академік Кребс. Біохімік”.
Едвін Кребс обрав темою своїх досліджень хитрий механізм фосфорилювання білків, при якому організм не витрачає енергії. Виявилося, що цей механізм регулює широкий спектр процесів метаболізму в природі, зокрема, активує і інактивує ферменти - природні каталізатори, завдяки яким хімічні реакції, що відбуваються в живих клітинах, потребують набагато менших витрат енергії ніж in vitro. За відкриття природи оборотного фосфорилювання у 1992 році Едвін Кребс із своїм колегою Едмондом Фішером (до слова, теж набагато менш відомим за шахиста Роберта Фішера) отримали Нобелівську премію з фізіології та медицини.
Прикладів, коли люди, чиї здобутки спричинили справжній цивілізаційний стрибок, докорінно змінили світ на краще, залишилися невідомими загалу, безліч. Натомість, покидьки людства, замість забуття, на яке вони заслуговують, зберігають і примножують популярність. Перший шеф гестапо Рудольф Дільс безумовно популярніший за свого співвітчизника і Нобелівського лавреата Отто Пауля Германа Дільса, хоча завдяки реакції Дільса-Альдера у нашому побуті є безліч синтетичних матеріалів - від ударостійких полімерів і композитів, до підшипникового мастила, барвників і навіть стероїдних протипухлинних препаратів.
Часто кажуть, мовляв, людей більше цікавить зло аніж добро, а письменники та журналісти лише догоджують смакам публіки. Я вважаю це брехнею і наклепом на людину. Навпаки, саме медії формують смаки споживача, самі створюють порядок денний і підігрівають попит на непотріб, який навласноруч і генерують. Пропаганда не працює за ринковими правилами. І навіть реальні, а не “білі” розцінки на неї набагато більші за ринкові.

Мова, яка стала зброєю у війні за незалежність: як Еліезер Бен-Йєхуда розпочав івритизацію Ізраїлю


Автор: Юрій Бутусов

"Чому деякі з наших людей кажуть, що ми непридатні до самостійного життя як нація? Тільки тому, що ми не говоримо спільною мовою? Хіба у нас нема мови, якою ми можемо писати про все і навіть розмовляти, якщо тільки проявимо свою волю?"

"...Для кожної справи потібна тільки одна мудра та енергійна людина, готова докласти до неї усіх зусиль, і справа зрушить, попри всі перепони. Для кожного кроку прогресу потрібен першопроходець, який не знає відступу".

Мова, яка стала зброєю у війні за незалежність: як Еліезер Бен-Йєхуда розпочав івритизацію Ізраїлю 01

Е.Бен-Йехуда, фрагменти статей 1879-го та 1908 року щодо необхідності впровадження єдиної мови Ізраїлю - івриту.

6 січня 1858 року у місті Лужки Російської імперії народився Еліезер Перельман - і з 2012 року день його народження призначений Національним днем івриту - офіційної мови Ізраїлю. У той час євреї спілкувались мовами країн, в яких проживали громади. Проте у школі Еліезера навчали читати івритом - то була давньоєврейська мова для вивчення релігійних текстів та окремих філософських трактатів. У 19-му столітті у європейських школах навчали давніх мов - латини, давньогрецької, які не мали вжитку в реальному житті, а слугували тільки для вивчення історичних творів. Таким саме мертвим був і іврит, яким не користувалися вже 1300 років, і його словниковий запас був близько 8 тисяч слів. На той час найвживанішою мовою євреїв був ідіш, схожий на німецьку.

Коли Еліезер закінчив школу, він дізнався, що на землях Палестини, там, де була Османська імперія та 2 тисячі років колись був Ізраїль, збирається єврейська громада. Він жив у Росії, де євреї були обмежені у правах, люди другого сорту, і тому Еліезер одразу щиро повірив у необхідність створення нової нації у своїй державі у Палестині з новою мовою - відродженим івритом. Навіть серед євреїв того часу такі ідеї вважались божевіллям. Але Еліезер одружився з Дворою Йонас, яка стала першою людиною, що повірила у відродження івриту, бо чоловік домовився з нею, що своїх дітей вони  навчатимуть з народження на івриті, який сама мати ще не знала! Еліезер змінив прізвище на Бен-Йєхуда, у перекладі з івриту - "син Іудеї", і в 1881-му, у віці 23 років поїхав у Палестину.

Еліезер став викладачем івриту у школі в Ієрусалимі.

Еліезер розробляє програму для використання івриту в побуті, у школі та програму розширення словникового запасу. А Двора народила йому п'ятьох дітей, з якими батьки з народження почали говорити виключно розмовним івритом. Це далось ціною титанічних зусиль - перший син Бен-Ціон був позбавлений спілкування з усіма, хто не говорить  івритом, тобто крім батька та матері, які багато працювали, він не спілкувався ні з ким! Дитина почала говорити тільки у чотири роки, але батьки були щасливі - адже це Бен-Ціон став першим за понад тисячу років, хто заговорив івритом від народження!

Під впливом Еліезера ще чотири родини євреїв Єрусалиму заговорили вдома івритом.

Але головним напрямком івритизації Бен-Йєхуда бачив школу - "Іврит перейде з сінагоги до школи, зі школи додому, та... стане живим".

У 1886 році Бен-Йєхуда заснував першу в світі школу, де усі предмети викладались івритом.

У 1890-му році Еліезер започаткував Комітет мови іврит.

У 1891 році від туберкульозу померла його дружина Двора. Але перед смертю Двора написала листа своїй молодшій сестрі Белла-Полі Йонас, в якому попрохала її переїхати до Палестини та вийти заміж за свого чоловіка після її смерті, щоб допомогти у вихованні родини івритом та дозволити Еліезеру продовжити його справу. Белла-Пола була молодша за Еліезера на 15 років, але вона послухала Двору, і після її смерті залишила Європу та виїхала до Палестини і стала дружиною незнайомого їй вченого, з яким треба було спілкуватись виключно не знайомою їй мовою!

Проте просвітницька діяльність Еліезера створювала багато конфліктів у єврейській громаді. Чимало євреїв не хотів тотальної івритизації, осучаснення івриту, дратували і невизнання вчителем старих авторитетів. Хтось повідомив турецьку владу, що Бен-Йєхуда готує антидержавний заколот. І в 1894 році Еліезера кинули в тюрму. Це було жахливе місце, де він захворів на туберкульоз.

Але арешт учителя, який пропагував іврит, створив величезний резонанс - навіть ті, хто не любив Бен-Йєхуду, вступилися за нього, і він став відомим навіть за межами Палестини. В 1895 його звільняють з тюрми і він змушений емігрувати до Америки. В 1910 році він починає роботу свого життя - "Повний словник давнього та сучасного івриту". Тим самим Еліезер закладає основу широкого розповсюдження сучасного івриту. Тим часом у світі починається війна, Османська імперія руйнується, а Палестина переходить під контроль Британії.

Бен-Йєхуда разом з іншими єврейськими активістами зустрічається з британським Верховним комісаром Палестини Гербертом Семюелем, щоб переконати його, що євреї є однією зі спільнот Палестини та потребують права на свою мову. І 29 листопада 1922 року відбувається неможливе. Британія визнає іврит однією з офіційних мов Палестини!

Визнання мови означало визнання незалежної єврейської нації.

Це рішення дало поштовх різкому збільшенню чисельності єврейського населення, створило передумови для політичного розвитку, для створення незалежного Ізраїлю. Без мови це перше визнання незалежності було б неможливе.

Еліезер Бен-Йєхуда дивився у майбутнє. Він помер у Єрусалимі 16 грудня 1922 року, через три тижні після визнання івриту офіційною мовою, виконавши справу свого життя.

14 травня 1948 року в Тель-Авіві івритом була оголошена декларація незалежності Ізраїлю. А наступного дня п'ять арабських держав розпочали війну на знищення Ізраїлю. І в цій війні іврит став зброєю, а провідну роль в івритизації зіграло міністерство оборони Ізраїлю.

Більшість євреїв на той час були імігрантами і не знали івриту, розмовляли різними мовами, що дуже ускладнювало управління військами та безпеку країни, де кожний солдат був важливий. Мова стала стрижнем армії, треба було дати бійцям усвідомлення захисту своєї держави, своєї нової нації, та єдиний протокол спілкування. Армія створила комісію стосовно івритських імен, керівництво держави та Збройних сил змусило усіх генералів та більшість офіцерів змінити свої імена на івритські варіанти, щоб навіть згадки не було про різне походження. Також вказівки негайно змінити імена та використовувати іврит отримали усі вищі посадові особи, судді. Так, народжена у Києві Голда Меєрсон перейменувала себе на Голду Меїр.

Якщо до війни навчання івриту відбувалося через школи та виховання, то під час війни керівництво Ізраїлю почало івритизацію у наказному порядку, щоб люди вчили та застосовували іврит в максимально короткі терміни. Мова під час війни стала зброєю, щоб згуртувати країну для опору.

У наш час вулиці імені тихого скромного вченого Еліезера Бен-Йєхуди є у кожному містечку Ізраїлю - однієї з найпотужніших та найтехнологічніших держав Близького Сходу. Ізраїль продовжує війну за незалежність безперервно з 1948 року.

Юрій Бутусов, Цензор, НЕТ

Жалюгідно

От так само жалюгідно на судах будуть виглядати "слугі" - як сьогодні Дубінський на своїй прес-конференції, де він щось нив про "інформаційну атаку" проти себе.
Хоча "інформаційна атака" проти Дубінського це як в помийку зайве відро сміття викинути - хуже нє будєт, только лучше.
А як все бодро починалось - "посадіть, расстрєлять, поделіть, пустіть газ, горіла хата, собачій рот" під дикий регіт оскотиненого телеглядача.
Тепер телеглядач "ржать" відмовляється, а безпардонні брехуни озираються в пошуках підтримки та шляхів відходу, але масло вже розлито.
Це тільки початок, Саша і друзья, тільки початок.

Потреба в мові

Італія.
Потрапляє у нашу компанію хлопчина. Рома. Російськомовний. Чує, що спілкування іде українською, але на мову не переходить. А знаємо, що з України.
-- Ти звідки?
-- Со Львова. Отец военный. Занесло по службе.
-- Українську розумієш?
-- Да. Почти все. Я все ж таки четыре года во Львове прожил.
Підходить італієць і щось запитує. Рома дуже розлого і грамотно відповідає. Кажу:
-- Гарна у тебе італійська.
-- Так я ж уже полтора года в Италии.
Західна Україна.
Приїжджає хлопчина із далекого Балаково.
Саша. На той час йому було 17. Кілька років живе на Західній. Одружується. Діти. Наїздами на роботі у Польщі. Зараз йому вже 27. Польською щебече, як соловейко. В побуті і в спілкуванні з місцевими -- виключно російською. І це в місті, де страшні націоналісти скинули перший пам'ятник Леніну в СРСР.
Італія -- Карачаєво-Черкесія.
Віталій. Себто, я. В Італії прожив півтора року. Вільна розмовна італійська. В Карачаєво-Черкесії прожив 10 місяців. Спілкувався російською. По карачаєвськи знаю п'ять слів. Два з них -- нецензурні. Більше не вивчив. Той самий я, який легко засвоїв італійську, карачаєвську не подужав.
І Рома, і Саша, і я легко вивчили одну мову але не подужали іншу. Тому що складна? Ні. Ми навіть не ставили собі такої мети. Чому? Бо не бачили в цьому потреби. Якщо є можливість пропетляти без знання мови, то ми намагаємося спробувати без неї обійтися. Наш мозок підсвідомо хоче спростити собі життя. І тому основна маса людей вчить мову країни перебування тільки, якщо без неї хліба неможливо купити. В Україні щодо російської такого побутового примусу не існує. Хтось зрозумів, що двомовна Україна поруч з Росією має мало шансів лишитися в своїх кордонах. Їм роль примусу замінила самосвідомість. А когось і законами треба підштовхнути. Зараз вони опираються, але їх онуки потім "Дякую" скажуть.

О ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКЕ

сейчас с .
1 ч
💥 О ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКЕ (лонгрид – часть третья).
Сегодня произошло знаковое событие. Россия впервые прямо продемонстрировала своё бессилие перед западными санкциями. Формальным выражением сложившейся ситуации стало то, что Москва дала понять: она может отказаться от достройки Северного Потока-2. И хотя данный факт завуалирован фразой «это станет возможно в случае резкой смены политической ситуации в европейских странах», всем понятно, что с приходом новой американской администрации, эта смена УЖЕ произошла.
Последняя надежда россиян была на замену фрау Меркель условно пророссийским преемником - новым главой ХДС 59-летним Армином Лашетом.
Действительно, Лашет относится к тем политикам, для характеристики которых в немецком языке даже придумали новое слово Putinversteher — «пониматель» Путина. Так, аннексию Крыма Меркель категорично осудила, заявив прямо: «Германия этого не понимает». А Лашет понял: вопреки резкой риторике коллег, он выступил за продолжение сотрудничества с РФ и против «антипутинского популизма». В то же время, он поддерживает антироссийские санкции за Крым, хотя и заявлял, что он за их скорейшую отмену при условии «конструктивного развития» Минского процесса. Более того, он в свое время высказывался против «демонизации» Путина и призывал попытаться понять российскую позицию, взглянув на ситуацию «глазами партнера по диалогу».
Однако, напрасно запоребриковцы питают большие надежды на канцлерство «понимающего» Лашета. С учетом места ХДС в политико-партийной системе Германии, глава партии обладает определенным влиянием на вопросы внешней политики, но это влияние не стоит переоценивать. К тому же, далеко не факт, что именно он станет бундесканцлером. Не говоря о том, что его относительно мягкое отношение к РФ может ужесточиться до неузнаваемости на фоне ряда факторов – в том числе влияния на европейскую политику новой администрации США.
А теперь о новом курсе Белого дома на европейском направлении.
Он будет если не в корне, то значительно отличаться от трамповского. Если Донни, в основном, махал перед Европой кнутом, то Байден намерен орудовать пряником. Это будет выражаться в том, что Вашингтон опять хочет взять на себя основные расходы по содержанию НАТО (Трамп требовал от европейцев обратного) взамен на добровольный отказ от энергетического сотрудничества с Россией. И это хорошая сделка для европейцев, которые намерены резко сократить закупку нефти и газа - к 2030 году углеродные выбросы в Европе должны сократиться на 55 процентов по сравнению с 1990 годом, а не на 40, как полагалось ранее. Кроме того, американцы в течение 2 лет намерены преимущественно на свои деньги построить на севере Европы 4 терминала по приёму сжиженного газа из США. И если ранее Западная Европа (в основном, Германия) шантажировала Белый Дом "вынужденным" возобновлением сотрудничества с Москвой, при таком раскладе ей становится выгоднее найти общий язык с Вашингтоном.
Все эти факторы здорово бьют по России - доходы от экспорта нефти за январь-ноябрь прошлого года рухнули на 40,9 процента по сравнению с аналогичным периодом 2019 года и составили 66,391 млрд дол. А если остановится (не если, а когда) СП-2, потенциальные потери могут уже через пару лет достигнуть 100 млрд дол в год. Путин всё это начал понимать, а потому уже без оглядки на «коварный» Запад пустился во все тяжкие: история с Навальным – яркое тому подтверждение.
Какое в этих раскладах место принадлежит Украине?
Многое зависит от самой Украины. Своими назначениями в новую администрацию (Виктория Нуланд займёт пост зам. Госсекретаря, курирующего евразийское направление, а кандидатура Курта Волкера – среди номинантов на должность посла) Байден даёт понять, что он полностью на стороне Киева, и давать каких-либо поблажек Эрэфии не намерен.
Мало того… Не зря сейчас в ОПУ в качестве своей заслуги начали трубить о том, что Байден может приехать в Украину на 30-летие Независимости.
На самом деле, дела обстоят несколько иначе…
Предварительно на лето у нового президента запланировано турне по странам Восточной Европы, в ходе которого он может посетить Литву, Польшу, Румынию и Украину – именно эти страны Байден рассматривает в качестве основных союзников в контексте сдерживания России на её западных рубежах. И драфт такой поездки был по лоббистским каналам согласован, минуя ОПУ – в это время Зеленский метался между Деркачом, Коломойским и Трампом. А с кем согласован, догадайтесь сами.
Что имеем на выходе? Желание Байдена вывести отношения с Украиной на уровень, который существовал до прихода Зе. Новый американский президент не злопамятный – просто злой и память у него хорошая. И он хорошо запомнил, что все, кто так или иначе пытался раскручивать тему с его сыном и ориентировался на победу Трампа, сидят в одной лодке – это те же Коломойский, Зеленский, Ермак, Деркач.
Байден – опытный политик и не будет рубить с плеча. Формально не вмешиваясь в украинскую политику, он сделает всё для того, чтобы Зе даже не помышлял о втором сроке.
По моим расчётам, пик слабости России (с учётом изложенных «энергетических» и санкционных факторов) придётся на 2024 год – год выборов президента Украины. И если граждане моей страны выберут государственника, а не очередного клоуна из телевизора, у нас появится отличный шанс в ускоренном порядке стать членом НАТО и даже вернуть Донбасс (за Крым не скажу – там всё сложнее). Первые же два пункта весьма реальны и осуществимы до 2029 года. Но здесь нужно, чтобы многие звёзды сошлись. Для этого и нам нужно хорошо поработать: вчера - мечта, сегодня - цель, завтра - реальность.
Первая часть здесь: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=952049368532723&id=100011830050778. Вторую поищу.)

Продолжение отработки сценария

​​🏛️Своим заявлением о намерении судиться с ЦПК Шабунина (и не только) и не выходить из фракции "Слуга народа" депутат Дубинский продемонстрировал два обстоятельства.

Первое - на руководство фракции, партии, Офиса президента и лично на Зеленского Дубинский плевать хотел. Все предложения уговорить его самостоятельно выйти из "Слуги народа", исходившие от Ермака, Дубинский послал куда подальше и занял позицию "Невиноватая я!" Теперь по логике Офис президента должен либо попрощаться с желанием наладить отношения с администрацией Байдена (а там все "в шоколаде" у Порошенко), либо на всю катушку натравливать на Дубинского ГПУ и СБУ. И тут проявляется второе обстоятельство.

Дубинский ясно дал понять, что он продолжает отрабатывать программу идей о "внешнем управлении Украиной" руками шабунистов, о котором ныне дружно вопят пророссийские ресурсы, екс-депутат Деркач с компанией, и все спикеры ОПЗЖ. Происходит это именно в тот момент, когда шабунисты и ОП пытаются договориться, при чем Ермак желает именно наладить отношения с администрацией Байдена через связи Шабунина.

👉🏻Дубинский - не идиот, это человек крайне умный, циничный и беспринципный. Он прекрасно понимает, что роль шабунистов в санкциях против него - минимальна, мы писали об этом. Однако атаковать ему выгодно именно шабунистов. Почему?

💥Испортить отношения ОП с администрацией Байдена выгодно стоящему за Дубинским Коломойскому. Секрет Полишенеля - USAID пожелает реальных шагов руководства Украины против олигарха, пребывающего под следствием ФБР.

💪🏻Коломойскому как никогда нужно колоть "Слугу народа" и потом либо принуждать ОП к коалиции, либо требовать досрочных выборов в ВР.

☝🏼Досрочных выборов в ВР желает и Виктор Медведчук, который также имеет в "Слуге народа" свою групу влияния - депутат Качура и компания. Что связывает Дубинского с Медведчуком? На этот вопрос ответил Минюст США - их связывают обитатели Московского Кремля. Там тоже хотят досрочных выборов в ВР - с целью провести в ВР максимум дерутатов от ОПЗЖ (пока в апатии пребывает прозападный избиратель).

🇷🇺Ермак видит Украину "равновекторной" как во времена Кучмы. Медведчук же стремится к Украине - сателиту России, примерно как Польша для СССР во времена Сталина-Брежнева. В этом и состоит конфликт между ними. Очевидно, Москве не нужны равновекторности - ей нужен сателит, снятие санкций Запада и Украина - рынок для российской экономики.

😎Заявления Дубинского - не акт отчаяния. Это продолжение отработки сценария начатое давно. Ждем следующих серий - они себя ждать не заставят.

Зе тупить проти Тупицького

Тим часом продовжується чергова серія перегонів під назвою «Впіймай мене, якщо зможеш» із суддею КСУ Тупицьким у головній ролі. Не ДіКапріо, звісно, але вже що маємо. Після того, як він (Тупицький, а не ДіКапріо) вигуляв пузік в Еміратах і гарненько відпочив, він не зміг раптом потрапити на своє робоче місце сьогодні зранку. Бо його не пустили співробітники УДО.
Звісно, що КСУ і сам Тупицький одразу ж видали офіційні релізи для преси, де заявили про політичні утиски і блокування роботи суду. А все тому, що ще на початку цієї катавасії притомні люди говорили: гарного виходу з цієї історії немає взагалі. І кожен подальший крок будь-якої із сторін буде лише поглиблювати конституційну кризу. Нічого доброго для держави з цього, звісно, чекати не варто.
І от нещодавно стало відомо, що ДБР повідомило Тупицького про підозру: суддю підозрюють у правопорушенні по статті КК про завідомо неправдиві показання, створення неправдивих доказів захисту, підкуп свідка з метою відмови від дачі показань. Крім того, в бюро зазначили, що голова КС намагається зробити вигляд, що не отримував підозри від співробітників ДБР і відвідує своє робоче місце.
КСУ і Тупицький ловко відбивають атаки, посилаючись на частину 9 статті 24 Закона про КСУ, в якій стверджується, що «Судді Конституційного Суду про підозру в скоєнні кримінального злочину повідомляє Генеральний прокурор або особа, що виконує його обов’язки». І про такий розвиток подій притомні люди теж говорили ще на початку цієї заруби: бодатись з суддівськими це вкрай непроста справа, бо вони кожен свій крок вистилають цитатами із законів і Конституції. Це хіба що ламати через коліно, що, звісно, конституційну кризу не вирішить аж ніяк.
Втім, я бажаю всім учасникам цієї історії перемогти одне одного глибоким нокаутом. Попкорн не їм, бо скоро літо.

ВАКС який він є

Дві новини за день:
1. Вищий антикорупційний суд відмовив в заочному арешті Януковича
2. Вищий антикорупційний суд зняв арешт з $100 тис. і Є120 тис., які були вилучені під час обшуку в депутата Дубневича
По-моєму грантоїдські дятли, лобіюючи створення цього суду, якось інакше розказували про його майбутню діяльність
Або перефразовуючи: ви нах цей суд створювали з мільярдними бюджетами, якщо Печерський робить те ж саме?

«Рукі прочь від Дубінського, Омєрічька!»

Задоволення буде неповним, якщо я не напишу, як ловко прокуратура насрала в собачий рот і відкрила проти Дубінського кримінальне провадження.
Взагалі за цією феєричною історією я спостерігаю від самого початку зі щирим дитячим захватом. Бо це треба мати неабиякий хист, аби з розбігу вляпатись в міжнародний скандал такого рівня. І тільки такий осяйний довбойоб, як Дубінеску, міг стартувати на одного з учасників президентських перегонів у США, не маючи жодних гарантій того, що на виборах переможе його опонент. І тепер ковзати в колготках до диму з дупи і з вибалушеними очима і кричати, що Саша ніпрічьом.
Поки я все це писала, мені принесли фото з-під посольства США в Києві, де якісь змерзлі на пси волохаті шапки стоять на морозі з плакатами «Рукі прочь від Дубінського, Омєрічька!»
Жгі, господь, бо я вже не годна сміятись.