emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Мінськ. Перемога, яку ідіоти та зрадники прагнуть знищити

Навіть зовсім недосвідчена в політиці людина, як я, розуміє, що деякі домовленості існують не для того, щоб їх виконувати, а для того, щоб законсервувати ситуацію.
Мінськ був майже механічним поєднанням вимог сторін конфлікту, відображав інтереси всіх, але не мав перспектив бути вирішеним напряму, бо ситуація була б, в результаті, «програв-програв».
Навіть посердники це розуміли й не педалювали нічого.
Насправді, ми виграли Мінськ, бо росіяни, внаслідок тупикової угоди, втрачали можливості на подальшу активізацію гарячої складової гібридної війни і підставлялися під санкції, як саботажник угод.
Виграли дипломатичним генієм української команди і кров‘ю та потом тих, хто бився в Дебальцевому. А там трагіка і паскудство зради були впереміш з військовим генієм і героїзмом українських військових. Саме Дебальцеве, нмд, стало місцем народження українського сучасного війська, як опори державності в повному розумінні. Нехай не образяться на мене герої ЛАП, ДАП, Рейду, Савур-могили і багатьох інших битв. Я просто казав про народження керованості, планування, єдності армії й політичного керівництва і іншого, що показало, що ми стали організмом, як держава. Ми запланували - ми втілили це. Політичне керівництво, армія і народ. Разом.
В Мінську прекрасно було все: наша можливість відносно ізолюватись від сепаратистів, постійний тиск на агресора санкціями, малокровна війна, яка тримала в формі військо, наше економічне зростання і перспективи інтеграції в безпековий блок. Це, звичайно, відносно прекрасні речі, але, як для країни, чиї перспективи у відкритій війні були б дуже туманними, це - таки так.
Вихід з мінська був можливий лише за умови поступок інтересами однієї зі сторін.
За планами попереднього керівництва, небезпідставними, це повинна була бути росія. Втім, зі зміною керівництва країни, та ще й задовго до того, була інформаційно прокачана мотиваційна частина українських поступок - «втомленість народу від війни».
При цьому, жодна з ознак, та й фактична ситуація, не вказували на втому практично ізольованого від війни населення. Була штучно створена ситуація «втоми від інформації про війну». І тут ми маємо подякувати ЗМІ.
Нове керівництво зараз демонструє неабиякий ентузіазм у вирішенні цієї неіснуючої «проблеми». Відповідно, потенціал бажання стати «миротворцями» диктує логіку виходу з «замороженого» мінська. Але ж, хто виявляє бажання прогресу, той, за логікою мінська, має поступатися. Саме для можливості поступок і була створена формула Штайнмаєра. Для слабкого Президента України.
Порошенко, звісно, дивився на цю російсько-шрьодерівську формулу з презирством.
А от нове керівництво...
Результати ми бачимо.
Ми поступаємося безпекою, суверенітетом, територіями і... громадянським консенсусом з владою. Влада буде мати тавро зрадників і капітулянтів. Україна втратила репутацію і честь.
От і все, що можна говорити про те, що відбувається, і про те, хто і які домовленості породив і хто що погодив.
Для когось мінськ був мечем, що повільно впинався в тіло ворога. А ідіоти (чи зрадники?) вхопились за лезо, замість руків‘я, і розмахують ним, говорячи, що зброя - недосконала.
Ну так...
Не треба бути експертом, щоб все розуміти. Тут не треба бути падлюкою.
А досить було просто припинити говорити про втому від війни тих, хто не вставав з дивану, по телеканалам...

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments