І ще трішки, бо я розлючений.
Є така штука - репутація.
Я можу уявити, щоб, наприклад, оркест Глена Міллера чи навіть Королевський оркестр Норвегії, брав участь в якомусь шоу. Таке буває.
Але щоб в гуморесці, де висміюється підпал чийогось дому - не уявляю.
І я ж знаю, що справа тут навіть не в грошах. Якби хор Верьовки це просто за гроші робив, було б менш огидно.
Я чомусь впевнений, що вони робили це з простого вітчизняного підлабузництва. Бо ж поцілувати лису частину тіла Кошового - це ж до президентської одне рукостискання. Тільки не руко- і не стискання.
Однією з найбільш огидних сцен, яку я бачив в своєму житті, був момент з телемосту тоді ще президента Януковича. Де йому з дуже характерним інтонуванням радянського диктора дякувала якась жіночка з провінційного театру. Від імені колективу. Мені хотілося роз'юшити їй пику. За втрату людської подоби.
Мало що викликає таку майже фізичну огиду, як оцей недобітий привіт з радянського мезоліту.
