emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

«Всьо дєло в глубоком таргетірованії»

Доброго здоров’я, друзі! Працелюбна країна зранку дружно позіхнула і гірко пошкодувала, що сьогодні не вихідний. Середа… Жаль. Але нічого не вдієш, треба йти на роботу. Однак кидатися одразу у вир труда лікарі не рекомендують, краще все робити поступово. Тому спочатку заваримо собі кавоньки чи чаю та спокійно подивимося, що нам показують політичні барометри, манометри і прочі разні гірокомпАси.

У водах світового океану локатори фіксують підвищену кількість природних аномалій, погода непередбачувана, політичні синоптики радісно потираючи руки передрікають сильний шторм. Подекуди уже дійсно штормить, а в негоду ситуація для всіх непроста – і для мирних лайнерів, і для піратів.

Постраждав уже навіть капітан найбільшого пасажиро-вантажо-воєнного лайнера світу «Almost Great America» містер Трамп. Але не від бовтанки на морі постраждав, а отримавши на рейді від дружнього українського судна випадковий удар бортом об корму. Удар, щоправда, був такої сили, що капітан Трамп беркицьнувся з крісла, чим скористалася його власна команда. Капітану тут же вручили «чорную метку» та зачинили у капітанській каюті, откуда він строчить отчаянні твіти, імітіруя управління кораблем.

Турецький же капудан-паша Ердоган зовні сохраняє свободу дій, але розвернув він свої галери на Восток теж не від хорошої жизні. І не в останню чергу, аби переключити увагу своїх пасажирів на маленьку победоносну війну проти курдів. У якій курди безперечно вистоять, їм не вперше, а от турки із здивуванням помітять, що маленькі победоносні войни мають паскудну тенденцію завершуватися великими економічними негараздами. Однак поки що Ердоган ізлучає оптимізм, як ізлучає його і інша жертва малєнькіх победоносних войн – Хуйло. Хоча ситуація на його ржавій лоханці і того хуже – то нижні трюми затопить, то на палубі пожежа. Офіцерйо ж повально ворує, матросня п’янствує, а пасажири цупко вчепилися у свої клунки, ожидаючи нападєнія ісламських терористів во главе з НАТО. Сам Хуйло нічого не боїться, бздить лише шаманів, від яких відгородився охраною та заперся в каюті і їсть там мухомори. А наївшись наблюдає в подзорну трубу, що коїться на великому державному кораблі «Україна».

На капітанський мостик України минулого літа бодро і тріумфально взошол новий капітан, президент Зеленський, який первим ділом послав пасажирам воздушні поцелуї «Вам личить моє кохання». Заспокоєні і довольні своїм вибором пасажири розійшлися по каютах, а капітан Зеленський молодцевато зсунув фуражку набекрень, підморгнув своїй зеленій команді і рішуче взявся за штурвал обома руками. Та повис на ньому.

Протягом вересня місяця ми наблюдали як капітан безпорадно крутить той штурвал у різні боки, намагаючись на ньому підтягнутися, аби подивитися принаймні, що собственно на морі проісходить. Але тщетно. До того ж явно не по розміру фуражка сповзла йому на ніс, що широті обзору теж не способствує. Якраз у ту мить і трапився відомий конфуз на рейді, від якого капітан Трамп беркицьнувся, а мсьє Макрон і бундесканслєрін Меркель мовчки взялися за весла та обачно відгребли від морехода Зеленського на безпечнішу відстань.

Зелена команда тим часом нєістово аплодує своєму капітану, хвалячи його мореходні качества, а сама віддає в машинне отдєлєніє взаємоісключающі розпорядження: то «Повний вперьод», то «Повний назад», придаючи величній ході корабля «Україна» нєкотору хаотичність, а Хуйлу косоглазіє.

Пасажири в каютах хаотичності рухів нашого корабля ще не дуже помічають, справжньої бовтанки нема, тому від стривожених вигуків небайдужих громадян відмахуються: «Ну дайте капітану шанс», «Давайте ще подождем», «Перші 100 днів не щитаються». Але варто тим пасажирам самим вийти на палубу, аби подихати свіжим морським повітрям, як перед ними відкривається досить странна картина: корабель наш носом розвернутий ніби вірно. І курс тримає ніби правильний. Але чомусь задкує. До того ж рухається кормою прямо на скелі, коло яких на якорному цепу бовтається стара ржава лоханка «Вялікая Рассія».

Вигуки небайдужих пасажирів «Ви шо там творите, ідіоти, чого рачкуємо? Давайте вперед!» на капітанському мостику спочатку проігнорували. Коли ж на палубу вивалило більше людей, у капітана байдуже відмахнулися і заявили, що то не люди. То все прихлєбатєлі старого капітана бузять. Отого самого, що покрав у буфеті ложки.

Многі пасажири в це повірили, але не всі. Навіть ті, які лічно на власні вуха чули від знающих людей, що Порошенко тайком виніс із буфету самовар, почали задумуватися - а до чого тут Порошенко, коли несемося на скелі? Ще й к лихій годині потонемо. То вони й самі почали потроху прислухатися до капітанського мостика, де зібралися державні мужі і великі знавці морської справи: «Лєво руля!», - «Нє, лучче право руля!» - «Фігня! Давайте лучче кінґстони відкриєм!» - «Давайте. А шо таке кінґстони?» - «А хер його зна. Я в дєцтві таке у книжці читав».

Стривожені такими балачками громадяни почали виходити із своїх кают у ще більшій кількості. Аж поки їх зібралося уже стільки, скільки попередній капітан, як не старався, зібрати проти себе жодного разу так і не зумів. В команді Зеленського побачивши таку кількість людей, нерішуче перезирнулися, почухали потилиці, а потім і заявили – «Херня, то тоже не люди. То націонал-фермери бузять. Усіх, блять, на фронт». Потом, правда, оказалося, що серед «націонал-фермерів» чимало фронтовиків, а ще більше волонтерів і получилося трохи невдобно. Тому найрозумніші в зеленій команді заговорили трохи лагіднішим тоном. Просячи громадян пасажирів усе ж таки не так сильно тупати, бо човен розхитується, капітана укачує.

На сьогоднішній день ситуація така, що на капітанському мостику зростання кількості невдоволених громадян уже не лише помітили. Але і неабияк стривожилися. Однак до готовності дослухатися до їхніх голосів ще не дозріли. Капітан Зеленський і його команда усе ще свято впевнені, що все питання в комунікаціях, бо вони недостатньо спілкуються із зрітєлями. Тому президенту треба частіше виступати та більше відосіків записувати. І додати в них креативу теж не завадить - може шариків якихось понадувать чи фейєрверки запустить. В общем, у молодій команді зараз іде пошук креативних ідей, які б били точно в ціль, бо як виразився один із наближених до Зеленського піар-технологів «всьо дєло в глубоком таргетірованії». Ах он воно що... Ну ок.

Дід не великий знавець морської справи, але підозрюю, що в негоду, якщо корабель опинився коло скель, то шарики і фейєрверки лише зроблять його загибель красивою. Але якщо мова про порятунок, то корабель слід швидко вести у безпечну бухту. Якщо ж бухти поблизу нема, то вихід лише один – нічого не боятися і сміливо рухатися у відкритий океан, подалі від скель. Однак учора міністр Пристайко не соромлячись, що його можуть почути і досвідчені яхтсмени, заявив, що курс президента Зеленського правильний, бо рух корабля кормою на скелі економіший, ніж рух вперед у море. Да, глубоко міністр тарготнув, Зеленський має буть доволєн. Оцінили цей вислів і небайдужі громадяни, тому пан Пристайко сьогодні рекордсмен по цитуванню. І цілком заслужив нинішній головний приз слухацьких симпатій у номінації «Іноді краще жувати».

Взагалі-то протестам, на які виходять небайдужі громадяни, Зеленський би мав радіти. Бо я не бачу в його руках сильних карт для нормандських переговорів. А от 14 жовтня небайдужі громадяни, хоч він на них і сердиться та всіляко обзивається, здали йому на руки туза. До того ж козирного. Із таким тузом – із реальною загрозою відкритих протестів – Зеленському ніякий тиск з боку Макрона не страшний. Чуть шо, він може дістати фотографію велелюдного Майдану та ізобразивши на обличчі неподдєльний ужас сказати: «Лук ет зем, Еммануель. Зей ар вері енгрі. Вері-вері». Уж хто-хто, а Макрон свого язика точно має прикусить.

Отже масові протести і тиск на владу – то справа потрібна і корисна з усіх точок зору. У тому числі і самій владі, хоч вона того вперто не розуміє. Застереження ж, що Майдан потрібен лише Хуйлу і він до нього готується дід спокійно відкидає – Хуйло завжди до Майдану готується. Але завжди до минулого. Тому українці, знаходячись у постійному творчому пошуку форм і методів Майдану, постійно його переігрують. 14 жовтня дід повернувся з Майдану додому із хорошим передчуттям. Підозрюю, що надурять українці з Хуйла з Майданом і на цей раз. Найшов із ким тягаться, щенок.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за полонених, допомагаємо Армії і Флоту та контролюємо ситуацію в тилу.

І слєдім, щоб віздє був порядок! А не то, шо січас 🙂

P.S. Не можу не сказати пару слів про футбол і про перемогу нашої збірної, бо дуже вже кортить 🙂 І не лише тому, що сміливим удача. І не тільки як приклад, що перемагати цілком можна і в меншості. Але й щоб поділитися приємними емоціями, яких у мене, підозрюю, було трошки більше, ніж у решти українських вболівальників. Бо я дивився трансляцію матчу… португальською.

Португальської я не знаю і так сталося чисто випадково - який сайт знайшов, по такому і дивився. Але вийшло навіть краще, бо у Португалії коментують дуже емоційно, то справжній театр двох акторів.

Спочатку по тону коментаторів відчувалося наскільки португальці впевнені у своїй перемозі. І як же їхній тон мінявся по ходу гри. Від бравурної зверхності і любування своєю збірною, через неабияке здивування, а далі тривога – переляк – проблиск несміливої надії - і врешті-решт - покірне визнання поразки.

Лунало це приблизно так (починається від бадьорого тону і завершується неймовірним здивуванням):

Боа нойтє, ґерідос! Естаджіо олімпіко джі Кіеві, а селессу насіонал джі Порррртугал – ґрандос. Нє – ґрандіссімо ґрандос. А тренадор прінціпал Фернанду Сантуш – просто красава! Ну, ріб’ятос, як той казав - ком деус! еееее Кріщіану! Кріштіану! Роналду Роналду Роналду ааааааа..... Пятоффф. Блін… Зараза...

І далі

Мас, наші ріб’ятос рекуперар! Обізатєльно рекуперар! … У нас же є носсо жені Роналду. Давай Кріщіану! Кріщіану…. Ну! Ну! Ну!... Ташозахрень?

Тренадор Шевч... Атака рапідо да Украніа?! аааа... Миколенко, Степаненко, Марлос, Пепе Пепе Пепе блять Пе-пе-пе-пе.... Яремчу-у-у-у... Гол?
Херня якатос…

Переказувати увесь матч оцією псевдо-португальською дід не буде, але слухати тих коментаторів, спостерігаючи як грає наша Збірна, то була така насолода, словами не передати. Було невимовно кайфово. Аж наприкінці, коли пролунав фінальний свисток, вже й дід не витримав та гукнув коментаторам: «Ессе резултадо! Малятос».

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments