emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

Справедливість та гідність

За потенціалом політичних маніпуляцій, найнебезпечніше слово в Україні - "СПРАВЕДЛИВІСТЬ".
На другому місці після неї - слово "ГІДНІСТЬ".
*
"Ми не можемо зараз проводити цю реформу, бо в нас ще недостатньо забезпечена справедливість, так що і результат реформи вийде несправедливим".
Так будь-яку реформу (наприклад, земельну) можна відкладати до нескінченності, виправдовуючи справедливістю фатальне відставання від прогресу людства. Бо нам, майже як нашим сусідам росіянам, потрібно "або нічого, або все і одразу".
І це лише один з незліченних прикладів маніпуляцій довкола справедливості.

Ще від часів Аристотеля відомо, що справедливість принципово подвійна. Люди завжди у чомусь рівні й у чомусь різні. Справедливо поводитися зі всіма як рівними; але також справедливо, коли з нерівними поводяться як з нерівними (простий приклад: хто краще працює, більше заробляє). У більшості життєвих ситуацій неочевидно, яку саме справедливість слід застосовувати. Найчастіше дотичні обидві, але їхнє співвідношення завжди доводиться встановлювати ad hoc. Але що справедливо у першому вимірі справедливості, несправедливо у другому, і навпаки. Тому будь-яке розв'язання будь-якого питання завжди можна розцінити і як справедливе, і як несправедливе, і як "більш/менш справедливе". Держава ж, яка зазвичай "розрулює" суперечливі ситуації, є несправедливою (або недостатньо справедливою) завжди й за визначенням.

Звісно, це не означає, що за справедливість не слід боротися, і що суспільство не може ставати в цілому "справедливішим". Але як це можливо - це окрема, довга і непроста розмова.
*
З гідністю все не краще. Бути гідним - це бути не нижчим за якийсь взірець чи стандарт (і навпаки: бути негідним чи негідником - це завжди бути не гідним чогось). Тому розуміння гідності ніколи не є самоочевидним: воно завжди залежить від того, про який стандарт нам йдеться - явно чи неявно (друге трапляється набагато частіше).
У цьому сенсі, навіть повстання Люцифера проти Бога було "революцією (хибно зрозумілої) гідності". Адже Люцифер тому й повстав, що вважав себе гідним вищого статусу, ніж мав у небесній ієрархії.
Але у цьому він помилявся, бо за умовами цієї історії він до повстання мав саме те місце, якого насправді й був гідний.
Виходить, що все зло у світі пішло від завищеної самооцінки.

А якого стандарту чи взірця гідний сучасний українець?
Чи йдеться нам тут про ліберальний стандарт базових свобод і особистої недоторканості?
Чи, може, це стандарт матеріальних умов "гідного життя", яке патерналістська держава, буцімто, має "забезпечити" кожному її мешканцю?
Загалом кажучи, обидва ці підходи (а є ще багато інших) мають певне право на існування.
Але, починаючи розмову про гідність (чи, наприклад, "Революцію гідності") у першому розумінні гідності, а потім непомітно підмінивши його другим розумінням гідності, ми напрочуд легко починаємо дурити себе та інших.
"Я гідний більшого, але мене обділили, і це несправедливо!" - одна з найнебезпечніших ментальних хвороб, що роз'їдає зсередини свідомість наших співгромадян.

Будь гідним себе, брате. Не будь Люцифером. Хоча нерідко стати на цей другий шлях дуже легко. І дуже спокусливо.

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment