emiliozk (emiliozk) wrote,
emiliozk
emiliozk

"Зато какой бил тот пламбір"

Валерій Прозапас

В моїх спогадах про радянське дитинство є переживання матері, що коли ми з братом подорослішаємо, нас можут відправити на війну в Афганістан.

На ту маразматичну бійню за інтереси кремлівських старців відправляли просто як худобу, в порядку разнарядки військоматам.
Про якийсь вибір взагалі не йшлося, вже не кажучи про "пускай син Брєжнєва воюєт".
"Русская рулєтка" - випало йти, ступай "виполнять долг", вбивай або повертайся в цинковом гробу.

Або калікою, як хлопець з нашого району, який втратив там ногу і пересувався серед молоді на милицях, бо "вєлікая страна" не спромоглася надати йому протез.
Це до питання "зато какой бил тот пламбір".

Мабуть тому і батько, який ще до Афганістану відслужив строкову в тій самій псковській десантній дивізії, особо не згадував про службу, вже тоді відчував, що то було чуже, примусове.

Чому частина українського суспільства про таке забула і не відторгла російську пропаганду, досі продовжує сприймати всі ці свята "защітніков отєчєства" та "інтернаціоналістов" - питання прояву рабської свідомості та неповноцінності української держави.

Звідси крок назад та малоросійський реванш.

Без повної відмови від принизливих протухлих радянських дат та засудження червоних злочинів ми так і будемо возюкатись в болоті меншовартості і "какаяразніцовості", подолати які життєво необхідно для становлення нації, якщо ми дійсно не "адіннарод".

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments