January 29th, 2021

Самозакоханий дебіл

"Головнокомандувач", за якого вперше за всю війну на Донбасі було віддано більше території, ніж деокуповано - тепер заявляє, що "до нього ніхто не думав про звільнення Криму".
Те, що воно безсовісне, було зрозуміло задовго до президенства, але так нахабно обнуляти п'ятирічні зусилля дипломатії та всієї української держави зі створення міжнародної коаліції і організації санкційного тиску на окупанта за захоплення Криму, може тільки дійсно неадекватна людина.
Ще трохи, і Зеленський заявить, що це під його командуванням було звільнено 2/3 окупованих міст та селищ в 2014, хоча в той час цей уклоніст на Москві ногами дригав.
Щодо Криму, то його "зусилля" точно обмежаться хіба що черговим "смотрєнієм в глаза" або створенням "штабу простих рішень" - як він "війну закінчує" ми всі бачимо.
Задовбав. Тє.

"Стоит на пригорке Алёша, Алёша..."

Давно хотів про це розповісти...
🟡 Сьогодні мені написав товариш з Росії і розповів цікаву історію. Він улітку відпочивав у Болгарії в районі Пловдива та відвідав з екскурсією знаменитий пам’ятник воїнам, які загинули, звільняючи Болгарію від німецької окупації в 1944 році. І на стелі зі списком загиблих героїв він раптом побачив прізвище свого діда. А йому розповідала колись бабуся, що дід пропав безвісти десь під кінець війни в Румунії. Він відправив запит до архівів з проханням перевірити, чи дійсно Артюхов Иван Петрович, який воював у складі 4-го Українського фронту, загинув, визволяючи Болгарію від окупації німецько-фашистських військ.
Невдовзі прийшло повідомлення. Так, справді, людина похована в меморіалі загиблим воїнам в місті Пловдів – то його дід. Уявляєте? Через стільки років знайти слід свого діда! І як добре, що пам’ятник не знесли, хоч місцеві націоналісти хотіли це зробити кілька разів. А пам’ятник цей – знаменитий «Альоша», пісню про якого знали усі в Радянськім Союзі. Пісня «Альоша», яка прозвучала в 1967 році і стала на довгі роки символом радянсько- болгарської дружби, досі звучить на всіх урочистостях в Росії, Білорусії до 9-го Травня. А ще пісня була довгий час гімном міста Пловдів та звучала як музична заставка під час початку ранкової трансляції місцевого радіо.
Як же гірко, що зараз люди все менше пам’ятають про подвиг радянської армії під час визволення Болгарії від нацистського іга і про жертви, які поніс при цьому радянський народ. Гірко, продовжує мій товариш, що щось роз’єднало наші братські народи, а пісня про Альошу більше не звучить в Україні всюди, як колись у старі добрі часи.
😎 Антифейк
Ну що, прочитали? Просльозилися, згадавши слова «немало под страшною ношей лежит безымянных парней»? Як же гірко, що «цветов он не дарит девчатам», і «из камня его гимнастерка, из камня его сапоги»… Десятки співаків на Ютубі переспівали цю сумну пісню, навіть наша Наташа Могилевська встигла її заспівати в 2017 році. І справді, у Пловдиві є ініціативна група, яка давно вимагає знести пам’ятник окупації Болгарії, знести цього Альошу, який колись пролив свою кров за болгарську землю. Правда, зачіпає? Адже знесуть і «стеллу з іменами загиблих», серед яких, як виявилось, і «дід мого товариша». А це, як стверджує російська Вікіпедія, «символ памяти всем советским солдатам, погибшим при освобождении Болгарии от нацистской оккупации во Второй мировой войне»…
Так от. У всій цій історії немає ні краплини правди. Крім того, що пісня була справді написана 1967 року, і в ній гарна мелодія та красиві слова. І все. Тому що на території Болгарії під час вступу радянських військ не загинув жоден воїн Радянської армії, і не було жодного бою. І під пам’ятником знаменитому Альоші у місті Пловдив немає ніякої стели з іменами. Тому що не лежить там ніхто.
І навіть вислів «визволяли окуповану Болгарію» - фейк. Болгарія не була окупована, тому що вона (тримайтеся) була союзником Німеччини. Правда, цар Борис не оголошував війни Радянському Союзу, але під тиском Гітлера оголосив війну США та Англії. Радянський союз одноосібно оголосив війну Болгарії і ввів війська до країни 7 вересня 1944 року. Болгарська армія ніякого супротиву не робила. Більше того, були випадки зустрічі радянських військ військовими оркестрами та квітами від населення. А де ж німецькі війська, від кого визволяти? Німецьких військ у Болгарії вже не було, вони перед тим без жодних переслідувань тихо пішли собі, потопивши усі свої військові кораблі.
Тому Радянська армія спокійно увійшла до Болгарії, і єдине, від чого там міг загинути солдат – це хіба перепивши болгарського вина. І навіть той зв’язківець Олексій Скурлатов, з фото якого витесували скульптуру, спокійно повернувся додому в рідний Алтайський край і прожив там до глибокої старості.
Але під кожним роликом із піснею «Альоша» на Ютубі я натрапляю на коментарі «мой дед погиб в Болгарии», або «брат моего прадедушки погиб в Болгарии». А далі йдуть заклики повернути Радянський Союз та оживити «славные победы всех славян» -- проста медіатехнологія, яка продовжує працювати уже більше 60 років. Сльозливі пісні, фальшиві факти, підтасована інформація, захована правда... Ці чекістські, а тепер фсб-шні методи працюють і зараз. Технологія, яка відвертала увагу народу від справжніх трагедій початку тієї війни. Про оточення чотирьох армій під Києвом і втрату 600 000 воїнів лише полоненими ніхто пісні не написав. Жодної. Але то уже зовсім інша історія. Непопулярна серед поетів та композиторів, ботів Ютуба і моїх гіпотетичних «російських друзів».
🤓 Довідка:
Російська Вікі про Болгарську операцію Червоної Армії: «Во время операции никакого сопротивления советским войскам оказано не было» https://ru.wikipedia.org/.../%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%B3%D0...
Російська Вікі про пісню «Альоша»: «посвящённая памятнику советскому солдату в болгарском городе Пловдиве как символу памяти всем советским солдатам, погибшим при освобождении Болгарии от нацистской оккупации во Второй мировой войне»
Болгарія була єдиною східноєвропейською країною, визволення якої обійшлося без боїв.

Зеленые человечки

Арсен Зекиров, 29.01.2020
📌 Помните как зеленые человечки захватывали Крым? Они блокировали все державные структуры власти. По сути они их просто захватывали. Устанавливали контроль. Парламент, Крымское СБУ, прокуратуру, ментов, воинские части, банки и так далее.
После того как они все захватили, то передали все эти структуры в нужные руки. Они не управляли ими, они ничего делали с этим. Их задачей было захватить. Не дать этим структурам исполнять свои обязанности.
▪️Года два назад, а может и раньше, я назвал зеленского, зеленым человечком в информационном поле. Но я тогда и представить себе не мог что он станет реальным зеленым человечком, чья работа будет заключаться в полном захвате всех державных структур влвсти.
И что мы имеем сегодня? Все идет по тому же сценарию. Захват власти под улюлюканье толпы, а через какое то время эта же самая толпа, будет возмущаться тому что при Украине было лучше и ругать зеленых человечков. Сейчас мы наюлюдаем примерно такую же ситуацию только без камуфляжей, без рос армии и оружия. Все делается руками граждан Украины, но суть остается та же самая. Взять контроль над всеми структурами власти, передать их в "свои" руки и исчезнуть как не бывало.
И кажется началась подготовка к уходу зели. Он уже не нужен и поэтому ему в рот кладут нужные речи. Уходить они будут макстмально опустошив все что можно, для того чтобы те, кто придет на их замену, могли обратиться за помощью в ватный пердостан. А что будет с зелеными человечками? Да ничего не будет. Они просто делали то что умели, а умели они только врать.
Но есть и отличия. В Крыму передача контроля была по приказу, кому сказали тому и передали. В Киеве все по другому. Надо чтобы народ сделал правильный выбор и выбрал того, кого покпжут в москве. Вот поэтому истерика против Порошенко продолжается. Кто угодно лишь бы не он. Вот поэтому снова активизируется юля и прочий шлак. И даже начинают топить против зе. Кто угодно, лишь бы не Порошенко.
Думайте. Нужно что-то делать с этим уже сейчас.
UPD. Вспомнилось еще как на днях он сказал что хочет передать ключи от Украины. От совершенно другой Украины. Как думаете малоросия это уже другая Украина?
#читаємо_вголос Арсен Зекиров

Бій під Крутами та сьогодення

Більше ста років тому лише невеликий підрозділ українців дав бій московській армії під Крутами, бо переважній більшості населення було "какая разніца" - в результаті чого Українська Держава зникла, а населення потрапило під червоне ярмо.
Проте саме той нерівний бій став символом боротьби за Україну, а його учасники героями, які не вмирають.
Завдяки таким як вони і наше покоління все ще має шанс на повноцінну країну, а не малоросію, тим більше, що ми пережили свой 1918 рік - битву на Майдані та вторгнення Росії на Донбас, і ми цей бій програти не маємо права.
Треба закінчити те, що розпочали ті хлопці під Крутами, на відміну від нас в безнадійних умовах, не за себе, а за майбутнє України - за що їм вічна слава.

Трохи історії..

25 грудня в Харкові свою фейкову УНР - на противагу УНР Україні.
за декілька днів після цього ватного сепаратизму з Московії більшовикам у Харків почала поступати військова допомога.
А ще до того, 18 грудня 1917 більшовицька Росія оголосила війну Україні і двинула в наступ. Україну атакувала 20-тисячна армія під командуванням Антонова-Овсієнка зі Сходу, а з Півночі , з Чернігівського напрямку з метою захопити столицю наступало 6-тисячне з"єднання Муравйова.
Протягом січня росіянами було захоплено Харківську, Полтавську, Катеринославську (тобто Дніпропетровську і частково Донецьку - від Бахмута до Маріуполя) губернії.
УНР на той момент мало десь приблизно 15 тисяч війська. Це не зовсім правда, коли кажуть, що соціал-демократичний уряд Центральної Ради розпустив військо, очарований що от в Україні ліві, в Росії теж до влади прийшли ліві - браття і т.п. бла-бла.
Так, Центральна Рада, можливо, вжила недостатньо заходів для формування власного війська, але хто міг передбачити, що не встигнувши прийти до влади - тільки 7 листопада захопивши Петроград, а Москву пізніше, (а Росія і тоді була гігантська), проголосивши мир народам - Мордор сходу ж оголосить війну Україні.
До того ж це все відбувалось на фоні величезної втоми від 1 світової війни, що йшла вже 4 роки і вичерпала всі сили. І перезрівше ще за царя "земельне питання" висіло дамокловим мечем над владою - населення бажало землі. Бажало пристрасно.
УНР оголосила в 3 Універсалі, що земля буде розподілена справедливо, але народ жадав покращення вже сьогодні. Розагітовані, популярними тоді ще в Україні більшовиками, військові частини не чинили спротиву російським військам, а часом шкодили і військам УНР - для них теж ворог був не в Москві, а в Києві.
Так що прикривати гігантську територію особливо було ніким.
На цьому тлі Україна потребувала всіх, хто міг стати на її захист. 22 січня - коли розвіялись останні ілюзії щодо братськості - УНР оголосила в 4 Універсалі Незалежність України. (до того часу ще зберігався федеративний зв"язок з Росією).
Ще в кінці грудня студенти двох університетів почали формувати Студентський курінь Січових стрільців і проходити вишкіл. Серед добровольців були і гімназисти старших класів.
Повертаючись до подій Крут. Напрямок Бахмута прикривав загін юнкерів під командуванням Аверкія Гончаренка і саме йому на допомогу і відправився цей студентський загін. Всього юнкерів і студентів, до яких ще приєднались біля 80 чоловік з Вільного Козацтва було десь біля 400. Муравйовців біля 6 тисяч.
В цей час в Києві, в самому серці столиці, спалахує більшовицьке повстання на Арсеналі - на ліквідацію якого командування мусило перекинути корпус під командуванням Симона Петлюри.
Насправді бій під Крутами був норм - не дивлячись на погану підготовку і недостатність зброї юнкери і студенти нормально так побили російську орду - заваливши біля 300 пахомів.
Коли кінчились набої наші організовано відступили, підриваючи за собою колії і мости - чим і затримали більшовиків ще на 4 дні. Цей час не пропав марно - бо якраз йшли переговори в Бресті і Уряд в незахопленій на той час столиці встиг заключити союз з німцями.
Якби Київ був на той час взятий Муравйовим - це було б зробити важче, а може і неможливо.
Менше ніж за 2 місяці зведені війська українців і німців вигнали росіян з Києва і України.
Але чому саме Крути ввійшли в національний міф? Міф завжди відповідає якимсь загальним національним потребам. Думаю, що в випадку з Крутами - це був сором. Сором, що були прихильними до більшовиків, сором, що більшість сиділи по хатах і квартирах і байдуже дивились, як ворог топче її землю в той час, як за її спасіння поклали голову юні.
Після жорстокої розправи русні над київським населенням (було вбито біля 5 тисяч горожан, серед них і 168 крутян - більшовики знайшли списки Куреня і розстрілювали прямо по списку) ілюзії щодо російських популістів повивітрювались із українських голів.
Крім тих оборонців, що загинули в бою під Крутами в полон до пахомів попало 27 студентів і гімназистів. Їх страшно мучили, катували і в кінці-кінців розстріляли.
І саме їх перепоховання 19 березня 1918 року і поклало початок крутянського міфу. Юних добровольців Крут брала собі за зразок галичанська молодь в своїй боротьбі за незалежність України.
Перед Силою сил
став, як і кожен:
"Ольжич єси?"
— "Так, Боже".
"Одведи.
Знаєш, куди".
Підійшов
Подібний до тебе, як брат,
Тільки крилат
І не вдягнен у кров.
І повів на сповиту у гуд
Багряную хмару,
Де чекали лави з-під Крут
І Базару.
Олекса Стефанович "Пам"яті Ольжича"
Всього під Крутами загинуло 75 юнаків. Але історія зберегла імена тільки 19-х, 17-ть з яких перепоховали на Аскольдовій могилі.
В окупованій Росією Україні цей епізод визвольної війни як і всі інші - був замовчаний і забріханий. Дійшло до того, що знищили і кладовище на Аскольдовій могилі.
У кого збереглись родичі - встигли перенести прах на інші цвинтарі - так, наприклад, друзі Володимир Шульгін (брат міністра закордонних справ УНР) і Володимир Наумович перепоховані на Лук"янівському цвинтарі.
А пам"ятаєте, на Грушевського в січні 2014 році біля парламентської бібліотеки було графітті "наші Крути тут!"
пост 2018