emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Час сільської аналітики

Доброго здоров’я, друзі! Надворі п’ятниця, травень місяць, погода поступово покращується й нарешті очікується потепління – Наталонька Діденко вправно відводить від України оті гадські антициклони, дяка їй велика

Ех, знали б ви, друзі, як зараз на нашій благословенній Київщині на світанку щебечуть пташки. Втім, пташиний щебет панує тепер по всій Україні великій, у пташок якраз активна пора і кожен, хто не лінується вранці бігати може в цьому особисто пересвідчитися. Біжиш собі такий, насолоджуєшся пташиним співом і думаєш: “Отак і люди... Лаються між собою, сваряться... І припинити ті сварки мабуть так само нереально, як заборонити пташками цвірінькати”. На цьому орнітологічному спостереженні дідусь запрошує заварити собі кави чи чаю та вмостившись зручненько окинути орлиним поглядом, що ж на світі коїться.

Світові події так чи інакше пов’язані з пануючою зараз в Україні сваркою... пардон, демократичними процесами народного волевиявлення. І справа тут навіть не лише у геополітичній вазі того волевиявлення. Просто українці виявляють свою волю традиційно гучно й сердито, легко переходячи на повишені тона. Розбившись на групи українці не знижуючи децибелів лаються послідніми словами, чим неабияк ображають одного плюгавого старичка. “Позвольте, но ведь хуйло-то я!” – обіжено кліпає поросячими глазками той старичок і всячеськи намагається привернути увагу українців до себе. Но українці сердито від нього відмахуються “Іди нахер, не мішай” і продовжують сваритися між собою, гордовито чванячись своєю елітарністю та тицяючи один одному під носа свої сумарні IQ.

У цих обставинах совершенно очманіле Хуйло безпорадно мечеться по Кремлю, корча страдальчеські гримаси – йому знову явно приспічило. А нада сказать, що облегчиться Хуйло способне лише проти вітру – такова його фізіологія, медицина тут безсила. З возрастом ця болєзнь в нього лише прогресує і де лише в світі здіймаються буйнесенькі геополітичні вітри, Хуйло нємедлєнно туди спішить з надєждою облегчиться. Повертається ліцом к воздушним потокам та благосно улибаясь розстьобує ширінку. Потом вертається додому мокрий і щасливий, а міжнародні експерти глубокомислєнно рассуждають про втручання Хуйла у всі без виключення світові кризи, як спосіб повисити міжнародний авторитет Росії. Але чому саме Хуйло послідовно виступає на стороні сил, котрі тупо борються із прогресом та здоровим глуздом? На це запитання авторитетні експерти безпорадно розводячи руками дають взаімоісключащі відповіді. Хоча насправді все очевидно – ущербна психосоматика.

Тому в цій дисципліні - “пісяння проти вітру” - Хуйло многократний призер і рекордсмен, хоча у світовій турнірній таблиці у нього є ще кілька серйозних конкурентів. А один із них – сєверокорейський лідер Кім Чен Ин – опасно дихає Хуйлу в затилок. Той теж обожає затіять всесвітню завірюху, щоб потім ставши на горі Пектусан хоробро направить струю проти ураганного вітру.

І Кім, і Хуйло вже давно друг до друга ревниво присматрюються і щоб поміряться силами наєдінє обидва майстри цієї справи недавно зустрілися на острові Русскому. Відомому тим, що цей острів зусібіч відкритий для всіх азійських циклонів і там куди не повернися вездє ветєр в харю. Ну просто ідеальне місце для подібного роду состязаній. Щоправда хитрий Кім Чен Ин почав неспортивно, з мухляжа. Бо прибув у Росію верхом на швидкісному бронепоїзді іспользуя для підвищення своїх спортивних показників силу набігающих потоків воздуха. А от Хуйло, которий летів на Дальній Восток літаком, стать тремтячими ногами на крило самальота не рискнув. Бо так можна не лише... Історичне ж міряння між Кімом і Хуйлом на острові Русскому цюцюрками переможця не виявили, американські арбітри назвали обох засранцями, після чого атлети роз’їхалися восвоясі: Кім – додому у Пхеньян, а Хуйло – до начальства на доклад, в Пекін.

У Пекіні з ніг до голови мокрому, но нескореному Хуйлу наказали сначала помиться й перевдіться, після чого брезгліво кривлячись повели на саміт “Один пояс – один шлях”. Там його уже ждав сердитий Лукашенко із табуреткою наперевес, аби показать усьому світу – він з подветренной сторони Хуйла стоять більше не немерен. Бо туди постоянно летять бризги, там смердить і там незатишно. Хуло там шось обіжено тявкнув, але Лука осатанів і демонстративно жбурнув табуретку. Хоть і не попав, но душу відвів, а експерти дружно заговорили, що у відносинах між Москвою та Мінськом намітилася нєкторая холодность. І точно.

Але про відносини між Лукою та Хуйлом трошки нижче, бо сначала про відносини Києва та Москви. Перспектив зближення яких після президентських виборів багато хто в нас прогнозував, а багатьох така перспектива лякає й досі.

В діда нема ні часу ні бажання коментувати усі скандальні новини, які оточують постать новообраного президента, для мене особисто все з ним ясно. Це моя суб’єктивна думка, я її нікому не нав’язую, але дідові цілком очевидно, що до виконання міжнародних функцій глави держави Зеленський не готовий. І справа тут не в умінні правильно тримати ложку-вилку чи не викладати локті на стіл. Цьому якраз швидко вчать. Мова про стратегічне розуміння ситуації на світовій шахівниці з одночасним відчуттям інтересів Україні на рівні больових рецепторів. А цього у Зеленського вочевидь нема і чи сформується в нього коли-небудь таке відчуття України, я особисто сумніваюся. Але він уже обраний, будемо відбиватися тим, хто є.

Втім, перші фейсбучні заяви, які публікуються від імені президента Зеленського, свідчать, що “колективний Зеленський” змушений зайняти правильну антиросійську позицію. Звісно, не через український патріотизм, якого там судячи з усього нема, бо йому і взятися нізвідки. А в силу звичайного здорового глузду – Захід уже широко розкрив перед ним свої обійми і в цих умовах переходити на бік Хуйла було б величезною дурницею. А крім того коло Хуйла дійсно незатишно, тхне і сиро. Ну й треба віддати належне самому Хуйлу - він зробив усе можливе, аби позбавити “колективного Зеленського” навіть гіпотетичних шансів заговорити про “модальності мирного сосуществования с Россией”. Дід всігда казав - хто-хто, а Хуйло нас ніколи не підведе. Сказочний довбойоб.

Щодо паспортної війни – буду краток. Нехай Хуйло свої паспорти хоть із самосвалів лопатами розгружає, гірше ніж є не стане. Він ті паспорти і так роздавав, а те, що демонстративно підписав указ – так це лише психологічний наїзд на “колективного Зеленського”. Проверка на вшивость. Реакція, однак, “колективного Зеленського” була, швидка хоча й по-молодєцкі дещо сумбурна. Бо наприклад обіцяти роздавати українські паспорти ніколи не слід. Паспорт громадянина України – то документ величезної цінності, кому попало давати не можна. Тим більше росіянам, які зараз масово обливають його брудом на своїх форумах, та так, що порохоботам і не снилося. Ось де треш і угар.

Проте паспортами навряд чи обійдеться, в Хуйла наверняка ще много чого припасєно, тому Зеленському і його оточенню не слід розслаблятися. Україну многі експерти називають в якості поля для реваншу Москви у разі, наприклад, поразки Хуйла у Венесуелі або за результатами травневих виборів до Європарламенту. В які Хуйло теж активно втручається роблячи ставки на праві партії. І тому якщо Хуйло получить по мордам на інших полях світової шахівниці, то спробує відігратися в Україні. Це і так, і не так.

Хуйло цілком може вчудить якусь херню і в Україні, і будь-де в світі у будь-який час. І від об’єктивного розвитку подій на світовій арені його поведінка аж ніяк не залежить, вона залежить лише від того об який одвірок він вріжеться головою гасаючи за п’яним і голим Медведєвим. Тому до належної відсічі Україні слід бути повсякчас готовою. Це аксіома.

Водночас, в Хуйла є мила психічна особливість, за якою він завжди відчуває себе победітєлєм. І де би яких звіздюлін він не вигріб, Хуйло сам себе легко переконує, що це іменно то, чого він добивався. Та радісно пострибає доганяти озорного Медведєва, як він це робив, коли розказував як класно, що є антиросійські санкції, і як чудово, що його виперли з G7. Тому заісківать і лєбезіть перед Хуйлом не слід, він гопнік та боягуз, перед напором завжди відстувпає. От бацька Лукашенко його знає, як облупленого і цими днями знову показав у цьому смислі майстер-клас.

Взагалі історія путінського посла в Мінську Міші Бабіча – чергове свідчення, що російська дипломатія одна з найменш ефективних у світовій історії. Московські посли традиційно профукували усе, за що бралися і в цьому ряду наведу лише кілька класичних прикладів: сталінський полпред у гітлерівській Німеччині чекіст Деканозов дізнався про війну із сообщенія Совінформбюро, а в часи Хрущова посол в Угорщині Андропов довідався про початок революції 1956 року лише побачивши на проспекті Андрашші під вікнами радянського посольства величезний натовп демонстрантів. У Києві, вже на наших очах, посол Зурабов так само успішно проспав Майдан і досі чудується, не понімаючи як це так сталося. Ну й цими днями у цю славну когорту московських послів своє їм’я вписав Міша Бабіч. Який зумів у рекордно стислі строки налаштувати проти себе в Білорусі усіх, від несистемної опозиції аж до самого бацьки Лукашенка лічно. Який врешті-решт недвусмислєнно угрожая Хуйлу табуреткою домігся його відкликання з благословенної білоруської землі.

Хуйло канєшно же предприняв ряд заходів, аби конфуз не виглядав слішком уж ганебно, пафосно дав Лукашенкові рік “на інтеграцію”, але знающі люди понімающе посміхаються – Лука жорсто поставив Хуйла на місце, а той послушно на те місце став. І тепер вдає, шо нічого не случилося. Чи вгамується тепер Хуйло? І чи відчепиться від Білорусі? Ні, звичайно. Він уже почав Лукашенкові мститися і мстя його страшна – Хуйло узяв довжелезний список глав государств і правітєльств, прибуття яких ожидається в Москву на 9 мая, і який состоїть з двох прізвищ: Лукашенко і Додон. І недовго думаючи рішуче викреслив Лукашенка. Який, щоправда і сам уже зробив заяву в тому смислі, шо він ту Москву в гробу видав.

Тепер усі зусилля усієї потужної російської дипломатії сфокусувалися на Кишиневі, аби забезпечити прибуття з Кишинева президента Молдови Додона. Але многі з сумнівом крутять носами – надто складна це задача для Москви. І Росії навряд чи по плечу. От цікаво, а Леонід Ілліч Брежнєв все це бачить?

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, не забуваємо про полонених і тримаємо кулаки за Олега Сенцова та решту бранців, і продовжуємо посильно і невпинно зміцнювати Армію України. Бо головнокомандуючі міняються, а Армія залишається!

Ну й слєдім, щоб віздє порядок був! А не то, шо січас

Subscribe

  • Повторення сюжетів

    Карл Волох 2 ч. · Цю картинку 2013 року, мабуть, не забуду ніколи. - Я ще не вирішив. - резюмує брифінг…

  • Цікаве кіно буде

    Валерій Прозапас 3 ч. · Свято триває - вийде розслідування про схеми виводу фірмами Зеленського і Шефіра…

  • Послесловие от Тани Адамс

    Tanya Adams Привет, котятки! 📌 «Нибамбит!», сказали у позитивных блогеров Подоляка и их многочисленных аккаунтов с ромашками на…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments