Я взагалі-то рідко коли боюся наїхати на чиєгось кумира. Це навіть не інтуіція, це знання людської натури та трішки "давно здесь сидим". Я точно знаю, який "герой" неодмінно вскриється, як... специфічна особа. Єдиний ризик - що може померти раніше.
Я сміявся над Парасюком, коли народ ще бігав із "героєм, що прогнав Януковича". Над Семенченко та блокадунами, коли Діана Макарова ще просила ветеранів набити мені морду за паплюження "побратимів". Мене банили за те, що називав "рятівника Дніпра" Коломойського потворою ще в 2014-му (потім розбанювали). Трохи більше року тому я дуже, дуже побив горшки із деякими кліриками та єпископами тоді ще Київського патріархату через критику "отця нашого владики Філарета" (пройшло буквально кілька місяців - і "оказался наш отец не отцом...").
Я навіть вибачень за то зазвичай не прошу, бо то людське.
Конкретно зараз я готов вітати поруч з собою усіх тих, в кому емоції щодо Зеленського перебили остаточні емоції щодо Порошенка-президента, з яким вони завзято воювали по інерції аж до кінця року. Я знав і знаю, що рано чи пізно нам усім на одному Майдані стояти, і фіг його знає, кому кого бинтувати доведеться.
