Всі розмови, стосовно помилок Петра Олексійовича, неправильної кампанії, Тетяни Чорновол в списках і токсичного пана Березенка пропоную починати з березня 2015.
Це коли Петро Олексійович зробив свою основну, на мою думку, помилку - посварився з Ігорем Валерійовичем.
Це, звісно, невдячна справа - моделювати історію, але давайте спробуємо уявити, що в 2015 і далі Ігорвалерійович отримує все, що він на той момент бажав. У обмін, напевно, на персональну лояльність і підтримку.
Ну тобто Ігорвалерійович з березня 2015 найкращій друг Петра Олексійовича, на плюсах розповідають про підвищення жирів в маслі і про те, як президент не спить ночами і протистоїть агресору. Західні партнери, можливо, висловлюють занепокоїння діями президента України на користь одного з олігархів, антикорупційні активісти кажуть, що деолігархізація провалена, МВФ відмовляє в черговому транші, гривня падає ще в три рази, безвіз і всеоб‘ємлююча угода про асоціацію призупиняються.
Натомість у Петра Олексійовича і в ток-шоу Право на Владу заявляють про зраду України з боку Заходу, прокуратура принципово заводить п‘ять справ на Медведчука, нарід ще більше гуртується навколо лідера. Або не гуртується, назріває Майдан-3 під керівництвом Юлії Володимирівни.
Я не знаю, як би далі склалося і переміг би Петро Олексійович, або навпаки - були б дострокові вибори. Або навіть не було б і виборів.
Просто мені здається, що в цьому сценарії конкретно в продюсера Володимира Зеленського була б зовсім інша роль, або взагалі не було б ніякої. І країна в цьому разі пішла б зовсім іншим шляхом.
Я, звісно, можу помилятись.
Але помилку - ну ту, справжню, з якої все почалось - потрібно шукати десь там.
А не там, де зі списка когось не прибрали, чи не нагодували спостерігачів.
